Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Я весь час у русі. Степан Лукасевич.
Степан Лукасевич. Кроки назустріч собі. Тернопіль: Джура, 2006.- 193 с.
Читачам «Вільного життя» (особливо постійним, зі стажем) немає потреби представляти автора - журналіста, науковця, бізнесмена, генерального директора ТзОВ «Завод газового обладнання «Альфа – Газпромкомплект» Степана Лукасевича.
Заслужений журналіст України Богдан Грабовський у передмові «Поле, якого не перейти» репрезентує книгу як мудру, неповторну, відповідальну, як таку, що започатковує літопис нової української дійсності.
Структура книги, її архітектоніка ретельно сплановані, поділені на три частини. Назви глав є мобільно промовистими: «Мою долю звати «Альфа», «Сіль і рани», «Вогонь слова».
Перед нами повна драматургія завершеного явища. Мемуарно зафіксовані події – свого роду театр, ритуальна гра, у якій чітко розрізнені ролі і долі учасників, багато з яких заплатили за участь у цій грі покаліченими долями. Жива атмосфера надій, запитань, дій – це наше з вами життя.
Публіцистичні есе «Вогонь слова» викликають складні почуття: енергетичний барометр показує «болить» і «дуже болить» - не нижче!
Щодо нарисів «Мою долю звати «Альфа», то на мій погляд неофіта – цикл незвичний. Чому? Успішний підприємець некорисливо відкриває секрети й тонкощі бізнесової діяльності. Цей жест видається непояснимим, бо суперечить комерційній логіці, адже всі, хто не з нами – потенційні конкуренти.
Історія «Альфи» оповідна, автобіографічна, документальна. Згідно особистого зізнання автора – сповідальна. Це не риторика – це фактаж, дійсність, конкретика. Ключові слова – праця, навчання й рух!
На завершення із задоволенням цитую автора: «Формула успіху – наполеглива, цілеспрямована праця…відчував потребу здобути щось нове – і вчився…я весь час у русі».
Я впевнена, що книга «Кроки назустріч собі» буде цікавою і корисною для всіх, хто цікавиться українським бізнесом зокрема, а також для всіх шанувальників красного слова. На мій погляд, Степан Лукаcевич – один із творців нашої з вами непростої сучасної історії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я весь час у русі. Степан Лукасевич.
Степан Лукасевич. Кроки назустріч собі. Тернопіль: Джура, 2006.- 193 с.
Читачам «Вільного життя» (особливо постійним, зі стажем) немає потреби представляти автора - журналіста, науковця, бізнесмена, генерального директора ТзОВ «Завод газового обладнання «Альфа – Газпромкомплект» Степана Лукасевича.
Заслужений журналіст України Богдан Грабовський у передмові «Поле, якого не перейти» репрезентує книгу як мудру, неповторну, відповідальну, як таку, що започатковує літопис нової української дійсності.
Структура книги, її архітектоніка ретельно сплановані, поділені на три частини. Назви глав є мобільно промовистими: «Мою долю звати «Альфа», «Сіль і рани», «Вогонь слова».
Перед нами повна драматургія завершеного явища. Мемуарно зафіксовані події – свого роду театр, ритуальна гра, у якій чітко розрізнені ролі і долі учасників, багато з яких заплатили за участь у цій грі покаліченими долями. Жива атмосфера надій, запитань, дій – це наше з вами життя.
Публіцистичні есе «Вогонь слова» викликають складні почуття: енергетичний барометр показує «болить» і «дуже болить» - не нижче!
Щодо нарисів «Мою долю звати «Альфа», то на мій погляд неофіта – цикл незвичний. Чому? Успішний підприємець некорисливо відкриває секрети й тонкощі бізнесової діяльності. Цей жест видається непояснимим, бо суперечить комерційній логіці, адже всі, хто не з нами – потенційні конкуренти.
Історія «Альфи» оповідна, автобіографічна, документальна. Згідно особистого зізнання автора – сповідальна. Це не риторика – це фактаж, дійсність, конкретика. Ключові слова – праця, навчання й рух!
На завершення із задоволенням цитую автора: «Формула успіху – наполеглива, цілеспрямована праця…відчував потребу здобути щось нове – і вчився…я весь час у русі».
Я впевнена, що книга «Кроки назустріч собі» буде цікавою і корисною для всіх, хто цікавиться українським бізнесом зокрема, а також для всіх шанувальників красного слова. На мій погляд, Степан Лукаcевич – один із творців нашої з вами непростої сучасної історії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
