Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
2026.05.28
16:30
Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
2026.05.28
16:25
Інтро *
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
2026.05.28
16:05
У СВІТІ ІЗ КРИГИ І КРИЦІ...
У літописах суворої Півночі та на пергаментах золотоверхого Києва залишилися слова, які досі пахнуть морською сіллю, річковою прохолодою та гарячою кров’ю. Це історія про Єлизавету, старшу доньку Ярослава Мудрого, яку сканд
2026.05.28
15:05
На морі, де тяжіють схили,
де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...де ні примовок, ні пісень,
де вічні брили, як могили,
на хвильку ліг спочити день.
Поблякли барви полудневі,
зчорніли скелі кам’яні.
Лиш тьмяним видивом – у мреві
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Уривок
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
