
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Пом'яни, Україно, Василя...
Декілька днів ця сумна подія не відпускає мене, не іде з голови. Я розповім її, щоб розуміли у якій Україні ми живемо з Вами. Можна оточити себе друзями-однодумцями у ФБ, і почуватися у цьому середовищі відносно спокійно, умиротворено. Та у житті цього зробити не можна, бо усе так переплелося і заплуталося, що можливо і не потрібно бути надто категоричними до тих хто думає інакше, бо ми від цього не набуваємо, а втрачаємо, як на мою думку. Разом з тими, хто відверто ненавидить Україну, ми втрачаємо і цілий пласт тих, хто заплутався, піддався ворожій пропаганді, а вона ж як отрута проникає в організм з голови до п’ят і настільки токсична, що вивести її з організму дуже важко. Не вистачає у нас інколи переконливої аргументації, інколи знань справжньої нашої історії, а інколи просто людського терпіння, щоб переконати опонента. І як наслідок ті що заблукали, заплуталися через зовсім короткий проміжок часу уже не посередині, уже на ворожій стороні.
Днями мій чоловік прийшов з роботи і повідомив, що був на похороні одного малознайомого йому чоловіка: – Знаєш мені сказали, що ідемо хоронити твого побратима. Я здивувався і запитав, якого. Мені мій співробітник відповів, а того що на велосипеді літом і зимою, як і ти, їздить, та ще і з прапором України з того моменту, як почалася війна з Росією. Василем його звали. Я згадав, що не раз бачив цього чоловіка і навіть бачив, як ти з ним розмовляла. Це твій знайомий, що жив у одному з трьох 12-ти квартирних будинків. А знаєш, що мене вразило дуже, що майже ніхто з сусідів не прийшов на похорон. Нас було декілька чоловік. Не було навіть кому віко нести.
Як же мені боляче було чути цю сумну новину. Так дійсно, я знала цього чоловіка, колись давно ми разом працювали у будівельній організації: я інженером, Він механіком. Коли ми переселилися у свій будинок, то часто бачилися у маршрутці. Василь був великим патріотом своєї землі. Коли прийшла повістка його сину на війну, Він не відмовляв сина, не відкупляв, Він пишався, що син його там, на фронті. Ніколи не приховував свою позицію, свої погляди на те, що відбувається навколо, називав речі своїми іменами. І про манкуртів, і про перетворення в недумаючу біомасу. Я дивувалася, що чоловік, який народився поблизу м. Дніпра має таку міцну і незбориму проукраїнську позицію. Інколи читав мені свої коротенькі вірші. Останній раз ми бачилися на початку літа, Він побачив мене біля маршрутки і повернувся бігом у квартиру. Через хвильку Він вибіг тримаючи у руці листок з останнім своїм віршом і попросив, щоб я його виклала на своїй сторінці у інтернеті. Я прочитала, хотіла підправити, потім затуркалася і не опублікувала. Вчора знайшла цей листок і виконую волю Василя.
Сусіди обивателі не простили йому нічого, ні різких його заяв на їх адресу, ні того, що Він не такий, як вони. На похорони не прийшли. То чи далеко ми ментально відірвалися від Донбасу?
Українці – патріоти, пом’янімо Василя.
15.09. 2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пом'яни, Україно, Василя...
Декілька днів ця сумна подія не відпускає мене, не іде з голови. Я розповім її, щоб розуміли у якій Україні ми живемо з Вами. Можна оточити себе друзями-однодумцями у ФБ, і почуватися у цьому середовищі відносно спокійно, умиротворено. Та у житті цього зробити не можна, бо усе так переплелося і заплуталося, що можливо і не потрібно бути надто категоричними до тих хто думає інакше, бо ми від цього не набуваємо, а втрачаємо, як на мою думку. Разом з тими, хто відверто ненавидить Україну, ми втрачаємо і цілий пласт тих, хто заплутався, піддався ворожій пропаганді, а вона ж як отрута проникає в організм з голови до п’ят і настільки токсична, що вивести її з організму дуже важко. Не вистачає у нас інколи переконливої аргументації, інколи знань справжньої нашої історії, а інколи просто людського терпіння, щоб переконати опонента. І як наслідок ті що заблукали, заплуталися через зовсім короткий проміжок часу уже не посередині, уже на ворожій стороні.
Днями мій чоловік прийшов з роботи і повідомив, що був на похороні одного малознайомого йому чоловіка: – Знаєш мені сказали, що ідемо хоронити твого побратима. Я здивувався і запитав, якого. Мені мій співробітник відповів, а того що на велосипеді літом і зимою, як і ти, їздить, та ще і з прапором України з того моменту, як почалася війна з Росією. Василем його звали. Я згадав, що не раз бачив цього чоловіка і навіть бачив, як ти з ним розмовляла. Це твій знайомий, що жив у одному з трьох 12-ти квартирних будинків. А знаєш, що мене вразило дуже, що майже ніхто з сусідів не прийшов на похорон. Нас було декілька чоловік. Не було навіть кому віко нести.
Як же мені боляче було чути цю сумну новину. Так дійсно, я знала цього чоловіка, колись давно ми разом працювали у будівельній організації: я інженером, Він механіком. Коли ми переселилися у свій будинок, то часто бачилися у маршрутці. Василь був великим патріотом своєї землі. Коли прийшла повістка його сину на війну, Він не відмовляв сина, не відкупляв, Він пишався, що син його там, на фронті. Ніколи не приховував свою позицію, свої погляди на те, що відбувається навколо, називав речі своїми іменами. І про манкуртів, і про перетворення в недумаючу біомасу. Я дивувалася, що чоловік, який народився поблизу м. Дніпра має таку міцну і незбориму проукраїнську позицію. Інколи читав мені свої коротенькі вірші. Останній раз ми бачилися на початку літа, Він побачив мене біля маршрутки і повернувся бігом у квартиру. Через хвильку Він вибіг тримаючи у руці листок з останнім своїм віршом і попросив, щоб я його виклала на своїй сторінці у інтернеті. Я прочитала, хотіла підправити, потім затуркалася і не опублікувала. Вчора знайшла цей листок і виконую волю Василя.
Сусіди обивателі не простили йому нічого, ні різких його заяв на їх адресу, ні того, що Він не такий, як вони. На похорони не прийшли. То чи далеко ми ментально відірвалися від Донбасу?
Українці – патріоти, пом’янімо Василя.
15.09. 2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію