ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.08.20 07:15
Без тебе білий світ - пустий,
Усе, що в ньому є - немиле.
І буде зла рука вести
Мене безжально до могили.

В розлуці кожна мить - як ніч.
І щось під серцем жаско млоїть.
Не йде і сон тоді до віч,

Галина Кучеренко
2019.08.19 22:16
По зеленій траві веселиться розмай
Та в розквітлім саду ще не знайдеш плодів...
Не печуть коровай із зелених хлібів...
Для насіння достигле зерно обирай...

© 19.08.2019

Домінік Арфіст
2019.08.19 20:49
душі, о Господи, не суду – саду…
де виросли життя дерева...
де у мені блаженно мліє Єва...
і вибір є – не вибирати зраду...
любов сміється з вибору… надія
лиш там де всі рахунки несуттєві…
у світло виривається Марія
і віддає своє осяння Єві…

Олександр Сушко
2019.08.19 17:50
Я не брехун - казкар або політик,
До істини прямую навпрошки.
Зі мною хочуть всі жінки дружити,
А їхні благовірні - навпаки.

Мене уздріють - корчаться в судомі,
Хапає люд ножа або колун.
Чому такий суворий

Ніна Виноградська
2019.08.19 16:09
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Де від печалі
Зламані вуста.
А на снігу -
Замерзлі свіжі квіти.
Застиглий погляд,
В серці пустота.

Іван Потьомкін
2019.08.19 12:08
Не думай і ні в кого не питай,
Скільки тобі ще жить судилось.
День кожний ненаситно поглинай,
Байдуже при силі чи безсилий.
Якщо є що робить
(Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
Розводить квіти, садить дерева, марки збирать

Ігор Деркач
2019.08.19 11:24
Я тішуся собою однією.
Куди захочу, то туди й лечу.
Ось піді мною – наче, Піренеї...
На таці – круасани. Я плачу
і за меню, і за свою удачу,
за океан і небо голубе...
Але чому я, у долоні, плачу,
що не побачу іноді тебе?

Сергій Губерначук
2019.08.19 10:39
Розлогі простори розораних нив,
роззорених сутінок темне безмежжя.
Я йду по землі, бо бажання звільнив
і більш не літаю в світи протилежні.

Я йду по ріллі на те світло земне,
яке на стовпі, над хлівом, у хатині.
Я йду, щоб бездумно любили мене

Олександр Сушко
2019.08.19 10:04
Подам свій голосок із тилу
Я ж - патріот, не "cosa nostra".
Накрию совість підопрілу
Благеньким клаптем благородства.

Не воював, але при владі,
А був Майдан - жував у ліжку.
Тому життя у шоколаді,

Тетяна Левицька
2019.08.19 07:20
Ти все сказав і навіть більше ніж хотів,
а після замовчав зненацька у зажурі.
А я шукала, поміж змучених рядків,
зворушливу сльозу, дні сонячні, похмурі.

Жаливу губ, солоний смак сумних долонь,
давно зітлілий прах стосунків тривіальних.
Не відпуск

Микола Соболь
2019.08.19 06:49
Ранок не випитих думок.
В роси ступаю прохолоду.
Туман дрімає край городу
Та вчасно вийшов. Саме строк.
По зелені дзвенить коса.
І стеляться трави покоси
І соловей дзвінкоголосо
Виспівує… Яка краса!

Вікторія Лимарівна
2019.08.18 20:25
Хто сіє вітер, пожинає бурю!
Емоціям потрібно дати лад!
Нарешті визначитись: що ж не так?
Позбутися думок про авантюру.
Здоров’я берегти прискіпливо, фігуру.

Позбутися дурних, шкідливих звичок!
Щоденної отрути гіркота:

Ірина Білінська
2019.08.18 18:48
Душе моя,
гармоніє - привіт!
Світи тобі
даровані у спадок!
У кожної загадки -
свій отвіт -
не відаєм
ні правди,

Олександр Сушко
2019.08.18 17:03
На трон, буває, лізуть по приколу,
І хоч із цього діла завжди пшик -
Володаря не критикуй ніколи,
А будь розумним, віршики пиши.

Найкраще - про любов, плачі з розпуки,
Безпечно й до вподоби читачам.
Тому, братва, візьму себе у руки

Ігор Федів
2019.08.18 13:17
Завірюхою доля кружляє,
Замітає знайомі пороги
І у пам'яті витирає
Уже ходжені нині дороги.
Білизна чистотою чекає,
Пропонує її дослідити
І уперто мені натякає,
Які кроки уперше робити.

Ірина Вовк
2019.08.18 11:33
Хочеться світла і літа,
І смаку ожинного ще…
Хочеться з неба злетіти
Теплим дбайливим дощем…
Щоб ані схлипом, ні стогоном…
Ані розхвиленим сном…
Щоб лише шелестом-гомоном
Липових віт за вікном.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоя Войтович (1973) / Поеми

 Легенда про три дерева.
На пагорбі, ось так, обабiч лiсу
Росли три дерева. Хилилися гiллям.
Хиталися вони пiд свистом вiтру.
I було видно їх аж ген здалля.

I кожен день вони всi троє мрiяли,
Вели розмову, свої сподiвання..
I мало кожне лиш одну надiю.
Плекало кожне з них своє бажання.

І перше, з тих дерев, був красень Клен.
Любив коштовностi i так хотiв,
Скинувши листя все своє зелене,
Перетворитися на скриньку для скарбiв.
Щоби коштовностi були у скриньцi,
Дорогоцiннi камiнцi, а також срiбло,
Виблискувало щоб золото на сонцi,
Та різьблення здалека було видно.

А другим деревом була Модрина.
Хотiла стати кораблем великим,
Щоб плавала на ньому не проста людина,
А лиш царі у всі куточки свiту.

I третє дерево - Дуб вiковiчний.:
Сказав "Міцний я, такий, дужий.
Я хочу стати деревом величним
На висоті.
і тільки хмари кружать.
Щоб натовпи шумiли пiд ногами,
А я щоб вказував для них дорогу.
I завжди щоб про мене пам'ятали!
Щоб заздрили, як близько я до Бога"

За кілька років молитов гарячих
На пагорб той прийшли три лісоруби.
"Знайшли те, що шукали, ми, неначе,
Три дерева стоять для нас,три зруби."

Один облюбував для себе Клена.
«Це гарне дерево, його, напевно,
Продам я теслі», і зрубав з колiна.
А Клен щасливий:
"О, тепер iз мене
Той тесля зробить, так, ту саму скриньку,
Що для скарбів.. Оздобить ще й рiзьбою.
Як добре, що не деревом довiку
Я доживу, хитаючись пiд зноєм."

А що ж Модрина? Лісоруб постукав
I так сказав: "Мiцнiшого не знати!
Зрубаю i продам. Мені на руку
Чимало срiбнякiв зможуть вiддати
На верфi корабельнiй. Цю Модрину
запропоную будівельникам.."
Надiя...
I дерево зраділо, бо в цю днину
Нарештi вже здійсниться його мрія.

А Дуб стояв, тремтiв, немов осина:
"Невже зiтнуть,невже я дарма мрiяв?"
Волав до Бога. Потiм до людини..
Та все дарма..сокиру вже примiряв..
Та мало того! Дуб, i що вiн чує?
"Дивись, нема нiчого особливого.
Проста деревина."
"Вони...глузують?!"
Спливла надiя, як вода зi зливою.

Iз Клена теслi тi зробили ясла.
Поставили у хлів, набили сіном.
Так заповiтна мрiя Клена згасла.
Надiя промайнула собi з вiтром.

З Модрини зроблено всього лиш човен.
Маленький човен, тiльки для рибалки.
Не повезе царiв уже по морю,
Хоч дерево бажало цього палко.

А з Дуба.. З нього вийшла лиш колода!
Й у темрявi залишили лежати.
Всi сподiвання канули, мов в воду.
Хотiлося йому лише кричати.


Лiта минули..
І дерева тi забули
Про давнi, потаємні свої мрії.
Живуть? Iснують!
Разом промайнули роки..
Надіі полетiли в вирiй..

..Одного разу у той хлів, де ясла з Клена,
Прийшла родина переночувати.
А серед ночi народила жiнка сина,
I в яслах Його стала сповивати.
Хоч чоловік хотів, щоб в Немовляти
Було усе, чого дитинi треба,
Але не мали змоги вибирати:
Хлiв, а чи ночiвля просто неба.

І раптом дереву усе вiдкрилось:
Усе побачив ясно, при нагодi,
Що ясла - це скарбниця, як i мрiялось,
З коштовнiстю найбiльшою народiв.

..Десятиліть за кiлька,група люду,
Пливла в рибальському човні (в тiм, що з Модрини)
Що було далі - того не забудуть,
Напевно, пам'ятають ще й до нинi.
На морi шторм здiйнявся, вiтер стогне,
От зараз вiн потопить деревину.
Один пiднявся, простягнув долоню,
Промовив:"Заспокiйся!"
В ту ж хвилину
Зухвалi хвилi стали як ягнятка,
Вщух вiтер, штиль на морi..
Про надiю..
Модрина-човен зрозумiла якось раптом:
Тут Цар царiв приборкував стихiю.

..А ще пiзнiше..
Згадаєм Дуб-колоду..
Там повно люду,
Там Icус, Варнава,
Понтiй Пiлат,
Змива з рук воду, нiби кров,
Показує народу..
..Зрiкається Петро,
ще й пiвнi не спiвали..

(А стовп..теж мученик,
це Дуб-колода)
По вулицям несли,плювали в спину.
Збагнути все була йому нагода..
..Прибили до стовпа,
а вiн невинний..

..Підняли вгору. І усi почули:
"Пробач їм." А пiзнiше:
"Все! Здiйснилось".
..А в Дуба думка якось промайнула:
"Той самий пагорб?! Чи менi наснилось?!
Я на вершинi i такий величний!
Юрба людей трiпоче пiд ногами.
Тепер до Бога, близько, аж незвично!"
Все як хотiв здiйснилося з роками.

..Мораль така:
Коли ти маєш мрiю,
В молитвах все ти Богу виливаєш,
А у життi все шкереберть,тодi надiю,
Довiр'я, вiру..все у мить втрачаєш.

Та пам'ятай: Бог чує всi молитви!
I коли тяжко - на руках нас носить.
Можливо, в iнший спосiб, нiж ми звикли,
Та завжди маємо все те, що тiльки просим!

Не знаємо, які у Бога плани..
I що нас у майбутньому чекає..
Та пам'ятаймо-щоб не було з нами
Вiн завжди поряд, вiн не залишає!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-04-04 23:42:36
Переглядів сторінки твору 160
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.378 / 5.25  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Композиції для сцени
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.04.05 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Якименко (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-16 13:00:42 ]
Дякую за вашу роботу.
Мені сподобалось.