ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.02.24 06:42
Здрастуй, Тату
Портрет поцілувала: «Здрастуй, тату,
Я стала старшою на рік,
Себе, на жаль, ти не вберіг,
Хотіла про одне спитати –
У спокою на небесах,
Чи бачиш ти мене у снах?
Посивіла геть зовсім мати.
Твого не вистача тепла,

Ярослав Чорногуз
2020.02.24 01:04
Чари мольфара
А вечір тихо морщив лоба,
В ріденьких складочках між хмар.
Зими розвіялась подоба
Мов сивий чаклував мольфар.

Так не хотілося морозу
І ожеледиці в льодах…
Лише з трояндою – мімозу

Аліна Майстер
2020.02.23 22:07
Вже помирали діти у Сибіру...
Вже помирали діти у Сибіру,
Бо для держави були вороги.
Не виросли, не квітли, не любили,
А тільки промовляли: «…Ми самі.
Прийди до нас,
Дай слово, дай молитву,
Побудь із нами у важкий цей час».
І янголами стали в тим Сибіру,

Володимир Ляшкевич
2020.02.23 21:24
Там, де ховаються далі
Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
човникам під вітрилами, що не

Євген Федчук
2020.02.23 19:49
Легенда про волошки
Говорила мати єдиному сину:
‘’Ой, у чисте поле не ходи дитино.
В полі тім русалка тебе залоскоче
І додому, синку, вертатись не схочеш.’’
А він синьоокий тільки посміхався,
Вродою у батька-козака удався.
Де би там русалка не залоскотала,
Як дівки пр

Тетяна Левицька
2020.02.23 17:26
Метелики
Без тебе дні журливі у мінорі,
з тобою день - казкова дивина.
Гортаю сторінки своєї долі -
дурману опалима купина.

Приймала за любов і погляд хтивий,
і божевілля пристрасті, утім,
лише тепер я відчуваю, милий,

Олександр Панін
2020.02.23 14:13
Сріблясті браслети
Срібні браслети, тоненькі,
ефемерна краса,
Жіноча магія чарівна,
Незбагненна.
Срібна пісня ельфійська
з вкрапленнями
Чеснот кохання із червоного
золота…

Олександр Сушко
2020.02.23 10:48
Не барись!
Немолодий, трухляві ниють крижні,
Хоча кохатись хочу аж бігом.
Святі цицьки - це краще, аніж грішні,
Хоча у грішниць циці о-го-го!

Зрадливі мужики - бісівське плем'я,
Нікому з них не бачити небес.
Та цілий вік вимучує дилема:

Сергій Губерначук
2020.02.23 08:58
Співана поезія
Я кукурікнув!
Де - ци - бе - ло!
Тіроль пернатий розшматав!
Шалений півень на Говерлу
вночі ногою свійсько став.

Червоний гребінь – сонце килем
над шпилем ґімново зроста.

Королева Гір
2020.02.23 01:45
Почуття збереглись
Стелиться барвінок біля хати,
Медом пахне липа під вікном,
Аромат доноситься від м’яти,
Співи чути за старим млином.

Височіють мальви під стіною,
І зацвів любисток у саду,
Молодість згадаємо з тобою,

Євген Федчук
2020.02.22 17:49
Легенда про барвінок
На невольничім на ринку
В городі Стамбулі
Продавали українку
У часи минулі.
Продавали українку
З довгою косою
Не було на усім ринку
Гарної такої.

Ігор Деркач
2020.02.22 17:12
Синдром щура
                   І
Не до революції... наразі
боїмося іншої зарази...
Є багато цілей та ідей
і критичну набирає масу
армія зомбованих людей.

                    ІІ

Сергій Губерначук
2020.02.22 12:56
Вуж
Пливе мій вуж до витоків мистецтва,
звиваючись, незлякано пливе
по рясту стислому і павутинням скутому
забутому паю покинутих земель,
викручуючи кола на піску,
мов позначки для кубел черепах,
занурюючись у нори для мишей,
малює танці страху у степа

Володимир Бойко
2020.02.22 10:59
Наше
Без взаємокоронації
Відсутня чітка мотивація,
Без взаємобичування
Втрачається сенс існування.
Оманливість незалежності
Блокує інстинкт обережності.
Пильнуйтеся з медведчуками,
Із вірусами та москалями.

Микола Соболь
2020.02.22 09:08
Зі шкільної практики
Хворіє вчитель (в будь-якому віці).
Не має коштів зупинити рак.
Колеги, звісно, скинуть по копійці
Без допомоги у житті ніяк.

Хіба чинуші до проблем насушних?
Ну захворів, це ж не його вина.
Знецінюються нині людські душі.

Олександр Панін
2020.02.22 00:03
Німий крик
Абстрактний вірш


Серед небесних
Чорних громадь
Часу нема,
Каяття не зарадить,
Час,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Проза):

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Проза / ІЗ РАННЬОГО

 КРИЛА

Новела-казка

У лісі Маленька Ялинка почувала себе самотньою. Навколо росли осокори й липи, і вони були не схожі на неї, бо була вона і взимку зеленою і юною, а вони щоосені розгублювали своє вбрання, і зараз, щоб приховати свої оголені сутулі плечі, притрусилися білим снігом. Маленька Ялинка теж притрусилася білим снігом, але зелені голки вперто пробивалися з-під снігової білизни, і це дратувало сусідів.
– Ну чого ти, Маленька Ялинко, хизуєшся своєю зеленню?! Твої голки... бр-р-р... колючі! У них ти схожа на їжака. А ми, поглянь, білі-білі, як лебеді. У нас за плечима ростуть білі крила.
Ми захочемо – полетимо. Не віриш?
Маленька Ялинка мовчала. Їй було дуже самотньо в лісі. Бо поруч не було її вічнозелених сестер.
Однієї ночі вона не могла заснути. Незрозумілі почуття бентежили її. Вона ніколи не бачила нічого, крім цього лісу, куди потрапила невідомо як. І раптом їй забаглося кудись іти, чогось шукати.
Здивовані осокори й липи дивилися, як у ялинки за плечима виростали зелені крила.
– Пхі! Зелені... Де ви бачили зелені крила? – запитав Осокір.
– Зелені крила? Парадокс! – гмикнула Липа.
– Зелені? Нісенітниця – додав Осокір.
– Абра-ка-даб-ра-а! – підсумувала Липа.
Вона була стара й досвідчена. Зелених крил вона не бачила на своєму довгому віку. – Абстракція. Далеко від дійсності. Не полетить!
А Маленька Ялинка стріпнула крилами і... полетіла над осокорами й липами. Над полем і скованою кригою річкою. Вона летіла і не знала куди, але відчувала, що прилетить у свою давню мрію і назавжди залишиться там.
Осокір і Липа були посоромлені. Осокір і Липа, що в білому вбранні здавалися собі схожими на лебедів, вирішили теж летіти. Куди? Яка різниця! Якби летіти. Щоб провчити свою маленьку сусідку. Вони змахнули білими лебединими крильми. Змахнули і... перестали бути схожими на лебедів. Сніг опав з їхніх плечей, і в місячному сяйві серед сліпучої білизни снігів сірі гілки Осокора й Липи були такими недоречними, що їхні брати-сестри хором вимовили:
– Парадокс!
– Абстракція!
А Маленька Ялинка прилетіла в місто. Її радісно зустріли. Одягли в казкове вбрання. Засвітили на ній різнокольорові вогні. Танцювали навколо неї. Співали про неї пісень.
І Маленька Ялинка забула, що недавно вона була самотньою. Не може бути! Вона одвіку тут, серед вірних, щирих друзів. А за плечима у неї завжди були крила. Зелені. Гарні крила. Захоче – і полетить. Але вона не захоче. Їй гарно з людьми.


1968






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2019-10-23 21:03:55
Переглядів сторінки твору 76
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.065 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.264 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.843
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2020.02.05 21:40
Автор у цю хвилину відсутній