Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Критика | Аналітика
Той самий привид
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той самий привид
Наближається чергове дев'яте травня і знову обсідають тривожні думки – що вони цього разу утнуть? Черговий «Бессмертный полк», «единый народ», іще якісь "прояви інтернаціоналізму"... Видається навіть, що інтернаціоналізм – така універсальна штука, якою можна виправдати будь-яку мерзоту. Пригадайте хоча б «інтернаціональний обовязок» у Афганістані, та бідолашних «воїнів-інтернаціоналістів», які полягли ні за цапову душу. Теперішні спадкоємці товчуться по Донбасу і мріють іти далі. Згадуючи назву відомої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», вважаю, що нині її можна було б назвати «Інтернаціоналізм як засіб русифікації». Пригадав свої дуже давні вірші, де йшлося про отой самий інтернаціоналізм – як на нині трохи наївні і кумедні. Перший з них був написаний десь сорок років тому і називався цілком патріотично – «Дев'яте Травня». Навіть початок був цілком патріотичний, однак я його ніде не публікував і навіть не записував, а зберігав у пам'яті.
Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.
Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.
Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.
Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».
А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.
Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.
Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...
За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.
За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.
А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.
Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.
Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.
Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.
А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.
Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.
Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.
Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.
Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.
Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».
А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.
Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.
Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...
За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.
За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.
А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.
Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.
Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.
Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.
А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.
Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
