
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Verdict 19: драматизм, іронія, надія…
Саме так сталося і з героєм нової документальної стрічки українського кінематографіста і вченого-юриста В'ячеслава Бігуна «Verdict19», перша аван-прем'єра якої відбулася нещодавно у Києві, а саме 26 березня 2019 року: успішний і знаний у світі український вчений-юрист, доктор наук, професор Олександр Мережко повертається в Україну, щоб взяти участь у конкурсі до Вищого антикорупційного суду (ВАС), оскільки вірить у можливість позитивних змін і бажає прислужитися своїй країні. І за словами автора фільму, стрічка задумувалася, як екранізація історії тріумфу справедливості, як ілюстрація нових і позитивних змін у судовій гілці влади. Однак життя внесло свої корективи: головний герой зіштовхується з цілою низкою суб'єктивних чинників і не проходить по конкурсу.
Фільм вже отримав відгуки фахівців-юристів з точки зору його змісту, правових колізій, відображених на екрані, значимості поставленого питання для вирішення долі країни ( https://www.imdb.com/title/tt9880724/reviews?ref_=tt_ov_rt , http://mukachevo.today/video/suspilstvo/novij_film_zakarpatcja_vjacheslava_biguna_verdict_19_-_pro_antikorupcijnij_sud_i_vibir_ukrainciv ).
Мені ж хотілося б зупинитися на дещо іншому аспекті – на тому «як» і якими засобами автор розповідає глядачеві цю історію, що не маючи голлівудських спецефектів і екшин-івських сюжетних поворотів, тим не менше тримає увагу глядача впродовж усього екранного часу.
Мабуть, перше, що хотілося б відмітити, як провідну характеристику фільму загалом, і головного героя зокрема, це – щирість. З перших хвилин проймаєшся симпатією до нього, і далі – наче проживаєш разом з ним кожен епізод. Глядач має можливість побувати на лекції професора Мережка і на його практичному занятті в університеті, в залі засідань Спецради по захисту дисертацій в науковій установі, поспілкуватися з його колегами на кафедрі, у буфеті університету, на презентації наукового видання. Торуючи його щоденний шлях вулицями Києва, спостерігати за сезонними змінами у природі (адже від підготовки і подачі документів до оголошення результатів конкурсу пройшло більше як півроку – з серпня по березень), за повсякденним життям великого міста, а також торкнутися сокровенного – завітати у перинатальний центр і почути перше прилюдне «апчхи» його новонародженої донечки. Пан Олександр дуже природний і органічний в кадрі. Складається враження, що він просто живе своїм життям, цілком забуваючи про камеру поряд. А це свідчить про високу майстерність автора, про глибоку довіру героя до нього.
Також разом з п.Олександром, як конкурсантом до ВАС, пересічний громадянин має змогу завітати і побачити на власні очі де міститься, як виглядає і з кого складається такий високоповажний і маловідомий у широких масах орган як Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС). Побачити обличчя тих осіб, хто відповідальний за створення антикорупційного суду зокрема, та за кадрову політику у судовій гілці влади загалом. А наприкінці фільму – прочитати їхні імена та прізвища.
Ще хотіла б відмітити логічну структурованість фільму та плавні і мотивовані переходи одних епізодів у інші. Зокрема, автор органічно і природно підводить глядача від кадрів з виставкою малюнків на тему Революції гідності у коридорах університету до документального фрагменту-спогаду реальних подій на Майдані, і далі – до щемливої сцени поминального молебну Небесної сотні. А від неї - проймаючою до глибини душі алеєю з викладених касок біля бордюрів вулиці – до госпіталя на відвідини п.Олександром його пораненого брата-військовика…
Плавний ланцюжок епізодів продовжується далі: прощаючись з пораненим «Звіром», виходячи з палати на мить спиняємо погляд на календарі біля дверей. На ньому – слова з Нагірної проповіді Ісуса Христа та ілюстрація до неї. А далі – переносимося у коридор ВККС і читаємо великий ( на цілу стіну! ) текст Молитви судді. «…Суди мене як Бог. Я судив як людина», - ці кінцеві слова згаданої молитви глибоко запали мені в пам'ять і відгукуються досі. Якби ж то всі судді, всі посадовці,та й зрештою, усі ми, кожен на своєму місці, завжди чинили по Божому закону, чи хоча б дотримувалися духу й букви прийнятих законодавчих актів людського суспільства та моральних засад...
Будучи й самим зануреним у цей конкурсний процес, як конкурсант, з таким самим як у п.Мережка негативним результатом, і бачачи й відчуваючи його з середини, автор фільму дуже делікатно вплітає у канву стрічки наскрізну нитку іронії, місцями вдаючись і до бурлескних ноток.
Так вже перші кадри засідання ВККС супроводжується набридливим дзижчанням мухи, яка згодом лазить по товстій книзі законів… Застережні звуки-сигнали сирени супроводжують авторські титри з заголовками «Анонімність», «Прозорість» і т.д., щоразу ментально перемикаючи зміст візуально поданих дефініцій на протилежний… Три однакові черевики у пасажирів в метро, намальована свинка на склі тролейбуса, крізь яку дивиться герой, цифра «9» змайстрована простим обрізанням фрагменту від цифри «8» в інтер'єрі кафедри, картини Марії Приймаченко з її фантастичними звірами у коридорах ВККС – кумедні іронічні авторські штришки, які на якусь коротку мить переходять у саркастичний сміх, - оплески і шум стадіону при оголошенні остаточного вердикту. Драма перетворилася на фарс… Завершальний акорд цього сумного фарсу - «Мавпочка їде на звіру»(М.Приймаченко)… Як в тій, знаній з дитинства, казці – «битий небитого везе»…
Скляні двері відчиняються-зачиняються під казкову музику, за ними порожній коридор… сумно… але якось воно так, наче й очікувано… тому не трагічно. Звичайна наша дійсність.
Дійсність, де мають місце молитви на стіні, присяги на папері і не виконання їх в житті; де екранний герой має шанси стати очільником 40-мільйонної європейської країни…
Але життя триває. Народжуються діти. І є надія, що все буде добре… Що все – буде!
*********
Окреслені мною характеристики є радше декількома штрихами до «портрета» документального фільму В'ячеслава Бігуна «Verdict19». Насправді ще є багато цікавинок, про які я свідомо не розповідаю, аби зберегти певну інтригу. (Зокрема перегук між невизнанням своїми сучасниками-співвітчизниками видатного юриста початку ХХ століття Л.Петражицького і нашого героя О.Мережка у цьому конкурсі. Та ще багато інших) .
Як і більшість фільмів режисера В.Бігуна, стрічка «Verdict19» не дає готових відповідей. А радше документує поточний момент, ставить питання, привертає увагу до актуальних проблем суспільства і до пошуку шляхів їх вирішення.
Галина Виноградська, науковець Інституту народознавства НАН України, м.Львів
07.04.2019
__________________________________________________________________________________
Verdict 19: Drama, Irony, and Hope ...
In nowadays turbulent time, when virtual reality (social networks, tvimages, cinema characters, etc.) so intensely transcends our real life starting to replace it, the opposite process takes place: real people become film's heroes, and life itself adjusts the script, so that development of events cannot be foreseen even by a most professional scriptwriter...
This is what happened to the character in the new documentary entitled Verdict 19 by Ukrainian director and legal scholar Vyacheslav (Slavik) Bihun, avant-premiered on 26 March 2019 in Kyiv. A successful and well-known Ukrainian scholar and university professor, doctor of laws Oleksandr Merezhko returns to Ukraine to take part in the contest for the High Anti-Corruption Court (HACC) as he believes in the possibility of positive change and wants to serve his country.
As per film's author, the film was conceived as a triumph of justice story, an illustration of new positive changes within the judiciary. But the life made its corrections: the protagonist faces a range of subjective factors and does not win in the contest. The film has been already reviewed by some lawyers in terms of its content, legal issues as well as the importance of the issue raised to resolve the fate of the country.
I would like to dwell on a slightly different aspect: "hows" and by what creative means the author tells the story to the viewer, the story which does not have Hollywood special effects and action-like scenes, but nevertheless keeps the viewer's attention throughout the screen time.
Perhaps, the first thing to note, as a leading feature of the film overall and that of the character in particular, is sincerity. From the first minutes you feel sympathetic to him and thereafter you live with him every episode. The viewer is taken to a lecture and classes by Professor Merezhko, to a hall of an Academic Council for the defence of dissertations at a scholarly institution, to conversations with his colleagues at a university's department and cafeteria, to the presentation of a scholarly publication. The viewer also takes a walk with him in his daily paths through streets of Kyiv, observing seasonal changes of nature (as from the preparation and submission of documents to the announcement of the contest's results it took more than six months) as well as the daily life of the big city. We are also touched by a secret, i.a. a visit to a perinatal center where we hear the first public "sneeze" of his newborn daughter.
Dr. Merezhko looks very natural and organic in the frame. It seems that he simply lives his life, completely forgetting about the camera filming him. And this testifies to the high skill of the film's author, the deep trust of the character towards him.
Also, along with Dr.Merezhko as a contestant to the HACC, an average citizen has a chance to visit and witness the location, working mannersand persons of such a high-ranking and little-known body as the High Qualification Commission of Judges of Ukraine (HQCJ). We see faces of those responsible for the creation of the Anti-Corruption Court and the selection of judges to the judiciary as a whole. And as the film ends we know their names.
I would also like to note the logical structuring of the film and the smooth and motivated transitions from one episode to another. In particular, the author coherently and naturally brings the viewer from the shots with exhibition of drawings to the theme of the Revolution of Dignity in the university's corridors to a documentary shorts of a memoir of real events at the Maidan, and then to a full-fledged scene of the commemorative prayer of the Heavenly Hundred. And then from the streets where helmets of the fallen street protestors are solemnly depicted to the depths of the soul, that is a hospital where we visit Dr.Merezhko's wounded brother serving in the military...
The smooth chain of episodes goes on: we bid farewell to the wounded "Beast" (a call-name of the soldier), leaving his hospital's chamber, for a moment looking at the calendar on the door. And we witness the Mount Sermon of Jesus Christ with an illustration. And then we are taken to the corridor of the HQCJ where we read in large text (on the whole wall!) the Prayer of a Judge. "... judge me as God. I judged as a man", - these final words of the mentioned Prayer enter deep into my memory and still resonate. What if all judges, all officials, and eventually all of us, everyone in his or her own place, always did according to the law of God, or at least keep to the spirit and letters of the adopted legislative acts of a human society and moral principles...
Being himself a participant in the contest, alike Dr.Merezhko facing a rejection, and observing and feeling it from the within, the film's author is very delicately weavingirony into the canvas of the film, sometimes resorting to burlesque notes. So the first frames of the HQCJ meeting are accompanied by boring buzz of a fly that later clings to a thick book of laws... Warning siren soundsaccompany the author's titles such as "Anonymity", "Transparency", etc., each time mentally switching the content of visually presented definitions to the opposite... Three identical shoes of passengers in the underground, a painted pig on the glass of a cafe as the character watches through it, the figure "9" croppedfrom the figure "8" in the interior of the university department signifying the change of year, paintings by Maria Prymachenko with her fantastic beasts in the HQCJ halls, these are funny and ironic author's strokes, which for a short moment pass into sarcastic laughter,- the applause and the noise of a stadium when announcing the final verdict. The drama has turned into a farce... The final chord of this sad farce is that the "Monkey rides the Beast" (by painter Maria Prymachenko)... Same as in one well-knownfairy tale we know from the childhood, "Might makes right"...
As the glass doors open-close to fairy-tale music, behind them we see an empty corridor ... it's sad ... but somehow it is as if it was so expected... so it's not tragic. It is our usual reality. It is our reality in which we witness prayers on the wall, oaths on paper but not their fulfilment in life; where the screen character has a chance to become the head of the 40-million European country...
But life goes on. Children are born. And there is hope that everything will be fine... That everything will be there for us!
*********
The features I outlined are not more than a few strokes to the "portrait" of Vyacheslav Bihun's "Verdict 19" documentary. In fact, there are still a lot of interesting things which I deliberately omit, to keep some intrigue. (In particular, the confluence between the failure of two fellow countrymen: the outstanding lawyer of the early twentieth century Dr.Leon Petrazyckiand our character Dr.Merezhko in this contest, and many more).
Like most of the films by director Vyacheslav Bihun, the "Verdict 19" does not provide ready answers. It rather documents the current moment, raises questions, draws attention to the pressing issues in the society, searching for ways to solve them.
Halyna Vynohradska, Scholar at the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (Lviv)
07.04.2019
___________________________________________________________________________________________________________________
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Verdict 19: драматизм, іронія, надія…
Відгук на фільм Verdict 19(2019) В'ячеслава Бігуна ( https://www.imdb.com/title/tt9880724/?ref_=tt_urv)
Сьогодні, у турбулентний час, коли віртуальна реальність (соцмережі, телевізійні образи, кіношні герої тощо) настільки тісно проникає у наше реальне життя, що починає його підміняти, відбувається і протилежний процес – реальні люди стають героями кінострічок, а саме життя так корегує сценарій, що розвиток подій годі передбачити й найпрофесійнішому сценаристові…
Саме так сталося і з героєм нової документальної стрічки українського кінематографіста і вченого-юриста В'ячеслава Бігуна «Verdict19», перша аван-прем'єра якої відбулася нещодавно у Києві, а саме 26 березня 2019 року: успішний і знаний у світі український вчений-юрист, доктор наук, професор Олександр Мережко повертається в Україну, щоб взяти участь у конкурсі до Вищого антикорупційного суду (ВАС), оскільки вірить у можливість позитивних змін і бажає прислужитися своїй країні. І за словами автора фільму, стрічка задумувалася, як екранізація історії тріумфу справедливості, як ілюстрація нових і позитивних змін у судовій гілці влади. Однак життя внесло свої корективи: головний герой зіштовхується з цілою низкою суб'єктивних чинників і не проходить по конкурсу.
Фільм вже отримав відгуки фахівців-юристів з точки зору його змісту, правових колізій, відображених на екрані, значимості поставленого питання для вирішення долі країни ( https://www.imdb.com/title/tt9880724/reviews?ref_=tt_ov_rt , http://mukachevo.today/video/suspilstvo/novij_film_zakarpatcja_vjacheslava_biguna_verdict_19_-_pro_antikorupcijnij_sud_i_vibir_ukrainciv ).
Мені ж хотілося б зупинитися на дещо іншому аспекті – на тому «як» і якими засобами автор розповідає глядачеві цю історію, що не маючи голлівудських спецефектів і екшин-івських сюжетних поворотів, тим не менше тримає увагу глядача впродовж усього екранного часу.
Мабуть, перше, що хотілося б відмітити, як провідну характеристику фільму загалом, і головного героя зокрема, це – щирість. З перших хвилин проймаєшся симпатією до нього, і далі – наче проживаєш разом з ним кожен епізод. Глядач має можливість побувати на лекції професора Мережка і на його практичному занятті в університеті, в залі засідань Спецради по захисту дисертацій в науковій установі, поспілкуватися з його колегами на кафедрі, у буфеті університету, на презентації наукового видання. Торуючи його щоденний шлях вулицями Києва, спостерігати за сезонними змінами у природі (адже від підготовки і подачі документів до оголошення результатів конкурсу пройшло більше як півроку – з серпня по березень), за повсякденним життям великого міста, а також торкнутися сокровенного – завітати у перинатальний центр і почути перше прилюдне «апчхи» його новонародженої донечки. Пан Олександр дуже природний і органічний в кадрі. Складається враження, що він просто живе своїм життям, цілком забуваючи про камеру поряд. А це свідчить про високу майстерність автора, про глибоку довіру героя до нього.
Також разом з п.Олександром, як конкурсантом до ВАС, пересічний громадянин має змогу завітати і побачити на власні очі де міститься, як виглядає і з кого складається такий високоповажний і маловідомий у широких масах орган як Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС). Побачити обличчя тих осіб, хто відповідальний за створення антикорупційного суду зокрема, та за кадрову політику у судовій гілці влади загалом. А наприкінці фільму – прочитати їхні імена та прізвища.
Ще хотіла б відмітити логічну структурованість фільму та плавні і мотивовані переходи одних епізодів у інші. Зокрема, автор органічно і природно підводить глядача від кадрів з виставкою малюнків на тему Революції гідності у коридорах університету до документального фрагменту-спогаду реальних подій на Майдані, і далі – до щемливої сцени поминального молебну Небесної сотні. А від неї - проймаючою до глибини душі алеєю з викладених касок біля бордюрів вулиці – до госпіталя на відвідини п.Олександром його пораненого брата-військовика…
Плавний ланцюжок епізодів продовжується далі: прощаючись з пораненим «Звіром», виходячи з палати на мить спиняємо погляд на календарі біля дверей. На ньому – слова з Нагірної проповіді Ісуса Христа та ілюстрація до неї. А далі – переносимося у коридор ВККС і читаємо великий ( на цілу стіну! ) текст Молитви судді. «…Суди мене як Бог. Я судив як людина», - ці кінцеві слова згаданої молитви глибоко запали мені в пам'ять і відгукуються досі. Якби ж то всі судді, всі посадовці,та й зрештою, усі ми, кожен на своєму місці, завжди чинили по Божому закону, чи хоча б дотримувалися духу й букви прийнятих законодавчих актів людського суспільства та моральних засад...
Будучи й самим зануреним у цей конкурсний процес, як конкурсант, з таким самим як у п.Мережка негативним результатом, і бачачи й відчуваючи його з середини, автор фільму дуже делікатно вплітає у канву стрічки наскрізну нитку іронії, місцями вдаючись і до бурлескних ноток.
Так вже перші кадри засідання ВККС супроводжується набридливим дзижчанням мухи, яка згодом лазить по товстій книзі законів… Застережні звуки-сигнали сирени супроводжують авторські титри з заголовками «Анонімність», «Прозорість» і т.д., щоразу ментально перемикаючи зміст візуально поданих дефініцій на протилежний… Три однакові черевики у пасажирів в метро, намальована свинка на склі тролейбуса, крізь яку дивиться герой, цифра «9» змайстрована простим обрізанням фрагменту від цифри «8» в інтер'єрі кафедри, картини Марії Приймаченко з її фантастичними звірами у коридорах ВККС – кумедні іронічні авторські штришки, які на якусь коротку мить переходять у саркастичний сміх, - оплески і шум стадіону при оголошенні остаточного вердикту. Драма перетворилася на фарс… Завершальний акорд цього сумного фарсу - «Мавпочка їде на звіру»(М.Приймаченко)… Як в тій, знаній з дитинства, казці – «битий небитого везе»…
Скляні двері відчиняються-зачиняються під казкову музику, за ними порожній коридор… сумно… але якось воно так, наче й очікувано… тому не трагічно. Звичайна наша дійсність.
Дійсність, де мають місце молитви на стіні, присяги на папері і не виконання їх в житті; де екранний герой має шанси стати очільником 40-мільйонної європейської країни…
Але життя триває. Народжуються діти. І є надія, що все буде добре… Що все – буде!
*********
Окреслені мною характеристики є радше декількома штрихами до «портрета» документального фільму В'ячеслава Бігуна «Verdict19». Насправді ще є багато цікавинок, про які я свідомо не розповідаю, аби зберегти певну інтригу. (Зокрема перегук між невизнанням своїми сучасниками-співвітчизниками видатного юриста початку ХХ століття Л.Петражицького і нашого героя О.Мережка у цьому конкурсі. Та ще багато інших) .
Як і більшість фільмів режисера В.Бігуна, стрічка «Verdict19» не дає готових відповідей. А радше документує поточний момент, ставить питання, привертає увагу до актуальних проблем суспільства і до пошуку шляхів їх вирішення.
Галина Виноградська, науковець Інституту народознавства НАН України, м.Львів
07.04.2019
__________________________________________________________________________________
Verdict 19: Drama, Irony, and Hope ...
In nowadays turbulent time, when virtual reality (social networks, tvimages, cinema characters, etc.) so intensely transcends our real life starting to replace it, the opposite process takes place: real people become film's heroes, and life itself adjusts the script, so that development of events cannot be foreseen even by a most professional scriptwriter...
This is what happened to the character in the new documentary entitled Verdict 19 by Ukrainian director and legal scholar Vyacheslav (Slavik) Bihun, avant-premiered on 26 March 2019 in Kyiv. A successful and well-known Ukrainian scholar and university professor, doctor of laws Oleksandr Merezhko returns to Ukraine to take part in the contest for the High Anti-Corruption Court (HACC) as he believes in the possibility of positive change and wants to serve his country.
As per film's author, the film was conceived as a triumph of justice story, an illustration of new positive changes within the judiciary. But the life made its corrections: the protagonist faces a range of subjective factors and does not win in the contest. The film has been already reviewed by some lawyers in terms of its content, legal issues as well as the importance of the issue raised to resolve the fate of the country.
I would like to dwell on a slightly different aspect: "hows" and by what creative means the author tells the story to the viewer, the story which does not have Hollywood special effects and action-like scenes, but nevertheless keeps the viewer's attention throughout the screen time.
Perhaps, the first thing to note, as a leading feature of the film overall and that of the character in particular, is sincerity. From the first minutes you feel sympathetic to him and thereafter you live with him every episode. The viewer is taken to a lecture and classes by Professor Merezhko, to a hall of an Academic Council for the defence of dissertations at a scholarly institution, to conversations with his colleagues at a university's department and cafeteria, to the presentation of a scholarly publication. The viewer also takes a walk with him in his daily paths through streets of Kyiv, observing seasonal changes of nature (as from the preparation and submission of documents to the announcement of the contest's results it took more than six months) as well as the daily life of the big city. We are also touched by a secret, i.a. a visit to a perinatal center where we hear the first public "sneeze" of his newborn daughter.
Dr. Merezhko looks very natural and organic in the frame. It seems that he simply lives his life, completely forgetting about the camera filming him. And this testifies to the high skill of the film's author, the deep trust of the character towards him.
Also, along with Dr.Merezhko as a contestant to the HACC, an average citizen has a chance to visit and witness the location, working mannersand persons of such a high-ranking and little-known body as the High Qualification Commission of Judges of Ukraine (HQCJ). We see faces of those responsible for the creation of the Anti-Corruption Court and the selection of judges to the judiciary as a whole. And as the film ends we know their names.
I would also like to note the logical structuring of the film and the smooth and motivated transitions from one episode to another. In particular, the author coherently and naturally brings the viewer from the shots with exhibition of drawings to the theme of the Revolution of Dignity in the university's corridors to a documentary shorts of a memoir of real events at the Maidan, and then to a full-fledged scene of the commemorative prayer of the Heavenly Hundred. And then from the streets where helmets of the fallen street protestors are solemnly depicted to the depths of the soul, that is a hospital where we visit Dr.Merezhko's wounded brother serving in the military...
The smooth chain of episodes goes on: we bid farewell to the wounded "Beast" (a call-name of the soldier), leaving his hospital's chamber, for a moment looking at the calendar on the door. And we witness the Mount Sermon of Jesus Christ with an illustration. And then we are taken to the corridor of the HQCJ where we read in large text (on the whole wall!) the Prayer of a Judge. "... judge me as God. I judged as a man", - these final words of the mentioned Prayer enter deep into my memory and still resonate. What if all judges, all officials, and eventually all of us, everyone in his or her own place, always did according to the law of God, or at least keep to the spirit and letters of the adopted legislative acts of a human society and moral principles...
Being himself a participant in the contest, alike Dr.Merezhko facing a rejection, and observing and feeling it from the within, the film's author is very delicately weavingirony into the canvas of the film, sometimes resorting to burlesque notes. So the first frames of the HQCJ meeting are accompanied by boring buzz of a fly that later clings to a thick book of laws... Warning siren soundsaccompany the author's titles such as "Anonymity", "Transparency", etc., each time mentally switching the content of visually presented definitions to the opposite... Three identical shoes of passengers in the underground, a painted pig on the glass of a cafe as the character watches through it, the figure "9" croppedfrom the figure "8" in the interior of the university department signifying the change of year, paintings by Maria Prymachenko with her fantastic beasts in the HQCJ halls, these are funny and ironic author's strokes, which for a short moment pass into sarcastic laughter,- the applause and the noise of a stadium when announcing the final verdict. The drama has turned into a farce... The final chord of this sad farce is that the "Monkey rides the Beast" (by painter Maria Prymachenko)... Same as in one well-knownfairy tale we know from the childhood, "Might makes right"...
As the glass doors open-close to fairy-tale music, behind them we see an empty corridor ... it's sad ... but somehow it is as if it was so expected... so it's not tragic. It is our usual reality. It is our reality in which we witness prayers on the wall, oaths on paper but not their fulfilment in life; where the screen character has a chance to become the head of the 40-million European country...
But life goes on. Children are born. And there is hope that everything will be fine... That everything will be there for us!
*********
The features I outlined are not more than a few strokes to the "portrait" of Vyacheslav Bihun's "Verdict 19" documentary. In fact, there are still a lot of interesting things which I deliberately omit, to keep some intrigue. (In particular, the confluence between the failure of two fellow countrymen: the outstanding lawyer of the early twentieth century Dr.Leon Petrazyckiand our character Dr.Merezhko in this contest, and many more).
Like most of the films by director Vyacheslav Bihun, the "Verdict 19" does not provide ready answers. It rather documents the current moment, raises questions, draws attention to the pressing issues in the society, searching for ways to solve them.
Halyna Vynohradska, Scholar at the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine (Lviv)
07.04.2019
___________________________________________________________________________________________________________________
https://www.youtube.com/watch?v=uNWupdDHDMg&list=PLLxRgavtPFecL0BeXVmoKM2rz0vlielyt&index=3&t=0s - відеозапис обговорення фільму після показу в Американському домі в м.Києві 26.03.2019
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію