Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.07
13:41
Звертаюсь вкотре до автівки:
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
Звези мене куди небудь…
А краще все ж до Шепетівки
І зупинитись не забудь
У тім селі, що зріс і виріс
Де цвинтар… школа… сінокос
Малечі зліт… дорослих вирій
І гомін бджілок, вредних ос…
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
2025.11.05
09:26
Знов пливу за течією…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
2025.11.05
02:51
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
2025.11.04
22:11
Із рокера він став перукарем,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ВЕЛИКА» ПОЛІТИКА НА ДВОРОВІМ «П’ЯТАЧКУ»
Уривок
Жили-були прості люди, гомосовєтікуси, віталися-балакали на доброму «суржику», разом випивали-похмелялися, раділи-печалилися. Адреса у всіх була одна: Луганськ, квартал Зарічний. Один великий будинок, один продувний і засмічений двір. Їздили «зарічанці» на заробітки до близького й далекого зарубіжжя. Піднімали економіку Азії та Європи. Одні збагачувались, другі – біднішали, треті впадали в злидні та відчай.
І – раптом! Зарегіонилось і запісуарилось. Так, що ні батьківщини предковічної не видно, ні України нашої не чутно. Де-не-де ще виблискують соціалістичні брязкальця й комуністичні «відрижки» луняться. Мітинги – від виборів до виборів, а вибори ж у нас ніколи не припиняються.
– Ніззя допустить бандеровцев до власті! – кидає запальне гасло найматюкливіший у всьому дворі, а може, й у цілому світі «вєрний лєнінєц» Анатолій Григорович.
– Уря! – підтримує парторга рядовий комуно-шовініст.
Купка темних від довгої робочо-селянської праці бабусь схвально кивають кульбаб’ячими голівками.
– Мертві хапають живих, – каже тихо віруючий п’яничка без власного імені. Це він натякає червоним бабусям, що вони прирікають своїх онуків і правнуків на новітні колгоспи, казарми й бараки Гулагу. Але його ніхто не розуміє: верзе щось, п’яний і недорікуватий.
Бомжик, що таборує у підвалі будинку, відкриває мітингувальникам найпотаємнішу таємницю:
– Ющенко продав нас Америці з потрохами!
Справді-бо, жаль потрохів. Самим мало, а тут іще Буш із Бушихою.
– Юлька-грабіжниця геть втратила совість: правити нами хоче, як бидлом якимсь, – репетує Дуська-муська.
Що ж, бидло воно і є бидло. Ще й козлувате, як влучно «пожартував» батькоподібний, загартований у бандитському середовищі янгол-херувим єнакіївський Вітюша-сирітка. Пожартував з любов’ю та ще й лагідно, зовсім по-материнськи, обматюкав. Приємно, втішно! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Таких, як Віктор Федорович, у нинішній Верховній Раді близько двохсот багнетів, а в обласній раді – рівно сто гострих і отруйних язиків.
У моєму ж дворі – ще виразніший політспектр: дев’яносто відсотків бабусь зі своїми чадами моляться на херувима двічінесудимого, ще дев’ять відсотків люблять Вітренчиху, Симоненка, Базилюка, а разом усі – пишаються своїм собачим путінолюбієм…
Учора мені пропонували забиратися звідси на рідну Сумщину. Сьогодні погрожували змішати з багном. А завтра що – вб’ють?!
«Велика політика» будить у мені величезну, непереборну огиду.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
