
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
2021.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Критика | Аналітика
Той самий привид
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Той самий привид
Наближається чергове дев'яте травня і знову обсідають тривожні думки – що вони цього разу утнуть? Черговий «Бессмертный полк», «единый народ», іще якісь "прояви інтернаціоналізму"... Видається навіть, що інтернаціоналізм – така універсальна штука, якою можна виправдати будь-яку мерзоту. Пригадайте хоча б «інтернаціональний обовязок» у Афганістані, та бідолашних «воїнів-інтернаціоналістів», які полягли ні за цапову душу. Теперішні спадкоємці товчуться по Донбасу і мріють іти далі. Згадуючи назву відомої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», вважаю, що нині її можна було б назвати «Інтернаціоналізм як засіб русифікації». Пригадав свої дуже давні вірші, де йшлося про отой самий інтернаціоналізм – як на нині трохи наївні і кумедні. Перший з них був написаний десь сорок років тому і називався цілком патріотично – «Дев'яте Травня». Навіть початок був цілком патріотичний, однак я його ніде не публікував і навіть не записував, а зберігав у пам'яті.
Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.
Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.
Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.
Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».
А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.
Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.
Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...
За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.
За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.
А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.
Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.
Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.
Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.
А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.
Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.
Згадаємо про фронтові дороги
По нашій рідній зраненій землі,
Про той великий прапор перемоги,
Що принесли у край наш москалі.
Згадаємо про давні наші біди,
Й про тих, хто від цих бід нас врятував,
Про Йосифа, Микиту й Леоніда,
Хто наше щастя нам подарував.
Згадаємо про тих, хто не вернувся,
Хто залишивсь без рук а чи без ніг,
Про тих, хто по війні уже загнувся –
Навіки у сибірську землю ліг.
Згадаймо сорок п'ятий рік той славний
І я скажу усім, хто ще живий:
«Для мене день оцей – дев'яте травня,
Немов святий Великдень, дорогий».
А ми живем в Радянському Союзі,
Будуємо для внуків комунізм.
І вихваляєм, лежачи на пузі,
Великий інтернаціоналізм.
Гуляйте, комуністи і фашисти,
Танцюйте, українці й москалі,
Співаайте диким хором анархісти
На всій старенькій матінці-землі.
Написав я його під впливом відомої тоді пісні «Советская пасхальная», яку до останнього часу вважав піснею Висоцького. Лише нещодавно з'ясував, що її автором є Юз Алешковський, а Висоцький ніколи її нібито і не виконував. Мотивом до написання було підсвідоме бажання написати щось подібне українською, а зміст вже якось був на другому плані. Гадаю, що однією з причин такої живучості «русского мира» в Україні і російської кільтури зокрема є чи не повна прогалина у жанрі «міського романсу». Хоч звідки він мав узятися у російськомовних містах та ще за умови тотального переслідування всього українського, що виходило за межі дозволеного. У російській культурі були і блатняк і тюремний шансон... Хтось за те сидів. А хтось і ні. Зате у нас сиділи майже всі, крім добре законспірованих.
Ще одного вірша про отой інтернаціоналізм я написав значно пізніше, коли вжу було «можна». Навіть дату зафіксував – 5 листопада 1990 року. Теж вельми наївний, але, як не прикро, досі актуальний. Приводом стала крилата фраза якогось донецького роботяги: «Я бы выучил украинский язык, если бы от этого стало больше колбасы или масла». Відлунює і досі. І президента ось обрали не надто україномовного. Шляхи наші широкії, встелені граблями...
За кусень хліба й дрібку солі
Не схочу слави я і волі,
А за дешеву ковбасу
Червоний прапор піднесу.
За добру шинку й солонину
Навік забуду Україну.
За закордонний плащ із шкіри
Зречуся мови я і віри.
А за машину «Жигулі»
Подам заяву в москалі.
І стану гордо в повний зріст
Я – справжній інтернаціоналіст.
Жодного слова у цьому вірші я не змінював, хоча недоліків багато і щонайперший – усе там надто бартеризовано, час тоді був такий. Нині навіть найбільші інтернаціоналісти воліють отримувати готівкою, не гребучи навіть купюрами буржуазного походження. Та й машини «Жигулі» їх не надто приваблюють. А от чи дадуть їм піднести червоні прапори? От згадав, що про червоні прапори я теж свого часу писав – якось в день великого пролетарського свята, мусів далеченько обходити брудний потік з каналізації.
Гряде велике свято всенародне –
Великий Жовтень знову на порі.
І ходить-бродить люд напівголодний
Під маєвом червоних прапорів.
Урочисто і потай розпивають
У променях Жовтневої зорі,
І всюди п'яні посмішки сіяють
Під маєвом червоних прапорів.
А в нас каналізацію прорвало,
Отруйний сморід висне у дворі,
Над буйними потоками фекалій.
Під маєвом червоних прапорів.
Після цього годилось би вигукнути: «Слава КПСС!», але пригадав старий анекдот, де йдеться про те, що Карл і Маркс, виявляється – одна людина, а «Слава КПСС» – і взагалі не людина. Та й не надто це смішно. Знову клятий привид бродить по Україні. Привид інтернаціоналізму.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію