Видавництво "СПОЛОМ", 2019.

Щойно у видавництві "СПОЛОМ" у Львові побачили світ сигнальні примірники мого альбому "СТЕЖКАМИ "ЖИВОПИСНОЇ УКРАЇНИ" ТАРАСА ШЕВЧЕНКА". Окрім цього видання окремі статті циклу були видрукувані і далі друкуються у часописі "Дзвін" та у науковому "ВІСНИКУ Львівського Музею Історії Релігії". До слова, мій 32-літній науковий шлях як співробітника Львівського музею історії релігії і 22-літній стаж як зав.відділу Інституту релігієзнавства - філії музею несподівано завершився обірваною атестацією в п'ятницю 3 травня 2019, бо, як виявилося зі слів Директорової Інституту, пані Омельчук М.М. "Вона Інституту не потрібна" і Директор музею, Малиць Орест Григорович, їй не перечив, а навпаки намагався підтримати. Отож, я прощаюся з музейним середовищем саме виходом у світ цього видання, яке директор музею охрестив "позаплановим" і музею нецікавим.

Оскільки на моїй сторінці Поетичних Майстерень видрукувані всі 9 статей однойменого циклу, то завершую цю тему довідкою про Шевченків АЛЬБОМ "ЖИВОПИСНА УКРАЇНА"

Стежками Шевченкової "Живописної України"

Альбом «Живописна Україна», «Мальовнича Україна» («Живописная Украина» у Шевченка) – серія малюнків Тараса Григоровича Шевченка, виконаних у техніці офорту в 1844 році. Шевченко-художник прагнув видавати по 12 естампів щороку, але через матеріальну скруту цей грандіозний задум реалізувати не вдалося. Замість того, було видано лише один альбом, куди ввійшло 6 естампів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині».
Задум видання серії офортів, що оспівують красу України виник у Тараса Шевченка в 1843 році під час його Першої подорожі Батьківщиною, про що свідчать його малюнки та замальовки, зроблені під час цієї поїздки. Рішення автора виконати задуману серію саме в офорті було для його часу сміливим і новим, так як в Імператорській академії мистецтв, де в цей час панувала класична різцева гравюра, офортом практично ніхто не займався.
Повернувшись до Петербурга в березні 1844, Шевченко почав працювати над підготовкою до видання альбому «Живописной Украины». Митець прагнув оформити свої твори як художнє періодичне видання про історичне минуле, народний побут, звичаї і фольклор, природу й історичні пам'ятники України. Над цією серією він продовжував роботу упродовж всього 1844 року і далі – у 1845 році. Шевченко сам працює над виготовленням гравюр, в процесі роботи освоюючи складну техніку.
З початком роботи над виданням, Тарас Шевченко одночасно звертається листовно до різних осіб з проханням допомогти йому розповсюдити «Живописну Україну». В листі від 1 жовтня 1844, адресованому чернігівському цивільному губернатору П. І. Гессе, він пояснює мету задуманого видання:«Мне кажется, будь родина моя самая бедная, ничтожная на земле – и то бы она мне казалась краше Швейцарии и всей Италии. Те, которые видели однажды нашу Краину, говорят, что желали бы жить и умереть на ее прекрасных полях. Что же нам сказать ее детям? Должно любить и гордиться своею прекраснейшею матерью. Я как член ее великого семейства служу ей ежели не на существенную пользу, то по крайней мере на славу имени Украины. Обладая в мале искусством в живописи, предпринял я издание, названное мною «Живописная Украина».
Тарасу Григоровичу довелося займатися цією новою для себе роботою майже самостійно. Матеріалу, привезеного з України, Шевченку вистачало, треба було тільки вибрати сюжети, які відповідають задуманій ним програмі. В листі до Осипа Бодянського від 6-7 травня 1844 він повідомляє: «Три естампи уже готові – "Печерська Київська криниця", "Судня в селі рада" і "Дари Богданові і українському народові"».
Три інші офорти – «Видубецький монастир», «Старости» та «Казку» Шевченко мав закінчити в серпні: «…ще три будуть готові у августі» (Лист до О. М. Бодянського від 29 червня 1844 р.). Проте в серпні 1844 року Шевченко зміг закінчити лише офорт «Казка», про що свідчить опублікована в газеті «Северная пчела» об’ява від 24 серпня 1844. Щоб остаточно закінчити роботу над виданням, в цьому ж місяці Шевченко звернувся до Товариства заохочування художників з проханням надати йому грошову допомогу:«…беру смелость просить о помощи в предпринятом мною деле. И почту себя счастливым, ежели общество благоволит мне дать возможность от[п>ечатать первые два выпуска, состоящие из 6-ти эстампов, в количестве 600-т экземпляров, и соизволит принять от меня 100 или более экземпляров моего издания».
Товариство заохочування художників надало Шевченкові допомогу в сумі 300 карбованців. Як свідчить лист Шевченка до Я. Г. Кухаренка, всі шість офортів вийшли з друку в кінці листопада 1844 року:«На тім тижні вийде 6-ть картин…» (Лист до Кухаренка від 26 листопада 1844 р.).
На підставі цього листа і визначено остаточну дату виходу в світ художнього альбому «Живописної України». У 1845 році повинен був вийти другий випуск із цієї серії. Задум Тараса Шевченка з ентузіазмом підтримали його однодумці. Ідею випуску видання, а згодом і його поширення, гаряче підтримала княжна Варвара Рєпніна, дочка колишнього генерал-губернатора Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського: «... одержавши Вашого листа, я часто молилася за Вас або, краще сказати, за успіх Вашого діла». Але для успішного здійснення свого грандіозного проекту Тарасу Г ригоровичу знадобилася допомога (особливо, матеріальна) і взагалі всіляке сприяння офіційних осіб і установ. Княжна Варвара Рєпніна провела підписку на «Мальовничу Україну» з допомогою друзів Шевченка та за сприяння офіційних осіб. Так, 6 вересня вийшов рапорт з повідомленням про організацію передплати на це видання.
20 жовтня 1844 року на ім'я харківського генерал-губернатора надходить повідомлення виконуючого обов'язки предводителя дворянства Полтавського повіту про вжиті заходи щодо поширення видання. Цим же днем датовано лист чернігівського губернського предводителя дворянства В. М. Ладомирского чернігівському, полтавському і харківському генерал-губернатору М. А. Долгорукову з повідомленням про підписку на естампи «Мальовнича Україна»:

« Ваше сиятельство милостивый государь
князь Николай Андреевич!

Отношение вашего сиятельства я сообщил г.г. уездным предводителям дворянства для приглашения г.г. дворян к подписке на периодическое издание г[осподина> Шевченка под названием: «Живописная Украина», и просил их подписку на это издание, препроводить прямо от себя в канцелярию вашего сіятельства».

Це була відповідь на вже згадуваний лист М. А. Долгорукова (вересень 1844) з проханням про поширення передплати на «Мальовничої України» серед дворян. А незабаром, 3 листопада, в канцелярію генерал-губернатора М. А. Долгорукова звернувся харківський цивільний губернатор С. Н. Муханов з проханням надіслати йому естампи Т.Г. Шевченка.
Наприкінці листопада 1844 вийшов друком повністю весь альбом офортів під назвою «Живописна Україна». До автора продовжували надходити неофіційні та офіційні замовлення на це видання. Так, у листі від 13 грудня 1844 княжна Рєпніна просить вислати їй "на перший випадок хоча б 100 примірників «Живописної України»".
У 1845 році, вдруге подорожуючи Україною, Тарас Шевченко запланував продовжити видання і підготувати до друку другий випуск «Живописної України», але через брак грошей мав припинити цю справу. Перший випуск не приніс йому очікуваних коштів на запланований ним викуп з кріпацтва родичів Шевченка.

"...Хочу рисовать нашу Украину (...)
Я нарисую ее в трех книгах, а в первой будут виды, то по красоте своей, или по истории заметны, а во второй настоящий человеческий быт, а втретьей историю"

ТАРАС ШЕВЧЕНКО ( з листа другу)