ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2021.04.15 16:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Володимир Бойко
2021.04.15 15:34
Навальний сидить...
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.

Олександр Сушко
2021.04.15 10:35
А чи справді люди люблять правду
(особливо лірики-поети)?
Хто зі мною поетичну варту
Аж до гробу нестиме уперто?

Не про квіточки чи мусі-пусі
Піде мова, а про люту січу.
Нагадаю тим, хто ще не в курсі:

Ігор Шоха
2021.04.15 08:28
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.

На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі

Ніна Виноградська
2021.04.15 08:22
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходит

Віктор Кучерук
2021.04.15 08:15
Мов порою весняною
Повернув снігопад, –
Білизною духмяною
Затуманився сад.
Замітає порошею
Поміж яблунь стежки,
Де з тобою хорошою
Я гуляв залюбки.

Сергій Губерначук
2021.04.15 07:53
Користолюбством вирізняєшся між інших…
Між іншим, величаво добра зовні…
По літаках, де поруч тебе в кріслі
знаходжусь я,
минають дні безмовні,
куняють тисячі ночей безбарвних,
і сотні стюардес пішли у безвість;
а ти рахуєш, одягнувши окуляри,

Микола Соболь
2021.04.15 04:08
Нічна поезія наповнена коханням,
цілунками і світлом ліхтарів…
Ніхто не знає вперше, чи востаннє
тобі лунає її ніжний спів.

Угледівши у місячному сяйві
дві зірочки закоханих очей
і коси неприборкано-русяві

Іван Потьомкін
2021.04.14 18:25
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Що кілометрами розгорнеться зненацька.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує

Олена Музичук
2021.04.14 12:16
Уплету анапести у ямби
і впишу у рубрику – «сонет»...
і тоді почую дифірамби,
що співає іноді поет.

Правила поетики – до лампи.
Сяду на Пегаса і... вперед!
Де шукають меду косолапі,

Віктор Кучерук
2021.04.14 10:23
Хоч я боятися не звик,
Та побратими чують крик
І мій, буває,
Коли знайти не можу слів,
Щоб обернуть на радість гнів,
Жаркий до краю.
Раптовим подувом вогню
Торкнуло голову мою

Сергій Губерначук
2021.04.14 08:15
Дощі роз’їли землю і втопили.
Ми ходимо у вогкому взутті.
Весна була востаннє у житті.
Ми вперше так любили – й розлюбили!

Весна в калюжах березень купала.
Я з буханця щипав для горобців,
грів подумки твій дім, а прикінці,

Олександр Сушко
2021.04.14 08:06
Товстунці! Голодні ненажери!
Всі у кого зайві є кіло -
Не мордуйтеся на тренажерах,
Приїздіть до мене у село.

В п'ястуки засуну вам лопати
І поставлю...сполом на межі.
Будете городика копати,

Микола Соболь
2021.04.14 03:47
Замовкає на горі трембіта
і смереки умиває дощ…
Чи ви чули на початку літа,
як співає Чорний Черемош.

Переспівом задзюрчали води
і хори каміння на зорі…
Аж гроза затамувала подих

Ярослав Чорногуз
2021.04.14 01:14
Вкрилось небо сизою імлою,
Сяє вечір тихо вдалині.
За Дніпром - неонові вогні...
Як, мій саде, скучив за тобою!

Перейду кущі і переліски,
І немов спалахують в гаю,
Душу розтривожують мою -

Сергій Гупало
2021.04.13 22:37
Як же бути з людьми й не боятися тиші,
І не мислити: завтра озветься біда,
А відчути, як думи щоразу мудріші,
І що кров не змінилася – ще молода?

Приплететься непевність, охоплена болем,
Що пора вже ставати таким, як усі.
І тоді перейти доведетьс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Наталія Чумак
2021.03.31

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Буколик / Проза

 Сомерсет Моем. Мейг’ю

Переклав Василь Буколик

Оточення визначає життя більшості людей. Обставини, у які ставить їх доля, вони приймають не лише покірно, але й охоче. Вони подібні до трамваїв, цілковито задоволені тим, що біжать по своїх рейках, і зневажають веселу маленьку автівку, яка сновигає туди-сюди серед вуличного руху і жваво мчить сільськими дорогами. Я поважаю таких людей: це добрі громадяни, добрі чоловіки й батьки, і, крім того, хтось-бо мусить сплачувати податки; але вони не хвилюють мене. На мій погляд, набагато цікавіші люди – треба сказати, вельми рідкісні, – які беруть життя в руки й мовби ліплять його на свій смак.
Можливо, свободи волі нам взагалі не дано, але її ілюзія нас не полишає. На роздоріжжі нам видається, що ми вільні піти і праворуч і ліворуч, а коли вибір зроблено, тяжко побачити, що нас підвів до нього весь перебіг світової історії.
Я ніколи не зустрічав цікавішої людини за Мейг’ю. Це був адвокат із Детройта, здібний і успішний. До тридцяти п’яти років він мав велику і вигідну практику, досягнув незалежного матеріального становища і стояв на порозі чудової кар’єри. Він був розумний, чесний, симпатичний. Ніщо не заважало йому стати видною постаттю у фінансовому або політичному світі.
Раз увечері він сидів у себе в клубі з друзями; вони трохи випили. Один із них, котрий щойно побував в Італії, розповів про будинок, який він бачив на Капрі, – то був будинок у великому тінистому саду на пагорбі над Неаполітанською затокою. Вислухавши опис гарнот найкрасивішого острова в Середземному морі, Мейг’ю мовив:
– Звучить відмінно. А цей будинок продається?
– В Італії все продається.
– Ми надішлемо їм телеграму, запропонуємо ціну.
– А що, скажи на милість, ти робитимеш із будинком на Капрі?
– Мешкатиму в ньому, – сказав Мейг’ю.
Він послав по телеграфний бланк, заповнив його і відправив. За кілька годин надійшла відповідь. Пропозицію було прийнято.
Мейг’ю не був лицеміром і не приховував, що у тверезому стані ніколи не зробив би такого шаленого кроку, але, протверезівши, він не шкодував про це. Він не був ані імпульсивний, ні занадто емоційний; це була дуже чесна і щира людина. Мейг’ю не став би наполягати суто через браваду, якби, подумавши, розцінив свій вчинок як нерозсудливий. Але тут він не вваажав за потрібне змінювати ухвалене рішення. За великим багатством він не гнався, а на життя в Італії грошей мав достатньо. Йому спало на гадку, що, мабуть, не варто витрачати життя на залагодження дрібних чвар незначних людей. Жодного окресленого плану він не мав. Просто йому схотілося відійти од звичного життя, що втратило для нього будь-який інтерес.
Друзі, певне, вирішили, що він ошалів; декотрі, гадаю, не шкодували сил, аби його відмовити. Він уладнав справи, запакував меблі й поїхав.
Капрі – це сувора скеля неприступного вигляду, яку омиває темно-синє море, але жива зелень виноградників прикрашає її, пом’якшуючи її суворість. Це ласкавий, спокійний, привітний острів. Те, що Мейг’ю оселився в такому чудесному місці, дивує мене, адже я не зустрічав людини, менш сприйнятливої до краси. Не знаю, що він шукав там – щастя, свободи чи просто дозвілля, – але знаю, що він знайшов. У цьому куточку землі, такому привабливому для почуттів, він жив суто духовним життям. Річ у тім, що на Капрі все дихає історією, і над ним вічно витає загадкова тінь імператора Тиберія. Зі своїх вікон, що виходили на Неаполітанську затоку, Мейг’ю бачив благородні обриси Везувія, якмй змінює барву з кожною зміною освітлення, і сотні місць, які нагадують про римлян і греків. Минуле опанувало його думки. Усе, що він бачив тут уперше – бо ніколи раніше не бував за кордоном, – хвилювало його і будило творчу уяву. Мейг’ю був людиною дії. Невдовзі він вирішив написати історичну працю. Певний час він обирав тему і нарешті спинився на другому сторіччі Римської імперії. Ця доба мало була вивчена і, як йому здавалося, висувала проблеми схожі з сучасними.
Він почав збирати книжки й незабаром став власником величезної бібілотеки. Читати швидко Мейг’ю навчився за роки своєї адвокатської діяльності. Він став до діла.
Спочатку часто проводив вечори в товаристві художників і письменників у маленькій таверні на майдані, але потім віддалився од них, захоплений роботою. Він встиг полюбити купання в цьому тихому, теплому морі й далекі прогулянки серед кучерявих виноградників, але мало-помалу, шкодуючи час, відмовився і од прогулянок, і од моря. Він працював більше і старанніше, аніж будь-коли в Детройті. Розпочинав опівдні й працював весь день і всю ніч, допоки гудок пароплава, який щоранку ходить з Капрі до Неаполя, не давав йому знати, що вже п’ята година і час лягати.
Тема поступово розкривалася перед ним в усій своїй осяжності й значущості, і подумки він вже бачив працю, яка поставить його в один ряд із великими істориками минулого. З роками він дедалі більше цурався людей. Його можна було виманити з дому, лише спокусивши можливістю зіграти партію в шахи або з кимось посперечатися. Його захоплювали двобої інтелектів. Тепер він був широко начитаний, але не тільки в царині історії, але й у філософії, і в природничих науках; він був майстерний полеміст – швидкий, логічний, уїдливий. Але залишався людиною доброю і терплячою, і хоча перемога приносила йому цілком зрозуміле задоволення, він не радів їй уголос, дбаючи про суперникове самолюбство.
Він приїхав на острів дебелою, м’язистою людиною з шапкою чорного волосся і чорною бородою; але поступово його шкіра набула блідо-воскового відтінку, він став худим і слабким. Дивна річ: цей найбільш логічний з людей, переконаний і войовничий матеріаліст, зневажав тіло, дивився на нього як на грубе знаряддя, що лише мусило виконувати накази духу. Ані хвороба, ні втома не могли завадити йому продовжувати роботу. Чотирнадцять років він працював не опускаючи рук. Списав тисячі карток. Сортував і класифікував їх. Вивчав свою тему вздовж і впоперек, і нарешті підготовку було закінчено. Він сів до столу, аби розпочати писання. І помер.
Тіло, з яким він, матеріаліст, повівся так нешанобливо, помстилося йому.
Його величезні накопичені знання загинули безповоротно. Не здійснилася його мрія – нітрохи не ганебна – побачити своє ім’я поруч імен Ґіббона і Моммзена.
Пам’ять про нього зберігають нечисленні друзі, котрих з роками, на жаль, стає дедалі менше, а світу по смерті він не знаний так само, як був незнаний за життя.
Проте, на мій погляд, він прожив щасливе життя. Його картина прекрасна і викінчена. Він зробив те, що хотів, і помер, коли жаданий берег був вже близький, так і не пізнавши гіркоти досягнутої мети.












Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-03-13 10:00:41
Переглядів сторінки твору 386
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
ПЕРЕКЛАДИ ПРОЗИ
Автор востаннє на сайті 2021.03.21 07:02
Автор у цю хвилину відсутній