Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.26
05:49
Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
2025.11.26
00:16
Ой, Сергію, Сергію,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
2025.11.25
18:07
Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
2025.11.25
15:00
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
2025.11.25
13:49
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
2025.11.25
13:06
Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
2025.11.25
12:59
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Проза
/
ІЗ РАННЬОГО
КРИЛА
– Ну чого ти, Маленька Ялинко, хизуєшся своєю зеленню?! Твої голки... бр-р-р... колючі! У них ти схожа на їжака. А ми, поглянь, білі-білі, як лебеді. У нас за плечима ростуть білі крила.
Ми захочемо – полетимо. Не віриш?
Маленька Ялинка мовчала. Їй було дуже самотньо в лісі. Бо поруч не було її вічнозелених сестер.
Однієї ночі вона не могла заснути. Незрозумілі почуття бентежили її. Вона ніколи не бачила нічого, крім цього лісу, куди потрапила невідомо як. І раптом їй забаглося кудись іти, чогось шукати.
Здивовані осокори й липи дивилися, як у ялинки за плечима виростали зелені крила.
– Пхі! Зелені... Де ви бачили зелені крила? – запитав Осокір.
– Зелені крила? Парадокс! – гмикнула Липа.
– Зелені? Нісенітниця – додав Осокір.
– Абра-ка-даб-ра-а! – підсумувала Липа.
Вона була стара й досвідчена. Зелених крил вона не бачила на своєму довгому віку. – Абстракція. Далеко від дійсності. Не полетить!
А Маленька Ялинка стріпнула крилами і... полетіла над осокорами й липами. Над полем і скованою кригою річкою. Вона летіла і не знала куди, але відчувала, що прилетить у свою давню мрію і назавжди залишиться там.
Осокір і Липа були посоромлені. Осокір і Липа, що в білому вбранні здавалися собі схожими на лебедів, вирішили теж летіти. Куди? Яка різниця! Якби летіти. Щоб провчити свою маленьку сусідку. Вони змахнули білими лебединими крильми. Змахнули і... перестали бути схожими на лебедів. Сніг опав з їхніх плечей, і в місячному сяйві серед сліпучої білизни снігів сірі гілки Осокора й Липи були такими недоречними, що їхні брати-сестри хором вимовили:
– Парадокс!
– Абстракція!
А Маленька Ялинка прилетіла в місто. Її радісно зустріли. Одягли в казкове вбрання. Засвітили на ній різнокольорові вогні. Танцювали навколо неї. Співали про неї пісень.
І Маленька Ялинка забула, що недавно вона була самотньою. Не може бути! Вона одвіку тут, серед вірних, щирих друзів. А за плечима у неї завжди були крила. Зелені. Гарні крила. Захоче – і полетить. Але вона не захоче. Їй гарно з людьми.
1968
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КРИЛА
Новела-казка
У лісі Маленька Ялинка почувала себе самотньою. Навколо росли осокори й липи, і вони були не схожі на неї, бо була вона і взимку зеленою і юною, а вони щоосені розгублювали своє вбрання, і зараз, щоб приховати свої оголені сутулі плечі, притрусилися білим снігом. Маленька Ялинка теж притрусилася білим снігом, але зелені голки вперто пробивалися з-під снігової білизни, і це дратувало сусідів.
– Ну чого ти, Маленька Ялинко, хизуєшся своєю зеленню?! Твої голки... бр-р-р... колючі! У них ти схожа на їжака. А ми, поглянь, білі-білі, як лебеді. У нас за плечима ростуть білі крила.
Ми захочемо – полетимо. Не віриш?
Маленька Ялинка мовчала. Їй було дуже самотньо в лісі. Бо поруч не було її вічнозелених сестер.
Однієї ночі вона не могла заснути. Незрозумілі почуття бентежили її. Вона ніколи не бачила нічого, крім цього лісу, куди потрапила невідомо як. І раптом їй забаглося кудись іти, чогось шукати.
Здивовані осокори й липи дивилися, як у ялинки за плечима виростали зелені крила.
– Пхі! Зелені... Де ви бачили зелені крила? – запитав Осокір.
– Зелені крила? Парадокс! – гмикнула Липа.
– Зелені? Нісенітниця – додав Осокір.
– Абра-ка-даб-ра-а! – підсумувала Липа.
Вона була стара й досвідчена. Зелених крил вона не бачила на своєму довгому віку. – Абстракція. Далеко від дійсності. Не полетить!
А Маленька Ялинка стріпнула крилами і... полетіла над осокорами й липами. Над полем і скованою кригою річкою. Вона летіла і не знала куди, але відчувала, що прилетить у свою давню мрію і назавжди залишиться там.
Осокір і Липа були посоромлені. Осокір і Липа, що в білому вбранні здавалися собі схожими на лебедів, вирішили теж летіти. Куди? Яка різниця! Якби летіти. Щоб провчити свою маленьку сусідку. Вони змахнули білими лебединими крильми. Змахнули і... перестали бути схожими на лебедів. Сніг опав з їхніх плечей, і в місячному сяйві серед сліпучої білизни снігів сірі гілки Осокора й Липи були такими недоречними, що їхні брати-сестри хором вимовили:
– Парадокс!
– Абстракція!
А Маленька Ялинка прилетіла в місто. Її радісно зустріли. Одягли в казкове вбрання. Засвітили на ній різнокольорові вогні. Танцювали навколо неї. Співали про неї пісень.
І Маленька Ялинка забула, що недавно вона була самотньою. Не може бути! Вона одвіку тут, серед вірних, щирих друзів. А за плечима у неї завжди були крила. Зелені. Гарні крила. Захоче – і полетить. Але вона не захоче. Їй гарно з людьми.
1968
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
