Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.09
19:11
Як захочеться дізнатись,
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
Відкіля взялись п’яниці,
То не Лота пригадаймо,
Але праведного Ноя.
Звісно, що після потопу.
Посадив спасенний Богом
Виноградник із синами.
Сатана тут нагодився.
2026.05.09
17:42
Не я то чую - Незвід чує мною:
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
крадливі кроки здовженої тіні,
розхвиль осінніх огняні прибої,
гілок врізання гостре в небо синє,
Він бачить мною - я його зіниця -
як в ятір часу наловилось листя.
В'юнкий лебедик озеру божиться,
2026.05.09
17:35
Коли війні немає краю
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
і цим завідує балбес,
стає на вуха світ увесь...
«побєдобєсіє» триває,
але як іноді буває –
у супостата збита «спєсь».
Та це, напевне, не поможе
урятувати білий світ,
2026.05.09
13:33
Я чекаю фатальних листів,
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
Громових, як стальні урагани,
Як послання прийдешніх віків,
Неспростовних, ясних, бездоганних.
Хай цей лист розірве суєту,
Хай затопить болото печальне,
Подолає навік пустоту
2026.05.09
09:46
себе обожнюємо ще
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
комусь реально смішно
не причаститися води
із тих господніх діж нам
плекаючи залежну мить
вичавлюючи прищик
оскільки завтра інший щем
не глибший просто інший
2026.05.09
09:25
Айвенго! Будь коханим! Будь живучим!
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
Ба більше – як потужний вовк-вольфрам.
Життя відтворюється у пляшках комбучі,
Співає газом , суне з телеграм.
Але щасливе сховане в Парижі -
Біжить вперед алюром юний Вакх
До лісу за вікном, де ті хто став на л
2026.05.09
09:13
— Я прийшла до вас не за цим,
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
Що у голову вбили, друже?
На столі — сигаретний дим,
Самогон і зів'ялі ружі.
Я прошу, не торкайтесь пліч,
Ваші пальці такі холодні.
Наче ця кришталева ніч
Снігопадом зійшла з безодні.
2026.05.08
23:03
Я і Red Bull - друзі,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
Як то кажуть - нерозлийвода,
Я люблю Red Bull пити,
Red Bull любить вливатись в мої уста.
Когось наша дружба харить,
І ми з редбулом - як серед акул,
Та нам начхати, що хто там каже,
2026.05.08
21:05
Марія Вега (1898-1980)
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
Не дивіться ви так крізь прозурку очей,
джентельмени, піжони та денді!
За п’ятнадцять хвилин не сп’янить мене цей
перший келих духмяного бренді.
Бо я – інститутка, дочка камергера,
2026.05.08
20:33
За обрієм шукань, уже не перших,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
І скільки би їх не нарахував,
Ти знахідкою пошук не завершиш,
Бо це ілюзія і зоровий обман.
Тремке повітря оптику збиває –
Водночас ти і наче на землі,
А виднієшся перед небокраєм,
2026.05.08
18:10
Місто зморене – в облозі,
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
тліють школи і будинки,
люди маються в тривозі –
ні м’якушки, ні скоринки.
Дике ревище сирени,
гул гарматний із-за яру...
І забутий, і смиренний
2026.05.08
17:03
Останній вірш, то все тому віддам.
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
Нехай із крапкою, готовий.
Звіряюся написаним листкам,
Кому не зміг сказати слова.
Шкодую, що невчасно загубив,
Коли на полі звівся серпень.
Невже напередодні довгих злив
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Пом'яни, Україно, Василя...
Декілька днів ця сумна подія не відпускає мене, не іде з голови. Я розповім її, щоб розуміли у якій Україні ми живемо з Вами. Можна оточити себе друзями-однодумцями у ФБ, і почуватися у цьому середовищі відносно спокійно, умиротворено. Та у житті цього зробити не можна, бо усе так переплелося і заплуталося, що можливо і не потрібно бути надто категоричними до тих хто думає інакше, бо ми від цього не набуваємо, а втрачаємо, як на мою думку. Разом з тими, хто відверто ненавидить Україну, ми втрачаємо і цілий пласт тих, хто заплутався, піддався ворожій пропаганді, а вона ж як отрута проникає в організм з голови до п’ят і настільки токсична, що вивести її з організму дуже важко. Не вистачає у нас інколи переконливої аргументації, інколи знань справжньої нашої історії, а інколи просто людського терпіння, щоб переконати опонента. І як наслідок ті що заблукали, заплуталися через зовсім короткий проміжок часу уже не посередині, уже на ворожій стороні.
Днями мій чоловік прийшов з роботи і повідомив, що був на похороні одного малознайомого йому чоловіка: – Знаєш мені сказали, що ідемо хоронити твого побратима. Я здивувався і запитав, якого. Мені мій співробітник відповів, а того що на велосипеді літом і зимою, як і ти, їздить, та ще і з прапором України з того моменту, як почалася війна з Росією. Василем його звали. Я згадав, що не раз бачив цього чоловіка і навіть бачив, як ти з ним розмовляла. Це твій знайомий, що жив у одному з трьох 12-ти квартирних будинків. А знаєш, що мене вразило дуже, що майже ніхто з сусідів не прийшов на похорон. Нас було декілька чоловік. Не було навіть кому віко нести.
Як же мені боляче було чути цю сумну новину. Так дійсно, я знала цього чоловіка, колись давно ми разом працювали у будівельній організації: я інженером, Він механіком. Коли ми переселилися у свій будинок, то часто бачилися у маршрутці. Василь був великим патріотом своєї землі. Коли прийшла повістка його сину на війну, Він не відмовляв сина, не відкупляв, Він пишався, що син його там, на фронті. Ніколи не приховував свою позицію, свої погляди на те, що відбувається навколо, називав речі своїми іменами. І про манкуртів, і про перетворення в недумаючу біомасу. Я дивувалася, що чоловік, який народився поблизу м. Дніпра має таку міцну і незбориму проукраїнську позицію. Інколи читав мені свої коротенькі вірші. Останній раз ми бачилися на початку літа, Він побачив мене біля маршрутки і повернувся бігом у квартиру. Через хвильку Він вибіг тримаючи у руці листок з останнім своїм віршом і попросив, щоб я його виклала на своїй сторінці у інтернеті. Я прочитала, хотіла підправити, потім затуркалася і не опублікувала. Вчора знайшла цей листок і виконую волю Василя.
Сусіди обивателі не простили йому нічого, ні різких його заяв на їх адресу, ні того, що Він не такий, як вони. На похорони не прийшли. То чи далеко ми ментально відірвалися від Донбасу?
Українці – патріоти, пом’янімо Василя.
15.09. 2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пом'яни, Україно, Василя...
Декілька днів ця сумна подія не відпускає мене, не іде з голови. Я розповім її, щоб розуміли у якій Україні ми живемо з Вами. Можна оточити себе друзями-однодумцями у ФБ, і почуватися у цьому середовищі відносно спокійно, умиротворено. Та у житті цього зробити не можна, бо усе так переплелося і заплуталося, що можливо і не потрібно бути надто категоричними до тих хто думає інакше, бо ми від цього не набуваємо, а втрачаємо, як на мою думку. Разом з тими, хто відверто ненавидить Україну, ми втрачаємо і цілий пласт тих, хто заплутався, піддався ворожій пропаганді, а вона ж як отрута проникає в організм з голови до п’ят і настільки токсична, що вивести її з організму дуже важко. Не вистачає у нас інколи переконливої аргументації, інколи знань справжньої нашої історії, а інколи просто людського терпіння, щоб переконати опонента. І як наслідок ті що заблукали, заплуталися через зовсім короткий проміжок часу уже не посередині, уже на ворожій стороні.
Днями мій чоловік прийшов з роботи і повідомив, що був на похороні одного малознайомого йому чоловіка: – Знаєш мені сказали, що ідемо хоронити твого побратима. Я здивувався і запитав, якого. Мені мій співробітник відповів, а того що на велосипеді літом і зимою, як і ти, їздить, та ще і з прапором України з того моменту, як почалася війна з Росією. Василем його звали. Я згадав, що не раз бачив цього чоловіка і навіть бачив, як ти з ним розмовляла. Це твій знайомий, що жив у одному з трьох 12-ти квартирних будинків. А знаєш, що мене вразило дуже, що майже ніхто з сусідів не прийшов на похорон. Нас було декілька чоловік. Не було навіть кому віко нести.
Як же мені боляче було чути цю сумну новину. Так дійсно, я знала цього чоловіка, колись давно ми разом працювали у будівельній організації: я інженером, Він механіком. Коли ми переселилися у свій будинок, то часто бачилися у маршрутці. Василь був великим патріотом своєї землі. Коли прийшла повістка його сину на війну, Він не відмовляв сина, не відкупляв, Він пишався, що син його там, на фронті. Ніколи не приховував свою позицію, свої погляди на те, що відбувається навколо, називав речі своїми іменами. І про манкуртів, і про перетворення в недумаючу біомасу. Я дивувалася, що чоловік, який народився поблизу м. Дніпра має таку міцну і незбориму проукраїнську позицію. Інколи читав мені свої коротенькі вірші. Останній раз ми бачилися на початку літа, Він побачив мене біля маршрутки і повернувся бігом у квартиру. Через хвильку Він вибіг тримаючи у руці листок з останнім своїм віршом і попросив, щоб я його виклала на своїй сторінці у інтернеті. Я прочитала, хотіла підправити, потім затуркалася і не опублікувала. Вчора знайшла цей листок і виконую волю Василя.
Сусіди обивателі не простили йому нічого, ні різких його заяв на їх адресу, ні того, що Він не такий, як вони. На похорони не прийшли. То чи далеко ми ментально відірвалися від Донбасу?
Українці – патріоти, пом’янімо Василя.
15.09. 2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
