
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Житіє моє
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збігаються, як дівиці на молодого та рум’яного красеня. Нічні тваринки товпою сунуть до пахучої поживи, самі прудкі влазять у кухонну утвар; якщо таріль металічна, то гримітиме так, що гавкуни валуватимуть і в сусідньому селі. Натинявшись донесхочу та не знайшовши поживи їжаки почнуть чимхати, так само як і сусідка, якій не вдалося мене заманити на вечірні пампухи, а насправді – на вечірні слухання її поезій, написаних «от заката до рассвета».
Пише вона прудко, розлого, не те що я, опеньок столичний. До того ж літераторка вельми патріотична: була і в Народному Русі, і в Українській Народній Партії, і в «Свободі». Нині до Андрія Білецького прибилася, пропагує у селищі Національний корпус. Отже, людина не пропаща.
Усі ми мудрішаємо. Не одразу, але прогрес є. Тому підтримка того чи іншого життєвого орієнтира для митця - нагальна потреба. А то так і буде бовтатися у кошлатій верлібристиці чи силабо-тоніці, вивуджуючи з поетичного пневмоторексу нікому не потрібні драглі обструктивних консонансних ідіом. Пише людина метеопоезію та щось пейзажне усе життя, журиться над струмками та дубами і щаслива, що не ступила на слизьку стежку гнітючих роздумів про наше неказисте битіє. А як почне морщити лоба - крок і попруть політичні памфлети. І добре, якщо би гарно та глибоко. Але зараз так ніхто не вміє. Окрім мене, звичайно. Бо маю багаторічний політичний досвід підкилимних оборудок, знаю це штукарство з нутра, так би мовити. Аби все виходило так як треба необхідно вийти за межі того простору, про який пишеш. Інакше мілкотім’я у висновках забезпечене.
Інтертекстуальні аспекти поетичної творчості моєї сусідки можна укласти в ложе етнічного самовизначення української нації. Навіть інтимна лірика носить яскраво виражений фольклорно-патріотичний характер. Ні, це не варіації на тему «Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела». А щось середнє між « Ти - москаль ! Тобі не дам» та «Шлюб із бунтарем – оце мій хрест!».
Основні художні принципи майстрині змальовано, отже можна переходити до більш широкого тла наших взаємостосунків, які нічого спільного з поезією не мають. Культурний пласт прекрасної словесності слугує лише ліричним додатком до грубої життєвої прози: не може митець довго обходитися без любові, бо дуже швидко дурнішає. Сусіди першими відчувають, що від самітника починає віяти невдоволенням. Добре, якщо є взаємна приязнь між протилежними статями, тоді мости дружби наводяться блискавично і можуть скінчитися шлюбними ланцюгами. А якщо доводиться себе силувати? Як оце я себе? Ну, не подобається мені сусідка як жінка, а мацати треба. І не приведи Господи робити все косо-криво аби живо! Жінки мстиві, люту образу та зневагу пам'ятають до гроба, тож упещую так, що навіть Амур із Венерою цмокають язиками і плескають у долоні.
Але сьогодні парадигму наших усталених стосунків було зламано: замість кохання сусідка встромила мені в руки лопату і погнала на свій город садити картоплю. Я цургенив на горбаку лантух із бульбою і думав про те, де ж так накосячив, що лишився сьогодні і без пампухів, і без кульбітів у пахучій пазусі молодиці. «Наче все гаразд»,- думав я,- «ніде не оступився, ніде не прохопився необережним слівцем про її творчість та жіночу красу. То чому почуваю себе виним і ростроєним?».
Копирсалися на ріллі до вечора, тричі ходив до хати аби набрати ще картоплі на посадку. Мені вже так надокучило гепати заступом, що ладен був плюнути на все і піти додому. Тільки багатолітня витримка спасла мене від цього нерозважливого кроку. Терпів же я роками гастрит та виразку шлунку аж поки не потрапив з кровотечею під ніж хірурга, то невже не втримаюся до вечора?
Опісля вечері вмостилися в одному ліжку і, уперше за довгий час нашого інтимного життя я…заснув. Притулився до м’якої циці і провалився у глибокий сон непорочного праведника. Тієї ночі нічого не снилося, спав як убитий, а вранці схопився з ліжка як ошпарений. А сусідка поклала прохолодну долоню на моє чоло і тихо так мовить:
- Натомився, бідолашний? Ну, нічого, зараз будемо снідати чим Біг обдарував, а потім відпочинемо як слід, бо сьогодні неділя,- і грайливо мені підморгнула.
Не сподівався я від неї такої фамільярності, не заслужив насмішок, тому поволі встав і почав шукати свої штани.
- Не шукай,- одказує сусідка, - вони в пральній машині крутяться. Ти вчора прийшов брудний як чорт. Ось, бери підштанці мого колишнього, розмір якраз підходящий,- промовила жінка і сунула мені до рук вицвілий хебешний трикотаж ще радянського виробництва. Ще й безрукавку мені подала, вишиту синіми та рожевими метеликами.
Одягнувся, і пішов умити писка, а як повернувся...
У залі був накритий стіл: вертуни, голубці, котлети, заливний язик, шпик, смаженина! А салатів! Боже ж ти мій – та коли вона тільки встигла?
-Марусю! Що за свято у нас таке сьогодні? – питаю у неї.
- А ти пригадай…
- Зустрілися уперше під тином рік тому чи що?
- Не вгадав,- посміхнулася молодуха.
- Перша збірка віршів вийшла тридцять років тому?
- Таке скажеж! Ні!
- Та кажи уже, не мучай! –гавкнув я.
- Ех ти, забудько,- одказала розрум’янена пані. –День народження у тебе сьогодні. П’ятдесят годочків пройшло як вилупився ти на світ Божий.
- Он що! І справді забув! Ой як приємно, Марусю! Ну просто в серце поцілила!
Цілував я її довго, думав до столу одразу сісти та похрумати гарненько але не вдалося – потягнула мене Маруся під балдахін, поклала на подушки з вишитими амурчиками.
А як сонце стало пополудні ми і справді сіли до столу: їли, пили, зубоскалили. Під вечір умостилися дивитися передвиборчі баталії між партійними балаболками. Зиркнувши на стиглу картоплю на столі запитав:
- А шо то за бздик учора був з саджанням бульби? Можна ж було розтягнути на пару днів аби не так важко.
-Ні, дорогенький, - одказала сусідка. - Бач, який стіл тобі накрила? Не на сотню гривень і не на дві. Тут і в тисячу не вкладешся. Тому відпрацювати мусів на повну катушку. А завтра ти б чкурнув на роботу і довелося б мені самій копирсатися на городі. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Згоден?
Авжеж, згоден. До такого я б не дотумкав.
- А тепер послухай мою нову поему, яку я написала, поки ти спав,- одказала Маруся і затягнула безкінечну дзюркітливу пісню жайворонка в піднебессі.
Ось так, дорогенькі мої,- прагматизм іде в ногу з високим та щемким мистецтвом. Хіба у вас не так?
22.04.2019 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Житіє моє
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збігаються, як дівиці на молодого та рум’яного красеня. Нічні тваринки товпою сунуть до пахучої поживи, самі прудкі влазять у кухонну утвар; якщо таріль металічна, то гримітиме так, що гавкуни валуватимуть і в сусідньому селі. Натинявшись донесхочу та не знайшовши поживи їжаки почнуть чимхати, так само як і сусідка, якій не вдалося мене заманити на вечірні пампухи, а насправді – на вечірні слухання її поезій, написаних «от заката до рассвета».
Пише вона прудко, розлого, не те що я, опеньок столичний. До того ж літераторка вельми патріотична: була і в Народному Русі, і в Українській Народній Партії, і в «Свободі». Нині до Андрія Білецького прибилася, пропагує у селищі Національний корпус. Отже, людина не пропаща.
Усі ми мудрішаємо. Не одразу, але прогрес є. Тому підтримка того чи іншого життєвого орієнтира для митця - нагальна потреба. А то так і буде бовтатися у кошлатій верлібристиці чи силабо-тоніці, вивуджуючи з поетичного пневмоторексу нікому не потрібні драглі обструктивних консонансних ідіом. Пише людина метеопоезію та щось пейзажне усе життя, журиться над струмками та дубами і щаслива, що не ступила на слизьку стежку гнітючих роздумів про наше неказисте битіє. А як почне морщити лоба - крок і попруть політичні памфлети. І добре, якщо би гарно та глибоко. Але зараз так ніхто не вміє. Окрім мене, звичайно. Бо маю багаторічний політичний досвід підкилимних оборудок, знаю це штукарство з нутра, так би мовити. Аби все виходило так як треба необхідно вийти за межі того простору, про який пишеш. Інакше мілкотім’я у висновках забезпечене.
Інтертекстуальні аспекти поетичної творчості моєї сусідки можна укласти в ложе етнічного самовизначення української нації. Навіть інтимна лірика носить яскраво виражений фольклорно-патріотичний характер. Ні, це не варіації на тему «Я ж тебе підманула, я ж тебе підвела». А щось середнє між « Ти - москаль ! Тобі не дам» та «Шлюб із бунтарем – оце мій хрест!».
Основні художні принципи майстрині змальовано, отже можна переходити до більш широкого тла наших взаємостосунків, які нічого спільного з поезією не мають. Культурний пласт прекрасної словесності слугує лише ліричним додатком до грубої життєвої прози: не може митець довго обходитися без любові, бо дуже швидко дурнішає. Сусіди першими відчувають, що від самітника починає віяти невдоволенням. Добре, якщо є взаємна приязнь між протилежними статями, тоді мости дружби наводяться блискавично і можуть скінчитися шлюбними ланцюгами. А якщо доводиться себе силувати? Як оце я себе? Ну, не подобається мені сусідка як жінка, а мацати треба. І не приведи Господи робити все косо-криво аби живо! Жінки мстиві, люту образу та зневагу пам'ятають до гроба, тож упещую так, що навіть Амур із Венерою цмокають язиками і плескають у долоні.
Але сьогодні парадигму наших усталених стосунків було зламано: замість кохання сусідка встромила мені в руки лопату і погнала на свій город садити картоплю. Я цургенив на горбаку лантух із бульбою і думав про те, де ж так накосячив, що лишився сьогодні і без пампухів, і без кульбітів у пахучій пазусі молодиці. «Наче все гаразд»,- думав я,- «ніде не оступився, ніде не прохопився необережним слівцем про її творчість та жіночу красу. То чому почуваю себе виним і ростроєним?».
Копирсалися на ріллі до вечора, тричі ходив до хати аби набрати ще картоплі на посадку. Мені вже так надокучило гепати заступом, що ладен був плюнути на все і піти додому. Тільки багатолітня витримка спасла мене від цього нерозважливого кроку. Терпів же я роками гастрит та виразку шлунку аж поки не потрапив з кровотечею під ніж хірурга, то невже не втримаюся до вечора?
Опісля вечері вмостилися в одному ліжку і, уперше за довгий час нашого інтимного життя я…заснув. Притулився до м’якої циці і провалився у глибокий сон непорочного праведника. Тієї ночі нічого не снилося, спав як убитий, а вранці схопився з ліжка як ошпарений. А сусідка поклала прохолодну долоню на моє чоло і тихо так мовить:
- Натомився, бідолашний? Ну, нічого, зараз будемо снідати чим Біг обдарував, а потім відпочинемо як слід, бо сьогодні неділя,- і грайливо мені підморгнула.
Не сподівався я від неї такої фамільярності, не заслужив насмішок, тому поволі встав і почав шукати свої штани.
- Не шукай,- одказує сусідка, - вони в пральній машині крутяться. Ти вчора прийшов брудний як чорт. Ось, бери підштанці мого колишнього, розмір якраз підходящий,- промовила жінка і сунула мені до рук вицвілий хебешний трикотаж ще радянського виробництва. Ще й безрукавку мені подала, вишиту синіми та рожевими метеликами.
Одягнувся, і пішов умити писка, а як повернувся...
У залі був накритий стіл: вертуни, голубці, котлети, заливний язик, шпик, смаженина! А салатів! Боже ж ти мій – та коли вона тільки встигла?
-Марусю! Що за свято у нас таке сьогодні? – питаю у неї.
- А ти пригадай…
- Зустрілися уперше під тином рік тому чи що?
- Не вгадав,- посміхнулася молодуха.
- Перша збірка віршів вийшла тридцять років тому?
- Таке скажеж! Ні!
- Та кажи уже, не мучай! –гавкнув я.
- Ех ти, забудько,- одказала розрум’янена пані. –День народження у тебе сьогодні. П’ятдесят годочків пройшло як вилупився ти на світ Божий.
- Он що! І справді забув! Ой як приємно, Марусю! Ну просто в серце поцілила!
Цілував я її довго, думав до столу одразу сісти та похрумати гарненько але не вдалося – потягнула мене Маруся під балдахін, поклала на подушки з вишитими амурчиками.
А як сонце стало пополудні ми і справді сіли до столу: їли, пили, зубоскалили. Під вечір умостилися дивитися передвиборчі баталії між партійними балаболками. Зиркнувши на стиглу картоплю на столі запитав:
- А шо то за бздик учора був з саджанням бульби? Можна ж було розтягнути на пару днів аби не так важко.
-Ні, дорогенький, - одказала сусідка. - Бач, який стіл тобі накрила? Не на сотню гривень і не на дві. Тут і в тисячу не вкладешся. Тому відпрацювати мусів на повну катушку. А завтра ти б чкурнув на роботу і довелося б мені самій копирсатися на городі. А так і вовки ситі, і вівці цілі. Згоден?
Авжеж, згоден. До такого я б не дотумкав.
- А тепер послухай мою нову поему, яку я написала, поки ти спав,- одказала Маруся і затягнула безкінечну дзюркітливу пісню жайворонка в піднебессі.
Ось так, дорогенькі мої,- прагматизм іде в ногу з високим та щемким мистецтвом. Хіба у вас не так?
22.04.2019 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію