Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска,
Ти життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Струмок надій змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Уривок
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
