Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.09
14:37
Я не хочу уже прокидатись.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
Хочу бути у магії сну.
Я забуду паролі і дати
І спалю на майдані весну.
Я не хочу вертатись із казки,
Із уяви, чарівних споруд,
Із феєрій, туманів і ласки,
Феєрверків, містерій і пут.
2026.10.09
10:48
— Що до пояснення ранку звитяжного
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
Лису шпаркому у сутінках вечора
Станє зі мною дзвеніти розважливо
Епосом скіфів пательня розпечена.
Контур егрегора часу прадавнього
Темне минулого - зваба незвідана,
Болотоходами стежка уславлена
Долі забутої
2026.10.09
10:39
Я – Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
По кублі своєму
Змій-Король, що повзає
По кублі своєму
Маю подруг, але знай
Що я маю, все для мене
Ось повзу на підвіконня
2026.10.09
09:02
іще палітурка сезонна
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
при вогкій стіні цегляній
у досвіт
фабричні освітлені вікна
залізнодорожні вогні
і цвинтар за переїздом
останній притулок мерця
під ґрунтом жорстким
2026.10.09
06:11
Від листя, очищена вітром, дорога
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
Блищить під ногами, як вимите скло.
Від ранньої стужі зростає тривога:
Чи встигну догнати минуле тепло?
Воно уночі подалося в безодню
Оту, що стіною оточує ліс,
В якому шукатиму в дні прохолодні
Тепло межи сосен,
2026.10.08
17:56
Сидять діди із бабами, згадують минуле.
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
Та не те, що десь від когось мимохідь почули,
А те, що самим малими прийшлось пережити,
З рідних країв податися ледь не на край світу.
Сидять, слухають всі мовчки, не перебивають,
Видно, заново минуле те пережи
2026.10.08
17:02
Я продаю тишу
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
Дірявими шотландськими міхами,
Я міняю тишу
На мідні крейцери,
Карбовані в країні глиняній.
Купіть хоч трохи тиші
Ви, погоничі білих верблюдів -
Альбіносів пустелі необачності.
2026.10.08
16:52
Головний посил вірша Володимира Мацуцького «Всесвітній громе, де ти?» — це не звільнення чи «порятунок» росіян від їхнього власного рабства, а заклик до справедливості, захисту України та покарання агресора.
Автор звертається до вищих сил («Всесвітнього
2026.10.08
15:49
Поспішав Славко до школи,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
запізнитись не хотів:
мав здавати реферата про
породистих котів.
Біг охоче і бадьоро,
хоч портфель був заважкий.
Ось і школа, перший поверх,
2026.10.08
15:35
Оксамитами квітчана Панна
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
Самобутньо вкривала поля.
І ліси, і водойми старанно
Ніжний усміх вбирали здаля.
Не списати словами пейзажі
І прекрасні, барвисті вбрання
Сонцесяйних блискіткових пажів
2026.10.08
15:13
І
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
Розбійники з великої дороги
трамбують меншу із усіх боків,
ніде не припиняються тривоги...
ніхто не кликав їх, а хто привів
неважко здогадатися – це строгі
третейські судді – жупел демагогів
у вигляді ґарантів і братів.
2026.10.08
14:17
У вогняні знемоги дні - провіщені, наснажені,
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
залюблені в меди життя - відроджені і ти, і я.
Це дивний збіг, як оберіг, як долі сміх, дороги біг,
де понад сни - лади струни, і з пелени - синь далини.
І лине буднів тятива туди, де пісня горлова,
де
2026.10.08
13:52
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.10.08
13:23
Я нічого не зміг роздивитись
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
У безглуздій німій темноті.
Я звалився з коня, ніби витязь,
У абсурд і свавілля катів.
Не побачу імен, фотографій
На вечірньому цвинтарі я.
Наче відблиск небачених графік,
2026.10.08
09:45
що сказати що написати друже
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо
2026.10.08
07:29
Заховалася в гущі туману
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
СОЛДАТСЬКА ВЕСНА
Дністро,
Стрімливий,
Наче струм,
В каньйоні струменить…
А я стримлю,
Немов на глум,
На березі…
Ще мить –
І вибухну,
Й полишу пост,
Обридлий,
Наче піст,
І, побажавши сто корост
Статуту,
Через міст
Гайну за Дністер –
Заловлю
Попутку –
І гайда
До дівчини,
Яку люблю,
Яка ще вигляда
Свого солдата-дивака,
Що служить на Дністрі…
Вона ж бо юна ще така,
В такій іще порі,
Коли в душі весна-красна
Свавільно розцвіта;
Вона нічого ще не зна
Й ні в кого не пита
Про шал кохання…
На вустах
У неї – тихий сміх:
Вона живе в моїх листах
І в мареннях своїх;
Мій поцілунок зігріва
Її в холодні дні;
Вона усі мої слова
Повторює ві сні…
…Як остогид цей караул –
Хоч «Калавур!» кричи…
Але ж Дністра шалений гул
Не заглушить нічим –
Він все ліричне покрива
Стихійно, не зі зла:
Не чути,
Як росте трава,
Як гомонить бджола…
А хто почує голос мій
В суцільній глушині?!
Хіба ж раїн солдатський стрій
В крутій бережині…
Хіба ж вітрець із-за горба,
Чи під горбом верба…
Сто раз повторюю: «Хіба…»
І ще сто раз: «Хіба…»
Я перший рік служу,
Я ще
Душею не черствий:
У ній такий цивільний щем –
Хоч сірим вовком вий!
Я ще себе на тім ловлю,
Що – лютий пацифіст –
Армійську муштру не люблю,
Її брутальний зміст;
Мене принижує тупий,
Як мій сержант,
Статут:
За ним – куди лиш не ступи –
Все’дно потрапиш в кут!
«Не хочеш – змусимо!» – горла
На мене старшина.
«Ми з тебе зробимо орла!» –
Волає рать штабна.
А мій комроти
Так
Мою
Розв’язує судьбу:
«На кухні, мать твою, згною,
Відправлю на «губу»!
Не вмієш – навчимо, мудак…»
Отак мій капітан
Мене «виховує»,
Отак
Повчає, ветеран…
«Людмило, дівчинко,
Тобі
Я не писав листів
Тому,
Що знову на «губі»
Мітлою шелестів
Десяток діб…
Мій чорний хліб
Був чорний,
Мов земля,
Від нього я за десять діб
Охляв, немов теля
Колгоспне…
Господи, прости
Метафору дурну,
Я ж ненаписані листи
Спишу на старшину,
На службу рекрутську,
На все,
Що дихать не дає.
А далі… далі Бог спасе,
Якщо він справді є.
Людмило, сонечку,
Стою
Я на нічнім посту
І лиш про тебе,
Про свою
Намічену мету
До ранку думаю –
Лічу
Хвилин лінивий хід.
Їй-богу, вранці я втечу
З поста –
Сховаюсь від
Цієї дійсності!
Терпець
Скінчивсь –
Я вже не жду
Кінця щасливого:
Кінець
Я всьому покладу
Своєю втечею з поста…
Он там, удалині,
Шумлять олюднені міста –
Там знайдеться й мені
Достойне місце;
Там тебе
Знайду…»
…А за Дністром
Безкрає небо голубе
Проміниться добром,
Веселим травнем!
На траві
Ряхтить роси яса,
І барви міняться живі
Там,
Де ряхтить роса.
І я на міст уже ступив,
По мосту вже іду
На правий берег,
У степи,
До міста,
Де знайду
Любов і спокій,
Де нема
Сержантів і старшин,
Де я чуттями усіма
Збагну,
Що не один,
Я не один,
Я – не мішень
Для стріл чужих і куль,
Що буду слухати лишень
Палких брехух-зозуль
І всіх подільських солов’їв…
Яка ж то благодать
Серед розвеснених гаїв
Людмилу цілувать!
І не боятись патрулів,
Ховаючись від них,
Не знать принизливих жалів
І всеармійських лих!
…Наївні мрії
Диваку –
Розрада, ще й яка…
Армійську службу нелегку
Три роки,
До дзвінка,
Тягнув терпляче;
І завжди
В душі моїй жила
І рятувала від біди,
І берегла від зла
Моя Людмила.
Це ж вона
Зуміла без вагань
Всю чашу випити до дна
Жадань і сподівань!
Це ж лиш Людмилі завдяки
Я витримати зміг
Всі капітанські матюки
Й казармений барліг…
…Давно нема того Дністра –
В минулий витік час,
І незабутня та пора
Не вернеться до нас.
Давно вже службу не кляну, –
Багато що забув, –
Та пам`ятаю ту весну
Солдатську:
Певне ж був
Тоді щасливим я...
1963
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СОЛДАТСЬКА ВЕСНА
Поема-спогад
Дністро,
Стрімливий,
Наче струм,
В каньйоні струменить…
А я стримлю,
Немов на глум,
На березі…
Ще мить –
І вибухну,
Й полишу пост,
Обридлий,
Наче піст,
І, побажавши сто корост
Статуту,
Через міст
Гайну за Дністер –
Заловлю
Попутку –
І гайда
До дівчини,
Яку люблю,
Яка ще вигляда
Свого солдата-дивака,
Що служить на Дністрі…
Вона ж бо юна ще така,
В такій іще порі,
Коли в душі весна-красна
Свавільно розцвіта;
Вона нічого ще не зна
Й ні в кого не пита
Про шал кохання…
На вустах
У неї – тихий сміх:
Вона живе в моїх листах
І в мареннях своїх;
Мій поцілунок зігріва
Її в холодні дні;
Вона усі мої слова
Повторює ві сні…
…Як остогид цей караул –
Хоч «Калавур!» кричи…
Але ж Дністра шалений гул
Не заглушить нічим –
Він все ліричне покрива
Стихійно, не зі зла:
Не чути,
Як росте трава,
Як гомонить бджола…
А хто почує голос мій
В суцільній глушині?!
Хіба ж раїн солдатський стрій
В крутій бережині…
Хіба ж вітрець із-за горба,
Чи під горбом верба…
Сто раз повторюю: «Хіба…»
І ще сто раз: «Хіба…»
Я перший рік служу,
Я ще
Душею не черствий:
У ній такий цивільний щем –
Хоч сірим вовком вий!
Я ще себе на тім ловлю,
Що – лютий пацифіст –
Армійську муштру не люблю,
Її брутальний зміст;
Мене принижує тупий,
Як мій сержант,
Статут:
За ним – куди лиш не ступи –
Все’дно потрапиш в кут!
«Не хочеш – змусимо!» – горла
На мене старшина.
«Ми з тебе зробимо орла!» –
Волає рать штабна.
А мій комроти
Так
Мою
Розв’язує судьбу:
«На кухні, мать твою, згною,
Відправлю на «губу»!
Не вмієш – навчимо, мудак…»
Отак мій капітан
Мене «виховує»,
Отак
Повчає, ветеран…
«Людмило, дівчинко,
Тобі
Я не писав листів
Тому,
Що знову на «губі»
Мітлою шелестів
Десяток діб…
Мій чорний хліб
Був чорний,
Мов земля,
Від нього я за десять діб
Охляв, немов теля
Колгоспне…
Господи, прости
Метафору дурну,
Я ж ненаписані листи
Спишу на старшину,
На службу рекрутську,
На все,
Що дихать не дає.
А далі… далі Бог спасе,
Якщо він справді є.
Людмило, сонечку,
Стою
Я на нічнім посту
І лиш про тебе,
Про свою
Намічену мету
До ранку думаю –
Лічу
Хвилин лінивий хід.
Їй-богу, вранці я втечу
З поста –
Сховаюсь від
Цієї дійсності!
Терпець
Скінчивсь –
Я вже не жду
Кінця щасливого:
Кінець
Я всьому покладу
Своєю втечею з поста…
Он там, удалині,
Шумлять олюднені міста –
Там знайдеться й мені
Достойне місце;
Там тебе
Знайду…»
…А за Дністром
Безкрає небо голубе
Проміниться добром,
Веселим травнем!
На траві
Ряхтить роси яса,
І барви міняться живі
Там,
Де ряхтить роса.
І я на міст уже ступив,
По мосту вже іду
На правий берег,
У степи,
До міста,
Де знайду
Любов і спокій,
Де нема
Сержантів і старшин,
Де я чуттями усіма
Збагну,
Що не один,
Я не один,
Я – не мішень
Для стріл чужих і куль,
Що буду слухати лишень
Палких брехух-зозуль
І всіх подільських солов’їв…
Яка ж то благодать
Серед розвеснених гаїв
Людмилу цілувать!
І не боятись патрулів,
Ховаючись від них,
Не знать принизливих жалів
І всеармійських лих!
…Наївні мрії
Диваку –
Розрада, ще й яка…
Армійську службу нелегку
Три роки,
До дзвінка,
Тягнув терпляче;
І завжди
В душі моїй жила
І рятувала від біди,
І берегла від зла
Моя Людмила.
Це ж вона
Зуміла без вагань
Всю чашу випити до дна
Жадань і сподівань!
Це ж лиш Людмилі завдяки
Я витримати зміг
Всі капітанські матюки
Й казармений барліг…
…Давно нема того Дністра –
В минулий витік час,
І незабутня та пора
Не вернеться до нас.
Давно вже службу не кляну, –
Багато що забув, –
Та пам`ятаю ту весну
Солдатську:
Певне ж був
Тоді щасливим я...
1963
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
