Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
17:11
а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє
десь та колись де будівлі зітхали
обважніло здіймаючи пледи тіней
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
2026.02.03
10:48
Співає птах, руйнує темінь
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
2026.02.03
05:30
Їхав би до станції
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
2026.02.02
14:09
Щічки, наче бурячки,
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:43
Час випускати на волю синиць -
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Уривок
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
