ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олег Вишень
2019.11.22 20:51
Кохай ненависті прозорість –
Не лячні щірі почуття.
Весь жах в брехні…
Примари світу…

2019 рік

Олег Вишень
2019.11.22 20:49
Зірка зірвалась і летить,
Той нескінченний шлях,
Що в міліарди разів,
Коротший за моє існування.

Що я знаю про час?
Коли на моє бажання,
Поки летить впавши зоря,

Ігор Федів
2019.11.22 19:55
Волію обрії наздоганяти,
Де утворилися у долі силуети,
Але вона не хоче показати
Утаємничені у вимірі сюжети.
Бажання нині є іти до краю,
І не боятися за дії прорахунків,
Дізнатися, які шляхи до раю,
Ціну пекельної безодні подарунків,

Надія Тарасюк
2019.11.22 19:26
Боюсь наполохать…
тишу, —
погідність до сліз красива.
Мовчанкою меседж пише —
плетуть
павучки вітрила,
і линуть у простір
Нету

Сергій Губерначук
2019.11.22 16:31
Поро моя пізня,
злякана зимою,
не тремти останнім листом,
не біжи за мною
жовтим вітром,
шляхом битим,
полем, полем, полем…

Адель Станіславська
2019.11.22 12:59
Уже не дівчинка, прийми себе таку...
Твої роки набуток, а не втрата.
Собі обрала долю нелегку...
Та й не було легких, щоб обирати.
Лише по силі... Хочеться казок?
Твоя вже черга їх оповідати...
Плетеш зі слів намистечка разок
дівчаті в тобі, що не

Олександр Сушко
2019.11.22 12:30
Дух свободи! Ох і затуркали простий люд баєчкою, що часник допомагає від вампірів! Ох і наплели! А люди й вірять. Насправді ж, від упиряк допомагають квашені огірки. І капуста, до речі, також. Тушкована теж годиться. Тут головне ловкенько її наїс

Тетяна Левицька
2019.11.22 12:03
Смарагдова, шикарна омела -
душа у душу з в'язом пелехатим.
Корінням у його кору вросла,
щоб разом сонце з висоти плекати.

Їй так пасує осінь золота -
руді, червоні кольори, гарячі.
Та стелиться землею самота,

Микола Дудар
2019.11.22 11:55
Ветер с кармана выпал…
Дождь убежал куда-то
Редкий на случай выпад
Закон домино вне даты…
Катятся дни со спешкой
День ото дня - проведал
Близ королевы пешкой
Вместо любви-обеда…

Галина Сливка
2019.11.22 09:49
Співає долам стужею сурма,
Розлук туга волочиться стежею.
Маркітно їй. І спокою нема.
Яку яву побачить за межею?

І чеше вітер гребенями віть
Пресиву біль* невичахлого зводу.
Замерзлі пучки в трійцю в'яжуть мить

Віктор Кучерук
2019.11.22 08:34
Г. С...
Як рибак на поклажу
у безводнім краю, –
я на тебе ображусь
і на час розлюблю.
Бо чекати несила
на дзвінки чи листи
на очікувань хвилях

Микола Соболь
2019.11.22 05:37
Тиха ніч запалила вогні,
Прилюлюкала води Дніпрові.
І так затишно стало мені
Край ріки у розкішній діброві.

Зрідка вітром гойдне очерет,
Заспівають листочки про літо…
Легковію, небесний поет,

Марґо Ґейко
2019.11.21 18:42
Земля садів – рокована земля.
Я йду по ній тісними манівцями,
Приречено зітхають свіжі ями,
Чи може це примарилось здаля.

Давно не турбували павука
У вензелі чавунної калитки,
Мені чортополох прилип до литки,

Галина Сливка
2019.11.21 17:05
Півподихом, півдумкою, півсловом,
Півкроком споловинивши сніги,
Північ свою за полудень готова
Віддати... Та немає півснаги...
Півдолею півморя-океану
Не надчерпнеш... То де ж тоді межа?
Зціли мене, пташину безталанну.
Поділена - сама собі чужа...

Олена Побийголод
2019.11.21 16:46
Володимир Висоцький. «Аліса»

Послухайте всі, як злий жереб морив
Папугу - грозу та пірата морів!

В лісах, де папая - найперший попас,
я ріс не на вбогій перловці;
мене, ще папужка, спіймав папуас

Сергій Губерначук
2019.11.21 16:31
Я перевдягся в чорного сича.
Сів уночі на дерево печалю.
Але ж така невпевнена печаль.
Я ще сміюсь – і в радості скучаю.

Від одинокості до смерті тільки крок.
Я це читав – але це ти писала.
Не я сміюсь – сміється мій порок
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Проза / ІЗ РАННЬОГО

 КРИЛА

Новела-казка

У лісі Маленька Ялинка почувала себе самотньою. Навколо росли осокори й липи, і вони були не схожі на неї, бо була вона і взимку зеленою і юною, а вони щоосені розгублювали своє вбрання, і зараз, щоб приховати свої оголені сутулі плечі, притрусилися білим снігом. Маленька Ялинка теж притрусилася білим снігом, але зелені голки вперто пробивалися з-під снігової білизни, і це дратувало сусідів.
– Ну чого ти, Маленька Ялинко, хизуєшся своєю зеленню?! Твої голки... бр-р-р... колючі! У них ти схожа на їжака. А ми, поглянь, білі-білі, як лебеді. У нас за плечима ростуть білі крила.
Ми захочемо – полетимо. Не віриш?
Маленька Ялинка мовчала. Їй було дуже самотньо в лісі. Бо поруч не було її вічнозелених сестер.
Однієї ночі вона не могла заснути. Незрозумілі почуття бентежили її. Вона ніколи не бачила нічого, крім цього лісу, куди потрапила невідомо як. І раптом їй забаглося кудись іти, чогось шукати.
Здивовані осокори й липи дивилися, як у ялинки за плечима виростали зелені крила.
– Пхі! Зелені... Де ви бачили зелені крила? – запитав Осокір.
– Зелені крила? Парадокс! – гмикнула Липа.
– Зелені? Нісенітниця – додав Осокір.
– Абра-ка-даб-ра-а! – підсумувала Липа.
Вона була стара й досвідчена. Зелених крил вона не бачила на своєму довгому віку. – Абстракція. Далеко від дійсності. Не полетить!
А Маленька Ялинка стріпнула крилами і... полетіла над осокорами й липами. Над полем і скованою кригою річкою. Вона летіла і не знала куди, але відчувала, що прилетить у свою давню мрію і назавжди залишиться там.
Осокір і Липа були посоромлені. Осокір і Липа, що в білому вбранні здавалися собі схожими на лебедів, вирішили теж летіти. Куди? Яка різниця! Якби летіти. Щоб провчити свою маленьку сусідку. Вони змахнули білими лебединими крильми. Змахнули і... перестали бути схожими на лебедів. Сніг опав з їхніх плечей, і в місячному сяйві серед сліпучої білизни снігів сірі гілки Осокора й Липи були такими недоречними, що їхні брати-сестри хором вимовили:
– Парадокс!
– Абстракція!
А Маленька Ялинка прилетіла в місто. Її радісно зустріли. Одягли в казкове вбрання. Засвітили на ній різнокольорові вогні. Танцювали навколо неї. Співали про неї пісень.
І Маленька Ялинка забула, що недавно вона була самотньою. Не може бути! Вона одвіку тут, серед вірних, щирих друзів. А за плечима у неї завжди були крила. Зелені. Гарні крила. Захоче – і полетить. Але вона не захоче. Їй гарно з людьми.


1968






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-23 21:03:55
Переглядів сторінки твору 31
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.064 / 6.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.242 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.843
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми КАЗКИ
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній