ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2020.02.24 08:06
Я маю бути молодим
І мушу стати терпеливим
І перед дзеркалом кривим,
І з безнадійно юродивим.
Потрібно, зрештою, дійти
Лукавству й совісті до згоди,
Але не втратить чистоти
Душі, утісі на догоду.

Микола Соболь
2020.02.24 06:42
Портрет поцілувала: «Здрастуй, тату,
Я стала старшою на рік,
Себе, на жаль, ти не вберіг,
Хотіла про одне спитати –
У спокою на небесах,
Чи бачиш ти мене у снах?
Посивіла геть зовсім мати.
Твого не вистача тепла,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 01:04
А вечір тихо морщив лоба,
В ріденьких складочках між хмар.
Зими розвіялась подоба
Мов сивий чаклував мольфар.

Так не хотілося морозу
І ожеледиці в льодах…
Лише з трояндою – мімозу

Аліна Майстер
2020.02.23 22:07
Вже помирали діти у Сибіру,
Бо для держави були вороги.
Не виросли, не квітли, не любили,
А тільки промовляли: «…Ми самі.
Прийди до нас,
Дай слово, дай молитву,
Побудь із нами у важкий цей час».
І янголами стали в тим Сибіру,

Володимир Ляшкевич
2020.02.23 21:24
Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
човникам під вітрилами, що не

Євген Федчук
2020.02.23 19:49
Говорила мати єдиному сину:
‘’Ой, у чисте поле не ходи дитино.
В полі тім русалка тебе залоскоче
І додому, синку, вертатись не схочеш.’’
А він синьоокий тільки посміхався,
Вродою у батька-козака удався.
Де би там русалка не залоскотала,
Як дівки пр

Тетяна Левицька
2020.02.23 17:26
Без тебе дні журливі у мінорі,
з тобою день - казкова дивина.
Гортаю сторінки своєї долі -
дурману опалима купина.

Приймала за любов і погляд хтивий,
і божевілля пристрасті, утім,
лише тепер я відчуваю, милий,

Олександр Панін
2020.02.23 14:13
Срібні браслети, тоненькі,
ефемерна краса,
Жіноча магія чарівна,
Незбагненна.
Срібна пісня ельфійська
з вкрапленнями
Чеснот кохання із червоного
золота…

Олександр Сушко
2020.02.23 10:48
Немолодий, трухляві ниють крижні,
Хоча кохатись хочу аж бігом.
Святі цицьки - це краще, аніж грішні,
Хоча у грішниць циці о-го-го!

Зрадливі мужики - бісівське плем'я,
Нікому з них не бачити небес.
Та цілий вік вимучує дилема:

Сергій Губерначук
2020.02.23 08:58
Я кукурікнув!
Де - ци - бе - ло!
Тіроль пернатий розшматав!
Шалений півень на Говерлу
вночі ногою свійсько став.

Червоний гребінь – сонце килем
над шпилем ґімново зроста.

Королева Гір
2020.02.23 01:45
Стелиться барвінок біля хати,
Медом пахне липа під вікном,
Аромат доноситься від м’яти,
Співи чути за старим млином.

Височіють мальви під стіною,
І зацвів любисток у саду,
Молодість згадаємо з тобою,

Євген Федчук
2020.02.22 17:49
На невольничім на ринку
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.

Ігор Деркач
2020.02.22 17:12
                   І
Не до революції... наразі
боїмося іншої зарази...
Є багато цілей та ідей
і критичну набирає масу
армія зомбованих людей.

                    ІІ

Сергій Губерначук
2020.02.22 12:56
Пливе мій вуж до витоків мистецтва,
звиваючись, незлякано пливе
по рясту стислому і павутинням скутому
забутому паю покинутих земель,
викручуючи кола на піску,
мов позначки для кубел черепах,
занурюючись у нори для мишей,
малює танці страху у степа

Володимир Бойко
2020.02.22 10:59
Без взаємокоронації
Відсутня чітка мотивація,
Без взаємобичування
Втрачається сенс існування.
Оманливість незалежності
Блокує інстинкт обережності.
Пильнуйтеся з медведчуками,
Із вірусами та москалями.

Микола Соболь
2020.02.22 09:08
Хворіє вчитель (в будь-якому віці).
Не має коштів зупинити рак.
Колеги, звісно, скинуть по копійці
Без допомоги у житті ніяк.

Хіба чинуші до проблем насушних?
Ну захворів, це ж не його вина.
Знецінюються нині людські душі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Зоя Войтович (1973) / Поеми

 Легенда про три дерева.
На пагорбі, ось так, обабiч лiсу
Росли три дерева. Хилилися гiллям.
Хиталися вони пiд свистом вiтру.
I було видно їх аж ген здалля.

I кожен день вони всi троє мрiяли,
Вели розмову, свої сподiвання..
I мало кожне лиш одну надiю.
Плекало кожне з них своє бажання.

І перше, з тих дерев, був красень Клен.
Любив коштовностi i так хотiв,
Скинувши листя все своє зелене,
Перетворитися на скриньку для скарбiв.
Щоби коштовностi були у скриньцi,
Дорогоцiннi камiнцi, а також срiбло,
Виблискувало щоб золото на сонцi,
Та різьблення здалека було видно.

А другим деревом була Модрина.
Хотiла стати кораблем великим,
Щоб плавала на ньому не проста людина,
А лиш царі у всі куточки свiту.

I третє дерево - Дуб вiковiчний.:
Сказав "Міцний я, такий, дужий.
Я хочу стати деревом величним
На висоті.
і тільки хмари кружать.
Щоб натовпи шумiли пiд ногами,
А я щоб вказував для них дорогу.
I завжди щоб про мене пам'ятали!
Щоб заздрили, як близько я до Бога"

За кілька років молитов гарячих
На пагорб той прийшли три лісоруби.
"Знайшли те, що шукали, ми, неначе,
Три дерева стоять для нас,три зруби."

Один облюбував для себе Клена.
«Це гарне дерево, його, напевно,
Продам я теслі», і зрубав з колiна.
А Клен щасливий:
"О, тепер iз мене
Той тесля зробить, так, ту саму скриньку,
Що для скарбів.. Оздобить ще й рiзьбою.
Як добре, що не деревом довiку
Я доживу, хитаючись пiд зноєм."

А що ж Модрина? Лісоруб постукав
I так сказав: "Мiцнiшого не знати!
Зрубаю i продам. Мені на руку
Чимало срiбнякiв зможуть вiддати
На верфi корабельнiй. Цю Модрину
запропоную будівельникам.."
Надiя...
I дерево зраділо, бо в цю днину
Нарештi вже здійсниться його мрія.

А Дуб стояв, тремтiв, немов осина:
"Невже зiтнуть,невже я дарма мрiяв?"
Волав до Бога. Потiм до людини..
Та все дарма..сокиру вже примiряв..
Та мало того! Дуб, i що вiн чує?
"Дивись, нема нiчого особливого.
Проста деревина."
"Вони...глузують?!"
Спливла надiя, як вода зi зливою.

Iз Клена теслi тi зробили ясла.
Поставили у хлів, набили сіном.
Так заповiтна мрiя Клена згасла.
Надiя промайнула собi з вiтром.

З Модрини зроблено всього лиш човен.
Маленький човен, тiльки для рибалки.
Не повезе царiв уже по морю,
Хоч дерево бажало цього палко.

А з Дуба.. З нього вийшла лиш колода!
Й у темрявi залишили лежати.
Всi сподiвання канули, мов в воду.
Хотiлося йому лише кричати.


Лiта минули..
І дерева тi забули
Про давнi, потаємні свої мрії.
Живуть? Iснують!
Разом промайнули роки..
Надіі полетiли в вирiй..

..Одного разу у той хлів, де ясла з Клена,
Прийшла родина переночувати.
А серед ночi народила жiнка сина,
I в яслах Його стала сповивати.
Хоч чоловік хотів, щоб в Немовляти
Було усе, чого дитинi треба,
Але не мали змоги вибирати:
Хлiв, а чи ночiвля просто неба.

І раптом дереву усе вiдкрилось:
Усе побачив ясно, при нагодi,
Що ясла - це скарбниця, як i мрiялось,
З коштовнiстю найбiльшою народiв.

..Десятиліть за кiлька,група люду,
Пливла в рибальському човні (в тiм, що з Модрини)
Що було далі - того не забудуть,
Напевно, пам'ятають ще й до нинi.
На морi шторм здiйнявся, вiтер стогне,
От зараз вiн потопить деревину.
Один пiднявся, простягнув долоню,
Промовив:"Заспокiйся!"
В ту ж хвилину
Зухвалi хвилi стали як ягнятка,
Вщух вiтер, штиль на морi..
Про надiю..
Модрина-човен зрозумiла якось раптом:
Тут Цар царiв приборкував стихiю.

..А ще пiзнiше..
Згадаєм Дуб-колоду..
Там повно люду,
Там Icус, Варнава,
Понтiй Пiлат,
Змива з рук воду, нiби кров,
Показує народу..
..Зрiкається Петро,
ще й пiвнi не спiвали..

(А стовп..теж мученик,
це Дуб-колода)
По вулицям несли,плювали в спину.
Збагнути все була йому нагода..
..Прибили до стовпа,
а вiн невинний..

..Підняли вгору. І усi почули:
"Пробач їм." А пiзнiше:
"Все! Здiйснилось".
..А в Дуба думка якось промайнула:
"Той самий пагорб?! Чи менi наснилось?!
Я на вершинi i такий величний!
Юрба людей трiпоче пiд ногами.
Тепер до Бога, близько, аж незвично!"
Все як хотiв здiйснилося з роками.

..Мораль така:
Коли ти маєш мрiю,
В молитвах все ти Богу виливаєш,
А у життi все шкереберть,тодi надiю,
Довiр'я, вiру..все у мить втрачаєш.

Та пам'ятай: Бог чує всi молитви!
I коли тяжко - на руках нас носить.
Можливо, в iнший спосiб, нiж ми звикли,
Та завжди маємо все те, що тiльки просим!

Не знаємо, які у Бога плани..
I що нас у майбутньому чекає..
Та пам'ятаймо-щоб не було з нами
Вiн завжди поряд, вiн не залишає!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-04-04 23:42:36
Переглядів сторінки твору 467
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 2.378 / 5.25  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Композиції для сцени
РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2019.04.05 00:05
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Якименко (Л.П./Л.П.) [ 2019-07-16 13:00:42 ]
Дякую за вашу роботу.
Мені сподобалось.