Васько

Лобстер Вася ніяк не хотів продаватися. Його колеги по нещастю, привезені в Україну однією всесвітньо відомою риболовецькою компанією, одне за одним виловлювалися з акваріумів та йшли на столи столичним гурманам. А цього морського рака ніхто не хотів брати. Чому – загадка.
Ні за розмірами, ні за кольором він нічим не відрізнявся від решти членистоногих. От тільки очі на висувних стеблинках здавалися мені якимись сумними: коли я порався біля інших морських істот рак, здавалося, буркотів: «От бачиш, всіх обслужив, а мене в останню чергу. А я ж тебе люблю».
Насправді так воно і було: спочатку сифонив грунт в устриць, чистив фільтр та піновідділювач. А потім міняв воду аби зменшити вміст токсинів – амонію, нітратів та нітритів. Тут є певні складноші: вода для підміни потрібна тільки дистильована, сіль не кухонна, а морська. Розчин доводиться до певної концентрації в окремій ємності аби повністю розчинилися крупинки. Якщо бухтути прямо в акваріум, то відвідувачі потім плюватимуться: устриці будуть солоними.
У морі цей процес оновлення відбувається природнім шляхом, а в штучних водоймах - тільки так. Важливо підтримувати температуру води не більше 10-ти градусів за Цельсієм, оскільки за більш високої температури тваринки хворіють і можуть стати джерелом зараження вібріонами холери. Саме молюски – в першу чергу, устриці – є основним винуватцем зараження вібріозом. А болячки, які ви можете отримати від вживання цих тваринок, просто шалені. Вібріони включають в себе близько сорока видів. Всі вони викликають гастроентерит. Ну, й холеру, само собою. Діапазон ускладнень великий: гострий уретрит, кардіоваскуліт, сепсис, менінгіт та енцефаліт.
Вчені встановили кореляцію між температурою світового океану та спалахами інфекцій: чим тепліша вода – тим краще розмножуються бактерії та віруси. Різниця в півтора градуси вже є критичною. Так що подорожуючи тропічними країнами не раджу харчуватися в екзотичних забігайлівках, бо вам ніхто чесно не скаже де і в яких умовах жили виловлені устриці.
Лобстери теж рекомендовано вживати не кожному: в них дуже високий вміст холестерину. Отже, серцево-судинникам краще про них забути, як і звичайним пенсіонерам, оскільки одна така тваринка коштує близько двох тисяч гривень.
Після устриць переходжу до водойми з крилатками, інша назва яких - скорпени. Їх тримають для краси, користі з них, окрім естетичної, ніякої. Але їхня форма та пишний окрас аж кричать: «Не чіпай! Ми отруйні!».
Так воно ї є. Вколовся якось спинним шпичаком, біль різкий, жахливий. Голова пішла обертом. Думав, що спаралізує. Побіг до умивальника і підставив руку під струмінь гарячої води. Ще б трохи і ошпарив. Білок в отруті поступово звертається і токсин стає безпечним, а з часом нейтралізується в нирках.
А лобстер Вася крутить очима і намагається вивільнити клешні від резинок, якими вони стягнуті. Він теж любитель клацнути ними по моїх пальцях, тож я це зробив у цілях безпеки.
А крилатки збираються поснідати. Виймаю з холодильника кілька морожених рибок і насаджую їх по одній на довгу дротину та підношу рибам під рота. Скорпена одним різким рухом кидається на поживу і миттєво її заковтує. Якщо ж не вдалося управно роззявити пащу і пожива падає на дно, то риба сьогодні вже їсти не буде. Можна навіть не підманювати наступним шматочком – відпливе неодмінно. Капризна – жах! І більше однієї рибки за день не їсть. От би мені так: з]їв одну цукерку – і на цілий день рот на замок! І товстунам це б не зашкодило.
Потім переходжу до водойми з анемонами та рибами-клоунами. Це теж видовий акваріум, ніхто нічого звідти не виловлює на продаж. Цих рибок годую мотилем і трубочником, а вони відносять у ротах шматочки їжі анемонам, які для них є природніми охоронцями. Щупаки і цих істот містять отруту, яка відлякує всю живність окрім їхніх природніх симбіонтів – риб –клоунів.
З анемонами складно, капризні украй: температура води мусить бути 24-25 градусів, солоність чітко визначеної концентрації. Бажано робити через день підміну десяти процентів води, освітлення люблять дуже яскраве, плюс фільтрація, ультрафіолет, система штучного прибою, піновідділення, біофільтр і потужна циркуляція води. Вони можуть легко поранитися об гостре каміння чи корали, тому за цим теж треба слідкувати.
На годиннику пів на дев’яту, отже скоро відкриється крамниця. Мушу закінчувати працю. З акулами мако розберуся увечері.
То такі поганці, що йой! Краще б їх москалі обслуговували. Хазяїн, мабуть, звихнувся, коли задумав їх тримати для власного задоволення. Він то просто витріщається на них разом із відвідувачами, а я з цією капостю щодня ніс в ніс.
Акваланг у мене ще новий, місяць як купив, а вже погризений. Ласти міняв вже тричі. Дихальні балони в акулячих укусах. Позавчора одна з хижачок погризла дихальний аппарат. Я коли пурнаю до них у водойму, то беру із собою мачете, бо тризубця теж мені пошкодили. Колись я їх кончу, чесне слово. Або хазяїна туди вкину.
Нарешті почав поратися біля лобстера Васі. Нікому не казав, вам скажу: жаль мені його. Аби м'ясо членистоногих було смачним – їх не годують. Отак і сидять, біднятка, поки їх не куплять. А Вася сидів вже довго і серце моє не витримало: зняв я з його клешень резинки і дав йому трішки корму. Гамав він швидко як і голодні люди. Потім тихенько знову одягаю йому гумки. Опирається страшенно, пальці у мене посічені від його вибриків. Але мушу приховувати сліди злочину від стороннього ока.
Місяць тому він поміняв панцир, хазяїн здивувався: як таке можливо? Він же не харчується? Збрехав, що він коли до нас приїхав, то був гарно натоптаним, сил вистачило панцир новий відростити. Не казати ж правди, що я його відгодовую як порося.
Отак ми і жили з Васьком. Звик я до нього, а він до мене. За три місяці так притерлися, що тепер навіть не клацає клешнями, коли я його намагаюся нагодувати. Але прийшла біда:
- Саня, наступного тижня готуй на продаж двадцять лобстерів. Замовив депутат коханій на день народження. І цього витрішкуватого бери. Досить йому у моїй хаті жити, - мовив господар і пішов у справах.
«Щоб ви полопалися» - подумав я. «Невже ліверкою не можна обійтися?».
І так мені стало його жаль, аж у серце шпигонуло.
Дивився я на Васька, дивився, - і тут сяйнула думка. Є у мене друг у Норвегії, теж акваріуміст звихнутий, такий самий як і я. Переписуємося з ним, пару разів їздили одне до одного. Прийшов додому, одклацав йому проблему на компі.
- Купуй квиток і приїзди негайно. Випустимо його в океан до сородичів своїх. Досить йому чекати на мученицьку смерть у степах України.
От за що я люблю Йолопуккало, так за його щире та чуйне серце. Він мене і в «Green peace” приволік, до речі. Разом колись російську риболовецьку шхуну мінували.
А в Бориспільськім аеропорту мене знають вже давно: рибу морську дуже часто літаками привозять, я її приймаю і відхожую від тих подорожей. Є такі гаспиди, що їм що дрова, що живу душу – однаково що возити, аби платили. І часто такі мандрівки закінчуються фатально. Треба закон ініціювати, аби за неналежне перевезення риби давали вищу міру соціального захисту – розстріл через повішення. Може б задумалися тоді підприємці над своїми долями. А так…
Не хотіли мене спочатку приймати з багажем: не дозволено без належного оформлення перевозити живність. А в мене акваріум в термосумці та з міні холодильником з помпою кілограмів 30 важить до того ж. Умовив таки, не скажу як, а то ще звинуватять, що розводжу корупцію на митниці. На норвезькій стороні підсуєтився Йолопуккало, мабуть теж дав хабаря, бо коли ми волочили через неї мою сумку, то на нас навіть не глянули. З Осло в Тронгейм летіли приватним літаком, орендованим моїм другом. А далі вже на собачих упряжках. Зараз у грінпісівців - це писк моди.
Ми стояли на березі Атлантичного океану і дивилися на бурхливі хвилі, які люто билися об фіорди. Зі скелі я поліз першим, а мій друг притримував акваріум з лобстером. За півгодини знайшли зручне місце на каменюці, яка наполовину визирала з води та відкрили акваріум. Васько зирив на мене своїми вилупастими очицями, немов питаючи: «Доки ви ще будете мене катувати?».
«Вже скоро» - подумки одказав йому і підлив до акваріума трохи океанської води аби зрівняти різницю в хімічному складі і температурі. Потім ще трохи. За півгодини цих маніпуляцій бідний рак нарешті адаптувався. І тоді я зняв з його клешень резинки та обережно опустив з допомогою Йолопуккало акваріум у воду. Васько прудко махнув хвостом і торпедою помчав у відкритий океан.
Коли я повернувся до Києва, то хазяїн запитав: – Де подівся Вася?
Сказав, що купив і показав йому чек на дві тисячі гривень. Хоч депутатська донька з’їла на одну тваринку менше, їй від того гірше не стане. Але в цьому світі, завдяки мені та ще кільком хорошим людям, залишилася живою ще одна жива душа. Тепер треба подумати, як отих клятих мако доперти до Африки непомітно. Друзі, може підкажете?

13.02.2019р.