ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Войтович (1973) /
Поеми
Легенда про три дерева.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про три дерева.
На пагорбі, ось так, обабiч лiсу
Росли три дерева. Хилилися гiллям.
Хиталися вони пiд свистом вiтру.
I було видно їх аж ген здалля.
I кожен день вони всi троє мрiяли,
Вели розмову, свої сподiвання..
I мало кожне лиш одну надiю.
Плекало кожне з них своє бажання.
І перше, з тих дерев, був красень Клен.
Любив коштовностi i так хотiв,
Скинувши листя все своє зелене,
Перетворитися на скриньку для скарбiв.
Щоби коштовностi були у скриньцi,
Дорогоцiннi камiнцi, а також срiбло,
Виблискувало щоб золото на сонцi,
Та різьблення здалека було видно.
А другим деревом була Модрина.
Хотiла стати кораблем великим,
Щоб плавала на ньому не проста людина,
А лиш царі у всі куточки свiту.
I третє дерево - Дуб вiковiчний.:
Сказав "Міцний я, такий, дужий.
Я хочу стати деревом величним
На висоті.
і тільки хмари кружать.
Щоб натовпи шумiли пiд ногами,
А я щоб вказував для них дорогу.
I завжди щоб про мене пам'ятали!
Щоб заздрили, як близько я до Бога"
За кілька років молитов гарячих
На пагорб той прийшли три лісоруби.
"Знайшли те, що шукали, ми, неначе,
Три дерева стоять для нас,три зруби."
Один облюбував для себе Клена.
«Це гарне дерево, його, напевно,
Продам я теслі», і зрубав з колiна.
А Клен щасливий:
"О, тепер iз мене
Той тесля зробить, так, ту саму скриньку,
Що для скарбів.. Оздобить ще й рiзьбою.
Як добре, що не деревом довiку
Я доживу, хитаючись пiд зноєм."
А що ж Модрина? Лісоруб постукав
I так сказав: "Мiцнiшого не знати!
Зрубаю i продам. Мені на руку
Чимало срiбнякiв зможуть вiддати
На верфi корабельнiй. Цю Модрину
запропоную будівельникам.."
Надiя...
I дерево зраділо, бо в цю днину
Нарештi вже здійсниться його мрія.
А Дуб стояв, тремтiв, немов осина:
"Невже зiтнуть,невже я дарма мрiяв?"
Волав до Бога. Потiм до людини..
Та все дарма..сокиру вже примiряв..
Та мало того! Дуб, i що вiн чує?
"Дивись, нема нiчого особливого.
Проста деревина."
"Вони...глузують?!"
Спливла надiя, як вода зi зливою.
Iз Клена теслi тi зробили ясла.
Поставили у хлів, набили сіном.
Так заповiтна мрiя Клена згасла.
Надiя промайнула собi з вiтром.
З Модрини зроблено всього лиш човен.
Маленький човен, тiльки для рибалки.
Не повезе царiв уже по морю,
Хоч дерево бажало цього палко.
А з Дуба.. З нього вийшла лиш колода!
Й у темрявi залишили лежати.
Всi сподiвання канули, мов в воду.
Хотiлося йому лише кричати.
Лiта минули..
І дерева тi забули
Про давнi, потаємні свої мрії.
Живуть? Iснують!
Разом промайнули роки..
Надіі полетiли в вирiй..
..Одного разу у той хлів, де ясла з Клена,
Прийшла родина переночувати.
А серед ночi народила жiнка сина,
I в яслах Його стала сповивати.
Хоч чоловік хотів, щоб в Немовляти
Було усе, чого дитинi треба,
Але не мали змоги вибирати:
Хлiв, а чи ночiвля просто неба.
І раптом дереву усе вiдкрилось:
Усе побачив ясно, при нагодi,
Що ясла - це скарбниця, як i мрiялось,
З коштовнiстю найбiльшою народiв.
..Десятиліть за кiлька,група люду,
Пливла в рибальському човні (в тiм, що з Модрини)
Що було далі - того не забудуть,
Напевно, пам'ятають ще й до нинi.
На морi шторм здiйнявся, вiтер стогне,
От зараз вiн потопить деревину.
Один пiднявся, простягнув долоню,
Промовив:"Заспокiйся!"
В ту ж хвилину
Зухвалi хвилi стали як ягнятка,
Вщух вiтер, штиль на морi..
Про надiю..
Модрина-човен зрозумiла якось раптом:
Тут Цар царiв приборкував стихiю.
..А ще пiзнiше..
Згадаєм Дуб-колоду..
Там повно люду,
Там Icус, Варнава,
Понтiй Пiлат,
Змива з рук воду, нiби кров,
Показує народу..
..Зрiкається Петро,
ще й пiвнi не спiвали..
(А стовп..теж мученик,
це Дуб-колода)
По вулицям несли,плювали в спину.
Збагнути все була йому нагода..
..Прибили до стовпа,
а вiн невинний..
..Підняли вгору. І усi почули:
"Пробач їм." А пiзнiше:
"Все! Здiйснилось".
..А в Дуба думка якось промайнула:
"Той самий пагорб?! Чи менi наснилось?!
Я на вершинi i такий величний!
Юрба людей трiпоче пiд ногами.
Тепер до Бога, близько, аж незвично!"
Все як хотiв здiйснилося з роками.
..Мораль така:
Коли ти маєш мрiю,
В молитвах все ти Богу виливаєш,
А у життi все шкереберть,тодi надiю,
Довiр'я, вiру..все у мить втрачаєш.
Та пам'ятай: Бог чує всi молитви!
I коли тяжко - на руках нас носить.
Можливо, в iнший спосiб, нiж ми звикли,
Та завжди маємо все те, що тiльки просим!
Не знаємо, які у Бога плани..
I що нас у майбутньому чекає..
Та пам'ятаймо-щоб не було з нами
Вiн завжди поряд, вiн не залишає!
Росли три дерева. Хилилися гiллям.
Хиталися вони пiд свистом вiтру.
I було видно їх аж ген здалля.
I кожен день вони всi троє мрiяли,
Вели розмову, свої сподiвання..
I мало кожне лиш одну надiю.
Плекало кожне з них своє бажання.
І перше, з тих дерев, був красень Клен.
Любив коштовностi i так хотiв,
Скинувши листя все своє зелене,
Перетворитися на скриньку для скарбiв.
Щоби коштовностi були у скриньцi,
Дорогоцiннi камiнцi, а також срiбло,
Виблискувало щоб золото на сонцi,
Та різьблення здалека було видно.
А другим деревом була Модрина.
Хотiла стати кораблем великим,
Щоб плавала на ньому не проста людина,
А лиш царі у всі куточки свiту.
I третє дерево - Дуб вiковiчний.:
Сказав "Міцний я, такий, дужий.
Я хочу стати деревом величним
На висоті.
і тільки хмари кружать.
Щоб натовпи шумiли пiд ногами,
А я щоб вказував для них дорогу.
I завжди щоб про мене пам'ятали!
Щоб заздрили, як близько я до Бога"
За кілька років молитов гарячих
На пагорб той прийшли три лісоруби.
"Знайшли те, що шукали, ми, неначе,
Три дерева стоять для нас,три зруби."
Один облюбував для себе Клена.
«Це гарне дерево, його, напевно,
Продам я теслі», і зрубав з колiна.
А Клен щасливий:
"О, тепер iз мене
Той тесля зробить, так, ту саму скриньку,
Що для скарбів.. Оздобить ще й рiзьбою.
Як добре, що не деревом довiку
Я доживу, хитаючись пiд зноєм."
А що ж Модрина? Лісоруб постукав
I так сказав: "Мiцнiшого не знати!
Зрубаю i продам. Мені на руку
Чимало срiбнякiв зможуть вiддати
На верфi корабельнiй. Цю Модрину
запропоную будівельникам.."
Надiя...
I дерево зраділо, бо в цю днину
Нарештi вже здійсниться його мрія.
А Дуб стояв, тремтiв, немов осина:
"Невже зiтнуть,невже я дарма мрiяв?"
Волав до Бога. Потiм до людини..
Та все дарма..сокиру вже примiряв..
Та мало того! Дуб, i що вiн чує?
"Дивись, нема нiчого особливого.
Проста деревина."
"Вони...глузують?!"
Спливла надiя, як вода зi зливою.
Iз Клена теслi тi зробили ясла.
Поставили у хлів, набили сіном.
Так заповiтна мрiя Клена згасла.
Надiя промайнула собi з вiтром.
З Модрини зроблено всього лиш човен.
Маленький човен, тiльки для рибалки.
Не повезе царiв уже по морю,
Хоч дерево бажало цього палко.
А з Дуба.. З нього вийшла лиш колода!
Й у темрявi залишили лежати.
Всi сподiвання канули, мов в воду.
Хотiлося йому лише кричати.
Лiта минули..
І дерева тi забули
Про давнi, потаємні свої мрії.
Живуть? Iснують!
Разом промайнули роки..
Надіі полетiли в вирiй..
..Одного разу у той хлів, де ясла з Клена,
Прийшла родина переночувати.
А серед ночi народила жiнка сина,
I в яслах Його стала сповивати.
Хоч чоловік хотів, щоб в Немовляти
Було усе, чого дитинi треба,
Але не мали змоги вибирати:
Хлiв, а чи ночiвля просто неба.
І раптом дереву усе вiдкрилось:
Усе побачив ясно, при нагодi,
Що ясла - це скарбниця, як i мрiялось,
З коштовнiстю найбiльшою народiв.
..Десятиліть за кiлька,група люду,
Пливла в рибальському човні (в тiм, що з Модрини)
Що було далі - того не забудуть,
Напевно, пам'ятають ще й до нинi.
На морi шторм здiйнявся, вiтер стогне,
От зараз вiн потопить деревину.
Один пiднявся, простягнув долоню,
Промовив:"Заспокiйся!"
В ту ж хвилину
Зухвалi хвилi стали як ягнятка,
Вщух вiтер, штиль на морi..
Про надiю..
Модрина-човен зрозумiла якось раптом:
Тут Цар царiв приборкував стихiю.
..А ще пiзнiше..
Згадаєм Дуб-колоду..
Там повно люду,
Там Icус, Варнава,
Понтiй Пiлат,
Змива з рук воду, нiби кров,
Показує народу..
..Зрiкається Петро,
ще й пiвнi не спiвали..
(А стовп..теж мученик,
це Дуб-колода)
По вулицям несли,плювали в спину.
Збагнути все була йому нагода..
..Прибили до стовпа,
а вiн невинний..
..Підняли вгору. І усi почули:
"Пробач їм." А пiзнiше:
"Все! Здiйснилось".
..А в Дуба думка якось промайнула:
"Той самий пагорб?! Чи менi наснилось?!
Я на вершинi i такий величний!
Юрба людей трiпоче пiд ногами.
Тепер до Бога, близько, аж незвично!"
Все як хотiв здiйснилося з роками.
..Мораль така:
Коли ти маєш мрiю,
В молитвах все ти Богу виливаєш,
А у життi все шкереберть,тодi надiю,
Довiр'я, вiру..все у мить втрачаєш.
Та пам'ятай: Бог чує всi молитви!
I коли тяжко - на руках нас носить.
Можливо, в iнший спосiб, нiж ми звикли,
Та завжди маємо все те, що тiльки просим!
Не знаємо, які у Бога плани..
I що нас у майбутньому чекає..
Та пам'ятаймо-щоб не було з нами
Вiн завжди поряд, вiн не залишає!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію