ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
СОЛДАТСЬКА ВЕСНА
Дністро,
Стрімливий,
Наче струм,
В каньйоні струменить…
А я стримлю,
Немов на глум,
На березі…
Ще мить –
І вибухну,
Й полишу пост,
Обридлий,
Наче піст,
І, побажавши сто корост
Статуту,
Через міст
Гайну за Дністер –
Заловлю
Попутку –
І гайда
До дівчини,
Яку люблю,
Яка ще вигляда
Свого солдата-дивака,
Що служить на Дністрі…
Вона ж бо юна ще така,
В такій іще порі,
Коли в душі весна-красна
Свавільно розцвіта;
Вона нічого ще не зна
Й ні в кого не пита
Про шал кохання…
На вустах
У неї – тихий сміх:
Вона живе в моїх листах
І в мареннях своїх;
Мій поцілунок зігріва
Її в холодні дні;
Вона усі мої слова
Повторює ві сні…
…Як остогид цей караул –
Хоч «Калавур!» кричи…
Але ж Дністра шалений гул
Не заглушить нічим –
Він все ліричне покрива
Стихійно, не зі зла:
Не чути,
Як росте трава,
Як гомонить бджола…
А хто почує голос мій
В суцільній глушині?!
Хіба ж раїн солдатський стрій
В крутій бережині…
Хіба ж вітрець із-за горба,
Чи під горбом верба…
Сто раз повторюю: «Хіба…»
І ще сто раз: «Хіба…»
Я перший рік служу,
Я ще
Душею не черствий:
У ній такий цивільний щем –
Хоч сірим вовком вий!
Я ще себе на тім ловлю,
Що – лютий пацифіст –
Армійську муштру не люблю,
Її брутальний зміст;
Мене принижує тупий,
Як мій сержант,
Статут:
За ним – куди лиш не ступи –
Все’дно потрапиш в кут!
«Не хочеш – змусимо!» – горла
На мене старшина.
«Ми з тебе зробимо орла!» –
Волає рать штабна.
А мій комроти
Так
Мою
Розв’язує судьбу:
«На кухні, мать твою, згною,
Відправлю на «губу»!
Не вмієш – навчимо, мудак…»
Отак мій капітан
Мене «виховує»,
Отак
Повчає, ветеран…
«Людмило, дівчинко,
Тобі
Я не писав листів
Тому,
Що знову на «губі»
Мітлою шелестів
Десяток діб…
Мій чорний хліб
Був чорний,
Мов земля,
Від нього я за десять діб
Охляв, немов теля
Колгоспне…
Господи, прости
Метафору дурну,
Я ж ненаписані листи
Спишу на старшину,
На службу рекрутську,
На все,
Що дихать не дає.
А далі… далі Бог спасе,
Якщо він справді є.
Людмило, сонечку,
Стою
Я на нічнім посту
І лиш про тебе,
Про свою
Намічену мету
До ранку думаю –
Лічу
Хвилин лінивий хід.
Їй-богу, вранці я втечу
З поста –
Сховаюсь від
Цієї дійсності!
Терпець
Скінчивсь –
Я вже не жду
Кінця щасливого:
Кінець
Я всьому покладу
Своєю втечею з поста…
Он там, удалині,
Шумлять олюднені міста –
Там знайдеться й мені
Достойне місце;
Там тебе
Знайду…»
…А за Дністром
Безкрає небо голубе
Проміниться добром,
Веселим травнем!
На траві
Ряхтить роси яса,
І барви міняться живі
Там,
Де ряхтить роса.
І я на міст уже ступив,
По мосту вже іду
На правий берег,
У степи,
До міста,
Де знайду
Любов і спокій,
Де нема
Сержантів і старшин,
Де я чуттями усіма
Збагну,
Що не один,
Я не один,
Я – не мішень
Для стріл чужих і куль,
Що буду слухати лишень
Палких брехух-зозуль
І всіх подільських солов’їв…
Яка ж то благодать
Серед розвеснених гаїв
Людмилу цілувать!
І не боятись патрулів,
Ховаючись від них,
Не знать принизливих жалів
І всеармійських лих!
…Наївні мрії
Диваку –
Розрада, ще й яка…
Армійську службу нелегку
Три роки,
До дзвінка,
Тягнув терпляче;
І завжди
В душі моїй жила
І рятувала від біди,
І берегла від зла
Моя Людмила.
Це ж вона
Зуміла без вагань
Всю чашу випити до дна
Жадань і сподівань!
Це ж лиш Людмилі завдяки
Я витримати зміг
Всі капітанські матюки
Й казармений барліг…
…Давно нема того Дністра –
В минулий витік час,
І незабутня та пора
Не вернеться до нас.
Давно вже службу не кляну, –
Багато що забув, –
Та пам`ятаю ту весну
Солдатську:
Певне ж був
Тоді щасливим я...
1963
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СОЛДАТСЬКА ВЕСНА
Поема-спогад
Дністро,
Стрімливий,
Наче струм,
В каньйоні струменить…
А я стримлю,
Немов на глум,
На березі…
Ще мить –
І вибухну,
Й полишу пост,
Обридлий,
Наче піст,
І, побажавши сто корост
Статуту,
Через міст
Гайну за Дністер –
Заловлю
Попутку –
І гайда
До дівчини,
Яку люблю,
Яка ще вигляда
Свого солдата-дивака,
Що служить на Дністрі…
Вона ж бо юна ще така,
В такій іще порі,
Коли в душі весна-красна
Свавільно розцвіта;
Вона нічого ще не зна
Й ні в кого не пита
Про шал кохання…
На вустах
У неї – тихий сміх:
Вона живе в моїх листах
І в мареннях своїх;
Мій поцілунок зігріва
Її в холодні дні;
Вона усі мої слова
Повторює ві сні…
…Як остогид цей караул –
Хоч «Калавур!» кричи…
Але ж Дністра шалений гул
Не заглушить нічим –
Він все ліричне покрива
Стихійно, не зі зла:
Не чути,
Як росте трава,
Як гомонить бджола…
А хто почує голос мій
В суцільній глушині?!
Хіба ж раїн солдатський стрій
В крутій бережині…
Хіба ж вітрець із-за горба,
Чи під горбом верба…
Сто раз повторюю: «Хіба…»
І ще сто раз: «Хіба…»
Я перший рік служу,
Я ще
Душею не черствий:
У ній такий цивільний щем –
Хоч сірим вовком вий!
Я ще себе на тім ловлю,
Що – лютий пацифіст –
Армійську муштру не люблю,
Її брутальний зміст;
Мене принижує тупий,
Як мій сержант,
Статут:
За ним – куди лиш не ступи –
Все’дно потрапиш в кут!
«Не хочеш – змусимо!» – горла
На мене старшина.
«Ми з тебе зробимо орла!» –
Волає рать штабна.
А мій комроти
Так
Мою
Розв’язує судьбу:
«На кухні, мать твою, згною,
Відправлю на «губу»!
Не вмієш – навчимо, мудак…»
Отак мій капітан
Мене «виховує»,
Отак
Повчає, ветеран…
«Людмило, дівчинко,
Тобі
Я не писав листів
Тому,
Що знову на «губі»
Мітлою шелестів
Десяток діб…
Мій чорний хліб
Був чорний,
Мов земля,
Від нього я за десять діб
Охляв, немов теля
Колгоспне…
Господи, прости
Метафору дурну,
Я ж ненаписані листи
Спишу на старшину,
На службу рекрутську,
На все,
Що дихать не дає.
А далі… далі Бог спасе,
Якщо він справді є.
Людмило, сонечку,
Стою
Я на нічнім посту
І лиш про тебе,
Про свою
Намічену мету
До ранку думаю –
Лічу
Хвилин лінивий хід.
Їй-богу, вранці я втечу
З поста –
Сховаюсь від
Цієї дійсності!
Терпець
Скінчивсь –
Я вже не жду
Кінця щасливого:
Кінець
Я всьому покладу
Своєю втечею з поста…
Он там, удалині,
Шумлять олюднені міста –
Там знайдеться й мені
Достойне місце;
Там тебе
Знайду…»
…А за Дністром
Безкрає небо голубе
Проміниться добром,
Веселим травнем!
На траві
Ряхтить роси яса,
І барви міняться живі
Там,
Де ряхтить роса.
І я на міст уже ступив,
По мосту вже іду
На правий берег,
У степи,
До міста,
Де знайду
Любов і спокій,
Де нема
Сержантів і старшин,
Де я чуттями усіма
Збагну,
Що не один,
Я не один,
Я – не мішень
Для стріл чужих і куль,
Що буду слухати лишень
Палких брехух-зозуль
І всіх подільських солов’їв…
Яка ж то благодать
Серед розвеснених гаїв
Людмилу цілувать!
І не боятись патрулів,
Ховаючись від них,
Не знать принизливих жалів
І всеармійських лих!
…Наївні мрії
Диваку –
Розрада, ще й яка…
Армійську службу нелегку
Три роки,
До дзвінка,
Тягнув терпляче;
І завжди
В душі моїй жила
І рятувала від біди,
І берегла від зла
Моя Людмила.
Це ж вона
Зуміла без вагань
Всю чашу випити до дна
Жадань і сподівань!
Це ж лиш Людмилі завдяки
Я витримати зміг
Всі капітанські матюки
Й казармений барліг…
…Давно нема того Дністра –
В минулий витік час,
І незабутня та пора
Не вернеться до нас.
Давно вже службу не кляну, –
Багато що забув, –
Та пам`ятаю ту весну
Солдатську:
Певне ж був
Тоді щасливим я...
1963
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію