Енергія Всесвіту у зв’язаному стані, з урахуванням гравітаційного дефекту мас дорівнює нулю. Та це й не секрет,- маса ядра атома завжди менша, ніж маса нейтронів та протонів, які в нього входять, оскільки існує ще енергія зв’язку. Цю прописну істину я вже третю годину поспіль намагаюся довести своїй дружині, яка одночасно і мене слухає, і порається на кухні.
- Ось дивися, дорогенька, - кажу своїй половинці,- MΣ≠M+m. А якщо так, то Ek=m ₒc²((1- ʋ²/c² )-¹/² - 1).
Писав цю простяцьку формулу у блокноті для віршів, одразу під нетлінкою про щасливе і непорочне кохання. Дружина віртуозно кришила цибульку та часник на заправку і схвально похитувала головою в такт моїм та своїм думкам. Коли ж почав доводити, що все на світі – це лишень флуктуації вакуумного поля – жінка образилася.
- Це ж що виходить – я теж всього лишень випадкове відхилення? А цей борщ, у який я вбухала дві години свого дорогоцінного часу – халепкувата видозміна в структурі енергетичного поля універсуму? А мій настрій та одухотворення, з яким я готувала цей шедевр кулінарного мистецтва – причинно-наслідкове непорозуміння вакуума?
Брязнула дружина ополоником об стіл, зняла фартуха і гепнула дверима, лишивши мене наодинці з булькаючим окропом з якого визирав півнячий огузок.
Отак завжди закінчуються мої розумування у галузі теоретичної фізики. Особливо напружують сімейні стосунки новітні квантові теорії. Їх так багато і всі такі цікаві, що не можу втриматися аби не поділитися власними думками з цього приводу з моєю дорогоцінною дружиною. А вона більше природу любить. Ось, нещодавно молодого дракона навчила розмовляти, спочатку українською мовою, а згодом і китайською. А я за всі роки нашого подружнього життя з усього свого наукового багажу знань ядерної фізики та квантової механіки нічого путнього для сім’ї не зробив, окрім гравільота. І то обставини примусили: три роки поспіль не клював карась у Тетереві, доводилося їздити аж у Страхолісся аби порибалити. І так мені надокучило час витрачати на петляння ямкуватими грунтовими дорогами до Чорнобильської зони, що сів якось узимку в сараї, взяв два старих велосипеди та ящик сантехнічних деталей – і збудував суперсучасний засіб пересування. Бензину не потребує, шум відсутній, випроміювання нуль – ковзає собі по гравітаційному полю землі як по маслу. І швидкість пристойна – десь кілометрів 300 на годину. Кабіну затягнув у плексигласовий кокон, бо під час польотів мухи в рота та ніздрі набиваються. Ковпак з реактивного літака підігнав знайомий прапорщик, який служить на одному з військових аеродромів Київщини. Так що правду казав мій учитель теоретичної механіки: «Ледацюги рухають прогрес!». Золоті слова!
Єдина незручність – один я туди тільки вміщаються. Раз спробував із кумом злітати на сома, поклав його на коліна з сулією самогонки. А він круть, верть - і над селом випав. Добре, що гепнувся у ставок, а якби на вила чи на голу землю? Отож.
Казав кум: «Давай зробимо вдвічі більший аппарат! Або взагалі такий як вантажівка! Будемо худобу у селян купувати і возити продавати під Святошинським мостом у Києві! От заробимо!!!
- Нічого ми там не заробимо.
- Це ж чого?
- Там інша схема працює.
- …
- Уранці, десь між четвертою чи п'ятою, на станцію прибуває потяг “Львів –Київ. Звідти провідники в сумках передають перекупщикам уже фасоване м'ясо. За десять хвилин воно вже на столах у продавців. Міліція в долі, податкова в долі. Ти що - справді вважаєш, що тобі ось так з доброго дива хтось дасть торгувати? Бачив як бабусь з грибами та яблуками ганяють? А тут – м’ясо! Скрутять тобі голову в один момент силові структури. Або й самі продавці.
Задумався тоді мій кум, як би мій засіб пересування зробити засобом заробляння грошей.
- А якщо маршрут відкрити?
- А хто мені ліцензію дасть? Не існує правил користування гравільотами, ніхто мене не внесе в ЄДПРОУ, не існує закону про оподаткування цього чуда техніки і правил дорожнього, та повітряного руху.
- То, може, продати винахід якомусь бізнесменові?
- Та вже кілька було. Один пропонував обміняти на старі «Жигулі», інший пообіцяв дати грошей на книжку поезій, а ще один привів з собою столичних дружбанів-рекетирів. За горлянку вхопили, ножа під ребра підставили і кажуть:
-Давай своє чудо техніки і будеш живий.
Добре, що у мене дружина – берегиня, вийшла на шум, уздріла, що чоловіка насилують і випустила з клуні дракона Кузьку. Хекнув він раз вогнем на їхній чорний кадилак, гепнув лапою об землю – і дяді з нунчаками дременули хто куди. А на мій винахід наклала чари – тепер його ніхто зі сторонніх не бачить. А як не бачить, то й спокуса відсутня.
Але вихід з положення таки знайшов! Прилаштував під гравільотом дитячу коляску. От у неї мій кум і залазить, коли нам приспічить чкурнути за лящами. Погодьтеся – удвох воно якось краще. Непорядок, коли пляшка оковитої на рибалці є, а товариша хорошого поруч немає. Згодні? Згодні.
Кум усе ж таки придумав як експлуатувати мою «залізну скотиняку». Тепер якщо треба дрівцят кому привезти з лісу або гній на город вивезти – кличуть мене. Ззаду приварив фаркопа, за нього воза чіпляю і – гей! І сіно на ній вожу, і клумаки з картоплею, коли хто кличе. І їздити тепер на ній можна цілими сім'ями. А весною спробую орати, плуга купив з бороною.
Ну то таке, потерпить. А от жінка у мене, коли сердиться,- це вже біда. І якщо її не ублажити – буду тиждень ходити як мішком з-за рогу прибитий. Але є у мене безвідмовний рецепт як зробити аби відтануло сердечко моєї люблячої берегині. Хапаю мішка, сідаю в гравільот і гайда на город.
-Здоров, сусіде! - гукає Чикилдиха з огірків. – Завтра зможеш одвезти нас в райцент до невістки в лікарю?
- Неодмінно одвезу,- відказую жінці. – Приходьте о п'ятій ранку. З вами ще трійко односельців їде.
Ех, город, город! Скільки сил я на тебе віддав! Тут кожен клаптик святої землиці окроплено моїм трудовим потом. Онде, грядки з морквою, бачите? Вже чотири рази прополював від свиріпи та берізки . Спина і досі болить. А он там бачте кущики підгорнуті? То арахіс. Вже п'ять разів підгортав. І ще треба як мінімум двічі. Інакше горішків буде мало. А про бульбу і казати не буду – самі знаєте що то за райська насолода. Скоро будемо збирати врожай. От мій залізний кінь і стане в нагоді.
Жінка минулого року спробувала на драконі прирученому урожай возити та нічого не вийшло. Поки ми викопали картоплю – цей гаспид крилатий п’ять мішків бульби згамав. Прямо з мішками, вельми вона йому до смаку. Відтоді ми його на город не пускаємо – пасеться в лісі, харчується старими пнями та сухими деревами.
Вибрав я дві найбільші капустини, насмикав моркви, помідорів, зелені – і хутко назад.
Мовчки стаю до плити куховарити. Буду робити голубці. Тільки на них жінка і клює, тільки вони можуть розтопити лід у її великому та люблячому серці.
Ставлю два казани з водою на грубу. Аби одразу дві капустини варити. Заливаю окріп з електрочайника аби зекономити час і стаю чистити цибульку та моркву. Розпарюю рис, через електром’ясорубку пропускаю пару кілограмів молодої телятини. І пішло-поїхало. Не зогледівся – три години як корова язиком злизала. Але голубці таки зробив! У сметані! З томатним соусом та часничною затіркою! Накладаю їх з горою на велике святкове блюдо і несу до зали, де завчасно витягнув з кутка стола, накрив його лляною скатеркою вишитою квіточками. Збоку примостив букетик польових квітів у кришталевій вазі. Витягнув і жінчин борщ, сервірував стола та пішов перевдягнутися у святкове. Відсунув закривки з блюд аби дружина вчула божественний запах, який розлився по всій хаті.
І вона таки вчула: підвелася з ліжка на якому лежала і демонстративно читала вірші моєї поетичної конкурентки Аглаї Саловсмак, вистромила носа з-за- одвірка, принюхалася і голосно чхнула.
Одразу зрозумів: настала слушна хвилина миритися. Дружина хоче голубців але гординя не дозволяє їй підійти до столу. Беру ініціативу до своїх рук.
- Сонце моє! Вибач мене, бовдура безталанного. Дарма я розтривожив тебе теоретичною фізикою. Ті формули не варті аби ми з-за них сварилися. Цур їм, пек. Ходімо, я спробую спокутати свою провину,- кажу берегині та хап її за руку. Підводжу до столу, заправляю серветку під шию, на коліна кладу рушника, підсовую поближче тарілку з паруючими голубцями та вмощуюся навпроти, дивлячись на свою неземну богиню залюбленими очима.
І коли десятий голубець зникає в глибинах шлунку моєї берегині – беру її на руки і несу на гойдалку, яка стоїть в нашому садку. Обережно кладу на подушки та знімаю капці з її натруджених ніг.
І дружина розуміє, що ніяка флуктуація вакуумного поля не завадить мені її любити. Жінка вдоволено мружиться, запускає свої кігтики в мою чуприну і поблажливо мовить:
- Зараз кум прийде, летіть на рибалку. Можете трохи наливки взяти, отієї - на малині . І без сома не вертайся!
Цьомаю в щічку мою коштовну перлину і йду виводити залізного коня з сараю. Якщо захочете з нами порибалити – приєднуйтеся – ми під старою вербою у Бобровому затоні завжди сидимо. А сулія з наливкою у нас знаменита – літрів з десять буде, на всіх вистачить. Не баріться!
23.06.2019р.