Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2024.11.26
2024.05.17
2023.04.01
2022.03.19
2022.01.12
2021.12.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вікторія Лимар (1959) /
Іншомовна поезія
Катерина
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Катерина
(По мотивам телесериала «Крепостная»)
Удел плачевный крепостной
Достался хрупкой Катерине.
Расстаться больно ей с мечтой:
Чтоб быть свободной и любимой.
Коварный заговор смешал
Все краски радужного счастья,
А злобный недругов оскал
Остался в их притворных масках.
Они пытаются судьбу
Вершить, чужую, не робея.
И перекрыть спешат тропу
Для жертвы, в логово злодея
Толкая, так ведут игру.
Их алчность, подлость возрастает.
Интриги прочно подберут,
До пропасти касаясь ада.
Цена свободы высока:
Ей поступило предложенье:
Быть содержанкою пока
И полное повиновенье
Ничтожнейшему из людей,
Из тех, достойных лишь презренья.
С позорных соткан он страстей:
Григорий, недоразуменье.
Отказ последовал тотчас.
Алёша выкупит с неволи,
Ждёт весточку уже сейчас
Изменит она Кате долю.
Увы, возможен лишь побег,
Законный путь запутан, сложен.
И на распутье человек,
Но вера в Бога им поможет.
С фальшивым паспортом она,
И прятаться должна повсюду.
Взволнованна, напряжена,
Порою так продажны люди.
Развязка близится к концу:
Уйдёт ли крепостное право?
Когда они пойдут к венцу?
Как хочется сказать им: «Браво!»
Но всё не просто, нужно ждать:
Последний робкий след надежды,
Нельзя его нам растоптать,
Они должны и будут вместе
И «Горько» - жениху, невесте!!!
11.03.2019
Катерина (продолжение)
(По мотивам телесериала «Крепостная»)
…Развязку хотелось такую, как в сказке,
Но только мечты все ушли – снова страшно.
Случилась трагедия: главный герой
Ушел, так бывает ведь в жизни порой.
Утрата тяжелая – день роковой.
Судьбу не объехать другой стороной.
15.03.2019
Свидетельство о публикации №119031105360
Удел плачевный крепостной
Достался хрупкой Катерине.
Расстаться больно ей с мечтой:
Чтоб быть свободной и любимой.
Коварный заговор смешал
Все краски радужного счастья,
А злобный недругов оскал
Остался в их притворных масках.
Они пытаются судьбу
Вершить, чужую, не робея.
И перекрыть спешат тропу
Для жертвы, в логово злодея
Толкая, так ведут игру.
Их алчность, подлость возрастает.
Интриги прочно подберут,
До пропасти касаясь ада.
Цена свободы высока:
Ей поступило предложенье:
Быть содержанкою пока
И полное повиновенье
Ничтожнейшему из людей,
Из тех, достойных лишь презренья.
С позорных соткан он страстей:
Григорий, недоразуменье.
Отказ последовал тотчас.
Алёша выкупит с неволи,
Ждёт весточку уже сейчас
Изменит она Кате долю.
Увы, возможен лишь побег,
Законный путь запутан, сложен.
И на распутье человек,
Но вера в Бога им поможет.
С фальшивым паспортом она,
И прятаться должна повсюду.
Взволнованна, напряжена,
Порою так продажны люди.
Развязка близится к концу:
Уйдёт ли крепостное право?
Когда они пойдут к венцу?
Как хочется сказать им: «Браво!»
Но всё не просто, нужно ждать:
Последний робкий след надежды,
Нельзя его нам растоптать,
Они должны и будут вместе
И «Горько» - жениху, невесте!!!
11.03.2019
Катерина (продолжение)
(По мотивам телесериала «Крепостная»)
…Развязку хотелось такую, как в сказке,
Но только мечты все ушли – снова страшно.
Случилась трагедия: главный герой
Ушел, так бывает ведь в жизни порой.
Утрата тяжелая – день роковой.
Судьбу не объехать другой стороной.
15.03.2019
Свидетельство о публикации №119031105360
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
