
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Страта
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Страта
Коли мені рубали голову, стояла чудова весняна днина. Народ кинув свої справи і прибіг на майдан разом зі своїми дорогоцінними чадами: не щодня відбувається публічна страта окаянного схизматика, який наважився йти проти волі місцевої влади. В очікуванні чудесного видива молодиці прямо тут годували власних голодних малюків грудьми, дядьки клепали коси, молодь потихеньку цмулила пивце, а неодружені дівчата скалозубили із парубками. У лозах понад берегом річки витьохкували солов’ї, у небі щебетали жайворини та знавісніло кумкали жаби у налитих щедрою повінню лугових ставочках. А решти галасливих створінь і не перелічити: зяблики, сойки, пірникози, бугаї, крижні, чирянки, нерозні, шилохвости, пастушки, деркачі, лежні, пісочники, кулики, коловодники, набережники, турухтани, баранці, слукви, грицики, припутні, сичі, дрімлюги, серпокрильці, сиворакші, рибалочки, бджолоїдки, крутиголовки, посмітюхи, щеврики, плиски, сорокопуди, вивільги, волові очка, омелюхи, кобилочки, очеретянки, вівсянки, берестянки, кропив’янки, вівчарики, золотомушки та мухоловки! Хух, навіть половини не назвав тої пернатої братії! Навіть тут – на сільському майдані, за кілометр від річки, було чути те голосисте пташине царство.
Сокиру приніс сам сільський староста; давно мав на мене зуб, - ще з тих часів, коли державою керував Леонід Данилович Кучма. Знатний хазяїн був, скажу вам. Храм святого рівноапостольного князя Володимира під Форосом Володимиру Путіну подарував? Подарував. Ядерну зброю продав? Продав. Коли вивозили ракети з військової частини у містечку Макарів-1, то дорога до Тетерева аж угиналася під вантажем. От за отримані гроші нам і заасфальтували дорогу до райцентру. Клали асфальт не американці, а наші вітчизняні хапки. Хоча і щедро, десь так на півпальця. Тому нині там вже не дорога, а здиблена та ямкувата проора. Часом збереглися навіть уламки асфальту. Спробуйте якось проїхатися від Радомишля до Тетерева: обіцяю зміщення хребців, забоїни на сідницях та прокушені язики.
А колоду прицургенив м’ясник Живолупенко, якому я позаторік не дозволив продати на ринку померлих від чуми свиней.
Ех, дарма не згодився на шибеницю, яку мені пропонували спочатку. Її облаштували на постаменті, з якого під час боротьби з комуністичним минулим звалили вождя світового пролетаріату. Місце там мальовниче: позаду шубениці липовий гай, який от-от мав розцвісти, навпроти – колишній завод скляних виробів, який переобладнали у напівлегальну биндюгу з розпилювання краденого лісу під кришуванням місцевого злодія в законі, а нині депутата. Минулого літа припхалися на завод озброєні до зубів СБУшники, поклацали затворами, щось покричали у мегафон. За годину вийшли з приміщення заводу з мішком грошви і відтоді владні структури до нас не навідувалися.
Але надійшла пора чергових виборів, дворами почали шастати зграї агітаторів, поштові скриньки регулярно трамбуються прокламаціями та газетами з брехливими обіцянками.
Це дуже вчасно, скажу вам, оскільки під кінець зими запаси глиці та тирси, якою розпалюють дрова, закінчуються. Тож папір стає в нагоді. Люди самі просять – несіть побільше, якщо рулька не влазить у поштову скриньку – кидайте пачки у двори через паркани.
Сільський староста, взутий у в'єтнамки, присів на ослона, який винесла з прохідної заводу запопадлива чергова, і пробує пальцем лезо - чи гостре. Бачу, що тупезне, ще й пощерблене на додачу. А держак тріснутий.
- Ну хіба не можна було гарно вигострити? – питаю у нього. - Цією сокирою тобі ж пуповину обрізали як народився! Її берегти треба як зіницю ока. Річ сакральна, а ти!
- Для тебе в самий раз,- відгавкнувся сільський начальник і гупнув сокирою по колоді.
- А-а-а-а! – ревнуло над майданом і покотилося луною в місцеві бори. Руків'я обломилося, лезо зісковзнуло з колоди і з розмаху встромилося у тильню сторону стопи. Молодиці з немовлятами хутко шаснули у липову діброву. І правильно! Не годиться юним неням хвилюватися, бо ще молоко скисне.
- У-у-у-у! – летіло над головами електорату болісне завивання старости. Розгубився народець, прийшов витрішками торгувати на мою погибель, а тут кривава вистава пішла не по плану.
- Викликайте швидку! - гукаю до секретаря сільради, а сам хутенько зняв із себе сорочку та обмотав нею рану на нозі невдахи.
Ага, ледь не забув розповісти за що ж мені присудили вищу міру соціального захисту.
Всьому виною прищик у мене на носі. Капосний такий, болючий. Мабуть, коли прийшов із курника то руки як слід не помив. Почухав носа - і на тобі: рознесло його під ранок, страшно глянути. І прищик зріє. Коли торкаюся – аж сльози біжать ручаєм. Аж тут з вулиці гукають:
- Хазяїне! Можна з вами словом перекинутися?
Витер я сльози, чмихнув пару раз і потупцював до прибульців. А там ціла делегація: і сільський голова, і районний депутат, і місцевий партактив, і навіть з області якийсь дядя приїхав. І ще двійко-трійко душ. Знають, капосники, що я відомий на всю державу поет та письменник, хочуть злапати мене у свої загребущі пазуриська та використати на свою користь шалений авторитет.
- Ми – представники штабу кандидата у Президенти Петра Олексійовича Порошенка. Знаємо, що ви в селі людина поважна, горілки не п'єте. Пропонуємо вам стати в селі штатним агітатором за нашого кандидата. І у виборчу комісію вас додамо.
- А програма претендента на папаху у вас з собою? – питаю у поважної делегації.
- Аякже! Ось, тримайте, - відповідає мені чубатий жевжик із засмальцьованою краваткою і простягує газету. Розгортаю, на обкладинці Верховний Головнокомандуючий в усій красі: сивий, з мудрим поглядом, високим чолом та в бездоганно випрасуваному костюмі від Армані. І тут у мене дико зачухався ніс, я не втерпів і легенько шкрябнув прищика нігтиком.
Краще б цього не робив, бо у носі так закрутило, що я набрав повні груди повітря і оглушливо чхнув. Потім ще раз, і ще. Прямо в газету з портретом кандидата. Один сопляк потрапив йому точно в око, інший приліпився до нижньої губи.
- Крамола! –вигукнув представник з області.
- Бунт! – вишкірився районний депутат.
- Підсудне діло! – додав місцевий парткерівник.
- Завтра на страту, - одказав сільський староста і, вирвавши з моїх рук газету з обпаплюженим Верховним Головнокомандуючим рушив з двору. Добре, що жінки на той час у хаті не було. Вона у мене берегиня, тиняється по області та людей лікує від хвороб різних. І цього разу подалася кудись на Новоград-Волинщину. Там ще одна чаклунка місцева є. Минулого разу вони удвох чоловіка від раку спасли. Уявляєте яка сила у чарівниці? Наша медицина проти неї - тьху!
А страта стає некерованою. Не стало старости, повезли його до районної лікарні. А керувати процессом комусь же треба.
Наперед вийшов м’ясник Живолупенко:
- Я буду тобі і за прокурора, і за суддю, і за ката. Клади голову на колоду.
-Е, ні,- одказую йому. – Ти не представник влади. Давай депутата або міліціянта.
Наперед вийшов Микола Ополоник. В очі не дивився, стояв і носком чобота ялозив по шкірці банана, яку кинула долу його нечупарна дружина.
- Ой, Миколо! Дивися, не дасть тобі Олександрова жінка більше зілля для кохання, як дізнається, що ти її чоловіка загубив,- вигукнула з натовпу кума Настя.
Микола руки в брюки – і ходу з майдану. За ним потрюхикала і його жінка.
А Настя не вгаває:
- Ану, сміливці, йдіть Сашкові голову рубати! Але знайте: я все його жінці розкажу. Ось вона приїде з дібров поліських, такого вам начаклує, що кабаки в усіх повсихають, а самі до смерті будете головами трясти! А в тебе, Живолупенко,- всі кабани гигнуть! І кури! І корова! І жінка захворіє на сказ!
Я від страху аж очі заплющив, уявивши як в усіх чоловіків повсихали пракорені. А коли розплющив – на майдані стояла тільки кума Настя з кудлатим песиком Шобтиздохом.
І сталося диво! Прищик на носі у мене лопнув і я, нарешті, відчув божественне полегшення. Взяв під руку любу кумасю, почухав носа гавкунові і рушив до хати виставляти могорич.
А дружина таки дізналася, що мене хотіли стратити. Чаклувала уночі страшно, аж волосся на голові ворушилося від екзорцизмів та заклять. А під ранок приїхали поліціянти та арештували старосту. Кажуть, що у нього від розпачу кабака всохла. А ви як гадаєте: всохла чи ні?
19.03.2019р
Сокиру приніс сам сільський староста; давно мав на мене зуб, - ще з тих часів, коли державою керував Леонід Данилович Кучма. Знатний хазяїн був, скажу вам. Храм святого рівноапостольного князя Володимира під Форосом Володимиру Путіну подарував? Подарував. Ядерну зброю продав? Продав. Коли вивозили ракети з військової частини у містечку Макарів-1, то дорога до Тетерева аж угиналася під вантажем. От за отримані гроші нам і заасфальтували дорогу до райцентру. Клали асфальт не американці, а наші вітчизняні хапки. Хоча і щедро, десь так на півпальця. Тому нині там вже не дорога, а здиблена та ямкувата проора. Часом збереглися навіть уламки асфальту. Спробуйте якось проїхатися від Радомишля до Тетерева: обіцяю зміщення хребців, забоїни на сідницях та прокушені язики.
А колоду прицургенив м’ясник Живолупенко, якому я позаторік не дозволив продати на ринку померлих від чуми свиней.
Ех, дарма не згодився на шибеницю, яку мені пропонували спочатку. Її облаштували на постаменті, з якого під час боротьби з комуністичним минулим звалили вождя світового пролетаріату. Місце там мальовниче: позаду шубениці липовий гай, який от-от мав розцвісти, навпроти – колишній завод скляних виробів, який переобладнали у напівлегальну биндюгу з розпилювання краденого лісу під кришуванням місцевого злодія в законі, а нині депутата. Минулого літа припхалися на завод озброєні до зубів СБУшники, поклацали затворами, щось покричали у мегафон. За годину вийшли з приміщення заводу з мішком грошви і відтоді владні структури до нас не навідувалися.
Але надійшла пора чергових виборів, дворами почали шастати зграї агітаторів, поштові скриньки регулярно трамбуються прокламаціями та газетами з брехливими обіцянками.
Це дуже вчасно, скажу вам, оскільки під кінець зими запаси глиці та тирси, якою розпалюють дрова, закінчуються. Тож папір стає в нагоді. Люди самі просять – несіть побільше, якщо рулька не влазить у поштову скриньку – кидайте пачки у двори через паркани.
Сільський староста, взутий у в'єтнамки, присів на ослона, який винесла з прохідної заводу запопадлива чергова, і пробує пальцем лезо - чи гостре. Бачу, що тупезне, ще й пощерблене на додачу. А держак тріснутий.
- Ну хіба не можна було гарно вигострити? – питаю у нього. - Цією сокирою тобі ж пуповину обрізали як народився! Її берегти треба як зіницю ока. Річ сакральна, а ти!
- Для тебе в самий раз,- відгавкнувся сільський начальник і гупнув сокирою по колоді.
- А-а-а-а! – ревнуло над майданом і покотилося луною в місцеві бори. Руків'я обломилося, лезо зісковзнуло з колоди і з розмаху встромилося у тильню сторону стопи. Молодиці з немовлятами хутко шаснули у липову діброву. І правильно! Не годиться юним неням хвилюватися, бо ще молоко скисне.
- У-у-у-у! – летіло над головами електорату болісне завивання старости. Розгубився народець, прийшов витрішками торгувати на мою погибель, а тут кривава вистава пішла не по плану.
- Викликайте швидку! - гукаю до секретаря сільради, а сам хутенько зняв із себе сорочку та обмотав нею рану на нозі невдахи.
Ага, ледь не забув розповісти за що ж мені присудили вищу міру соціального захисту.
Всьому виною прищик у мене на носі. Капосний такий, болючий. Мабуть, коли прийшов із курника то руки як слід не помив. Почухав носа - і на тобі: рознесло його під ранок, страшно глянути. І прищик зріє. Коли торкаюся – аж сльози біжать ручаєм. Аж тут з вулиці гукають:
- Хазяїне! Можна з вами словом перекинутися?
Витер я сльози, чмихнув пару раз і потупцював до прибульців. А там ціла делегація: і сільський голова, і районний депутат, і місцевий партактив, і навіть з області якийсь дядя приїхав. І ще двійко-трійко душ. Знають, капосники, що я відомий на всю державу поет та письменник, хочуть злапати мене у свої загребущі пазуриська та використати на свою користь шалений авторитет.
- Ми – представники штабу кандидата у Президенти Петра Олексійовича Порошенка. Знаємо, що ви в селі людина поважна, горілки не п'єте. Пропонуємо вам стати в селі штатним агітатором за нашого кандидата. І у виборчу комісію вас додамо.
- А програма претендента на папаху у вас з собою? – питаю у поважної делегації.
- Аякже! Ось, тримайте, - відповідає мені чубатий жевжик із засмальцьованою краваткою і простягує газету. Розгортаю, на обкладинці Верховний Головнокомандуючий в усій красі: сивий, з мудрим поглядом, високим чолом та в бездоганно випрасуваному костюмі від Армані. І тут у мене дико зачухався ніс, я не втерпів і легенько шкрябнув прищика нігтиком.
Краще б цього не робив, бо у носі так закрутило, що я набрав повні груди повітря і оглушливо чхнув. Потім ще раз, і ще. Прямо в газету з портретом кандидата. Один сопляк потрапив йому точно в око, інший приліпився до нижньої губи.
- Крамола! –вигукнув представник з області.
- Бунт! – вишкірився районний депутат.
- Підсудне діло! – додав місцевий парткерівник.
- Завтра на страту, - одказав сільський староста і, вирвавши з моїх рук газету з обпаплюженим Верховним Головнокомандуючим рушив з двору. Добре, що жінки на той час у хаті не було. Вона у мене берегиня, тиняється по області та людей лікує від хвороб різних. І цього разу подалася кудись на Новоград-Волинщину. Там ще одна чаклунка місцева є. Минулого разу вони удвох чоловіка від раку спасли. Уявляєте яка сила у чарівниці? Наша медицина проти неї - тьху!
А страта стає некерованою. Не стало старости, повезли його до районної лікарні. А керувати процессом комусь же треба.
Наперед вийшов м’ясник Живолупенко:
- Я буду тобі і за прокурора, і за суддю, і за ката. Клади голову на колоду.
-Е, ні,- одказую йому. – Ти не представник влади. Давай депутата або міліціянта.
Наперед вийшов Микола Ополоник. В очі не дивився, стояв і носком чобота ялозив по шкірці банана, яку кинула долу його нечупарна дружина.
- Ой, Миколо! Дивися, не дасть тобі Олександрова жінка більше зілля для кохання, як дізнається, що ти її чоловіка загубив,- вигукнула з натовпу кума Настя.
Микола руки в брюки – і ходу з майдану. За ним потрюхикала і його жінка.
А Настя не вгаває:
- Ану, сміливці, йдіть Сашкові голову рубати! Але знайте: я все його жінці розкажу. Ось вона приїде з дібров поліських, такого вам начаклує, що кабаки в усіх повсихають, а самі до смерті будете головами трясти! А в тебе, Живолупенко,- всі кабани гигнуть! І кури! І корова! І жінка захворіє на сказ!
Я від страху аж очі заплющив, уявивши як в усіх чоловіків повсихали пракорені. А коли розплющив – на майдані стояла тільки кума Настя з кудлатим песиком Шобтиздохом.
І сталося диво! Прищик на носі у мене лопнув і я, нарешті, відчув божественне полегшення. Взяв під руку любу кумасю, почухав носа гавкунові і рушив до хати виставляти могорич.
А дружина таки дізналася, що мене хотіли стратити. Чаклувала уночі страшно, аж волосся на голові ворушилося від екзорцизмів та заклять. А під ранок приїхали поліціянти та арештували старосту. Кажуть, що у нього від розпачу кабака всохла. А ви як гадаєте: всохла чи ні?
19.03.2019р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію