ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2020.01.21 23:13
і рука моя Вам – востаннє –
берете? – о даремний дар!
не беруть дання на прощання
віддають – ударом удар!
кожен жест – як постріл у спину
кожне слово – свист батога
(потім вимислимо причину –
розбереться кожен в боргах!)

Ярослав Чорногуз
2020.01.21 21:33
Віддай мені свій біль, кохана,
Віддай мені його увесь.
Хай заживе у грудях рана,
Як вишня воля піднебесь.

Візьми любов мою, як ліки,
Вбирай, немов пилок – бджола.
Щоб розтулилися повіки,

Вікторія Лимарівна
2020.01.21 19:58
Здригається в розпачі Небо!
Загиблих приймає земля.
Оплакує… чутно здаля.
Шукає для рідних розради,
та марні всілякі поради.

Зійшлися хмарини на Небі.
Палітрою темною барв,

Мессір Лукас
2020.01.21 19:30
Холодна вода на шматок рафінаду..
О муко чекання, о спраго зі спраг!
Твоя соромливість сильніша за знаду..
Як бути не втямлю, розтоптаний в прах.

Тебе я запрошую бути як вдома,
Шиншилову шубу знімаю ривком,
І бачу.. /від захвату губи судомить/

Надія Тарасюк
2020.01.21 19:28
Заварюють хмари
хурделицю,
дерева синоптиків
гуглять;
доріжково простір
стелиться,
де вітер полює
в кухлях.

Галина Сливка
2020.01.21 19:26
Ідеш собі... Одна з-поміж усіх...
Вже й вітер розгойдав життєві межі.
Межу вселенську білить біло сніг,
Бо без межі оте, що нам належить.

Воно в тобі не раз ще проросте
Любов'ю з болю, світлом із нестями.
Несеш в собі життя, складне й просте,

Олександр Сушко
2020.01.21 18:35
Не можна сперечатися із жінкою, а з берегинею і подавно. Цю незаперечну істину я зрозумів не одразу. Як побралися, то спочатку доходило і до сварок – я хочу піти на річку, а дружина просить пошити штори на вікна. Кажу, - прийду з риболовлі та пошию. А во

Матвій Смірнов
2020.01.21 14:37
Він дивиться на вулицю з вікна
На самоті із пляшкою вина
В просторій і неприбраній вітальні
І вже не знає сам, коли востаннє
Виходив з дому. За вікном - війна,
Пожежа тощо, і лише стіна
Його рятує від вогню і сталі -
Крихка, непереконлива, скляна.

Сергій Губерначук
2020.01.21 13:57
Три лікті полотна
грубого сірого
принесла стара й убога,
подає і відає і:
…до Бога зверталася
дев’яносто з гаком літ,
де й взявся – Бог, привернув до мене
долю,

Ігор Деркач
2020.01.21 12:45
Жура і сум не додають снаги.
Ідилія ілюзією буде –
немає завтра. Та дають боги
ясні надії, що і ми ще люди.

Не ігноруймо засоби мети,
які не оживуть самі собою.
Ще буду я, і є у мене ти,

Олександр Сушко
2020.01.21 11:59
У всього своя межа,
Ціна за красу і вади.
І вирвати зуба жаль,
І совість за так віддати.

За усмішку - гострий ніж,
За слово огуди - дяка.
Ночами не плачу більш -

Ірина Білінська
2020.01.21 11:49
Одягнула б твої обійми,
загорнулася міцно-міцно,
щоб ніхто не знайшов,
не вийняв...
І пішла би гуляти містом...

Ідучи, я б лічила зорі,
забуваючи все на світі...

Іван Потьомкін
2020.01.21 07:52
Дощеві стачило терплячки
(принаймні так мені здалося),
щоб на роботу я прийшов сухим,
включив як завше музику класичну
і «Капуччіно» з приємністю попив.
Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
нудну для птаства і людей,
та життєдайну для землі

Олександр Сушко
2020.01.21 06:06
Зайшов на сайт, а там людей орава
Мене уздріла і одразу: - Ки-и-и-иш!
Зеленобобіки волають: - Буде вава!
Порохоботи: - Ти на гузні нашім прищ.

Відбитись зась! Стару розбито ліру,
Сатира відсьогодні - вже не щит.
- Не поважаєш нашого кумира!

Тетяна Левицька
2020.01.21 05:56
Все буде добре, любий, чуєш?
І навіть краще, ніж колись.
Мені тебе завжди бракує.
Погляну в неосяжну вись,
там сизі голуби літають,
крилами ніжуть небозвід.
Я так далеко, від одчаю
й так близько до твоїх воріт.

Володимир Бойко
2020.01.20 23:19
В моем дому немытые стаканы
Повсюду громоздятся тут и там,
И ходят на прогулку тараканы
Табачный дым вдыхать по вечерам.

Везде окурки да огрызки да объедки,
Да разный хлам давно ушедших лет.
Мне все равно – меня не видят предки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Бойко (1953) / Критика | Аналітика

 Той самий привид
Наближається чергове дев'яте травня і знову обсідають тривожні думки – що вони цього разу утнуть? Черговий «Бессмертный полк», «единый народ», іще якісь "прояви інтернаціоналізму"... Видається навіть, що інтернаціоналізм – така універсальна штука, якою можна виправдати будь-яку мерзоту. Пригадайте хоча б «інтернаціональний обовязок» у Афганістані, та бідолашних «воїнів-інтернаціоналістів», які полягли ні за цапову душу. Теперішні спадкоємці товчуться по Донбасу і мріють іти далі. Згадуючи назву відомої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», вважаю, що нині її можна було б назвати «Інтернаціоналізм як засіб русифікації». Пригадав свої дуже давні вірші, де йшлося про отой самий інтернаціоналізм – як на нині трохи наївні і кумедні. Перший з них був написаний десь сорок років тому і називався цілком патріотично – «Дев'яте Травня». Навіть початок був цілком патріотичний, однак я його ніде не публікував і навіть не записував, а зберігав у пам'яті.

Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.

Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.

Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.

Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».

А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.

Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.

Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...

За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.

За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.

А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.

Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.

Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.

Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.

А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.

Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-05-07 13:50:09
Переглядів сторінки твору 251
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.997 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.085 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2020.01.22 00:51
Автор у цю хвилину відсутній