Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.12.07
22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
2025.12.07
19:04
твою поезію я глибоко шаную і ціню,
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
2025.12.07
18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
2025.12.07
12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Уже ніби й попрощався з рідним краєм: відвідав Суми, Глухів і Путивль; проїхав сонну Марківку, й на Рудку, до родичів, на хвильку завітав. В Улянівку заглянув. Білопілля відвідав… У Батурин, Конотоп, Ромни заскочив… Побував у Йвана в козацькій Пустовійтівці; Іван – земляк мій, однокласник…
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
