ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2019.10.14 06:29
З городів повіяло димом,
Земля врожаї віддала.
У небі пливе пілігримом
Хмаринка над краєм села.
Спадає до обрію сонце.
Чаклує вечірній лиман,
Утримує легіт в долоньці
Тих чар недопитий туман.

Олена Малєєва
2019.10.13 22:16
Загортайся у мене, як в хутро,
Я жовтневий твій теплий сон
Божевільна й водночас мудра —
Я захоплю в п'янкий полон.
Шаленій від зухвалих поглядів,
Спокушайся моїми мріями
Я тебе захоплю цілунками,
Я табе залоскочу віями...

Ніна Виноградська
2019.10.13 20:33
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Літа пташам пораненим навколо
Її зустріть ніхто не поспіша.

Пробач мені, ти навіть ці слова
Не вбережеш від страху – хтось почує.
Я лиш для тебе вмерла… Я жива!

Сергій Губерначук
2019.10.13 18:57
У світі є одна деталь.
На жаль.
Святий Ґрааль з’являє нас
крізь світлу даль.

І диво чуда повертає біль
у смак,
якого Ти, мій Боже, правиш

Олександр Сушко
2019.10.13 17:25
Хто хоче золота - обряще,
У долі - стражник, злодій, кат.
Тому без мене людям краще -
Без совісті в кишенях лад.

В ціні безжурне vita dolce,
Набитий краденим шалман.
А я дарма мозолю очі,

Сонце Місяць
2019.10.13 15:44
злободенносте
відав я злобу & дно
трохи милості більше гонитви
все було про людей
хоч би їм всеодно
нема над чим туманіти

тих людей що придумав

Лілія Ніколаєнко
2019.10.13 11:50
Вінок 9. Свято Діоніса

1.
Чому ж така жорстока ти, богине, –
Грайлива німфо із шалених мрій?
Відвертих віршів обступили тіні.
Накрив мене нестримний зоревій!

Любов Бенедишин
2019.10.13 10:51
У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
Усе таке нове і дивовижне!
Усе таке прекрасне і знайоме.
Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

…Душа пізнала безміри і міри,
Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
Блукала в лабіринті, рвала пута –

Семен Санніков
2019.10.13 09:02
Повітря бабине кружля -
Та не стає воно теплішим.
Не дасть бананів нам земля,
І ми щось пам'ятне залишим.

На кожний стовбур і гілля
Озватись можем навіть віршем,
В якому трепетно розпишем

Микола Соболь
2019.10.13 06:33
Давай на пенсію іти у сімдесят!
Навис над нами гострий меч Арея.
Не вихідних не буде, ані свят,
Бо ще «леве» платитимо євреям!
Ти не сумуй, козаче, все лади!
Жоди хлібину кинули на землю,
За це кнесету бабки заплати!
(Я щось котлет від мух не відок

Олександр Сушко
2019.10.13 05:31
В окопі плаче дощ, спинився час,
Шинкує ворог лютий душу сталлю.
А небеса упали в чорну грязь,
Накривши землю зоряною шаллю.

Ніхто мене в це пекло не просив,
Я сам прийшов, без зброї, добровольцем.
А кров горить у крапельках роси,

Сонце Місяць
2019.10.13 00:31
день був, чого би не відмічалося & господь відпочивав, урешті щонайменше, буяли трави & терни, при них релаксово свистали пташки окраєм всякого, паруюча кава, свіжа пачка цигарок маршал павер, спокусливо тактильна ще невимовностей безплідно~тлінних & л

Володимир Бойко
2019.10.12 22:04
Я не годен слухати
Кума Путіна
І без нього все у нас
Переплутано.
Він посланець від орди
Кагебовської,
Промиває мізки нам
По-московському.

Іван Потьомкін
2019.10.12 21:45
Здавалось в юності наївному мені,
Що з року в рік, а, може, й день при дні
Прямує світ лише по висхідній.
Та сивизна, мов несподівана зима,
Що снігом заміта палітру осені,
До того світу повернула, що пройма
Надсадним смерті подихом і блиском,
Де

Сергій Губерначук
2019.10.12 18:45
– Коли за північчю ми стежили з тобою
з низин любовно зібганого ложа,
коли відпочивали ми, як завжди,
після твого орґазму, що пройшов,
і від мого, який лише збирався,
коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
і сходила у сірий сад, мов місяць,
тривожа

Олександр Сушко
2019.10.12 16:32
Я ж казав: - Сидоре! Ти що, блекоти об’ївся? Нащо завів на своєму обійсті оту гаспидську химеру? Нащо тобі у дев'яностодвохлітньому віці коза, ще й така дурнувата як оця? Тільки в Полтаві ще можна таких надибати. Або в Яготині. А тепер не плач, що гу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Світлана Майя Залізняк / Рецензії

 Концепт структури образності Світлани-Майї Залізняк
Якщо говорити про духовні підвалини творчості Світлани-Майї Залізняк, то мова насамперед має вестися як навколо онтологічної вкоріненості традицій образності поетки загалом, так і локально: поетична дійсність авторки має свою природну і логічну опору – такий собі іманентний силовий первень, що дозволяє суто інстинктивно вивіреним архетипам щоразу збільшувати траєкторію діткнення до прихованих царин колективного підсвідомого (концепція Юнга), і змінювати трансперсональну спільність на вужчу, але емпірично глибшу – власну:

Я – окремо від світу, бо лиш в цьому вбачаю спасіння
Від облудливих суддів, лавин криводушних присяг.
(„Бути”)

Повз тіні веж...
Біг – щоб душі рости!
Мій променад – від себе і до себе.
(„Безлюддя”)

Авторці є що протиставити огульній, і часто руйнівній силі амбівалентності власного поетичного ядра, яке однак конденсує досвід і тяжіє до суто матеріального сприйняття реальності, а саме – сакральність: як елемент патріархальної традиції, як спосіб трансляції глибокої внутрішньої культури, і, звичайно, як особливо значимий релігійно-світоглядний чинник:

Зажди, я допишу... Лий на плащі!
Хоча закони всі – у длані Божій,
До алгоритмів „крап...крап...крап...”,
„чів-чів”...
Поет хоча б один додати зможе.
(„Алгоритм дощу”)

Спираючись на вже узвичаєні, усталені константи власних образних уявлень про світ, авторка створює химерні, але майже зримі універсалії світобуття, які суто номінативно є чутливими резонаторами ще неословленої дійсності, а феноменологічно – заперечують замкнуту на собі каузальність, натомість звертаючись до сутнього первородного досвіду, де „Я” – вільне і смислотворче.

Шукала гойні вірші між картин...
У дощ
вогненна брама
прочинилась…
Забаглося шугнути із хмарин
В колючий терен, де чаївся стилос,
І пригадати словеса всіх мов,
І загасити болем вогневицю...
Розпавшись
на веселчасті
арго,
Впокоююсь до ранку. Я – жар-птиця.
(„Талан”)
Психолого-поетична рефлексія авторки видає високу культурологічність, цивілізаційну наповненість і вимогливість до себе, прагнення сформувати своє власне поетичне реноме, віднайти власний вектор у темпораконтинуумі життя, збагнути свою життєву місію і водночас відмежувати тонку поетичну душу від сірого натовпу. Така позиція поетки повсякчас проглядає крізь її вірші:
Я – деміург, та долі не зміню………
………………..
(„Літо”)

На аркуші хмарні виточую з вен зрілу крів…
Праворуч – ридання, ліворуч – утішлива муза.
Розписано все наперед. За спекотою – грім.
Хтось катом прийшов,
я – поетом
……………………………………………..
(„Крізь серце”)

Бути – віршів чекати, палити галуззя і листя.
Бути – опріч юрми (і подеколи з нею...) іти.
Я продовжую бути. Обвиваю веселкою стилос,
Відмахнувшись від ста бутафорських запилених крил.
(„Бути”)

Картина поетичного світу Світлани-Майї Залізняк наповнена і одухотворена. Авторка подекуди виступає як візіонер, медіум, містифікатор, здатний не тільки відтворити до болю реальні, подекуди інфернальні і містичні картини минулого, пережиті її душею у попередніх реінкарнаціях, а й перенестися у майбутнє. Футуристичність її версифікаційного світобачення вражає своєю контробивательською сутністю, запереченням рутини і аморальності буднів:

Прожекти тануть , мов у каві – крига.
Для віршів денно виплітаю сіть…
А потяги…
а роги…
ризи…
дзиги…
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)

Авторці не характерна пресловута унісексуальність чи навіть гендерна нейтральність, її поезія – глибоко фемінна, подекуди аж настільки, що по суті є квінтесенцією фемінного гендерного стереотипу:

– Я жінка єсмь… – над прядивом торочу.
…………………………….
(„Яріє Вчора, або в очікуванні…онуки”)

В моїх очах – чар хутірських жінок.
(„Очі”)

Творчість Світлани інтенціональна: енергетичне поле, в центрі якого знаходиться авторське творче „Я”, потужне і інтелектуально цілісне, але й здатне на стрімкий рух од містики до богослужіння, од космогонічності аж до антропоморфності:

У мене – птахокардія.
Жодна пігулка не діє.
Птаха свободи просить.
А понад вербами – осінь…
(„Птахокардія”)

Авторка творить сучасний, пливкий і строкатий метамовний міф, цілком свідомо і продумано аберуючи і перекреслюючи семантичну сутність і значимість усталених у літературі поглядів на дійсність:

Знов не руда сусідська корівчина,
А слон Махмуд у літній сон плететься.
(„Екзотичний сон”)

Вражає діапазон поетично-філософського позиціонування авторки. Світлана-Майя Залізняк завжди обирає винятково актуальні, гострі, вічні у своїй невирішуваності теми: виховання дітей («Абрис»), вибір професії і вічне гамлетівське вагання «бути чи не бути» («Про кайф», «В бік човна»), право на любов, вибір між материнськими і жіночими переживаннями:

Любові недодати за життя
Боюсь пекельно! Зайця Юрі зшила...
Ти вбила ненароджене дитя.
Себе об камінь туги розкришила...
(„Мушля”)

Її креативні рушії мають за мету створити такий образ дійсності, де буде важливим не сам факт донесення певної лінгвосеміотичної парадигми до читача, а створення такого образу дійності, який би збігся з її власними ціннісними очікуваннями і сприймався як щось природне і самосвідоме:

Ні, не погорда. Не зневіра. Путь.
Біль. Антисептика.
Обробка вірша сріблом.
(„Вигадливість”)

Поетичні візії Залізняк на диво динамічні і подієві. У центрі мегалітичного поетовсесвіту – не бог, не деміург, а людина, з її переживаннями і вічним моральним вибором, автор наче збоку споглядає усе, як вправний наратор і водночас – співпереживач і співтворець ситуації. Поетичні твори Світлани-Майї подекуди є міні-п’єсами, на мізансцені яких розгортаються екзистенційно заглиблені і водночас експресивні трагедії («Голосили вишні», «Фініш», «Мушля»).
Перекладацький доробок Світлани-Майї Залізняк вражає передовсім своєю різноманітністю. Переклади Залізняк – це не банальна транслітерація творчого всесвіту митця, а співтворчість, дуалістичний і водночас монолітний симбіоз автора-мови-оригіналу і перекладача-української мови (з А.Ахматової, І.Буніна, Р.Тагора, С.Афлатуні, М.Матвєєвої, В.Друзя, Є.Більченко, О.Берггольц, Т.Селіванчик тощо). Перекладач тонко відчуває метафізику вірша, його семантико-поетичне поле, точними і сильними мазками реалізує якнайтонше буттєвий і креативний потенціал тексту як точки перетину суб'єктивного образу об'єктивної реальності, і того, що існує, як об’єктивна реальність.
Отже, концептуалізм, іманентна інтелектуальність, філософський розмах, барокова розмашистість авторського стилю і водночас морально-етична аскеза вивищують Світлану-Майю Залізняк та її поетичні шедеври над сірістю буднів провінційного містечка, переносять її у інший – яскравіший, кращий, вищий світ – світ її власної «планети мар», до якої радо торують метафоричний шлях її вдячні читачі.

2011
Сергій Осока, письменник, м. Полтава. Світлана Ілініч, поетеса, м. Вінниця.




Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-04-03 18:12:59
Переглядів сторінки твору 231
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Автор востаннє на сайті 2019.09.28 10:00
Автор у цю хвилину відсутній