Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Зоя Войтович (1973) /
Поеми
Легенда про три дерева.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про три дерева.
На пагорбі, ось так, обабiч лiсу
Росли три дерева. Хилилися гiллям.
Хиталися вони пiд свистом вiтру.
I було видно їх аж ген здалля.
I кожен день вони всi троє мрiяли,
Вели розмову, свої сподiвання..
I мало кожне лиш одну надiю.
Плекало кожне з них своє бажання.
І перше, з тих дерев, був красень Клен.
Любив коштовностi i так хотiв,
Скинувши листя все своє зелене,
Перетворитися на скриньку для скарбiв.
Щоби коштовностi були у скриньцi,
Дорогоцiннi камiнцi, а також срiбло,
Виблискувало щоб золото на сонцi,
Та різьблення здалека було видно.
А другим деревом була Модрина.
Хотiла стати кораблем великим,
Щоб плавала на ньому не проста людина,
А лиш царі у всі куточки свiту.
I третє дерево - Дуб вiковiчний.:
Сказав "Міцний я, такий, дужий.
Я хочу стати деревом величним
На висоті.
і тільки хмари кружать.
Щоб натовпи шумiли пiд ногами,
А я щоб вказував для них дорогу.
I завжди щоб про мене пам'ятали!
Щоб заздрили, як близько я до Бога"
За кілька років молитов гарячих
На пагорб той прийшли три лісоруби.
"Знайшли те, що шукали, ми, неначе,
Три дерева стоять для нас,три зруби."
Один облюбував для себе Клена.
«Це гарне дерево, його, напевно,
Продам я теслі», і зрубав з колiна.
А Клен щасливий:
"О, тепер iз мене
Той тесля зробить, так, ту саму скриньку,
Що для скарбів.. Оздобить ще й рiзьбою.
Як добре, що не деревом довiку
Я доживу, хитаючись пiд зноєм."
А що ж Модрина? Лісоруб постукав
I так сказав: "Мiцнiшого не знати!
Зрубаю i продам. Мені на руку
Чимало срiбнякiв зможуть вiддати
На верфi корабельнiй. Цю Модрину
запропоную будівельникам.."
Надiя...
I дерево зраділо, бо в цю днину
Нарештi вже здійсниться його мрія.
А Дуб стояв, тремтiв, немов осина:
"Невже зiтнуть,невже я дарма мрiяв?"
Волав до Бога. Потiм до людини..
Та все дарма..сокиру вже примiряв..
Та мало того! Дуб, i що вiн чує?
"Дивись, нема нiчого особливого.
Проста деревина."
"Вони...глузують?!"
Спливла надiя, як вода зi зливою.
Iз Клена теслi тi зробили ясла.
Поставили у хлів, набили сіном.
Так заповiтна мрiя Клена згасла.
Надiя промайнула собi з вiтром.
З Модрини зроблено всього лиш човен.
Маленький човен, тiльки для рибалки.
Не повезе царiв уже по морю,
Хоч дерево бажало цього палко.
А з Дуба.. З нього вийшла лиш колода!
Й у темрявi залишили лежати.
Всi сподiвання канули, мов в воду.
Хотiлося йому лише кричати.
Лiта минули..
І дерева тi забули
Про давнi, потаємні свої мрії.
Живуть? Iснують!
Разом промайнули роки..
Надіі полетiли в вирiй..
..Одного разу у той хлів, де ясла з Клена,
Прийшла родина переночувати.
А серед ночi народила жiнка сина,
I в яслах Його стала сповивати.
Хоч чоловік хотів, щоб в Немовляти
Було усе, чого дитинi треба,
Але не мали змоги вибирати:
Хлiв, а чи ночiвля просто неба.
І раптом дереву усе вiдкрилось:
Усе побачив ясно, при нагодi,
Що ясла - це скарбниця, як i мрiялось,
З коштовнiстю найбiльшою народiв.
..Десятиліть за кiлька,група люду,
Пливла в рибальському човні (в тiм, що з Модрини)
Що було далі - того не забудуть,
Напевно, пам'ятають ще й до нинi.
На морi шторм здiйнявся, вiтер стогне,
От зараз вiн потопить деревину.
Один пiднявся, простягнув долоню,
Промовив:"Заспокiйся!"
В ту ж хвилину
Зухвалi хвилi стали як ягнятка,
Вщух вiтер, штиль на морi..
Про надiю..
Модрина-човен зрозумiла якось раптом:
Тут Цар царiв приборкував стихiю.
..А ще пiзнiше..
Згадаєм Дуб-колоду..
Там повно люду,
Там Icус, Варнава,
Понтiй Пiлат,
Змива з рук воду, нiби кров,
Показує народу..
..Зрiкається Петро,
ще й пiвнi не спiвали..
(А стовп..теж мученик,
це Дуб-колода)
По вулицям несли,плювали в спину.
Збагнути все була йому нагода..
..Прибили до стовпа,
а вiн невинний..
..Підняли вгору. І усi почули:
"Пробач їм." А пiзнiше:
"Все! Здiйснилось".
..А в Дуба думка якось промайнула:
"Той самий пагорб?! Чи менi наснилось?!
Я на вершинi i такий величний!
Юрба людей трiпоче пiд ногами.
Тепер до Бога, близько, аж незвично!"
Все як хотiв здiйснилося з роками.
..Мораль така:
Коли ти маєш мрiю,
В молитвах все ти Богу виливаєш,
А у життi все шкереберть,тодi надiю,
Довiр'я, вiру..все у мить втрачаєш.
Та пам'ятай: Бог чує всi молитви!
I коли тяжко - на руках нас носить.
Можливо, в iнший спосiб, нiж ми звикли,
Та завжди маємо все те, що тiльки просим!
Не знаємо, які у Бога плани..
I що нас у майбутньому чекає..
Та пам'ятаймо-щоб не було з нами
Вiн завжди поряд, вiн не залишає!
Росли три дерева. Хилилися гiллям.
Хиталися вони пiд свистом вiтру.
I було видно їх аж ген здалля.
I кожен день вони всi троє мрiяли,
Вели розмову, свої сподiвання..
I мало кожне лиш одну надiю.
Плекало кожне з них своє бажання.
І перше, з тих дерев, був красень Клен.
Любив коштовностi i так хотiв,
Скинувши листя все своє зелене,
Перетворитися на скриньку для скарбiв.
Щоби коштовностi були у скриньцi,
Дорогоцiннi камiнцi, а також срiбло,
Виблискувало щоб золото на сонцi,
Та різьблення здалека було видно.
А другим деревом була Модрина.
Хотiла стати кораблем великим,
Щоб плавала на ньому не проста людина,
А лиш царі у всі куточки свiту.
I третє дерево - Дуб вiковiчний.:
Сказав "Міцний я, такий, дужий.
Я хочу стати деревом величним
На висоті.
і тільки хмари кружать.
Щоб натовпи шумiли пiд ногами,
А я щоб вказував для них дорогу.
I завжди щоб про мене пам'ятали!
Щоб заздрили, як близько я до Бога"
За кілька років молитов гарячих
На пагорб той прийшли три лісоруби.
"Знайшли те, що шукали, ми, неначе,
Три дерева стоять для нас,три зруби."
Один облюбував для себе Клена.
«Це гарне дерево, його, напевно,
Продам я теслі», і зрубав з колiна.
А Клен щасливий:
"О, тепер iз мене
Той тесля зробить, так, ту саму скриньку,
Що для скарбів.. Оздобить ще й рiзьбою.
Як добре, що не деревом довiку
Я доживу, хитаючись пiд зноєм."
А що ж Модрина? Лісоруб постукав
I так сказав: "Мiцнiшого не знати!
Зрубаю i продам. Мені на руку
Чимало срiбнякiв зможуть вiддати
На верфi корабельнiй. Цю Модрину
запропоную будівельникам.."
Надiя...
I дерево зраділо, бо в цю днину
Нарештi вже здійсниться його мрія.
А Дуб стояв, тремтiв, немов осина:
"Невже зiтнуть,невже я дарма мрiяв?"
Волав до Бога. Потiм до людини..
Та все дарма..сокиру вже примiряв..
Та мало того! Дуб, i що вiн чує?
"Дивись, нема нiчого особливого.
Проста деревина."
"Вони...глузують?!"
Спливла надiя, як вода зi зливою.
Iз Клена теслi тi зробили ясла.
Поставили у хлів, набили сіном.
Так заповiтна мрiя Клена згасла.
Надiя промайнула собi з вiтром.
З Модрини зроблено всього лиш човен.
Маленький човен, тiльки для рибалки.
Не повезе царiв уже по морю,
Хоч дерево бажало цього палко.
А з Дуба.. З нього вийшла лиш колода!
Й у темрявi залишили лежати.
Всi сподiвання канули, мов в воду.
Хотiлося йому лише кричати.
Лiта минули..
І дерева тi забули
Про давнi, потаємні свої мрії.
Живуть? Iснують!
Разом промайнули роки..
Надіі полетiли в вирiй..
..Одного разу у той хлів, де ясла з Клена,
Прийшла родина переночувати.
А серед ночi народила жiнка сина,
I в яслах Його стала сповивати.
Хоч чоловік хотів, щоб в Немовляти
Було усе, чого дитинi треба,
Але не мали змоги вибирати:
Хлiв, а чи ночiвля просто неба.
І раптом дереву усе вiдкрилось:
Усе побачив ясно, при нагодi,
Що ясла - це скарбниця, як i мрiялось,
З коштовнiстю найбiльшою народiв.
..Десятиліть за кiлька,група люду,
Пливла в рибальському човні (в тiм, що з Модрини)
Що було далі - того не забудуть,
Напевно, пам'ятають ще й до нинi.
На морi шторм здiйнявся, вiтер стогне,
От зараз вiн потопить деревину.
Один пiднявся, простягнув долоню,
Промовив:"Заспокiйся!"
В ту ж хвилину
Зухвалi хвилi стали як ягнятка,
Вщух вiтер, штиль на морi..
Про надiю..
Модрина-човен зрозумiла якось раптом:
Тут Цар царiв приборкував стихiю.
..А ще пiзнiше..
Згадаєм Дуб-колоду..
Там повно люду,
Там Icус, Варнава,
Понтiй Пiлат,
Змива з рук воду, нiби кров,
Показує народу..
..Зрiкається Петро,
ще й пiвнi не спiвали..
(А стовп..теж мученик,
це Дуб-колода)
По вулицям несли,плювали в спину.
Збагнути все була йому нагода..
..Прибили до стовпа,
а вiн невинний..
..Підняли вгору. І усi почули:
"Пробач їм." А пiзнiше:
"Все! Здiйснилось".
..А в Дуба думка якось промайнула:
"Той самий пагорб?! Чи менi наснилось?!
Я на вершинi i такий величний!
Юрба людей трiпоче пiд ногами.
Тепер до Бога, близько, аж незвично!"
Все як хотiв здiйснилося з роками.
..Мораль така:
Коли ти маєш мрiю,
В молитвах все ти Богу виливаєш,
А у життi все шкереберть,тодi надiю,
Довiр'я, вiру..все у мить втрачаєш.
Та пам'ятай: Бог чує всi молитви!
I коли тяжко - на руках нас носить.
Можливо, в iнший спосiб, нiж ми звикли,
Та завжди маємо все те, що тiльки просим!
Не знаємо, які у Бога плани..
I що нас у майбутньому чекає..
Та пам'ятаймо-щоб не було з нами
Вiн завжди поряд, вiн не залишає!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
