Крапелька щастя
Крапелька щастя. Такий напис був на портреті господині великого затишного будинку Валентини. Портрет був написаний невідомим художником. На ньому зображено дуже красиве жіноче обличчя зі сльозами в очах. Такою була Валентина під час нашої першої зустрічі. Але до чого були сльози?
- Дивна назва у портрета? Ви теж так подумали, але не питаєте?
Поцікавилася господиня портрета.
- Художник, який писав цей портрет сказав мені, що крапелька щастя - це сльоза закоханої жінки дивиться в очі коханого.
Після цих слів вона розсміялася, але її очі залишилися дуже сумними.
- Правда мама дуже красива і загадкова на цьому портреті? Я його сфотографував і зробив таку заставку на своєму комп'ютері. Це завжди мені нагадує будинок і нашу дружну сім'ю.
Сказав дорослий син Валентини Віктор, який недавно приїхав з США відвідати батьків.
- Дуже красива. Портрет незвичайний.
Відповіла я і придивилася до дати, яка була вказана на портреті.
Цей портрет наштовхнув мене на думку розповісти про події в житті Валентини, які відомі тільки мені і її рідним.
Це зараз Валентина - доктор наук, ректор університету, господиня великого і затишного будинку, турботлива, любляча дружина і мама. А я знаю її майже 30 років, під час нашого знайомства вона була молодою, розумною і недосвідченою дівчиною.
Майже 30 років тому сестра Валентини Катерина була керівником однієї великої фірми. По роботі мені доводилося з нею часто спілкуватися. Не можу сказати, що ми були близькими подругами, у нас були рівні ділові відносини. Крім робочих моментів, ми могли іноді поговорити про моду, про дітей, випити по чашці кави з коньяком ... і не більше.
Одного разу зайшовши по роботі в кабінет до Катерини, я побачила там дуже красиву дівчину. У дівчини були великі сині очі і пишні руде волосся.
- Дуже красива дівчина. Яке гарне і незвичайне поєднання кольору очей і волосся.
Подумала я.
- Моя молодша сестра Валентина. Вона закінчує в цьому році університет, а поки буде проходити в нашій бухгалтерії переддипломну практику.
Представила мені дівчину Катерина.
- Дуже приємно. Нам дуже потрібні такі красиві бухгалтера, а то сумно заходити в бухгалтерію.
Пожартувала я.
В цей час зайшла Надія Костянтинівна, яка працювала помічником керівника, тобто Катерини. Не дивлячись на те, що помічниця була значно старша за свого керівника, Катерина її дуже цінувала. Надія Костянтинівна мала дві вищі освіти - педагогічну і економічну, крім російської, досконало володіла українською, англійською та грецькою. Була дуже виконавчою, працьовитою, вимогливою до себе та інших. У неї був вишуканий діловий стиль одягу, завжди красиво укладене волосся і непомітний макіяж.
- Надія Костянтинівна, - це моя сестра Валентина, студентка університету, вона буде проходити у нас переддипломну практику. Проведіть, будь ласка її в бухгалтерію.
Звернулася Катерина до своєї помічниці.
- Добре. Ходімо зі мною.
Відповіла лаконічно Надія Костянтинівна.
Вони з Валентиною пішли.
Незабаром я переїхала жити і працювати в інше місто. З Катериною ми підтримували стосунки і часто спілкувалися по телефону.
Одного разу вона подзвонила і повідомила мені новина, що її сестра Валентина вийшла заміж за Андрія сина Надії Костянтинівни.
- У них просто неземна любов. Можуть годинами сидіти, тримаючись за руки і дивитися один одному в очі. Надія Костянтинівна кожен день бігає до них в гості, носить тортики і їжу. У неї це єдина пізня дитина. Боїться, що молода дружина не зможе його гідно нагодувати. Мені здається, що Валентина вже вагітна. Але я не обтяжую її своїми питаннями.
Повідомила мені новина Катерина.
- Передайте мої вітання Валентині та Андрію. Бажаю їм любові і взаєморозуміння. Нехай бережуть один одного і свою любов.
Минуло ще два роки.
Одного разу моя мама по телефону повідомила, що лежить в лікарні. У неї проблеми з серцем.
Мені довелося приїхати в рідне місто, щоб провідати маму і поговорити з лікарями.
По приїзду я відразу ж пішла до мами в лікарню.Крім моєї мами в палаті перебували ще одна жінка. Вона лежала на ліжку в дуже красивому спортивному костюмі, відвернувшись до стінки, не відповівши на моє вітання і ніяк не реагуючи на те, що відбувається в палаті.
Я сходила поговорити з лікарем в ординаторську і знову повернулася до мами.
В цей час в палату зайшла медсестра, щоб поставити крапельницю жінці, яка так байдуже лежала на ліжку. Медсестра довго вмовляла хвору поки та лягла на спину і їй підключили крапельницю.
Уже прощаючись з мамою, я випадково глянула на хвору. Вона мені здалася знайомою. Придивившись, я впізнала Валентину. Вигляд у неї був не дуже ....
- Валя, здрастуйте. Ви мене пам'ятайте? Ми знайомилися в кабінеті у Вашої сестри. Я ще говорила, що нам потрібні гарні бухгалтера. Що Ви тут робите така молода і красива?
Звернулася я до Валентини.
Вона подивилася на мене своїми синіми очима, кивнула і відвернула обличчя до стінки.
- Валюша нічого не говори, все нормально, все добре.
Шепотіла моя мама, підійшовши до ліжка Валентини і зробила жест в мою сторону, щоб я виходила.
Я вийшла з палати, мама вийшла за мною.
- Ти її не допитуйся ні про що. У неї нервовий зрив, вона ні з ким не розмовляє, нічого не їсть. Катерина привезла її ледве живу, у неї відкрилася блювота, вона без кінця плакала. З нею працює психотерапевт. Здається неприємності з чоловіком. Але я не цікавилася. Медсестри пліткували про те, нібито чоловік Валентини приїхав з Англії і привіз з собою наречену, щоб познайомити її з батьками. Я налякала медсестер, що поскаржуся на них лікаря. Тепер мовчать.
Повідомила мені мама.
- Добре, мамо. Іди лягай. Завтра прийду.
Я поцілувала маму і поїхала в батьківську квартиру.
Увечері мені подзвонила Катерина.
- Доброго дня! Дуже рада, що Ви приїхали на батьківщину. Приходьте до мене в гості поговоримо як раніше, я розповім про Валю. Їй нарешті стало краще. Сьогодні вона з'їла кілька ложок бульйону і запитала про сина. Я не можу ні з ким обговорювати цю ситуацію, а душа дуже болить. Завтра субота, чекаю Вас о 15 годині у себе вдома.
По голосу Катерини, я зрозуміла, що з Валентиною щось сталося не дуже хороше.
- Добре, я обов'язково прийду.
Пообіцяла я.
На наступний день я з ранку пішла в лікарню до мами.
- Добрий ранок!
Сказала я, зайшовши в палату.
Валентина лежала на ліжку, повернувшись обличчям до стіни. Почувши моє вітання, вона підвелася і повернулася до мене обличчям.
- Доброго дня.
Сказала вона ледь чутно і знову лягла в «вихідне становище».
Ми з мамою походили по лікарняному скверику, потім години дві посиділи на лавочці біля лікарняного корпусу. Згадували приємні моменти з життя нашої родини, поговорили про моїх дітей і т.д.
Побачивши, що мама втомилася, я провела її до дверей палати. Вона пішла відпочивати і приймати ліки, а я відправилася в магазин.
Рівно о 15-й годині я зателефонувала у двері квартири Катерини.
- Здрастуйте, як я рада Вас бачити.
Сказала Катерина, відкривши двері.
Ми обнялися, Катерина розплакалася дуже голосно і заголосила зовсім по - жіночому.
- Що сталося? Все буде добре, все проходить. Всі проблеми - це лише наші уроки, ми все вирішимо і все подолаємо.
Я її гладила по голові, по спині і вмовляла заспокоїтися.
- Вибачте - це нерви. Я ж не можу ні з ким поговорити, треба тримати марку сильної жінки, у якої завжди все добре.
Сказала Катерина, трохи заспокоївшись.
- Проходьте, я вже накрила стіл.
Ми пройшли в кімнату. Там був стіл з усілякими смаколиками.
Я виклала коньяк, коробку цукерок і фрукти.
Сіли за стіл, випили по чарочці коньяку і розговорилися. Спочатку Катерина мені розповіла про наших спільних знайомих, про роботу і дітей. Я поділилася своїми новинами.
Все було як раніше. Розмова двох жінок про все і ні про що.
Години через дві нашого спілкування Катерина зважилася розповісти про свою сестру.
Після мого знайомства з Валентиною і до цього дня відбулися наступні події.
Валентина пройшла практику на фірмі Катерини, захистила диплом і стала працювати заступником головного бухгалтера в цій же фірмі.Вона була розумною дівчиною, закінчила школу з медаллю, університет - з червоним дипломом, на роботі у неї теж було все відмінно.
Валентина зустрічалася з Олександром, викладачем університету, розумним, порядним і добрим хлопцем. Вони подали заяву в ЗАГС і вже була призначена дата весілля. І все б було як треба, якби не випадок.
В один фатальний день Валентина з двома університетськими подругами за старою звичкою сиділи в студентському кафе, пили каву і розмовляли. Туди зайшли три студента. Серед них був дуже красивий високий, спортивний, кароокий хлопець.
Хлопці сіли за сусідній столик і як буває у молоді почали жартувати з дівчатами. Хто де вчаться, на якому факультеті, курсі та ін. Мовчав тільки «красавчик».
В результаті познайомилися і вирішили прогулятися.
Мовчазного красеня звали Андрій. Він не зводив очей з Валентини і їй він дуже сподобався.
Хлопчаки поспішали на тренування, а дівчата поспішали на фітнес, тому незабаром всі розбіглися по своїх справах.
Через кілька днів Валентина зайшла в приймальню Катерини і побачила там Андрія.
- Привіт. Що ти тут робиш?
Здивувалася дівчина.
Андрій стояв мовчки і дивився на неї закоханими очима.
- Ніколи не бачив такої красивої дівчини. Я вас кохаю.
Прошепотів він.
- Ти що?
Здивувалася Валентина.
З кабінету Катерини вийшла Надія Костянтинівна.
- Доброго дня.
Звернулася вона до Валентини.
- Синочку ти давно мене чекаєш?
Запитала вона у Андрія.
Валентина пішла в кабінет до Катерини.
- Дивний син у Надії Костянтинівни. Бачить мене вдруге і вже освідчився в коханні.
З порога оголосила Валентина.
Сестри пожартували з цього приводу і обговорили підготовку до майбутнього весілля.
Увечері після роботи біля офісу Валентину зустрічав Андрій з букетом квітів.
- Я вас кохаю. Я вас кохаю.
Без кінця повторював він.
- Може спочатку перейдемо на «Ти»?
Запропонувала дівчина.
Потім вони гуляли до ранку, а через два тижні всім оголосили про свою велику любов.
Весілля Валентини з Олександром була відмінено. Через два місяці вона вийшла заміж за Андрія.
В ЗАГС з квітами прийшов колишній наречений.
- Валя, подумай добре. Що ти робиш? Ти ж розумна дівчина. Це безумство, а не любов. Я почекаю, коли до тебе повернеться розум. Я тебе люблю і буду любити завжди. Я тебе буду чекати скільки доведеться.
Олександр подарував квіти нареченій і пішов.
Весілля була нечисленним, тільки родичі і близькі друзі. Всі веселилися, а Надія Костянтинівна сиділа мовчки з виразом обличчя вчительки, якій зірвали урок.
Молоді поселилися в двокімнатній квартирі бабусі. Сама бабуся пішла жити в будинок батьків Катерини і Валентини.
Любов була «неземна». Наречені весь вільний час проводили разом, годинами сиділи взявшись за руки і дивлячись один одному в очі, цілодобово у вихідні дні валялися в ліжку.
Вранці замість будильника їх будила Надія Костянтинівна, яка привозила своєму синочку сніданок, пиріжки і тортики.
Андрій навчався на останньому курсі університету, а потім хотів вступати до аспірантури. Надія Костянтинівна народила його майже в 40 років. Вона обожнювала свою єдину дитину, вчила з ним уроки до самого шкільного випускного, контролювала його навчання в університеті. Він завжди вчився тільки на відмінно і був маминою гордістю. Після одруження мамина опіка не зменшилася ....
Валентина завагітніла, вагітність була складною, хлопчик народився недоношеним і дуже слабким. Сина назвали Віктор.
Андрію треба було готуватися до захисту диплома, а вдома маленька дитина, що вимагає підвищеної уваги.
І тут любляча мама Надія Костянтинівна запропонувала оптимальний вихід.
Вона прийшла в квартиру молодої сім'ї і оголосила, що Андрію треба поки пожити вдома у батьків, підготуватися до дипломної. У Валентини адже диплом вже є, а Андрію його ще треба отримати. Аргумент був вагомим.
Слухняний синочок Андрійко зібрав свої підручники і переїхав до рідної домівки, а Валентина залишилася одна з маленькою дитиною. Перечити свекрухи не було сенсу. Андрію дійсно треба було готуватися до захисту диплома.
Так минуло два місяці. Андрій дзвонив по кілька разів на день, іноді навіть приїжджав.
Він отримав диплом і після цього цілий тиждень не дзвонив дружині і не приїжджав.
Маленький Віктор застудився, у нього піднялася температура. Валентина була зайнята дитиною вдень і вночі. Кілька разів викликала лікаря.
І тут пролунав фатальний дзвінок. Дзвонила співробітниця з фірми.
- Валентина Василівна Ваш чоловік через дві години відлітає до Києва, а потім до Англії. Надія Костянтинівна поїхала його проводжати.
Валентина впустила телефон ....
Важко уявити її стан.
Вона зателефонувала Катерині.
- Катя дай мені машину з водієм треба з'їздити в лікарню на консультацію.
Катерина нічого не підозрюючи викликала водія і дала йому доручення поїхати з Валентиною.
Зі слів водія Катерина дізналася, що вони замість лікарні поїхали в аеропорт.
Зайшовши в будівлю аеропорту побачили, що Андрій вже проходить реєстрацію на рейс до Києва.
Осторонь його чекає мама.
Після реєстрації, Андрій підійшов до Надії Костянтинівні і дуже весело її щось почав розповідати. Потім він повернув голову в бік.
Неподалік стояла Валентина з дитиною на руках. Вона мовчки дивилася на Андрія, Вітя мирно спав.
Андрій змінився в обличчі, підбіг до Валентини і обійняв її.
- Я тебе дуже люблю. Так треба. Я зароблю гроші і ми будемо жити щасливо. Мама каже, що мені треба робити кар'єру ....
Кричав він.
Валентина розвернулася і пішла до виходу.
- Я тебе люблю. Я буду тобі писати і телефонувати. Я скоро приїду….
Чулося їй у слід.
Валентина сіла в машину і водій відвіз її додому. Потім він подзвонив Катерині.
- Катерина Василівна, у Вашої сестри неприємності. Вона не їздила в лікарню.
І розповів про те, що відбувалося в аеропорту.
Катерина приїхала в квартиру сестри. Двері були не замкнені, Валентина лежала на дивані і байдуже дивилася в стелю. У ліжечку голосно плакав Віктор.
Катерина взяла дитину на руки і подзвонила батькам.
Приїхали батьки, всі заспокоювали Валентину як могли.Потім на сімейній раді вирішили, що мама звільниться з роботи і буде няньчити Вітю, а Валентина вийде на роботу. Інакше вона зійде з розуму сидячи одна вдома з дитиною. А поки Валентина з малюком переїдуть жити до рідної домівки.
Після того як дитині виповнилося шість місяців, Валентина вийшла на роботу, маленький Вітя до приходу мами з роботи був з бабусею.
Андрій дзвонив, писав в скайпі, майже кожен день розмовляв з Валентиною по скайпу. Все спілкування починалися зі слів: «Я тебе дуже люблю».
Він пояснив, що його як молодого спеціаліста запросили на 2-літнє стажування до Англії.
Спочатку все вирішили, що запрошення і від'їзд сталися не без участі розумної мами .... Але все виявилося ще заплутаніше.
Надія Костянтинівна як колись працювала у Катерини. Ні Катерина, ні її батьки і тим більше ні Валентина не висловили в її адресу жодного докору. Вона іноді відвідувала онука, але великої любові до нього не проявляла.
Минуло два роки. Валентина, в таємниці від інших і себе, чекала повернення Андрія.
І ось у вихідний день на телефон Валентини зателефонувала та-ж «доброзичлива» співробітниця.
- Валентина Василівна Ви в курсі, що Ваш чоловік приїхав до батьків з «англійською» нареченою. Надія Костянтинівна навіть взяла відпустку заради такої події
Голос замовк.
Валентина відключила телефон.
Вона деякий час мовчала, потім заплакала і стала кидати на підлогу все що попадеться під руки, потім у неї почалася блювота.
- Ні! Ні! Ні.
Кричала Валентина нелюдським голосом на весь будинок.
Перелякані батьки викликали Катерину і швидку допомогу.
Ніхто не міг зрозуміти, що відбувається.
Коли приїхав лікар швидкої допомоги зробив укол заспокійливого Валентині, і та через деякий час заснула. Швидка виїхала.
Батьки пояснили Катерині, що все сталося після таємничої розмови по телефону.
Катерина зателефонувала на останній номер в телефоні Валентини, представилася і запитала - про що була розмова з її сестрою.
- Та ні про що. Я всього лише повідомила їй, що Андрій приїхав з Англії з нареченою. З Вашої сестрою він розлучиться і одружується на англійці. Він хоче жити і зробити кар'єру в цивілізованій країні.
Відповів веселий голос.
Телефон відключився.
- Так ось чому Надія Костянтинівна пішла у відпустку!
Прошепотіла Катерина.
Вона пояснила ситуацію батькам. Попросила їх, що б не надумали дзвонити Надії Костянтинівні, а тим більше Андрію.
Вранці батьки поїхали відпочивати на море з маленьким Віктором і двома дочками Катерини. Через тиждень до них приєднався чоловік Катерини, тому, що дідусеві та бабусі важко було справлятися з трьома дітьми.
Валентина нічого не їла, навіть не пила воду вона лежала на дивані, дивилася в стелю, мовчала і плакала.
Катерина була змушена відвезти сестру лікарню.
Головний лікар був другом сім'ї, були залучені кращі лікарі, викликали консультанта з Києва, з Валентиною працював психотерапевт.
Як з'ясувалося, моя мама була в «змові» з Катериною. Вона сама запропонувала свою допомогу і тому лягла в лікарню підлікувати серце. Головним її завданням було спостерігати за Валентиною, захищати її від «добрих людей», не допустити зустріч з великим закоханим і його мамою.
Я не образилася ні на свою маму, ні на Катерину, тому що сама вчинила б так само.
- А що Андрій?
Запитала я, дослухавши розповідь.
- Андрій прийшов на квартиру до Валентини, йому ніхто не відчинив двері. Він пішов в будинок її батьків, там теж нікого. На обох дверях він написав фломастером: «Валя, я тебе люблю». Повернувся додому і, напевно, вони з мамою обговорювали свої подальші дії. А найцікавіше сталося вчора, в п'ятницю. Відчиняються двері в моєму кабінеті, вбігає Надія Костянтинівна і починає кричати, що моя сестра зіпсувала життя її синові. Він такий розумник, він її кровинка, він її душа, він повинен жити в Англії, він гідний справжньої леді ... і моя сестра просто зобов'язана дати йому розлучення .... Нехай не сподівається на аліменти і на його гроші. Потім вона оголосила, що вони не можуть знайти мою сестру і що вона звільняється з роботи.
Кричала ..., стукала по столу кулаком, потім кинула переді мною заяву.Я їй подала склянку з водою, накапала в воду корвалол і запропонувала випити. Спокійним голосом поцікавилася чи не переплутала вона дійових осіб в цьому спектаклі, пообіцяла, що моя сестра обов'язково дасть розлучення Андрію і попросила покинути службовий кабінет.
Після її відходу мене колотило так, я навіть побоялася, що теж зляжу поруч з Валентиною.
Завершила свою розповідь Катерина і запропонувала випити за інтелігентних людей і витримку. Потім ми пили за здоров'я, за любов без обману і т.д.
Наша розмова затягнувся до ранку. Ми перейшли на «ти» і зрозуміли, що ми справжні подруги. Адже ми ніколи не сварилися і не підводили одне одного, ніколи не говорили і не пліткували ні про один одного ні про інших. І взагалі наші погляди багато в чому збігаються ...
Вранці прийнявши душ і випивши міцну каву, ми пішли в лікарню.
У палаті наші хворі сиділи за столом і пили чай з тістечками.
У Валентини був осмислений погляд, вона вже почала тверезо осмислювати те, що відбувається.
- Доброго дня.
Сказали ми в два голоси.
- Добрий ранок.
Відповіли нам два голоси одночасно.
- Катя, я вирішила подати на розлучення. У мене умова, щоб Андрій відмовився від батьківства. Це можливо?
Сказала рішуче Валентина.
- Добре, завтра я поговорю з адвокатом.
Відповіла їй сестра.
Вони обнялися і заплакали, голосно як маленькі діти.
Ми з мамою пішли на вулицю, щоб не заважати сестрам спілкуватися.
На наступний день розлученням Валентини та Андрія почали займатися адвокати.
Виявилося, що мама вже найняла Андрію адвоката, але вони не могли встановити місцезнаходження Валентини. Це і було причиною її появи в кабінеті Катерини з «настільки переконливою» промовою.
Через тиждень Валентину і мою маму виписали з лікарні, а я поїхала до себе додому, мені треба було виходити на роботу.
З Катериною ми зідзвонювалися по телефону, періодично розмовляли по скайпу.
Катерина розповідала про подальшу долю своєї сестри.
З її слів мені стало відомо, що Валентина розлучилася з Андрієм, він відмовився від батьківства. Я не вникала в юридичні премудрості.
Вона захистила кандидатську, а потім і докторську дисертації.
Пішла працювати викладачем в свій рідний університет.
Її колишній наречений Олександр поїхав до Португалії відразу ж після весілля Валентини та Андрія. Жив і працював там 6 років. Потім приїхав погостювати до батьків і пішов провідати колег в університет. Там випадково дізнався про те, що Валентина працює викладачем і одна ростить сина.
Увечері Олександр прийшов в гості до батьків Валентини, вона була там з сином Віктором.
Він подарував Віктору ноутбук, а Валентині і її мамі - квіти.
Перша розмова Олександра з Віктором вся сім'я знає напам'ять, тому що вони щорічно відзначають день свого знайомства, називають його днем народження сім'ї і переказують все слово в слово.
З їх слів все було так.
Олександр звернувся до хлопчика.
- Пане Вікторе, покажи мені свою кімнату.
- Пішли покажу. А ти хто?
- Я твій тато. Тобі хіба не розповідали, що я живу і працюю в іншій країні.
- Так я одного разу підслухав в садку розмова няні і виховательки, вони говорили, що мій тато за кордоном гроші «забиває». Але мені дуже не сподобалося слово «забиває» і я не став розповідати про це мамі. Значить це ти? А чому ти так довго не приїжджав?
- Прости, так виходило. Я завтра знову поїду ненадовго, а потім повернуся назавжди. Ти на той час повинен освоїти ноутбук.
- Без проблем. А ти не обдуриш? Якщо чесно, я тебе дуже чекав.
- Ні не обману. Чесне слово.
Поки ці двоє спілкувалися, мама накривала на стіл, а Валентина сиділа спантеличена несподіваним візитом Олександра.
Олександр вийшов з кімнати Віктора, поклав на стіл перед Валентиною кільце і сказав.
- Валюша, ти ж знаєш, що я тебе дуже люблю. Не говори мені зараз нічого, я завтра відлітаю в Лісабон, мені необхідно завершити деякі справи. Повернуся через два місяці, тоді і даси відповідь. Спасибі за сина. Ми вже познайомилися, дуже розумний і хороший хлопець.
- Папа, коли ти їдеш? Я хотів би тебе провести. Шкода у нас скоро ранок, я там повинен виступати. Якби не ранок, я б обов'язково поїхав разом з тобою.
- Я завтра дуже рано їду, ти ще будеш спати. Ти пам'ятаєш нашу умову? Вивчай!
- Та що там вивчати? Легкотня.
Впевнено відповів хлопчик.
Він підійшов і потиснув чоловікові руку.
Олександр поцілував Валентині руку.
- До побачення!
Сказав і попрямував до виходу.
- А чай?
Запитала мама.
- Наступного разу. Дякуємо!
Гість пішов. Всі мовчали.
Через два місяці Олександр повернувся з Португалії, вони з Валентиною одружилися. Незабаром у них народилася дочка Іра.
Пройшло багато часу.
Вже немає в живих наших батьків. Ми з чоловіком повернулися жити до рідного міста.
Я і Катерина пенсіонерки. Наші діти виросли. Усі свята і дні народження ми відзначає трьома родинами. Я з чоловіком, Катерина з чоловіком і Валентина з чоловіком. Іноді до нас приєднуються діти і мої онуки.
Валентина працює ректором університету, її чоловік викладає в цьому університеті.
Віктор закінчив університет, він дуже талановитий програміст, в даний час живе і працює в США. Не одружився. Каже, що в Штатах немає таких красивих дівчат як його мама. Приїде одружитися в Україні.
Жартує, що змушений був стати програмістом, тому що першою іграшкою, яку йому подарував тато був ноутбук.
Ірочка вчиться в університеті.
А як склалася доля розумного хлопчика Андрія?
В Англії він не зробив кар'єру, працює електриком. Зі свого англійської дружиною розлучився, другий шлюб теж виявився невдалим.
Надія Костянтинівна жива, їй вже майже 90 років, вона старенька і самотня. Чоловік її помер. Син з якихось причин не може її забрати до себе в Англію. Кажуть, що вона в свої роки літає на літаку в гості до сина. Андрій так жодного разу і не приїжджав на батьківщину.
Ось така історія про крапельку щастя.
Ми завжди думаємо, що в кіно нам показують історії, придумані сценаристами і режисерами, а в житті все простіше.
Нічого подібного.
Наша реальність куди складніше і сценарій цей пише наша доля. Нам же залишається лише гідно проживати цю реальність і знаходити розумні рішення.
Автор: Любов Денисенко
Переклала на українську мову 26.04.19 11.30