ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Пекун Олексій
2025.04.24

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Артур Курдіновський
2023.12.07

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Володимир Бойко (1953) / Критика | Аналітика

 Той самий привид
Наближається чергове дев'яте травня і знову обсідають тривожні думки – що вони цього разу утнуть? Черговий «Бессмертный полк», «единый народ», іще якісь "прояви інтернаціоналізму"... Видається навіть, що інтернаціоналізм – така універсальна штука, якою можна виправдати будь-яку мерзоту. Пригадайте хоча б «інтернаціональний обовязок» у Афганістані, та бідолашних «воїнів-інтернаціоналістів», які полягли ні за цапову душу. Теперішні спадкоємці товчуться по Донбасу і мріють іти далі. Згадуючи назву відомої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», вважаю, що нині її можна було б назвати «Інтернаціоналізм як засіб русифікації». Пригадав свої дуже давні вірші, де йшлося про отой самий інтернаціоналізм – як на нині трохи наївні і кумедні. Перший з них був написаний десь сорок років тому і називався цілком патріотично – «Дев'яте Травня». Навіть початок був цілком патріотичний, однак я його ніде не публікував і навіть не записував, а зберігав у пам'яті.

Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.

Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.

Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.

Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».

А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.

Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.

Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...

За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.

За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.

А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.

Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.

Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.

Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.

А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.

Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-05-07 13:50:09
Переглядів сторінки твору 1413
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.108 / 5.54)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.176 / 5.63)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Автор востаннє на сайті 2026.11.16 01:53
Автор у цю хвилину відсутній