ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Устимко Яна
2020.06.06 10:30
хмари як отари
пари і без пари
дляві та стоокі
вкупі й одинокі

хмари наче мари
чаполоті чари
срібні сиві сині

Сергій Губерначук
2020.06.06 08:36
Не пропаґуй мене, а занотовуй…
Прости прасотнею "прощай"!
І не влаштовуй сабантуй,
ба, навіть – примітивний чай.

Пройди позбавлений харизм
до сліз, усотаних у раж.
Наздожени наш кожен "-ізм",

Микола Соболь
2020.06.06 06:10
Застеляйте обрусом столи,
Наливайте кожному по вінця,
Бо сьогодні день такий коли –
У селі вшановуємо Трійцю.

М’ята і полин, і очерет
Прикрашає нині кожну хату…
Не гадайте долі наперед.

Олександр Панін
2020.06.05 23:19
Тікають щодуху Граблі,
А зуби у них чималі,
Неначе ікла -
Гострі, великі,
"Рятуйте!" - волають Граблі!

"Топтати воліють нас люди,
На нас наступають усюди,

Євген Федчук
2020.06.05 22:06
Стоїть корчма понад шляхом біля перевозу.
Хто не їде – не минає, зайде пригоститись.
Чи то літом освіжитись, чи зайде з морозу,
Аби випити, поїсти та добре зігрітись.
То селяни було зайдуть кухля пригубити,
То заїдуть запорожці, що на Січ простують.

Іван Потьомкін
2020.06.05 11:47
Якже швидко проминули ті дні незабутні...
Тепер якщо й засміюся, то хіба на кутні.
Я ж йому всіляк годила, як рідная ненька:
Дала грошi на машину – японську, новеньку.
Не було ні в чім відмови, та за таку ласку
Він лишив мені борги й подавсь до Парас

Сергій Губерначук
2020.06.05 08:58
Ти відшукай мій голос у траві,
заввишки в світ.
Поклич на поміч дощ чи буревій
чи сто спекотних літ.

Нехай хоч трішки визирне земля
краєчком з-під трави,
щоб я вдихнув, як спершу немовля

Микола Соболь
2020.06.05 08:45
Природа бачить, чує та мовчить.
Невігласи не чують і не бачать,
Що від людини відвернулась вдача
Уже не за горами жасна мить…

Але тобі важливіша грошва.
Хай здохнуть всі та вся, лишаться гроші…
Навіщо тобі заповіді Божі?

Ярослав Чорногуз
2020.06.05 01:14
Люба, люба, днів печальних
Скільки ще лишилось нам?
Небо саваном прощальним
Вкрите. Хмарам і дощам

День за днем немає ліку.
Ніби траур одягла
Вся природа – свійська й дика,

Олександр Панін
2020.06.04 23:56
З циклу «Химерні Сновидіння»


Фрагмент невловимого
готичного сну…
Пізня осінь переходить
у весну.

Євген Федчук
2020.06.04 19:50
Жив чоловічок у однім селі,
Нажив сохою добрі мозолі,
Але, хоч сили і багато мав,
Не всю він на роботу витрачав,
Бо полюбляв сусідам пики бить
Та ще по селах по чужих ходить.
Мав гарну жінку і синочка він
Та до сусідки лазив через тин.

Сергій Губерначук
2020.06.04 15:23
Знала в небі тільки Бога,
грішна йшла лише на сповідь,
мало гріш який давала
на розвагу чи на вільця.
А когось утамувавши,
а розклавши тіла роздріб
перед очі неївбивці,
жалкувала-жалкувала…

Алла Даниленко
2020.06.04 14:59
Ти чекай, я повернусь, ти чекай мене.
І нехай твою печаль вітром віднесе.
Ти чекай, коли дощить або сніг іде.
Забувають інших хай. Ти ж чекай мене.
Ти чекай мене, чекай, дивись у вікно.
Повернуся, скажуть всі,бо щастить давно.
Вір мені, я повернусь.

Микола Соболь
2020.06.04 08:33
Відчуваю, що у тиші
Не початку, ані краю...
Чавкають трикляті миші,
Держрезерви доїдають.
Три вагони для полівки –
Це на раз перекусити.
Сіно хай жують корівки,
Мишка обирає – жито!

Тетяна Левицька
2020.06.04 06:24
Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
розкажи оксамитову казку щасливу й сумну.
Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
Говоритимемо допізна про життя і родину,
про надії крилаті, нев

Ін О
2020.06.03 23:53
так тихо...навколо дзеркальні сніги.
нашіптує хуга озерам сонети.
пелюстками крові сховались в заметах
торішні троянди старих берегів.
і храми мовчать, за стіною псалми
пожовкли...під пилом слова і куплети...
мій янголе болю, ці крила - секрети,
мо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Бойко
2020.03.22

Анна Дудник
2020.03.15

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Сергій СергоЗар
2020.01.30

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Розширення
Розширення


Коли я сказав сусідам, що наш всесвіт розширюється і скоро лусне як мильна булька - ніхто не повірив. А справа ж серйозна, я б сказав – надважлива. Бо нащо тоді ми гарбузи сіємо та вірші пишемо, якщо все піде котові під хвоста. Поруч зі мною на лавці сидять мої сусіді – Петро, Микола та Степан, в усіх у ротах димлять люльки із запашним тютюном, а не благенькими цигарками, які сьогодні напихають на фабриках в основному позаминулорічним покришеним сіном навпіл з кізяками.
- Та-а-ак, - відповідає Степан,- справа серйозна. Мого коня, якщо переїсть ячменя, теж роздимає. Тоді у стайню хоч тиждень не заходь – такий моцний запах там витає.
- А як до цього дотумкали? – питає у мене Микола.
- Та просто,- кажу. – Другий закон Ньютона у викладці Больцмана що каже? E=klogW.
- Ох, як же я забув! Точно!- додає Степан. – І дійсно, універсум схильний до ентропії, оскільки log завжди із знаком плюс.
- Та й інтенсивність випромінювання падає,- додаю ще один аргумент. Ось дивіться,- і малюю на папірчику загальновідоме простяцьке інтегральне рівняння, проштудійоване мною в одному з останніх випусків журналу "Science".
- Еге ж,- одночасно мугикнули всі три сільські дядьки. – Твоя правда.
- А оскільки всі атоми і навіть кварки неодмінно розірве темна енергія, то є нагальна потреба все зробити якомога швидше, бо можемо і не встигнути. Правильно кажу? – питаю у дядьків.
- Егеж! – знову кивнули всі три голови.
- - Ну, тоді чого сидимо? Хутенько на поле ходімо сіно збирати, бо на вечір обіцяють дощ!
Дядьки повагом вибили мундштуки об халяви чобіт, неквапом встали з лавки, підкрутили вуса і рушили по хатах за реманентом.
Миколин лошак поволі їде лугом, общипуючи кущики мишію, я вдивляюся в хмарку вдалині, сподіваючись, що то не дощова, а односельці потроху смокчуть бормотуху, яку прихопив із собою запасливий Петро. Запах був такий, що мухи, які пролітали поруч, падали замертво.
- Тпру-у-у-у!- вигукнув Степан і натягнув віжки аби спинити коня. Цього разу баби з нами не пішли, доводиться працювати самим. А сонечко припікає,- півгодини помахав граблями і вже хочеться лягти. Довжелезний валок висхлого сіна потроху підгрібається до польової стежини, ось уже він сягає коліна, отже потрібно згрібати докупи цю «ковбасу», інакше далі стане ще тяжче.
Поволі нагромаджується одна копиця, друга, третя. Хлопаки допили сулію з самогоном і продовжують далі гребти сухе сіно, смертельно хекаючи на мух та ґедзів.
- Давайте вантажити,- скомандував Степан,- хай Сашко їде в село і знімає скирти з воза, а ми будемо тут, на лузі.
На світ Божий вигулькнула ще одна сулія з чикилдихою. Гарно приклавшись до тари продовжуємо працювати. Намостили стільки сіна, що не видно ані коня, ані воза. Смикаю за віжки, Сухоребрик плямкнув мундштуком і важким кроком поцургенив воза у зворотній бік. Коли млявий скакун зупиняється - показую йому лозину.
Ворота у Петровий двір відчинені настіж, отже нас чекають.
- Мотре, сіно звантажуємо під сараєм?- питаю у сусідки.
- Так, як минулого разу,- одказує господиня і хапає вила. аби допомогти гребти траву. Разом з нею до справи стають двоє її дочок – пишних цицястих молодиць на виданні. З такою гвардією упоралися за п’ятнадцять хвилин.
Пою коника теплою водою, даю пожувати конюшини під тином і завертаю худобину знову на луг. А там у козаків післяобідній глибокий сон. Драконяче пійло, яким вони частувалися з самого ранку, поклало покотом славне військо у пахучі лугові трави. І богатирські хропаки здригали верхівки невикошених будяків обабіч дороги.
- Агов, богатирі! – гукаю до мужчин.- До роботи! Інакше баби лаятимуться!
Микола трохи ворухнувся, але знову застиг, не взмозі підняти розкумарену та проспиртовану тушу. Копнув злегка Петра – лежить колодою, потряс Степана – лежить замертво. Що ж, треба витязям відпочити, хай лежать, відпочивають після трудів праведних. А я підвожу Сухоребрика поближче до купи і починаю сам вантажити сіно. Морочився з годину доки все зробив як треба, міг би швидше, але капосна коняка увесь час зрушала з місця в пошуках зеленої трави.
- А чому так довго? - питає Мотря. – Що там мужчини роблять?
- Пішли на дальній кінець лугу гребти, аж до річки, - збрехав я.
- Так туди далеченько добиратися. Скажи, хай спочатку під «стариком» все заберуть. А то щось припарює, можуть не встигнути.
- Гаразд, скажу,- і знову завертаю коня на поле.
Козаки сплять, поруч валяється друга сулія, яку вони допили, коли я відвозив сіно. А на обрії вже видніється чорна хмара. Сивий гребінець тужавіє на очах, боюся аби не було граду. Працюю хутко, без перекурів та відпочинків. В встанню ходку довелося кілька разів цьвохнути по бабці Сухоребрика аби той йшов скорше.
- А де чоловіки? – бідкається Мотря. Зараз же буде дощ, що вони та роблять?
- Багато сіна біля річки, хочуть скласти аби буря не розкидала, поспішають.
- От біда! Ану давайте хутчій заскиртуємо та накриємо поліетиленом. Часу обмаль.
Я й сам бачу, що обмаль,- перші краплі важко падають в порох.
Скирту утрамбували, накрили, підперли тичками і обв’язали мотузкою аби буря не порозкидала дрючки. І тут уперіщила злива: густа як каша і тепла як пазуха жінки.
Коня на луг гнав чвалом, на горбаках трусило так, що аж двічі прикусив язика. А на полі п’яні мужики лазили навкарачки, не взмозі піднятися на ноги. По одному вантажу всю братію на воза, прикриваю їх від дощу граблями та вилами, і знову трюхикаю в село. Що тут вдієш – важка доля селянська, непроста. Якщо не виручати собратчиків, то й тобі може жаба цицьки дати.
Коли я привіз гвардійців на Мотрин двір і та уздріла лицарів в усій красі, то тільки сплюнула і гримнула дверима; знаю зараз вона чоловіка до хати не пустить, тож звалюю «тріо Гориничів» у клуні, на сіні, навпроти загону з кабанцями, а сам іду додому. А що ще залишається робити?
Всесвіт розширюється, кварки розпадаються, самогон закінчився, а голодний пес зобиджено гавкає, бо не погодував його уранці. Та це нічого, оскільки вдома зустрічає дружина.
- Знову сам працював? – питає у мене. – Бачу, що сам. Ех, їздять на тобі всі кому не ліньки,- досадує жінка і стягує з мене мокрі лахи. – Іди, помийся в душі і марш у ліжко, а то ще захворієш.
Слухняно виконую все, що каже ця свята людина, переодягаюся в чисте і пурнаю в теплу постіль. Згодом до мене тулиться розпашіла дружина, мої груди розпирає від солодкої млості, обом стає гаряче, ми летимо за межі цього прагматичного універсуму.
Отже, не збрехала квантова фізика – цей всесвіт розширюється, з прискоренням, а разом з ним ми удвох мчимо у невідому невідомість, туди, де немає ні часу, ні простору, ні власного я, а є тільки голос моєї коханої дружини та стукіт її серця. Мчимо в інший вимір, ім’я якому - ЛЮБОВ.

30.03.2019р.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-03-30 17:11:52
Переглядів сторінки твору 375
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.180 / 5.5  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 5.180 / 5.5  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.06.03 13:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (Л.П./М.К.) [ 2019-03-30 18:18:01 ]
Наука-наукою, пиятика-пиятикою, робота-роботою у всіх комбінаціях уперемішку, а у ЛГ фінал один - ліжко з коханою дружиною.
А про інших - нічого.
Чи вони потім розкажуть - у наступній частині?

Радий буду бачити. Цікаво ж.
Дякую,
Ю. С.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-30 20:09:45 ]
Розкажуть. Але хай протверезяться. А то навіть не шевеляться.