ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоя Войтович (1973) / Поеми

 Легенда про три дерева.
На пагорбі, ось так, обабiч лiсу
Росли три дерева. Хилилися гiллям.
Хиталися вони пiд свистом вiтру.
I було видно їх аж ген здалля.

I кожен день вони всi троє мрiяли,
Вели розмову, свої сподiвання..
I мало кожне лиш одну надiю.
Плекало кожне з них своє бажання.

І перше, з тих дерев, був красень Клен.
Любив коштовностi i так хотiв,
Скинувши листя все своє зелене,
Перетворитися на скриньку для скарбiв.
Щоби коштовностi були у скриньцi,
Дорогоцiннi камiнцi, а також срiбло,
Виблискувало щоб золото на сонцi,
Та різьблення здалека було видно.

А другим деревом була Модрина.
Хотiла стати кораблем великим,
Щоб плавала на ньому не проста людина,
А лиш царі у всі куточки свiту.

I третє дерево - Дуб вiковiчний.:
Сказав "Міцний я, такий, дужий.
Я хочу стати деревом величним
На висоті.
і тільки хмари кружать.
Щоб натовпи шумiли пiд ногами,
А я щоб вказував для них дорогу.
I завжди щоб про мене пам'ятали!
Щоб заздрили, як близько я до Бога"

За кілька років молитов гарячих
На пагорб той прийшли три лісоруби.
"Знайшли те, що шукали, ми, неначе,
Три дерева стоять для нас,три зруби."

Один облюбував для себе Клена.
«Це гарне дерево, його, напевно,
Продам я теслі», і зрубав з колiна.
А Клен щасливий:
"О, тепер iз мене
Той тесля зробить, так, ту саму скриньку,
Що для скарбів.. Оздобить ще й рiзьбою.
Як добре, що не деревом довiку
Я доживу, хитаючись пiд зноєм."

А що ж Модрина? Лісоруб постукав
I так сказав: "Мiцнiшого не знати!
Зрубаю i продам. Мені на руку
Чимало срiбнякiв зможуть вiддати
На верфi корабельнiй. Цю Модрину
запропоную будівельникам.."
Надiя...
I дерево зраділо, бо в цю днину
Нарештi вже здійсниться його мрія.

А Дуб стояв, тремтiв, немов осина:
"Невже зiтнуть,невже я дарма мрiяв?"
Волав до Бога. Потiм до людини..
Та все дарма..сокиру вже примiряв..
Та мало того! Дуб, i що вiн чує?
"Дивись, нема нiчого особливого.
Проста деревина."
"Вони...глузують?!"
Спливла надiя, як вода зi зливою.

Iз Клена теслi тi зробили ясла.
Поставили у хлів, набили сіном.
Так заповiтна мрiя Клена згасла.
Надiя промайнула собi з вiтром.

З Модрини зроблено всього лиш човен.
Маленький човен, тiльки для рибалки.
Не повезе царiв уже по морю,
Хоч дерево бажало цього палко.

А з Дуба.. З нього вийшла лиш колода!
Й у темрявi залишили лежати.
Всi сподiвання канули, мов в воду.
Хотiлося йому лише кричати.


Лiта минули..
І дерева тi забули
Про давнi, потаємні свої мрії.
Живуть? Iснують!
Разом промайнули роки..
Надіі полетiли в вирiй..

..Одного разу у той хлів, де ясла з Клена,
Прийшла родина переночувати.
А серед ночi народила жiнка сина,
I в яслах Його стала сповивати.
Хоч чоловік хотів, щоб в Немовляти
Було усе, чого дитинi треба,
Але не мали змоги вибирати:
Хлiв, а чи ночiвля просто неба.

І раптом дереву усе вiдкрилось:
Усе побачив ясно, при нагодi,
Що ясла - це скарбниця, як i мрiялось,
З коштовнiстю найбiльшою народiв.

..Десятиліть за кiлька,група люду,
Пливла в рибальському човні (в тiм, що з Модрини)
Що було далі - того не забудуть,
Напевно, пам'ятають ще й до нинi.
На морi шторм здiйнявся, вiтер стогне,
От зараз вiн потопить деревину.
Один пiднявся, простягнув долоню,
Промовив:"Заспокiйся!"
В ту ж хвилину
Зухвалi хвилi стали як ягнятка,
Вщух вiтер, штиль на морi..
Про надiю..
Модрина-човен зрозумiла якось раптом:
Тут Цар царiв приборкував стихiю.

..А ще пiзнiше..
Згадаєм Дуб-колоду..
Там повно люду,
Там Icус, Варнава,
Понтiй Пiлат,
Змива з рук воду, нiби кров,
Показує народу..
..Зрiкається Петро,
ще й пiвнi не спiвали..

(А стовп..теж мученик,
це Дуб-колода)
По вулицям несли,плювали в спину.
Збагнути все була йому нагода..
..Прибили до стовпа,
а вiн невинний..

..Підняли вгору. І усi почули:
"Пробач їм." А пiзнiше:
"Все! Здiйснилось".
..А в Дуба думка якось промайнула:
"Той самий пагорб?! Чи менi наснилось?!
Я на вершинi i такий величний!
Юрба людей трiпоче пiд ногами.
Тепер до Бога, близько, аж незвично!"
Все як хотiв здiйснилося з роками.

..Мораль така:
Коли ти маєш мрiю,
В молитвах все ти Богу виливаєш,
А у життi все шкереберть,тодi надiю,
Довiр'я, вiру..все у мить втрачаєш.

Та пам'ятай: Бог чує всi молитви!
I коли тяжко - на руках нас носить.
Можливо, в iнший спосiб, нiж ми звикли,
Та завжди маємо все те, що тiльки просим!

Не знаємо, які у Бога плани..
I що нас у майбутньому чекає..
Та пам'ятаймо-щоб не було з нами
Вiн завжди поряд, вiн не залишає!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-04-04 23:42:36
Переглядів сторінки твору 2360
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.378 / 5.25  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Композиції для сцени
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.04.05 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Якименко (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-16 13:00:42 ]
Дякую за вашу роботу.
Мені сподобалось.