ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Сомерсет Моем. Мейг’ю

Переклав Василь Буколик

Оточення визначає життя більшості людей. Обставини, у які ставить їх доля, вони приймають не лише покірно, але й охоче. Вони подібні до трамваїв, цілковито задоволені тим, що біжать по своїх рейках, і зневажають веселу маленьку автівку, яка сновигає туди-сюди серед вуличного руху і жваво мчить сільськими дорогами. Я поважаю таких людей: це добрі громадяни, добрі чоловіки й батьки, і, крім того, хтось-бо мусить сплачувати податки; але вони не хвилюють мене. На мій погляд, набагато цікавіші люди – треба сказати, вельми рідкісні, – які беруть життя в руки й мовби ліплять його на свій смак.
Можливо, свободи волі нам взагалі не дано, але її ілюзія нас не полишає. На роздоріжжі нам видається, що ми вільні піти і праворуч і ліворуч, а коли вибір зроблено, тяжко побачити, що нас підвів до нього весь перебіг світової історії.
Я ніколи не зустрічав цікавішої людини за Мейг’ю. Це був адвокат із Детройта, здібний і успішний. До тридцяти п’яти років він мав велику і вигідну практику, досягнув незалежного матеріального становища і стояв на порозі чудової кар’єри. Він був розумний, чесний, симпатичний. Ніщо не заважало йому стати видною постаттю у фінансовому або політичному світі.
Раз увечері він сидів у себе в клубі з друзями; вони трохи випили. Один із них, котрий щойно побував в Італії, розповів про будинок, який він бачив на Капрі, – то був будинок у великому тінистому саду на пагорбі над Неаполітанською затокою. Вислухавши опис гарнот найкрасивішого острова в Середземному морі, Мейг’ю мовив:
– Звучить відмінно. А цей будинок продається?
– В Італії все продається.
– Ми надішлемо їм телеграму, запропонуємо ціну.
– А що, скажи на милість, ти робитимеш із будинком на Капрі?
– Мешкатиму в ньому, – сказав Мейг’ю.
Він послав по телеграфний бланк, заповнив його і відправив. За кілька годин надійшла відповідь. Пропозицію було прийнято.
Мейг’ю не був лицеміром і не приховував, що у тверезому стані ніколи не зробив би такого шаленого кроку, але, протверезівши, він не шкодував про це. Він не був ані імпульсивний, ні занадто емоційний; це була дуже чесна і щира людина. Мейг’ю не став би наполягати суто через браваду, якби, подумавши, розцінив свій вчинок як нерозсудливий. Але тут він не вваажав за потрібне змінювати ухвалене рішення. За великим багатством він не гнався, а на життя в Італії грошей мав достатньо. Йому спало на гадку, що, мабуть, не варто витрачати життя на залагодження дрібних чвар незначних людей. Жодного окресленого плану він не мав. Просто йому схотілося відійти од звичного життя, що втратило для нього будь-який інтерес.
Друзі, певне, вирішили, що він ошалів; декотрі, гадаю, не шкодували сил, аби його відмовити. Він уладнав справи, запакував меблі й поїхав.
Капрі – це сувора скеля неприступного вигляду, яку омиває темно-синє море, але жива зелень виноградників прикрашає її, пом’якшуючи її суворість. Це ласкавий, спокійний, привітний острів. Те, що Мейг’ю оселився в такому чудесному місці, дивує мене, адже я не зустрічав людини, менш сприйнятливої до краси. Не знаю, що він шукав там – щастя, свободи чи просто дозвілля, – але знаю, що він знайшов. У цьому куточку землі, такому привабливому для почуттів, він жив суто духовним життям. Річ у тім, що на Капрі все дихає історією, і над ним вічно витає загадкова тінь імператора Тиберія. Зі своїх вікон, що виходили на Неаполітанську затоку, Мейг’ю бачив благородні обриси Везувія, якмй змінює барву з кожною зміною освітлення, і сотні місць, які нагадують про римлян і греків. Минуле опанувало його думки. Усе, що він бачив тут уперше – бо ніколи раніше не бував за кордоном, – хвилювало його і будило творчу уяву. Мейг’ю був людиною дії. Невдовзі він вирішив написати історичну працю. Певний час він обирав тему і нарешті спинився на другому сторіччі Римської імперії. Ця доба мало була вивчена і, як йому здавалося, висувала проблеми схожі з сучасними.
Він почав збирати книжки й незабаром став власником величезної бібілотеки. Читати швидко Мейг’ю навчився за роки своєї адвокатської діяльності. Він став до діла.
Спочатку часто проводив вечори в товаристві художників і письменників у маленькій таверні на майдані, але потім віддалився од них, захоплений роботою. Він встиг полюбити купання в цьому тихому, теплому морі й далекі прогулянки серед кучерявих виноградників, але мало-помалу, шкодуючи час, відмовився і од прогулянок, і од моря. Він працював більше і старанніше, аніж будь-коли в Детройті. Розпочинав опівдні й працював весь день і всю ніч, допоки гудок пароплава, який щоранку ходить з Капрі до Неаполя, не давав йому знати, що вже п’ята година і час лягати.
Тема поступово розкривалася перед ним в усій своїй осяжності й значущості, і подумки він вже бачив працю, яка поставить його в один ряд із великими істориками минулого. З роками він дедалі більше цурався людей. Його можна було виманити з дому, лише спокусивши можливістю зіграти партію в шахи або з кимось посперечатися. Його захоплювали двобої інтелектів. Тепер він був широко начитаний, але не тільки в царині історії, але й у філософії, і в природничих науках; він був майстерний полеміст – швидкий, логічний, уїдливий. Але залишався людиною доброю і терплячою, і хоча перемога приносила йому цілком зрозуміле задоволення, він не радів їй уголос, дбаючи про суперникове самолюбство.
Він приїхав на острів дебелою, м’язистою людиною з шапкою чорного волосся і чорною бородою; але поступово його шкіра набула блідо-воскового відтінку, він став худим і слабким. Дивна річ: цей найбільш логічний з людей, переконаний і войовничий матеріаліст, зневажав тіло, дивився на нього як на грубе знаряддя, що лише мусило виконувати накази духу. Ані хвороба, ні втома не могли завадити йому продовжувати роботу. Чотирнадцять років він працював не опускаючи рук. Списав тисячі карток. Сортував і класифікував їх. Вивчав свою тему вздовж і впоперек, і нарешті підготовку було закінчено. Він сів до столу, аби розпочати писання. І помер.
Тіло, з яким він, матеріаліст, повівся так нешанобливо, помстилося йому.
Його величезні накопичені знання загинули безповоротно. Не здійснилася його мрія – нітрохи не ганебна – побачити своє ім’я поруч імен Ґіббона і Моммзена.
Пам’ять про нього зберігають нечисленні друзі, котрих з роками, на жаль, стає дедалі менше, а світу по смерті він не знаний так само, як був незнаний за життя.
Проте, на мій погляд, він прожив щасливе життя. Його картина прекрасна і викінчена. Він зробив те, що хотів, і помер, коли жаданий берег був вже близький, так і не пізнавши гіркоти досягнутої мети.












Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-03-13 10:00:41
Переглядів сторінки твору 1019
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.14 08:50
Автор у цю хвилину відсутній