ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Якименко (1977) / Поеми

 Старий
Охайний двір, чистесеньке вбрання,
Старенький дід стоїть посеред двору,
Гостей чекає, бо сьогодні вся рідня
Десяток восьмий святкуватиме старому.

Три покоління він зібрати зміг
На святкування до одного столу.
Із нетерпінням він чекав усіх,
І діти з радістю верталися додому.

Й подвір’я, де дитинство відгуло,
Чи літо барвами онуків зустрічало,
Приймало всіх під лагідне крило
Та легкість їм і настрій дарувало.

Людське юрмище зашуміло, загуло,
Посипалися квіти, привітання.
Немало тут бажаючих було
З чарчиною промовить побажання.

Хтось радісно з листівки зачитав
Чужих думок віршоване сплетіння,
А інший із-за столу прокричав
Експромтом про життя і розуміння.

І так здавалось щиро, і з теплом
Із вуст лунало про «сібірскоє здоровьє»,
Та довголіття, що з «кавказскіх гор»,
Перелетіло щоб на дідове подвір’я.

Віддавши дідові пошану красномовно,
Розмови русло повернуло в бік,
Адже усім відомо безумовно,
Як діє оковита на язик.

Немає краще теми для розмови,
Як викрити хапугу й крадія,
Який навколо затіває змови,
І від якого всім життя нема.

В секунду тихе й затишне подвір’я
Перетворилось в океанський вир.
Немов півні попіднімали пір’я,
І кожен вже суддя і командир.

Той суде владу, що немов би обіцяла,
Як до керма дістане врешті-решт,
То човен наш відійде від прічала,
І перетвореться на паруснік надєжд.

А іншого до нитки обікрали,
Й напризволяще залишили виживать.
«Ой, людоньки! Такого не бувало,
Що і борги покрала клята власть!»

«Навколо нас корупції чимало,
Давайте усвідомим наканєц» -
Промовила іще одна почвара,
Черпаючи із миски холодець.

І жваво всі, із розумінням діла,
Згадали де і хто кому заніс.
«Я ось за довідку в медпункті заплатила,»
За лінощі у ВИШі заплатив балбєс.

«Да, да, карупція у нас в усьму винна.»
Почулось від жирдяя-товстуна.
«Від армії відмазав вчора сина,
Не знаю на що житиме сім’я.»

І доморощені військові генерали,
Створивши за столом генштабу план,
Провели брифінг, й навкруги всім розказали,
Хто як воює, і хто де кого здавав.

Періодично галас приривало
Гудіння гаджетів і звук чужих пісень.
Бо молоді це зовсім не цікаво,
У інший світ вони пірнають кожен день.

Той їхній світ, то радощі і свято,
Який дарує всесвіт соцмереж,
Веселих дурнів там сидить багато,
І їм життя реальне - повний треш.

"Зачєм по жізні очєнь напрягаться",
Та іноді несе життя сюрприз,
І з світу дурнів треба повертаться,
Щоб їжею наповнить організм.

За ці одвічні радощі життєві,
Що «Хлібом і видовищами» звуть,
Такі нащадки наші, непутєві,
Без заперечення свободу віддадуть.

В потоках того галасу і крику,
Що хвилями летів з усіх усюд,
Забули за старого чоловіка,
Який із сумом споглядав присутніх тут.

Старий стілець відсунув і підвівся,
Розправив плечі, подивився в небеса,
І на очах усіх перетворився
В кремезного і молодого козака.

І тиша вмить така запанувала,
Що чутно бій наляканих сердець.
В цю мить людське суспільство нагадало
Отару переляканих овець.

І власний голос, тихий і глибокий,
Полинув в глибину людських сердець,
Порушуючи їх одвічний спокій,
І мур байдужості руйнуючи в кінець.

«З якого часу, горді українці,
Нащадки вільних і сміливих козаків,
Що свою землю кров’ю поливали
Перетворились на лінивих жебраків?

Ніколи жебраку не усвідомить,
Що воля, це важкий і тяжкий труд!
Країні тільки вільний люд дозволить
Звільнитись від чужої волі пут!

За існування тихе й безтурботне,
Без подолання труднощів й проблем,
Вас бідність переслідує сьогодні,
Й депресії постійний в серці щем!

Немає більше ворога в людини,
Крім того, що в середині живе!
Йому немає діла до країни,
Ввесь час він вам повторює своє:

«Я краще всіх! Мене не оцінили!
Суспільство мені винне вже за те,
Що народився я у цій країні,
І що життя моє не квітне й не цвіте!

Куди не подивлюсь - всі мені винні,
Батьки, знайомі, друзі, вороги!
Як можу жити я у цій країні
Що переповнена зневаги і нудьги?

Чому умов для мене не створили,
Щоб не робить нічого й мати все?
Чому для мене щастя не купили,
А лиш важкую долю даєте?»

Женіть мої нащадки цю потвору,
Що розум методично ваш гризе,
Над справжніми людьми не візьме гору,
Той голос, що у рабство вас веде!

Нащадки! Зазирніть собі у душу!
Хіба такими уявляли ви себе?
Я цілий всесвіт підкорити мушу!
Ніщо не зможе зупинить мене!

В дитинстві кожен мріяв про незбутнє,
І перешкод ніхто не визнавав.
А як настало, ваше це, майбутнє,
Боятись стали ви мізерних справ.

Лише тому існує Україна!
Лише тому вона не зникла у віках!
Що розум з волею душі дарують крила,
А руки пам’ятають, як ті крила будувать!

Забудьте діти про помилки і невдачі,
Не сподівайтеся на допомогу з сторони,
Зберіте залишки завзятості юначі,
Й збудуйте Україну у собі!»

І поки відбивалася луною,
Остання фраза у збентежених серцях.
Козак на сокола перетворився і стрілою,
Залишив землю й зник у синіх небесах.

2019




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-07-15 14:38:56
Переглядів сторінки твору 908
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2019.10.14 18:43
Автор у цю хвилину відсутній