ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2019.08.17 23:38
Я пам'ятаю тоскні муки:
Ніч дотлівала край вікна;
Її заламувані руки
Ледь мріли при світанку дня.

Усе життя, дарма прожите,
Принижувало і пекло;
А там, зростаючи щомиті,

Іван Потьомкін
2019.08.17 21:29
Поволі так збуваємося страху,
Що дивними здаємось молодим.
Тим, хто не знав доносів і на плаху
Не сходив безневинним чи на дим
Із газових печей у небеса полинув...
Хто не вставав з молитвою єдиною:
«Спасибі батьку Сталіну за те,
Що жи

Ярослав Чорногуз
2019.08.17 15:49
Ну що ж, минулося кохання.
У Лету канула любов.
Мов літа подихи останні
Осінній вітер поборов.

Чи все приснилося, здалося?
На мить лиш сонце обпекло?
Твоє просвітлене волосся,

Тетяна Левицька
2019.08.17 08:09
Любий мій, не хворій, я для тебе, що хочеш, дістану.
Із душі - спориші, а із серця - жагу океану!
Подарую тобі перламутрову моря перлину
і на крилах любові натхненна до тебе прилину.
Мій сумний, не тужи, витру тугу цілунком шовковим.
Напою чебрецем

Лесь Українець
2019.08.16 18:50
Був на світі сирота –
Вподобав дівчину,
Наступила середа –
Надів сорочину,

Підперезався паском,
Скуйовдив чуприну,
Та на конику баскому

Серго Сокольник
2019.08.16 13:30
***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,

Сергій Губерначук
2019.08.16 12:14
Склади мене у рухи неповторні,
як Дух Святий, повз пальці відпусти,
а всі думки мої, мов землі орні,
осяй-осій зерном густо-густим!

Прокинься, люба мріє ясночола,
сльозою світлою до поцілунку з вуст!
Не згадуй вічні вчора й позавчора!

Ніна Виноградська
2019.08.16 11:25
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
Хоча над містом висне хмари клоччя,
І накрапає дощ, заходить ніч.

І все навкруг засохло і не квітне,
Бо це вже осінь узяла права.
Жалкую я, що не зустріла квітень

Олександр Сушко
2019.08.16 09:42
Святкують безголів'я власне дурні,
Накрив державу блазенський ковпак.
Зламалась вісь у колесі фортуни,
Візничий лиш кривлятися мастак.

Від патріотики немає толку,
"Ганьба!" і "Гей!" грошви не принесе.
Міняю оселедця на ярмолку -

Віктор Кучерук
2019.08.16 06:32
Г. С...
Захлинався, скрикував, не дихав,
У нерівних сутичках всього, –
Щоби тільки не почуло лихо
Голосу щасливого мого.
Воював достойно в теплих пущах
Найсолодших радощів і мук,
Раз любов живлюща і цілюща

Ярослав Чорногуз
2019.08.16 00:33
Так хочеться любові і жури,
Так хочеться печалі й просвітління.
Ти говори зі мною, говори –
Я ладен слухати до оніміння.

Ти говори, а я – враз уявлю,
Як лагідно рука мене торкає.
І щось затисне груди від жалю…

Іван Потьомкін
2019.08.15 21:51
Бувало, як перетнеш із козами провалля,
Опинишся у царстві конюшини.
Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
Хотів спіймать, та лиш заросився.
...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
«Як ти сюди доб

Олександр Сушко
2019.08.15 15:18
Потрібне вухо. Хоч одне, лапате,
Бо чути перестав палких богинь.
У цій біді кохання винувате -
Жона відгризла в приступі жаги.

Щоб не кричав - панчохою мій ротик
Заткнула благовірна й каже: - Ша!
Лежать у ліжках діви, мов колоди,

Юлія Радченко
2019.08.15 13:57
Рідненька дівчинко! Веснянко сонячна!
Ти стала вічністю. Тобі там зоряно?
На небі виросли блакитні соняхи -
Очима дивляться на світ прозорими.

Я хочу тішитись твоєю силою,
До тебе линути думками-зграями.
А осінь - в золоті. А весни - сивіють.

Світлана Майя Залізняк
2019.08.15 13:34
Богдан Ковальчук 2 год Зараз я редагую відверто недолугий текст про війну. Погане в ньому, далебі, все, що тільки може бути: картонні, нереалістичні, максимально мерісьюшні персонажі з абсолютно тупорилими репліками й повною відсутністю мотивації у діях

Тетяна Левицька
2019.08.15 13:24
Не діли мене, мій щедрий, з вітром буйним,
з океаном, сонцем, смерчем, не діли.
Лиш тобі я постелю шовкові руни
у пустім степу шорсткої ковили.
Не діли мене, мій щедрий, не діли!

Не розказуй, мій відвертий, що калина
на губах солодких болем не щем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Лариса Пугачук
2016.03.01

Богдан Завідняк
2016.02.29

Вадим Василенко
2015.05.16

Іолана Тимочко
2015.03.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Василь Шляхтич / Рецензії

 Рецензія написана проф. Тадеєм Карабовичем на мої збірки поезій
Наше слово 27 Травень 2019

Тадей Карабович ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №19, 2019-05-12

Василь Шляхтич – це український поет, родом із села Улюч (Надсяння), який живе в переселенні після акції «Вісла» 1947 року. Поет народився 10 серпня 1946 року.

Василь Шляхтич є автором чотирьох збірок поезії: «Мій Улюч» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2010), «На схилах Карпат» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2012), «Я син України» (Зелена Гора–Львів–Сянік, 2014), «Тільки з Богом» (Львів, 2012). Поет готує до друку п’яту збірку віршів під промовистим заголовком «Букет рідних слів».

У своїй творчості Василь Шляхтич торкається теми життєвих шляхів, а його поезія є спробою розповісти поетичною мовою про непросту пройдену дорогу її автора. Збірки поета – це душевний літопис серця, з якого лунають вдумливі рядки поетичної мови й ведуть нас до правди пройдених Василем Шляхтичем життєвих доріг. Це зерно, засіяне для далекого майбутнього поетичною мовою знаків, відомих тільки автору натхненних збірок.

Серед творів переважає особиста лірика, тому читати вірші поета доводиться з особливим зосередженням. У кожному творі лунають знайомі акорди переселенської історії та відчувається невблаганний плин часу. Отже, збірки поета можна розглядати під різними кутами й бачити в них відлуння української історії. На таку позицію Василь Шляхтич має повне право, адже він народився на рідних землях і пройшов непростий життєвий шлях на переселенні.

Місце народження Василя Шляхтича, рідне село Улюч, увійшло до його поезії як сакральна сутність. Власне до Улюча повертає поет, наче до життєдайної криниці. Він сакралізує рідне село й говорить про нього, як про найдорожчий скарб. Село народження – це початок життя, зростання, мандрівка в дорослість. Але це також і рідні сторони, країна втрачених надій – поетові Надсяння та Лемківщина. Що б автор віддав за те, щоб історія його життя пролягла іншими шляхами? Тому він так зворушливо сакралізує свою малу Батьківщину. Вона в творчості поета має магічні контури і звучить як заклинання дійсності.

Безумовно, сакральністю переповнена вся поетична сфера творчості, а освітлені поетом окремі об’єкти мають не тільки духовний вимір, але й пов’язуються з вищим, надреальним світом. Тому так сильно звучать слова Василя Шляхтича:

Кажуть що час лікує рани

Лиш рани тіла не душі

Душа болить тужить не в’яне

Летить у рідне хоч в ночі

Рідна земля є символом, який поет викликає до дійсності та прагне повернутися до її священних порогів. Василь Шляхтич у своїй натхненній поезії говорить, що, власне, рідна земля означає Ойкумену – як освячену його предками найріднішу частину світу. Це село Улюч з омріяними рідними порогами, давніми могилами, церквою, залишеною напризволяще. Але це також надія на завтра, адже її продовження буде в антропологічному майбутньому роду Шляхтичів. Ойкумена рідної землі у Василя Шляхтича ототожнюється з Аркадією – земним символом ідеалізованого щастя. Тому так непросто звучать вірші поета та не таким очевидним залишається їхній зміст. Ці дві сутності, Ойкумена й Аркадія – втрачені, вони хоч і сакралізуються автором, залишаються у сфері нереального. Вони побачені в творчості поета очима дитини, яка спостерігає світ, неначе казку. Тому таку неймовірну силу Василь Шляхтич надає рідному українському слову й каже, що воно спроможне будувати все: і спогад минулого, і сьогодення, і майбутнє.

Темою, яка прикрашає збірки, є християнська поетикальна молитва. Вона надає сенс натхненному слову й доповнює інші, не менш важливі теми збірок поета. Молитва веде до храму поезії і відкриває перед автором нові глибинні сенси. Молитва в творчий палітрі митця має небесного адресата. Він у структурі текстів релігійної тематики Василя Шляхтича сприяє увиразненню молитовного змісту поезії. Така експозиція молитовної дії, вираженої в творчості, особливо яскраво виявляється у віршах, де сам Господь оспівується молитвою.

Важливе місце в збірках поета посідає таке поняття, як знак, який намічає контури поезії Василя Шляхтича й надає їй особистого сенсу. Говорячи конкретніше, творчістю митця володіє логіка знаків, тому його вірші мають філософську основу. Через знаки відбувається номінація поезії, поет називає предмети реального світу поіменно. Він кличе до дійства слова своїх предків, свою затрачену рідну землю, і свою теперішню дійсність. У творчому дискурсі автора, безтілесність минулого чергується з реальним і через абстрактну структуру поезії існує як сакралізована дійсність.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-05-31 17:11:02
Переглядів сторінки твору 162
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.840 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
ВИДАННЯ
Українська та давньослов'янська міфологія, рецензії
Автор востаннє на сайті 2019.08.06 15:21
Автор у цю хвилину відсутній