Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.26
09:09
Маю знайти у цьому мороці світло і сенс – свої власні.
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
2026.01.26
07:03
Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
2026.01.26
06:04
Давно так в класі смішно не було.
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
2026.01.26
00:26
Чергова порція зими
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
2026.01.25
23:32
О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
2026.01.25
21:22
Хвилі фіалкові що хлещуть сміються
Райдугокрилі птахи доокола сонця
Дзвоники сонця проллються в розвої
Наяди з дельфінами поринають у досвіт
Що воно сталося із немовлям
У грудневий холодний ранок?
Райдугокрилі птахи доокола сонця
Дзвоники сонця проллються в розвої
Наяди з дельфінами поринають у досвіт
Що воно сталося із немовлям
У грудневий холодний ранок?
2026.01.25
19:31
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2026.01.25
18:12
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.01.25
16:25
Я озираюсь на паркову рідну алею...
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
2026.01.24
09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!
Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму
2026.01.23
22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.
Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик
2026.01.23
20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…
2026.01.23
18:46
Із Леоніда Сергєєва
Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!
Тут набігла тьма народу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Проза
Сайт білих ворон
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сайт білих ворон
Пробувши понад 10 років на цьому дивовижному
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
інтернет-ресурсі "Поетична робітня", який очолює
Велимир Маньєрист ( і саме він створив тут цей неповторний світ класичної римованої романтичної поезії, де шляхетні трубадури оспівують неземну вроду прекрасних дам, ідеалізуючи дійсність і т.д.), поет Велеслав Бандурович раптом збагнув, де він знаходиться. І що означає цей інтернет-світ, де всі вони існують. Подумав, що "Поетична робітня" є сайтом білих ворон. Уявляєте?
У цьому дикому суспільстві швондерів, шулерів, політичних блазнів і проституток, продажних нардепів, населення, що поступово перетворюється на бомжів, у суспільстві чорних ворон є віддушина і цілий сайт для білих?
Так білих, де панує хоч відносна, але справедливість, де кожен може вільно висловлювати свою думку, стати на захист білих цінностей: захищати справедливість, виводити на чисту воду різну мерзоту суспільну, критикувати спілчанську літературну мафію, яка розподіляє премії своїм посереднім часто членам та наближеним до неї; висловлювати протест проти обдурювання простого народу, яке ведеться на кожному кроці, викривати військове начальство, яке продалося ворогові, і створює своїм же воїнам Іловайський, Дебальцевський та інші котли, оспівувати героїв-воїнів з простих людей, велич природи і чи не найбільше - вічну тему - кохання, як ідеалістично, так і приземлено-прозаїчно і т.д.
І ось раптом, а таке на сайті трапляється періодично,бо в родині - не без виродка, на сайт затесалася справжнісінька чорна ворона - Іудина-Лайя Шапокляк - носій цінностей навколосуспільних.
Спершу вона просто викладала свої вірші. Вони були незвичні тим, що вона, аби виділитися, брала словник іншомовних слів, вибирала звідти різні незвичні екзотичні словечка, робила з них довжелезні переліки, заримовувала і видавала це за свою "неповторну" творчість, особливий стиль і почерк. Як багато поетів, дуже любила себе в поезії, а не навпаки, і, поступово,відчуваючи навколишню доброзичливість, ставала дедалі більше пихатою і зрозумілою.
Крім "Робітні поезії" існували ще соціальні мережі типу Твіттера чи Фейсбуку, де можна було не лише
офіційно спілкуватись, а й у приваті.
Спілкування у Месенджері чи Вайбері створювало зручну можливість "перемивати кістки" іншим колегам по перу, чим Іудина-Лайя Шапокляк, природжена інтриганка, дуже любила займатися, створювати коаліції з прихильників і ще дещо...
Особливо її дратувати ті, хто писав краще за неї. І першим у списку стояв Велеслав Бандурович.
Був на сайті і такий собі Олексій Критикуюшко, який любив сатиру і гумор , і завжди знаходив на сайті об'єкти для критики. А як не було, то міг і самого себе, як кажуть, і в хвіст, і в гриву довбанути гострим словом.
На жаль, бувало так, що передавав куті меду, з сайту пішла одна, дуже талановита поетеса, образилась на нього за надмірне висміювання.
Але загалом він був людиною справедливою, і хоч спочатку важко йому давалося поетичне ремесло, але він наполегливо працював над собою, багато писав, правив, і поступово ріс, як літератор.
Особливу атмосферу створювала на сайті талановита поетеса Лана Мирило-Всепрощенська. Вона сама писала гарно і любила завжди підтримати добрим словом колег по перу, просто по-дитячому раділа кожному прочитаному вдалому рядку чи образу, і часто, в захопливій формі писала відгуки-рецензії колегам у коментарях під віршами. Іноді, аби нікого не образити з критиків, правила так свої вірші, що вони ставали гіршими, ніж були.
Такою ж доброю була і Шанель Людовикова. Їй особливо вдавалися переклади з іноземних мов.
Іван Задерихвіст любив писати про політику. І часто його короткі п'ятирядкові строфи влучали у наших політичних ворогів, які ведуть і досі загарбницьку війну на Сході країни. Принагідно міг натяками "цапнути" і колег. Бувало, що за це йому добряче діставалося у відповідь.
Критикуюшка і Шапокляк спершу об'єднувала дружба. Він, володіючи організаторськими здібностями, робив навіть для неї презентації книжок, де все проходило на пристойному рівні.
Добра слава і талант деяких авторів, особливо Бандуровича, якого називали за чудову лірику сучасним Сосюрою, страшенно дратувала Шапокляк, бо цей автор був, по суті, поза критикою, бо майже все вдавалося, і більшість колег писали йому захопливі коментарі.
Завжди мудрим і виваженим у своїх коментарях був уже літній автор, але з молодим розумом і серцем, Ігор Омкін з Тель-Авіва, якого шанувати практично всі присутні на сайті віршарі й поети.
Якось Шапокляк розговорилася у приваті з Критикуюшком.
- Ти б довбанув своїми критичними стрілами цього "генія" Бандуровича, - адже він вважає тебе графоманом. А я стала б більше тебе поважати за твою принципову позицію.
І почалася війна. Критикуюшко почав часто кусати Бандуровича, той менше відповідав, але дуже влучно характеризував опонента різними прізвиськами. Хоч у запалі міг і обматюкати.
Шапокляк взялася ще за Лану Мирило-Всепрощенську. Та часто писала Бандуровичу захопливі відгуки і заслужено ставила високі бали за вірші. В результаті його рейтинг ріс, а Шапокляччин - не дуже, хоч Лана і їй теж ставила "шістки" - найвищі бали.
Тоді Лайя Шапокляк переконала Лану, що це - дитяча гра - в оцінки, і що гарні талановиті літератори вже обходяться без оцінок. Результат - рейтинг Бандуровича перестав на певний час підніматися угору. А добросерда Лана виснажилася і не хотіла відчувати на собі нахабного тиску чорної ворони. Вирішила теж обійтися без оцінювання, беручи приклад з однієї з кращих поетес сайту і чудового редактора - Надії-Віри Навчилишень.
Пиха Шапокляк не давала їй спокою. Вона не вміла довго тримати дружбу, і, подібно Лані, прощати друзів. Коли Критикуюшко не прислухався до однієї з її порад, вона добряче вилаяла його, і по суті, стала ворогом.
Відтоді критичні стріли Олекси полетіли вже не в Бандуровича, а в саму Шапокляк.
Ох і дісталося ж їй. Добре допоміг своєму другові Олексію іще один скромний трудяга сайту Оцеола Соболевський. Він умів додати пекучого перцю в коментарі.
Тоді Шапокляк різко перекинулася у друзі до Бандуровича. Адже він не знав про її закулісні інтриги. Іудина є Іудиною. Вона прекрасно знала, що Бандурович не мовчатиме, і дасть достойну відповідь Критикуюшку.
Так і вийшло, знову розгорілася на сайті війна не на жарт.
Бідному Велимиру Маньєристу доводилося не раз видаляти публікації авторів, що містили образи опонентів.
Та все має свій початок і кінець. Закінчилися і війни Бандуровича з Критикуюшком. І до цього приклала свою добру руку Лана Мирило-Всепрощенська. Вона знала, що вони - колишні друзі, і намагалася їхні стосунки спрямувати у русло доброти і взаєморозуміння.
Врешті так і сталося. Поети на одній із презентацій потисли одне одному руки і обнялися. І розговорилася. І, зрозуміло, не могли обійти постаті Іудини. І з'ясували,
як вона, по черзі, серйозно, стравлювала їх лобами. І вони, двоє білих воронів, об'єдналися проти чорної ворони. Як умів, їм завжди підсобляв і Оцеола Соболевський.
Пір'я вискубали так, що Іудина-Лайя піджала хвоста, і вирішила зімітувати свій відхід із сайту. Мовляв, її тут великорозумну інтелектуалку, не сприймають і ображають.
І справді, десь місяць-півтора її на сайті "Робітень" не було ні видно, ні чути.
А тоді раптом вигулькнула знов із заявами, що треба освіжити сайт її неповторно-оригінальною творчістю. Цим самим вона плюнула в душу усім іншим авторам.
Бандурович з Критикуюшком переглянулись:
- Що, дамо перцю чорноротій вороні?
- Та треба б, - погодився Бандурович.
- Ну, Ви, хлопці, не забувайте, що вона все ж таки жінка, - як завжди в своєму дусі, зауважила Лана Мирило-Всепрощенська.
- Лано, дорога, треба об'єднуватися не за статтю, а за духом, і мастю, навіть, якщо хочеш, - зауважив Бандурович, - і якщо ми - білі ворони з тобою, то вона - таки чорна. І їй серед нас - не місце.
- І ми ще мало їй пихи збили, - підтримав його Критикуюшко.
- Ну дивіться, я вже не втручаюся в це, мовила Лана. Хоч більше - на вашому боці.
А може вона - Шапокляк - не біла, і не чорна, а сіро-буро-малинова ворона, - подумав Бандурович, як там у Маяковського, побільше поетів... різних...
Хай живе Іудина в Україні, аби шкоди не робила?
15 вересня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
