
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Голубці
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голубці
Енергія Всесвіту у зв’язаному стані, з урахуванням гравітаційного дефекту мас дорівнює нулю. Та це й не секрет,- маса ядра атома завжди менша, ніж маса нейтронів та протонів, які в нього входять, оскільки існує ще енергія зв’язку. Цю прописну істину я вже третю годину поспіль намагаюся довести своїй дружині, яка одночасно і мене слухає, і порається на кухні.
- Ось дивися, дорогенька, - кажу своїй половинці,- MΣ≠M+m. А якщо так, то Ek=m ₒc²((1- ʋ²/c² )-¹/² - 1).
Писав цю простяцьку формулу у блокноті для віршів, одразу під нетлінкою про щасливе і непорочне кохання. Дружина віртуозно кришила цибульку та часник на заправку і схвально похитувала головою в такт моїм та своїм думкам. Коли ж почав доводити, що все на світі – це лишень флуктуації вакуумного поля – жінка образилася.
- Це ж що виходить – я теж всього лишень випадкове відхилення? А цей борщ, у який я вбухала дві години свого дорогоцінного часу – халепкувата видозміна в структурі енергетичного поля універсуму? А мій настрій та одухотворення, з яким я готувала цей шедевр кулінарного мистецтва – причинно-наслідкове непорозуміння вакуума?
Брязнула дружина ополоником об стіл, зняла фартуха і гепнула дверима, лишивши мене наодинці з булькаючим окропом з якого визирав півнячий огузок.
Отак завжди закінчуються мої розумування у галузі теоретичної фізики. Особливо напружують сімейні стосунки новітні квантові теорії. Їх так багато і всі такі цікаві, що не можу втриматися аби не поділитися власними думками з цього приводу з моєю дорогоцінною дружиною. А вона більше природу любить. Ось, нещодавно молодого дракона навчила розмовляти, спочатку українською мовою, а згодом і китайською. А я за всі роки нашого подружнього життя з усього свого наукового багажу знань ядерної фізики та квантової механіки нічого путнього для сім’ї не зробив, окрім гравільота. І то обставини примусили: три роки поспіль не клював карась у Тетереві, доводилося їздити аж у Страхолісся аби порибалити. І так мені надокучило час витрачати на петляння ямкуватими грунтовими дорогами до Чорнобильської зони, що сів якось узимку в сараї, взяв два старих велосипеди та ящик сантехнічних деталей – і збудував суперсучасний засіб пересування. Бензину не потребує, шум відсутній, випроміювання нуль – ковзає собі по гравітаційному полю землі як по маслу. І швидкість пристойна – десь кілометрів 300 на годину. Кабіну затягнув у плексигласовий кокон, бо під час польотів мухи в рота та ніздрі набиваються. Ковпак з реактивного літака підігнав знайомий прапорщик, який служить на одному з військових аеродромів Київщини. Так що правду казав мій учитель теоретичної механіки: «Ледацюги рухають прогрес!». Золоті слова!
Єдина незручність – один я туди тільки вміщаються. Раз спробував із кумом злітати на сома, поклав його на коліна з сулією самогонки. А він круть, верть - і над селом випав. Добре, що гепнувся у ставок, а якби на вила чи на голу землю? Отож.
Казав кум: «Давай зробимо вдвічі більший аппарат! Або взагалі такий як вантажівка! Будемо худобу у селян купувати і возити продавати під Святошинським мостом у Києві! От заробимо!!!
- Нічого ми там не заробимо.
- Це ж чого?
- Там інша схема працює.
- …
- Уранці, десь між четвертою чи п'ятою, на станцію прибуває потяг “Львів –Київ. Звідти провідники в сумках передають перекупщикам уже фасоване м'ясо. За десять хвилин воно вже на столах у продавців. Міліція в долі, податкова в долі. Ти що - справді вважаєш, що тобі ось так з доброго дива хтось дасть торгувати? Бачив як бабусь з грибами та яблуками ганяють? А тут – м’ясо! Скрутять тобі голову в один момент силові структури. Або й самі продавці.
Задумався тоді мій кум, як би мій засіб пересування зробити засобом заробляння грошей.
- А якщо маршрут відкрити?
- А хто мені ліцензію дасть? Не існує правил користування гравільотами, ніхто мене не внесе в ЄДПРОУ, не існує закону про оподаткування цього чуда техніки і правил дорожнього, та повітряного руху.
- То, може, продати винахід якомусь бізнесменові?
- Та вже кілька було. Один пропонував обміняти на старі «Жигулі», інший пообіцяв дати грошей на книжку поезій, а ще один привів з собою столичних дружбанів-рекетирів. За горлянку вхопили, ножа під ребра підставили і кажуть:
-Давай своє чудо техніки і будеш живий.
Добре, що у мене дружина – берегиня, вийшла на шум, уздріла, що чоловіка насилують і випустила з клуні дракона Кузьку. Хекнув він раз вогнем на їхній чорний кадилак, гепнув лапою об землю – і дяді з нунчаками дременули хто куди. А на мій винахід наклала чари – тепер його ніхто зі сторонніх не бачить. А як не бачить, то й спокуса відсутня.
Але вихід з положення таки знайшов! Прилаштував під гравільотом дитячу коляску. От у неї мій кум і залазить, коли нам приспічить чкурнути за лящами. Погодьтеся – удвох воно якось краще. Непорядок, коли пляшка оковитої на рибалці є, а товариша хорошого поруч немає. Згодні? Згодні.
Кум усе ж таки придумав як експлуатувати мою «залізну скотиняку». Тепер якщо треба дрівцят кому привезти з лісу або гній на город вивезти – кличуть мене. Ззаду приварив фаркопа, за нього воза чіпляю і – гей! І сіно на ній вожу, і клумаки з картоплею, коли хто кличе. І їздити тепер на ній можна цілими сім'ями. А весною спробую орати, плуга купив з бороною.
Ну то таке, потерпить. А от жінка у мене, коли сердиться,- це вже біда. І якщо її не ублажити – буду тиждень ходити як мішком з-за рогу прибитий. Але є у мене безвідмовний рецепт як зробити аби відтануло сердечко моєї люблячої берегині. Хапаю мішка, сідаю в гравільот і гайда на город.
-Здоров, сусіде! - гукає Чикилдиха з огірків. – Завтра зможеш одвезти нас в райцент до невістки в лікарю?
- Неодмінно одвезу,- відказую жінці. – Приходьте о п'ятій ранку. З вами ще трійко односельців їде.
Ех, город, город! Скільки сил я на тебе віддав! Тут кожен клаптик святої землиці окроплено моїм трудовим потом. Онде, грядки з морквою, бачите? Вже чотири рази прополював від свиріпи та берізки . Спина і досі болить. А он там бачте кущики підгорнуті? То арахіс. Вже п'ять разів підгортав. І ще треба як мінімум двічі. Інакше горішків буде мало. А про бульбу і казати не буду – самі знаєте що то за райська насолода. Скоро будемо збирати врожай. От мій залізний кінь і стане в нагоді.
Жінка минулого року спробувала на драконі прирученому урожай возити та нічого не вийшло. Поки ми викопали картоплю – цей гаспид крилатий п’ять мішків бульби згамав. Прямо з мішками, вельми вона йому до смаку. Відтоді ми його на город не пускаємо – пасеться в лісі, харчується старими пнями та сухими деревами.
Вибрав я дві найбільші капустини, насмикав моркви, помідорів, зелені – і хутко назад.
Мовчки стаю до плити куховарити. Буду робити голубці. Тільки на них жінка і клює, тільки вони можуть розтопити лід у її великому та люблячому серці.
Ставлю два казани з водою на грубу. Аби одразу дві капустини варити. Заливаю окріп з електрочайника аби зекономити час і стаю чистити цибульку та моркву. Розпарюю рис, через електром’ясорубку пропускаю пару кілограмів молодої телятини. І пішло-поїхало. Не зогледівся – три години як корова язиком злизала. Але голубці таки зробив! У сметані! З томатним соусом та часничною затіркою! Накладаю їх з горою на велике святкове блюдо і несу до зали, де завчасно витягнув з кутка стола, накрив його лляною скатеркою вишитою квіточками. Збоку примостив букетик польових квітів у кришталевій вазі. Витягнув і жінчин борщ, сервірував стола та пішов перевдягнутися у святкове. Відсунув закривки з блюд аби дружина вчула божественний запах, який розлився по всій хаті.
І вона таки вчула: підвелася з ліжка на якому лежала і демонстративно читала вірші моєї поетичної конкурентки Аглаї Саловсмак, вистромила носа з-за- одвірка, принюхалася і голосно чхнула.
Одразу зрозумів: настала слушна хвилина миритися. Дружина хоче голубців але гординя не дозволяє їй підійти до столу. Беру ініціативу до своїх рук.
- Сонце моє! Вибач мене, бовдура безталанного. Дарма я розтривожив тебе теоретичною фізикою. Ті формули не варті аби ми з-за них сварилися. Цур їм, пек. Ходімо, я спробую спокутати свою провину,- кажу берегині та хап її за руку. Підводжу до столу, заправляю серветку під шию, на коліна кладу рушника, підсовую поближче тарілку з паруючими голубцями та вмощуюся навпроти, дивлячись на свою неземну богиню залюбленими очима.
І коли десятий голубець зникає в глибинах шлунку моєї берегині – беру її на руки і несу на гойдалку, яка стоїть в нашому садку. Обережно кладу на подушки та знімаю капці з її натруджених ніг.
І дружина розуміє, що ніяка флуктуація вакуумного поля не завадить мені її любити. Жінка вдоволено мружиться, запускає свої кігтики в мою чуприну і поблажливо мовить:
- Зараз кум прийде, летіть на рибалку. Можете трохи наливки взяти, отієї - на малині . І без сома не вертайся!
Цьомаю в щічку мою коштовну перлину і йду виводити залізного коня з сараю. Якщо захочете з нами порибалити – приєднуйтеся – ми під старою вербою у Бобровому затоні завжди сидимо. А сулія з наливкою у нас знаменита – літрів з десять буде, на всіх вистачить. Не баріться!
23.06.2019р.
- Ось дивися, дорогенька, - кажу своїй половинці,- MΣ≠M+m. А якщо так, то Ek=m ₒc²((1- ʋ²/c² )-¹/² - 1).
Писав цю простяцьку формулу у блокноті для віршів, одразу під нетлінкою про щасливе і непорочне кохання. Дружина віртуозно кришила цибульку та часник на заправку і схвально похитувала головою в такт моїм та своїм думкам. Коли ж почав доводити, що все на світі – це лишень флуктуації вакуумного поля – жінка образилася.
- Це ж що виходить – я теж всього лишень випадкове відхилення? А цей борщ, у який я вбухала дві години свого дорогоцінного часу – халепкувата видозміна в структурі енергетичного поля універсуму? А мій настрій та одухотворення, з яким я готувала цей шедевр кулінарного мистецтва – причинно-наслідкове непорозуміння вакуума?
Брязнула дружина ополоником об стіл, зняла фартуха і гепнула дверима, лишивши мене наодинці з булькаючим окропом з якого визирав півнячий огузок.
Отак завжди закінчуються мої розумування у галузі теоретичної фізики. Особливо напружують сімейні стосунки новітні квантові теорії. Їх так багато і всі такі цікаві, що не можу втриматися аби не поділитися власними думками з цього приводу з моєю дорогоцінною дружиною. А вона більше природу любить. Ось, нещодавно молодого дракона навчила розмовляти, спочатку українською мовою, а згодом і китайською. А я за всі роки нашого подружнього життя з усього свого наукового багажу знань ядерної фізики та квантової механіки нічого путнього для сім’ї не зробив, окрім гравільота. І то обставини примусили: три роки поспіль не клював карась у Тетереві, доводилося їздити аж у Страхолісся аби порибалити. І так мені надокучило час витрачати на петляння ямкуватими грунтовими дорогами до Чорнобильської зони, що сів якось узимку в сараї, взяв два старих велосипеди та ящик сантехнічних деталей – і збудував суперсучасний засіб пересування. Бензину не потребує, шум відсутній, випроміювання нуль – ковзає собі по гравітаційному полю землі як по маслу. І швидкість пристойна – десь кілометрів 300 на годину. Кабіну затягнув у плексигласовий кокон, бо під час польотів мухи в рота та ніздрі набиваються. Ковпак з реактивного літака підігнав знайомий прапорщик, який служить на одному з військових аеродромів Київщини. Так що правду казав мій учитель теоретичної механіки: «Ледацюги рухають прогрес!». Золоті слова!
Єдина незручність – один я туди тільки вміщаються. Раз спробував із кумом злітати на сома, поклав його на коліна з сулією самогонки. А він круть, верть - і над селом випав. Добре, що гепнувся у ставок, а якби на вила чи на голу землю? Отож.
Казав кум: «Давай зробимо вдвічі більший аппарат! Або взагалі такий як вантажівка! Будемо худобу у селян купувати і возити продавати під Святошинським мостом у Києві! От заробимо!!!
- Нічого ми там не заробимо.
- Це ж чого?
- Там інша схема працює.
- …
- Уранці, десь між четвертою чи п'ятою, на станцію прибуває потяг “Львів –Київ. Звідти провідники в сумках передають перекупщикам уже фасоване м'ясо. За десять хвилин воно вже на столах у продавців. Міліція в долі, податкова в долі. Ти що - справді вважаєш, що тобі ось так з доброго дива хтось дасть торгувати? Бачив як бабусь з грибами та яблуками ганяють? А тут – м’ясо! Скрутять тобі голову в один момент силові структури. Або й самі продавці.
Задумався тоді мій кум, як би мій засіб пересування зробити засобом заробляння грошей.
- А якщо маршрут відкрити?
- А хто мені ліцензію дасть? Не існує правил користування гравільотами, ніхто мене не внесе в ЄДПРОУ, не існує закону про оподаткування цього чуда техніки і правил дорожнього, та повітряного руху.
- То, може, продати винахід якомусь бізнесменові?
- Та вже кілька було. Один пропонував обміняти на старі «Жигулі», інший пообіцяв дати грошей на книжку поезій, а ще один привів з собою столичних дружбанів-рекетирів. За горлянку вхопили, ножа під ребра підставили і кажуть:
-Давай своє чудо техніки і будеш живий.
Добре, що у мене дружина – берегиня, вийшла на шум, уздріла, що чоловіка насилують і випустила з клуні дракона Кузьку. Хекнув він раз вогнем на їхній чорний кадилак, гепнув лапою об землю – і дяді з нунчаками дременули хто куди. А на мій винахід наклала чари – тепер його ніхто зі сторонніх не бачить. А як не бачить, то й спокуса відсутня.
Але вихід з положення таки знайшов! Прилаштував під гравільотом дитячу коляску. От у неї мій кум і залазить, коли нам приспічить чкурнути за лящами. Погодьтеся – удвох воно якось краще. Непорядок, коли пляшка оковитої на рибалці є, а товариша хорошого поруч немає. Згодні? Згодні.
Кум усе ж таки придумав як експлуатувати мою «залізну скотиняку». Тепер якщо треба дрівцят кому привезти з лісу або гній на город вивезти – кличуть мене. Ззаду приварив фаркопа, за нього воза чіпляю і – гей! І сіно на ній вожу, і клумаки з картоплею, коли хто кличе. І їздити тепер на ній можна цілими сім'ями. А весною спробую орати, плуга купив з бороною.
Ну то таке, потерпить. А от жінка у мене, коли сердиться,- це вже біда. І якщо її не ублажити – буду тиждень ходити як мішком з-за рогу прибитий. Але є у мене безвідмовний рецепт як зробити аби відтануло сердечко моєї люблячої берегині. Хапаю мішка, сідаю в гравільот і гайда на город.
-Здоров, сусіде! - гукає Чикилдиха з огірків. – Завтра зможеш одвезти нас в райцент до невістки в лікарю?
- Неодмінно одвезу,- відказую жінці. – Приходьте о п'ятій ранку. З вами ще трійко односельців їде.
Ех, город, город! Скільки сил я на тебе віддав! Тут кожен клаптик святої землиці окроплено моїм трудовим потом. Онде, грядки з морквою, бачите? Вже чотири рази прополював від свиріпи та берізки . Спина і досі болить. А он там бачте кущики підгорнуті? То арахіс. Вже п'ять разів підгортав. І ще треба як мінімум двічі. Інакше горішків буде мало. А про бульбу і казати не буду – самі знаєте що то за райська насолода. Скоро будемо збирати врожай. От мій залізний кінь і стане в нагоді.
Жінка минулого року спробувала на драконі прирученому урожай возити та нічого не вийшло. Поки ми викопали картоплю – цей гаспид крилатий п’ять мішків бульби згамав. Прямо з мішками, вельми вона йому до смаку. Відтоді ми його на город не пускаємо – пасеться в лісі, харчується старими пнями та сухими деревами.
Вибрав я дві найбільші капустини, насмикав моркви, помідорів, зелені – і хутко назад.
Мовчки стаю до плити куховарити. Буду робити голубці. Тільки на них жінка і клює, тільки вони можуть розтопити лід у її великому та люблячому серці.
Ставлю два казани з водою на грубу. Аби одразу дві капустини варити. Заливаю окріп з електрочайника аби зекономити час і стаю чистити цибульку та моркву. Розпарюю рис, через електром’ясорубку пропускаю пару кілограмів молодої телятини. І пішло-поїхало. Не зогледівся – три години як корова язиком злизала. Але голубці таки зробив! У сметані! З томатним соусом та часничною затіркою! Накладаю їх з горою на велике святкове блюдо і несу до зали, де завчасно витягнув з кутка стола, накрив його лляною скатеркою вишитою квіточками. Збоку примостив букетик польових квітів у кришталевій вазі. Витягнув і жінчин борщ, сервірував стола та пішов перевдягнутися у святкове. Відсунув закривки з блюд аби дружина вчула божественний запах, який розлився по всій хаті.
І вона таки вчула: підвелася з ліжка на якому лежала і демонстративно читала вірші моєї поетичної конкурентки Аглаї Саловсмак, вистромила носа з-за- одвірка, принюхалася і голосно чхнула.
Одразу зрозумів: настала слушна хвилина миритися. Дружина хоче голубців але гординя не дозволяє їй підійти до столу. Беру ініціативу до своїх рук.
- Сонце моє! Вибач мене, бовдура безталанного. Дарма я розтривожив тебе теоретичною фізикою. Ті формули не варті аби ми з-за них сварилися. Цур їм, пек. Ходімо, я спробую спокутати свою провину,- кажу берегині та хап її за руку. Підводжу до столу, заправляю серветку під шию, на коліна кладу рушника, підсовую поближче тарілку з паруючими голубцями та вмощуюся навпроти, дивлячись на свою неземну богиню залюбленими очима.
І коли десятий голубець зникає в глибинах шлунку моєї берегині – беру її на руки і несу на гойдалку, яка стоїть в нашому садку. Обережно кладу на подушки та знімаю капці з її натруджених ніг.
І дружина розуміє, що ніяка флуктуація вакуумного поля не завадить мені її любити. Жінка вдоволено мружиться, запускає свої кігтики в мою чуприну і поблажливо мовить:
- Зараз кум прийде, летіть на рибалку. Можете трохи наливки взяти, отієї - на малині . І без сома не вертайся!
Цьомаю в щічку мою коштовну перлину і йду виводити залізного коня з сараю. Якщо захочете з нами порибалити – приєднуйтеся – ми під старою вербою у Бобровому затоні завжди сидимо. А сулія з наливкою у нас знаменита – літрів з десять буде, на всіх вистачить. Не баріться!
23.06.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію