Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
18:07
Не гадав ще молодий Тарас, що слава набагато швидша, ніж тарантас, що віз його вперше на батьківщину: усім хотілось не просто бачить, а щонайкраще пригостить речника Вкраїни.
От і в Лубнах не було кінця-краю запрошенням.
«Відбийся якось,- попросив Тара
2026.03.07
18:00
Не покоряю майбуття,
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
але у полі і на волі
природи вічної дитя
на колесі своєї долі
алюром їду у життя.
ІІ
Блукаю, наче, менестрель
2026.03.07
13:57
Коли, змінивши темний фон,
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
В яру синіє звабно ранок, -
Стрекоче сойка в унісон
Веселим наспівам веснянок.
Де тче павук сріблясту нить,
Сховавши працю від загалу, -
Шугають протяги щомить
Поміж цвітіннями конвалій.
2026.03.07
10:12
Вуж, який поселився в обійсті,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
Як чаклунський неназваний дух,
Що гуляє в розтерзанім місті
У симфоніях злих завірюх.
Вуж крадеться, як пізнє прозріння,
Ніби правда забута, жорстка.
І постане, як ніжне творіння,
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Якименко (1977) /
Поеми
Старий
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старий
Охайний двір, чистесеньке вбрання,
Старенький дід стоїть посеред двору,
Гостей чекає, бо сьогодні вся рідня
Десяток восьмий святкуватиме старому.
Три покоління він зібрати зміг
На святкування до одного столу.
Із нетерпінням він чекав усіх,
І діти з радістю верталися додому.
Й подвір’я, де дитинство відгуло,
Чи літо барвами онуків зустрічало,
Приймало всіх під лагідне крило
Та легкість їм і настрій дарувало.
Людське юрмище зашуміло, загуло,
Посипалися квіти, привітання.
Немало тут бажаючих було
З чарчиною промовить побажання.
Хтось радісно з листівки зачитав
Чужих думок віршоване сплетіння,
А інший із-за столу прокричав
Експромтом про життя і розуміння.
І так здавалось щиро, і з теплом
Із вуст лунало про «сібірскоє здоровьє»,
Та довголіття, що з «кавказскіх гор»,
Перелетіло щоб на дідове подвір’я.
Віддавши дідові пошану красномовно,
Розмови русло повернуло в бік,
Адже усім відомо безумовно,
Як діє оковита на язик.
Немає краще теми для розмови,
Як викрити хапугу й крадія,
Який навколо затіває змови,
І від якого всім життя нема.
В секунду тихе й затишне подвір’я
Перетворилось в океанський вир.
Немов півні попіднімали пір’я,
І кожен вже суддя і командир.
Той суде владу, що немов би обіцяла,
Як до керма дістане врешті-решт,
То човен наш відійде від прічала,
І перетвореться на паруснік надєжд.
А іншого до нитки обікрали,
Й напризволяще залишили виживать.
«Ой, людоньки! Такого не бувало,
Що і борги покрала клята власть!»
«Навколо нас корупції чимало,
Давайте усвідомим наканєц» -
Промовила іще одна почвара,
Черпаючи із миски холодець.
І жваво всі, із розумінням діла,
Згадали де і хто кому заніс.
«Я ось за довідку в медпункті заплатила,»
За лінощі у ВИШі заплатив балбєс.
«Да, да, карупція у нас в усьму винна.»
Почулось від жирдяя-товстуна.
«Від армії відмазав вчора сина,
Не знаю на що житиме сім’я.»
І доморощені військові генерали,
Створивши за столом генштабу план,
Провели брифінг, й навкруги всім розказали,
Хто як воює, і хто де кого здавав.
Періодично галас приривало
Гудіння гаджетів і звук чужих пісень.
Бо молоді це зовсім не цікаво,
У інший світ вони пірнають кожен день.
Той їхній світ, то радощі і свято,
Який дарує всесвіт соцмереж,
Веселих дурнів там сидить багато,
І їм життя реальне - повний треш.
"Зачєм по жізні очєнь напрягаться",
Та іноді несе життя сюрприз,
І з світу дурнів треба повертаться,
Щоб їжею наповнить організм.
За ці одвічні радощі життєві,
Що «Хлібом і видовищами» звуть,
Такі нащадки наші, непутєві,
Без заперечення свободу віддадуть.
В потоках того галасу і крику,
Що хвилями летів з усіх усюд,
Забули за старого чоловіка,
Який із сумом споглядав присутніх тут.
Старий стілець відсунув і підвівся,
Розправив плечі, подивився в небеса,
І на очах усіх перетворився
В кремезного і молодого козака.
І тиша вмить така запанувала,
Що чутно бій наляканих сердець.
В цю мить людське суспільство нагадало
Отару переляканих овець.
І власний голос, тихий і глибокий,
Полинув в глибину людських сердець,
Порушуючи їх одвічний спокій,
І мур байдужості руйнуючи в кінець.
«З якого часу, горді українці,
Нащадки вільних і сміливих козаків,
Що свою землю кров’ю поливали
Перетворились на лінивих жебраків?
Ніколи жебраку не усвідомить,
Що воля, це важкий і тяжкий труд!
Країні тільки вільний люд дозволить
Звільнитись від чужої волі пут!
За існування тихе й безтурботне,
Без подолання труднощів й проблем,
Вас бідність переслідує сьогодні,
Й депресії постійний в серці щем!
Немає більше ворога в людини,
Крім того, що в середині живе!
Йому немає діла до країни,
Ввесь час він вам повторює своє:
«Я краще всіх! Мене не оцінили!
Суспільство мені винне вже за те,
Що народився я у цій країні,
І що життя моє не квітне й не цвіте!
Куди не подивлюсь - всі мені винні,
Батьки, знайомі, друзі, вороги!
Як можу жити я у цій країні
Що переповнена зневаги і нудьги?
Чому умов для мене не створили,
Щоб не робить нічого й мати все?
Чому для мене щастя не купили,
А лиш важкую долю даєте?»
Женіть мої нащадки цю потвору,
Що розум методично ваш гризе,
Над справжніми людьми не візьме гору,
Той голос, що у рабство вас веде!
Нащадки! Зазирніть собі у душу!
Хіба такими уявляли ви себе?
Я цілий всесвіт підкорити мушу!
Ніщо не зможе зупинить мене!
В дитинстві кожен мріяв про незбутнє,
І перешкод ніхто не визнавав.
А як настало, ваше це, майбутнє,
Боятись стали ви мізерних справ.
Лише тому існує Україна!
Лише тому вона не зникла у віках!
Що розум з волею душі дарують крила,
А руки пам’ятають, як ті крила будувать!
Забудьте діти про помилки і невдачі,
Не сподівайтеся на допомогу з сторони,
Зберіте залишки завзятості юначі,
Й збудуйте Україну у собі!»
І поки відбивалася луною,
Остання фраза у збентежених серцях.
Козак на сокола перетворився і стрілою,
Залишив землю й зник у синіх небесах.
2019
Старенький дід стоїть посеред двору,
Гостей чекає, бо сьогодні вся рідня
Десяток восьмий святкуватиме старому.
Три покоління він зібрати зміг
На святкування до одного столу.
Із нетерпінням він чекав усіх,
І діти з радістю верталися додому.
Й подвір’я, де дитинство відгуло,
Чи літо барвами онуків зустрічало,
Приймало всіх під лагідне крило
Та легкість їм і настрій дарувало.
Людське юрмище зашуміло, загуло,
Посипалися квіти, привітання.
Немало тут бажаючих було
З чарчиною промовить побажання.
Хтось радісно з листівки зачитав
Чужих думок віршоване сплетіння,
А інший із-за столу прокричав
Експромтом про життя і розуміння.
І так здавалось щиро, і з теплом
Із вуст лунало про «сібірскоє здоровьє»,
Та довголіття, що з «кавказскіх гор»,
Перелетіло щоб на дідове подвір’я.
Віддавши дідові пошану красномовно,
Розмови русло повернуло в бік,
Адже усім відомо безумовно,
Як діє оковита на язик.
Немає краще теми для розмови,
Як викрити хапугу й крадія,
Який навколо затіває змови,
І від якого всім життя нема.
В секунду тихе й затишне подвір’я
Перетворилось в океанський вир.
Немов півні попіднімали пір’я,
І кожен вже суддя і командир.
Той суде владу, що немов би обіцяла,
Як до керма дістане врешті-решт,
То човен наш відійде від прічала,
І перетвореться на паруснік надєжд.
А іншого до нитки обікрали,
Й напризволяще залишили виживать.
«Ой, людоньки! Такого не бувало,
Що і борги покрала клята власть!»
«Навколо нас корупції чимало,
Давайте усвідомим наканєц» -
Промовила іще одна почвара,
Черпаючи із миски холодець.
І жваво всі, із розумінням діла,
Згадали де і хто кому заніс.
«Я ось за довідку в медпункті заплатила,»
За лінощі у ВИШі заплатив балбєс.
«Да, да, карупція у нас в усьму винна.»
Почулось від жирдяя-товстуна.
«Від армії відмазав вчора сина,
Не знаю на що житиме сім’я.»
І доморощені військові генерали,
Створивши за столом генштабу план,
Провели брифінг, й навкруги всім розказали,
Хто як воює, і хто де кого здавав.
Періодично галас приривало
Гудіння гаджетів і звук чужих пісень.
Бо молоді це зовсім не цікаво,
У інший світ вони пірнають кожен день.
Той їхній світ, то радощі і свято,
Який дарує всесвіт соцмереж,
Веселих дурнів там сидить багато,
І їм життя реальне - повний треш.
"Зачєм по жізні очєнь напрягаться",
Та іноді несе життя сюрприз,
І з світу дурнів треба повертаться,
Щоб їжею наповнить організм.
За ці одвічні радощі життєві,
Що «Хлібом і видовищами» звуть,
Такі нащадки наші, непутєві,
Без заперечення свободу віддадуть.
В потоках того галасу і крику,
Що хвилями летів з усіх усюд,
Забули за старого чоловіка,
Який із сумом споглядав присутніх тут.
Старий стілець відсунув і підвівся,
Розправив плечі, подивився в небеса,
І на очах усіх перетворився
В кремезного і молодого козака.
І тиша вмить така запанувала,
Що чутно бій наляканих сердець.
В цю мить людське суспільство нагадало
Отару переляканих овець.
І власний голос, тихий і глибокий,
Полинув в глибину людських сердець,
Порушуючи їх одвічний спокій,
І мур байдужості руйнуючи в кінець.
«З якого часу, горді українці,
Нащадки вільних і сміливих козаків,
Що свою землю кров’ю поливали
Перетворились на лінивих жебраків?
Ніколи жебраку не усвідомить,
Що воля, це важкий і тяжкий труд!
Країні тільки вільний люд дозволить
Звільнитись від чужої волі пут!
За існування тихе й безтурботне,
Без подолання труднощів й проблем,
Вас бідність переслідує сьогодні,
Й депресії постійний в серці щем!
Немає більше ворога в людини,
Крім того, що в середині живе!
Йому немає діла до країни,
Ввесь час він вам повторює своє:
«Я краще всіх! Мене не оцінили!
Суспільство мені винне вже за те,
Що народився я у цій країні,
І що життя моє не квітне й не цвіте!
Куди не подивлюсь - всі мені винні,
Батьки, знайомі, друзі, вороги!
Як можу жити я у цій країні
Що переповнена зневаги і нудьги?
Чому умов для мене не створили,
Щоб не робить нічого й мати все?
Чому для мене щастя не купили,
А лиш важкую долю даєте?»
Женіть мої нащадки цю потвору,
Що розум методично ваш гризе,
Над справжніми людьми не візьме гору,
Той голос, що у рабство вас веде!
Нащадки! Зазирніть собі у душу!
Хіба такими уявляли ви себе?
Я цілий всесвіт підкорити мушу!
Ніщо не зможе зупинить мене!
В дитинстві кожен мріяв про незбутнє,
І перешкод ніхто не визнавав.
А як настало, ваше це, майбутнє,
Боятись стали ви мізерних справ.
Лише тому існує Україна!
Лише тому вона не зникла у віках!
Що розум з волею душі дарують крила,
А руки пам’ятають, як ті крила будувать!
Забудьте діти про помилки і невдачі,
Не сподівайтеся на допомогу з сторони,
Зберіте залишки завзятості юначі,
Й збудуйте Україну у собі!»
І поки відбивалася луною,
Остання фраза у збентежених серцях.
Козак на сокола перетворився і стрілою,
Залишив землю й зник у синіх небесах.
2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
