
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Розширення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розширення
Розширення
Коли я сказав сусідам, що наш всесвіт розширюється і скоро лусне як мильна булька - ніхто не повірив. А справа ж серйозна, я б сказав – надважлива. Бо нащо тоді ми гарбузи сіємо та вірші пишемо, якщо все піде котові під хвоста. Поруч зі мною на лавці сидять мої сусіді – Петро, Микола та Степан, в усіх у ротах димлять люльки із запашним тютюном, а не благенькими цигарками, які сьогодні напихають на фабриках в основному позаминулорічним покришеним сіном навпіл з кізяками.
- Та-а-ак, - відповідає Степан,- справа серйозна. Мого коня, якщо переїсть ячменя, теж роздимає. Тоді у стайню хоч тиждень не заходь – такий моцний запах там витає.
- А як до цього дотумкали? – питає у мене Микола.
- Та просто,- кажу. – Другий закон Ньютона у викладці Больцмана що каже? E=klogW.
- Ох, як же я забув! Точно!- додає Степан. – І дійсно, універсум схильний до ентропії, оскільки log завжди із знаком плюс.
- Та й інтенсивність випромінювання падає,- додаю ще один аргумент. Ось дивіться,- і малюю на папірчику загальновідоме простяцьке інтегральне рівняння, проштудійоване мною в одному з останніх випусків журналу "Science".
- Еге ж,- одночасно мугикнули всі три сільські дядьки. – Твоя правда.
- А оскільки всі атоми і навіть кварки неодмінно розірве темна енергія, то є нагальна потреба все зробити якомога швидше, бо можемо і не встигнути. Правильно кажу? – питаю у дядьків.
- Егеж! – знову кивнули всі три голови.
- - Ну, тоді чого сидимо? Хутенько на поле ходімо сіно збирати, бо на вечір обіцяють дощ!
Дядьки повагом вибили мундштуки об халяви чобіт, неквапом встали з лавки, підкрутили вуса і рушили по хатах за реманентом.
Миколин лошак поволі їде лугом, общипуючи кущики мишію, я вдивляюся в хмарку вдалині, сподіваючись, що то не дощова, а односельці потроху смокчуть бормотуху, яку прихопив із собою запасливий Петро. Запах був такий, що мухи, які пролітали поруч, падали замертво.
- Тпру-у-у-у!- вигукнув Степан і натягнув віжки аби спинити коня. Цього разу баби з нами не пішли, доводиться працювати самим. А сонечко припікає,- півгодини помахав граблями і вже хочеться лягти. Довжелезний валок висхлого сіна потроху підгрібається до польової стежини, ось уже він сягає коліна, отже потрібно згрібати докупи цю «ковбасу», інакше далі стане ще тяжче.
Поволі нагромаджується одна копиця, друга, третя. Хлопаки допили сулію з самогоном і продовжують далі гребти сухе сіно, смертельно хекаючи на мух та ґедзів.
- Давайте вантажити,- скомандував Степан,- хай Сашко їде в село і знімає скирти з воза, а ми будемо тут, на лузі.
На світ Божий вигулькнула ще одна сулія з чикилдихою. Гарно приклавшись до тари продовжуємо працювати. Намостили стільки сіна, що не видно ані коня, ані воза. Смикаю за віжки, Сухоребрик плямкнув мундштуком і важким кроком поцургенив воза у зворотній бік. Коли млявий скакун зупиняється - показую йому лозину.
Ворота у Петровий двір відчинені настіж, отже нас чекають.
- Мотре, сіно звантажуємо під сараєм?- питаю у сусідки.
- Так, як минулого разу,- одказує господиня і хапає вила. аби допомогти гребти траву. Разом з нею до справи стають двоє її дочок – пишних цицястих молодиць на виданні. З такою гвардією упоралися за п’ятнадцять хвилин.
Пою коника теплою водою, даю пожувати конюшини під тином і завертаю худобину знову на луг. А там у козаків післяобідній глибокий сон. Драконяче пійло, яким вони частувалися з самого ранку, поклало покотом славне військо у пахучі лугові трави. І богатирські хропаки здригали верхівки невикошених будяків обабіч дороги.
- Агов, богатирі! – гукаю до мужчин.- До роботи! Інакше баби лаятимуться!
Микола трохи ворухнувся, але знову застиг, не взмозі підняти розкумарену та проспиртовану тушу. Копнув злегка Петра – лежить колодою, потряс Степана – лежить замертво. Що ж, треба витязям відпочити, хай лежать, відпочивають після трудів праведних. А я підвожу Сухоребрика поближче до купи і починаю сам вантажити сіно. Морочився з годину доки все зробив як треба, міг би швидше, але капосна коняка увесь час зрушала з місця в пошуках зеленої трави.
- А чому так довго? - питає Мотря. – Що там мужчини роблять?
- Пішли на дальній кінець лугу гребти, аж до річки, - збрехав я.
- Так туди далеченько добиратися. Скажи, хай спочатку під «стариком» все заберуть. А то щось припарює, можуть не встигнути.
- Гаразд, скажу,- і знову завертаю коня на поле.
Козаки сплять, поруч валяється друга сулія, яку вони допили, коли я відвозив сіно. А на обрії вже видніється чорна хмара. Сивий гребінець тужавіє на очах, боюся аби не було граду. Працюю хутко, без перекурів та відпочинків. В встанню ходку довелося кілька разів цьвохнути по бабці Сухоребрика аби той йшов скорше.
- А де чоловіки? – бідкається Мотря. Зараз же буде дощ, що вони та роблять?
- Багато сіна біля річки, хочуть скласти аби буря не розкидала, поспішають.
- От біда! Ану давайте хутчій заскиртуємо та накриємо поліетиленом. Часу обмаль.
Я й сам бачу, що обмаль,- перші краплі важко падають в порох.
Скирту утрамбували, накрили, підперли тичками і обв’язали мотузкою аби буря не порозкидала дрючки. І тут уперіщила злива: густа як каша і тепла як пазуха жінки.
Коня на луг гнав чвалом, на горбаках трусило так, що аж двічі прикусив язика. А на полі п’яні мужики лазили навкарачки, не взмозі піднятися на ноги. По одному вантажу всю братію на воза, прикриваю їх від дощу граблями та вилами, і знову трюхикаю в село. Що тут вдієш – важка доля селянська, непроста. Якщо не виручати собратчиків, то й тобі може жаба цицьки дати.
Коли я привіз гвардійців на Мотрин двір і та уздріла лицарів в усій красі, то тільки сплюнула і гримнула дверима; знаю зараз вона чоловіка до хати не пустить, тож звалюю «тріо Гориничів» у клуні, на сіні, навпроти загону з кабанцями, а сам іду додому. А що ще залишається робити?
Всесвіт розширюється, кварки розпадаються, самогон закінчився, а голодний пес зобиджено гавкає, бо не погодував його уранці. Та це нічого, оскільки вдома зустрічає дружина.
- Знову сам працював? – питає у мене. – Бачу, що сам. Ех, їздять на тобі всі кому не ліньки,- досадує жінка і стягує з мене мокрі лахи. – Іди, помийся в душі і марш у ліжко, а то ще захворієш.
Слухняно виконую все, що каже ця свята людина, переодягаюся в чисте і пурнаю в теплу постіль. Згодом до мене тулиться розпашіла дружина, мої груди розпирає від солодкої млості, обом стає гаряче, ми летимо за межі цього прагматичного універсуму.
Отже, не збрехала квантова фізика – цей всесвіт розширюється, з прискоренням, а разом з ним ми удвох мчимо у невідому невідомість, туди, де немає ні часу, ні простору, ні власного я, а є тільки голос моєї коханої дружини та стукіт її серця. Мчимо в інший вимір, ім’я якому - ЛЮБОВ.
30.03.2019р.
Коли я сказав сусідам, що наш всесвіт розширюється і скоро лусне як мильна булька - ніхто не повірив. А справа ж серйозна, я б сказав – надважлива. Бо нащо тоді ми гарбузи сіємо та вірші пишемо, якщо все піде котові під хвоста. Поруч зі мною на лавці сидять мої сусіді – Петро, Микола та Степан, в усіх у ротах димлять люльки із запашним тютюном, а не благенькими цигарками, які сьогодні напихають на фабриках в основному позаминулорічним покришеним сіном навпіл з кізяками.
- Та-а-ак, - відповідає Степан,- справа серйозна. Мого коня, якщо переїсть ячменя, теж роздимає. Тоді у стайню хоч тиждень не заходь – такий моцний запах там витає.
- А як до цього дотумкали? – питає у мене Микола.
- Та просто,- кажу. – Другий закон Ньютона у викладці Больцмана що каже? E=klogW.
- Ох, як же я забув! Точно!- додає Степан. – І дійсно, універсум схильний до ентропії, оскільки log завжди із знаком плюс.
- Та й інтенсивність випромінювання падає,- додаю ще один аргумент. Ось дивіться,- і малюю на папірчику загальновідоме простяцьке інтегральне рівняння, проштудійоване мною в одному з останніх випусків журналу "Science".
- Еге ж,- одночасно мугикнули всі три сільські дядьки. – Твоя правда.
- А оскільки всі атоми і навіть кварки неодмінно розірве темна енергія, то є нагальна потреба все зробити якомога швидше, бо можемо і не встигнути. Правильно кажу? – питаю у дядьків.
- Егеж! – знову кивнули всі три голови.
- - Ну, тоді чого сидимо? Хутенько на поле ходімо сіно збирати, бо на вечір обіцяють дощ!
Дядьки повагом вибили мундштуки об халяви чобіт, неквапом встали з лавки, підкрутили вуса і рушили по хатах за реманентом.
Миколин лошак поволі їде лугом, общипуючи кущики мишію, я вдивляюся в хмарку вдалині, сподіваючись, що то не дощова, а односельці потроху смокчуть бормотуху, яку прихопив із собою запасливий Петро. Запах був такий, що мухи, які пролітали поруч, падали замертво.
- Тпру-у-у-у!- вигукнув Степан і натягнув віжки аби спинити коня. Цього разу баби з нами не пішли, доводиться працювати самим. А сонечко припікає,- півгодини помахав граблями і вже хочеться лягти. Довжелезний валок висхлого сіна потроху підгрібається до польової стежини, ось уже він сягає коліна, отже потрібно згрібати докупи цю «ковбасу», інакше далі стане ще тяжче.
Поволі нагромаджується одна копиця, друга, третя. Хлопаки допили сулію з самогоном і продовжують далі гребти сухе сіно, смертельно хекаючи на мух та ґедзів.
- Давайте вантажити,- скомандував Степан,- хай Сашко їде в село і знімає скирти з воза, а ми будемо тут, на лузі.
На світ Божий вигулькнула ще одна сулія з чикилдихою. Гарно приклавшись до тари продовжуємо працювати. Намостили стільки сіна, що не видно ані коня, ані воза. Смикаю за віжки, Сухоребрик плямкнув мундштуком і важким кроком поцургенив воза у зворотній бік. Коли млявий скакун зупиняється - показую йому лозину.
Ворота у Петровий двір відчинені настіж, отже нас чекають.
- Мотре, сіно звантажуємо під сараєм?- питаю у сусідки.
- Так, як минулого разу,- одказує господиня і хапає вила. аби допомогти гребти траву. Разом з нею до справи стають двоє її дочок – пишних цицястих молодиць на виданні. З такою гвардією упоралися за п’ятнадцять хвилин.
Пою коника теплою водою, даю пожувати конюшини під тином і завертаю худобину знову на луг. А там у козаків післяобідній глибокий сон. Драконяче пійло, яким вони частувалися з самого ранку, поклало покотом славне військо у пахучі лугові трави. І богатирські хропаки здригали верхівки невикошених будяків обабіч дороги.
- Агов, богатирі! – гукаю до мужчин.- До роботи! Інакше баби лаятимуться!
Микола трохи ворухнувся, але знову застиг, не взмозі підняти розкумарену та проспиртовану тушу. Копнув злегка Петра – лежить колодою, потряс Степана – лежить замертво. Що ж, треба витязям відпочити, хай лежать, відпочивають після трудів праведних. А я підвожу Сухоребрика поближче до купи і починаю сам вантажити сіно. Морочився з годину доки все зробив як треба, міг би швидше, але капосна коняка увесь час зрушала з місця в пошуках зеленої трави.
- А чому так довго? - питає Мотря. – Що там мужчини роблять?
- Пішли на дальній кінець лугу гребти, аж до річки, - збрехав я.
- Так туди далеченько добиратися. Скажи, хай спочатку під «стариком» все заберуть. А то щось припарює, можуть не встигнути.
- Гаразд, скажу,- і знову завертаю коня на поле.
Козаки сплять, поруч валяється друга сулія, яку вони допили, коли я відвозив сіно. А на обрії вже видніється чорна хмара. Сивий гребінець тужавіє на очах, боюся аби не було граду. Працюю хутко, без перекурів та відпочинків. В встанню ходку довелося кілька разів цьвохнути по бабці Сухоребрика аби той йшов скорше.
- А де чоловіки? – бідкається Мотря. Зараз же буде дощ, що вони та роблять?
- Багато сіна біля річки, хочуть скласти аби буря не розкидала, поспішають.
- От біда! Ану давайте хутчій заскиртуємо та накриємо поліетиленом. Часу обмаль.
Я й сам бачу, що обмаль,- перші краплі важко падають в порох.
Скирту утрамбували, накрили, підперли тичками і обв’язали мотузкою аби буря не порозкидала дрючки. І тут уперіщила злива: густа як каша і тепла як пазуха жінки.
Коня на луг гнав чвалом, на горбаках трусило так, що аж двічі прикусив язика. А на полі п’яні мужики лазили навкарачки, не взмозі піднятися на ноги. По одному вантажу всю братію на воза, прикриваю їх від дощу граблями та вилами, і знову трюхикаю в село. Що тут вдієш – важка доля селянська, непроста. Якщо не виручати собратчиків, то й тобі може жаба цицьки дати.
Коли я привіз гвардійців на Мотрин двір і та уздріла лицарів в усій красі, то тільки сплюнула і гримнула дверима; знаю зараз вона чоловіка до хати не пустить, тож звалюю «тріо Гориничів» у клуні, на сіні, навпроти загону з кабанцями, а сам іду додому. А що ще залишається робити?
Всесвіт розширюється, кварки розпадаються, самогон закінчився, а голодний пес зобиджено гавкає, бо не погодував його уранці. Та це нічого, оскільки вдома зустрічає дружина.
- Знову сам працював? – питає у мене. – Бачу, що сам. Ех, їздять на тобі всі кому не ліньки,- досадує жінка і стягує з мене мокрі лахи. – Іди, помийся в душі і марш у ліжко, а то ще захворієш.
Слухняно виконую все, що каже ця свята людина, переодягаюся в чисте і пурнаю в теплу постіль. Згодом до мене тулиться розпашіла дружина, мої груди розпирає від солодкої млості, обом стає гаряче, ми летимо за межі цього прагматичного універсуму.
Отже, не збрехала квантова фізика – цей всесвіт розширюється, з прискоренням, а разом з ним ми удвох мчимо у невідому невідомість, туди, де немає ні часу, ні простору, ні власного я, а є тільки голос моєї коханої дружини та стукіт її серця. Мчимо в інший вимір, ім’я якому - ЛЮБОВ.
30.03.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію