
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
17:17
Передмова
Нещодавно я відкрив для себе нове хобі, в якому намагаюся поєднувати приємне з корисним, а саме написання есе психологічної тематики. Деякі стали підсумком багаторічних спостережень в ході роботи з пацієнтами, інші є інсайтами, що виникли під
Нещодавно я відкрив для себе нове хобі, в якому намагаюся поєднувати приємне з корисним, а саме написання есе психологічної тематики. Деякі стали підсумком багаторічних спостережень в ході роботи з пацієнтами, інші є інсайтами, що виникли під
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Уже ніби й попрощався з рідним краєм: відвідав Суми, Глухів і Путивль; проїхав сонну Марківку, й на Рудку, до родичів, на хвильку завітав. В Улянівку заглянув. Білопілля відвідав… У Батурин, Конотоп, Ромни заскочив… Побував у Йвана в козацькій Пустовійтівці; Іван – земляк мій, однокласник…
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію