ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2019.08.23 18:41
Із Анни Ахматової

В Кремлі не йде життя - Петро це певно знав,
Там звірства древнього іще кишать мікроби;
Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
Та самозванців чвань, та скін народних прав.

(2015)

Юлія Радченко
2019.08.23 18:14
Мій любий, Ви, певно, забули, що я вже чужа й вже ніколи до Вас не прийду.
Відтоді, як це зрозуміла, ніколи Ваш дім не здавався таким ще великим...
Та третя зозуля з моєї старої верби знов мені накувала біду.
Була вона дуже самотня, німа, її голос трем

Ірина Залюбовська
2019.08.23 17:25
В зелень поєднані золото й просинь.
Серпень! Цей місяць хворіє на осінь.
Осінь стрілою крізь серпень летить:
плаче - болить.

Вмите росою, туманом повите,
прийде замріяне бабине літо.
Осінь струною в повітрі дзвенить:

Василина Іванина
2019.08.23 16:13
Літо чіпляється за серпень
чіпляється з усіх сил
в"юнкими пагонами гліцинії,
крихкими стеблами винограду,
підступними колючками ожини,
сивими стеблами полину,
вузлуватими петровими батогами,
високими золотими різками -

Нінель Новікова
2019.08.23 15:30
Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
Вдихну аромати п’янкої знемоги па

Марія Дем'янюк
2019.08.23 14:53
Місяць-серп бере у руки нічка,
Буде зорі в темнім небі жати,
Ще палають ясно зоресвічки,
Та пора світанок сповивати.

Сніп рожевий зорей світоясних,
Хай угледить ясночолий ранок -
Сяєво думок, надій прекрасних

Віктор Кучерук
2019.08.23 13:14
Я іду, обтяжений роками,
Втомлено радіючи життю, –
І щораз дивуюся без тями
Кожному новому відкриттю.
Скільки їх, неждано й безупинно,
Видимими робиться мені
В час оцей, коли роки повинні
Погасити тліючі вогні

Сергій Губерначук
2019.08.23 12:08
Коли кордони розривали Україну,
єдиний розділяючи народ,
з громади завжди піднімалася людина
і рятувала від лихих негод.

За нею йшли вперед, їй вірили, бо знали,
що Україна в нас – на всіх одна,
що той, якого люди більшістю обрали,

Тетяна Левицька
2019.08.23 11:37
Коли не шукаєш - не знайдеш тоді.
Ніхто не озветься на біль і поразку.
В чужім пересерді, в байдужій юрбі
у саван закутати долю не важко.

Без скиглення, смутку пустих нарікань,
усіх не вини ти в своїх долепадах.
Зри в корінь падіння, розверзлася

Олена Малєєва
2019.08.23 07:38
Ластівка впала з неба
Десь за оті кущі...
Не знаю, чи жити треба
Отак навпростець, мерщій.
Вітер волоссям хапати,
Спраглі шукати вуста,
А по ночах рахувати
Рудих слоненят до ста.

Микола Соболь
2019.08.23 06:17
Давно відомо, що життя це – рух
І молодь він підштурхує до сили.
В здоровім тілі є здоровим дух!
Лінь доведе любого до могили.

Сигнал свистка. Всі, хто живий – ставай!
У дві шеренги. Нумо на зарядку!
Фізрук – останній в школі самурай.

Олена Малєєва
2019.08.22 22:39
Тане морена...
Музика дивна.
Ти, мов струна.
Я неземна, я навіжена
Дивна, скажена.
Твоя. Одна.

Ти зовсім близько.

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ігор Якименко (1977) / Поеми

 Старий
Охайний двір, чистесеньке вбрання,
Старенький дід стоїть посеред двору,
Гостей чекає, бо сьогодні вся рідня
Десяток восьмий святкуватиме старому.

Три покоління він зібрати зміг
На святкування до одного столу.
Із нетерпінням він чекав усіх,
І діти з радістю верталися додому.

Й подвір’я, де дитинство відгуло,
Чи літо барвами онуків зустрічало,
Приймало всіх під лагідне крило
Та легкість їм і настрій дарувало.

Людське юрмище зашуміло, загуло,
Посипалися квіти, привітання.
Немало тут бажаючих було
З чарчиною промовить побажання.

Хтось радісно з листівки зачитав
Чужих думок віршоване сплетіння,
А інший із-за столу прокричав
Експромтом про життя і розуміння.

І так здавалось щиро, і з теплом
Із вуст лунало про «сібірскоє здоровьє»,
Та довголіття, що з «кавказскіх гор»,
Перелетіло щоб на дідове подвір’я.

Віддавши дідові пошану красномовно,
Розмови русло повернуло в бік,
Адже усім відомо безумовно,
Як діє оковита на язик.

Немає краще теми для розмови,
Як викрити хапугу й крадія,
Який навколо затіває змови,
І від якого всім життя нема.

В секунду тихе й затишне подвір’я
Перетворилось в океанський вир.
Немов півні попіднімали пір’я,
І кожен вже суддя і командир.

Той суде владу, що немов би обіцяла,
Як до керма дістане врешті-решт,
То човен наш відійде від прічала,
І перетвореться на паруснік надєжд.

А іншого до нитки обікрали,
Й напризволяще залишили виживать.
«Ой, людоньки! Такого не бувало,
Що і борги покрала клята власть!»

«Навколо нас корупції чимало,
Давайте усвідомим наканєц» -
Промовила іще одна почвара,
Черпаючи із миски холодець.

І жваво всі, із розумінням діла,
Згадали де і хто кому заніс.
«Я ось за довідку в медпункті заплатила,»
За лінощі у ВИШі заплатив балбєс.

«Да, да, карупція у нас в усьму винна.»
Почулось від жирдяя-товстуна.
«Від армії відмазав вчора сина,
Не знаю на що житиме сім’я.»

І доморощені військові генерали,
Створивши за столом генштабу план,
Провели брифінг, й навкруги всім розказали,
Хто як воює, і хто де кого здавав.

Періодично галас приривало
Гудіння гаджетів і звук чужих пісень.
Бо молоді це зовсім не цікаво,
У інший світ вони пірнають кожен день.

Той їхній світ, то радощі і свято,
Який дарує всесвіт соцмереж,
Веселих дурнів там сидить багато,
І їм життя реальне - повний треш.

"Зачєм по жізні очєнь напрягаться",
Та іноді несе життя сюрприз,
І з світу дурнів треба повертаться,
Щоб їжею наповнить організм.

За ці одвічні радощі життєві,
Що «Хлібом і видовищами» звуть,
Такі нащадки наші, непутєві,
Без заперечення свободу віддадуть.

В потоках того галасу і крику,
Що хвилями летів з усіх усюд,
Забули за старого чоловіка,
Який із сумом споглядав присутніх тут.

Старий стілець відсунув і підвівся,
Розправив плечі, подивився в небеса,
І на очах усіх перетворився
В кремезного і молодого козака.

І тиша вмить така запанувала,
Що чутно бій наляканих сердець.
В цю мить людське суспільство нагадало
Отару переляканих овець.

І власний голос, тихий і глибокий,
Полинув в глибину людських сердець,
Порушуючи їх одвічний спокій,
І мур байдужості руйнуючи в кінець.

«З якого часу, горді українці,
Нащадки вільних і сміливих козаків,
Що свою землю кров’ю поливали
Перетворились на лінивих жебраків?

Ніколи жебраку не усвідомить,
Що воля, це важкий і тяжкий труд!
Країні тільки вільний люд дозволить
Звільнитись від чужої волі пут!

За існування тихе й безтурботне,
Без подолання труднощів й проблем,
Вас бідність переслідує сьогодні,
Й депресії постійний в серці щем!

Немає більше ворога в людини,
Крім того, що в середині живе!
Йому немає діла до країни,
Ввесь час він вам повторює своє:

«Я краще всіх! Мене не оцінили!
Суспільство мені винне вже за те,
Що народився я у цій країні,
І що життя моє не квітне й не цвіте!

Куди не подивлюсь - всі мені винні,
Батьки, знайомі, друзі, вороги!
Як можу жити я у цій країні
Що переповнена зневаги і нудьги?

Чому умов для мене не створили,
Щоб не робить нічого й мати все?
Чому для мене щастя не купили,
А лиш важкую долю даєте?»

Женіть мої нащадки цю потвору,
Що розум методично ваш гризе,
Над справжніми людьми не візьме гору,
Той голос, що у рабство вас веде!

Нащадки! Зазирніть собі у душу!
Хіба такими уявляли ви себе?
Я цілий всесвіт підкорити мушу!
Ніщо не зможе зупинить мене!

В дитинстві кожен мріяв про незбутнє,
І перешкод ніхто не визнавав.
А як настало, ваше це, майбутнє,
Боятись стали ви мізерних справ.

Лише тому існує Україна!
Лише тому вона не зникла у віках!
Що розум з волею душі дарують крила,
А руки пам’ятають, як ті крила будувать!

Забудьте діти про помилки і невдачі,
Не сподівайтеся на допомогу з сторони,
Зберіте залишки завзятості юначі,
Й збудуйте Україну у собі!»

І поки відбивалася луною,
Остання фраза у збентежених серцях.
Козак на сокола перетворився і стрілою,
Залишив землю й зник у синіх небесах.

2019





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-07-15 14:38:56
Переглядів сторінки твору 26
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми СУЧАСНЕ
Автор востаннє на сайті 2019.08.15 16:52
Автор у цю хвилину відсутній