Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
2026.06.21
16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
2026.06.21
16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
2026.06.21
12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
2026.06.21
12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІД УСТРОЮ ЗАЛЕЖИТЬ НАСТРІЙ, ЧИ НАВПАКИ?
Уже ніби й попрощався з рідним краєм: відвідав Суми, Глухів і Путивль; проїхав сонну Марківку, й на Рудку, до родичів, на хвильку завітав. В Улянівку заглянув. Білопілля відвідав… У Батурин, Конотоп, Ромни заскочив… Побував у Йвана в козацькій Пустовійтівці; Іван – земляк мій, однокласник…
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
А по всьому через Охтирку, Харків та Ізюм вертався неохоче, бо в Луганську незатишно в останній час мені… Озліли люди, наче зворожіли до всього українського, мого, святого від народження й до смерті, і насамперед – до мови, хоч вона, м’яка і мелодійна, тут нікому давно (добили вже!) не заважає.
У спекотному Луганську, по приїзді, із ворожістю зіткнувся я: за те, що заступився, був необережний, за галицьких братів своїх, мене обматюкали на товчку базарнім «вітренківські гвардійці-трясуни» – баби старі ще й п’яні спозаранку зачухані й патлаті мужики.
Вони були вже ладні розірвати мане, бандерівця, надвоє; вони кидалися, розлючені, на мене, кричали: «Геть з Донбасу, – забирайся до Ющенка і Юлі!» «Янукович – улюбленець народний: він усіх вас прибере… Не буде України в російськомовнім нашому краю!»
Вони б мене і справді розірвали, якби знайома жінка не взяла мене за руку й не вивела із кола ворожого: «Ходімо геть від них! Вони ж не люди, навіть не примати з лісів доісторичних, не тічня собача, здичавіла, – це амеби, мікроби всезаразної чуми!»
І я пішов за нею, проказавши: «Нещасні ви, раби старих понять і жертви брехунів комуністично-шовіністичних, – як мені вас жаль!»
Пекло, як в пеклі… Серпень у зеніті розкочегарився надто… Регіон кипів і далі, збурював і кликав населення на «вже останній бій, рішучо-безпощадний»…
Проти кого творилися «коаліції» чудні в столиці України?! Психопати і патріоти – як їх об’єднати в єдиний гурт?!.. Догралися невдатні «любі друзі» Президента в політику почварних компромісів, а в результаті зрадили Майдан!
О, як мені боліло хворе серце! Виходить, недаремно я прощався в Марківці, на Рудці, у Білопіллі з життям, з Україною… О, як мені хотілося вмерти! Не дивитися, не слухати, не плакати… Намарне надіями жили ми ще недавно, ошукані, наївні українці!
Два Віктори – дві різні України. Вовіки їм в одну не об’єднатись… Вогонь з водою не були й не будуть союзниками. Небо і земля – одвіку дві стихії протилежні.
Є настрій, але устрій наш сучасний псує мій настрій… Хто кому, не знаю (таж знаю!), у цій життєвій веремії сьогодні вільно дихати заважає…
серпень – вересень 2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
