Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
16:00
У сьогодні про тишу прошу -
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
Знак згори мені–чапля північна,
Світ давно у знемозі двобічній,
Двері в пекло відкриті дощу.
Заплети довгі коси весні!
Вже закінчене справжнє минуле,
Деградує лискуче поснуле,
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
2026.05.21
09:41
Сьогодні - Всесвітній день вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
ракетний удар залишає руїни…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я — українець!
По ночах небо геть червоне,
2026.05.21
09:06
Тут спочиває Той, хто зводив храми на руїнах власного серця.
Князь, що тримав небо над Руссю,
поки його власна земля йшла з-під ніг у глибини річкові.
Ліворуч від нього – Любава,
тиха течія його юності, що втопила в собі його перші сни.
Вона – жива
2026.05.20
20:20
Раптом одчуєш як минає це життя
Порух рук моторніше за усвідомлення
Майбутні ґенерації непережитих мрій
Надіюсь їх зустріти поки порух не зносивсь
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що ві
Порух рук моторніше за усвідомлення
Майбутні ґенерації непережитих мрій
Надіюсь їх зустріти поки порух не зносивсь
І жити щоби видіти світання на зорі
Ми двигалися задля ожвавлення картини
В напрузі й незнатті що ві
2026.05.20
17:04
Щастя — найневизначеніша і найдорожча річ у світі.
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
Просто хоча б сісти в перерві за каву, помріяти.
Дивно, але б я кинув роботу, квартиру машину і друзів.
Кому це потрібно, коли є любов у Парижі з тобою?
Неспішна вечеря, романтика, запітнілі вікна і
2026.05.20
16:36
В довгій тиші - відьми,миші,
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
У глибинах чути хор,
Акцептовані масони
Варять з цинком мельхіор …
Ллється світло недіяння -
Будить вранішній етер,
Спить свідомість… У чеканні
2026.05.20
12:04
БІЛИЙ САРКОФАГ: НІЧ НА СТРІТЕННЯ ДЛЯ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА
На схилі віку, коли вишгородські вітри стали надто холодними, Ярослав сів на березі свого життя, де зустрілися дві стихії: Любов і Мудрість.
Перед його внутрішнім зором, мов у мутних водах Дніпра,
2026.05.20
11:33
О першій ночі я не сплю.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
Шукаю в темнім океані
Величну і нову зорю,
Думки і почуття жадані.
У магмі ночі віднайду
Мінливу трепетну жар-птицю,
Яка народжена з вогню,
Яка мені колись наснилась.
2026.05.20
10:42
Розілляла ніч каву розчинну
на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на долівку вугільних небес.
Ти не бійся, моя серпантинна,
обіцяю, тебе не покину...
Знову лячно? Нехай йому грець!
Та хіба ти не звикла до струсів,
потрясінь і ударів судьби?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Уривок
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
