Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності — до зрілості й сивин,
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
Я йду собі один, як нелюдим,
Долаючи часів питомий плин,
І не ділю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись,
його я не дробив,
А щиро поділяв — і вистачало.
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
2026.04.23
10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
2026.04.23
09:24
Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
2026.04.23
06:18
Через стишену дорогу
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
Неквапливо вечір брів
І стелив собі під ноги
Довгі тіні яворів.
Він топив у видноколі
Сонця схилене чоло, -
За собою вів із поля
Сірі сутінки в село.
2026.04.22
21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не
2026.04.22
17:00
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
Що там убив, о Банґало Білле
Ей, Банґало Білле
Що там убив, о Банґало Білле
Він полював на тигра, із рушницею й слоном
На всі випадки, поряд матінки заслон
За черепом – американський расовий саксон
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Уже ніби й попрощався з рідним краєм: відвідав Суми, Глухів і Путивль; проїхав сонну Марківку, й на Рудку, до родичів, на хвильку завітав. В Улянівку заглянув. Білопілля відвідав… У Батурин, Конотоп, Ромни заскочив… Побував у Йвана в козацькій Пустовійтівці; Іван – земляк мій, однокласник…
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
