ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

В Горова Леся
2026.02.24 22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.

Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...

Володимир Невесенко
2026.02.24 21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.

Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,

Іван Потьомкін
2026.02.24 19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало

Артур Курдіновський
2026.02.24 18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!

Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера

Тетяна Левицька
2026.02.24 14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.

Микола Дудар
2026.02.24 13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…

Ігор Шоха
2026.02.24 13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,

Юрій Гундарів
2026.02.24 12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…

Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі, 

Ірина Вовк
2026.02.24 12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж

Борис Костиря
2026.02.24 11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.

Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,

С М
2026.02.24 05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома

Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе

Вікторія Лимар
2026.02.23 23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.

Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:

Микола Дудар
2026.02.23 21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те

Юрко Бужанин
2026.02.23 17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!

Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і

Артур Сіренко
2026.02.23 16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності

Артур Курдіновський
2026.02.23 16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.

Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Там, де я ніколи не плакав" (2006)

 ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ

Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’яко стелиться: хоч лягай та в тихому півсні помирай, упокорений рідними злиднями, безсиллям фізичним і моральним, звичною для нашої ментальності безвихіддю.
Де та хвалена сита Європа – далеко-далеко від славного Конотопа, від моєї збіднілої з часом ліричної уяви, від моїх зледачілих жадань і мрій.
Шумить здичавілий від безлюддя гай – над маминою могилою в колишній Комуні, над руйновищем колись залюднених співучих марківських хуторів Марусиного, Кобзаревого, Першотравневого. А мене, мов магнітом, тягне-вабить туди, де й стежки-доріжки позаростали...
Позаростали стежки-доріжки, де походили милої ніжки... Мила моя Катруся прочовгала все життя по сумському асфальту, я – по луганському. Так і не зустрілися ми знову після того пам’ятного дня шістдесят четвертого року, коли я востаннє (хіба ж гадалося, що востаннє!) поцілував її...
Позаростали й поцілунки, порослі мохом забуття. Один лиш гай здичавіло шумить – один на всю Україну несходиму.
Самосійно вродило гаєм і на довгобуді перед моїм вікном. Майже два десятки років тому звели стіни висотою в сім поверхів – мала бути поліклініка. Та – «заклинило». Недавно лише один жевжик «виграв у лотерею» цей дорогий довгобуд – хоче «витворити» з нього елітне житло для інших жевжиків. Поліклініка вже непотрібна, нікого в ній «оздоровлювати»...
Та я не про це. Я – про велику руйнацію України. Велику – від гірського Сяну до степового Дону. Руйнацію фізичну, політичну та моральну. За своїм розмахом, за масштабністю вона може перевершити всі історичні Руїни нашого національного існування. Ні президенти наші, ні уряди нічого не робили й не роблять для того, аби запобігти українському лиху. Втрачаємо археологічні й архітектурні пам’ятники сивої старовини, затоплюємо гнилими рукотворними морями першоколиски нашої древньої цивілізації, топчемо потоптом святині, традиції, звичаї. Нині катастрофічно втрачаємо вже останнє і найдорожче – мову своїх пращурів. Про загрозу знищення мови та її носія – народу «голосом волаючого в пустелі» до Президента й уряду, до Верховної Ради, до всіх державних інститутів звертаються видатні вчені, письменники, артисти, кінорежисери, освітяни, «просвітяни», зрештою прості люди-патріоти... Відгуку не чутно ось уже п’ятнадцять «незалежних» років. І навряд чи скоро пролунає той відгук, оскільки скрізь і всім заправляють або цілковиті телепні та тюхтії, або відверті україноненависники.
Триває послідовна, добре спланована й кимось щедро проплачена руйнація Української держави. Дикий гай шумить, базар галасує, юрби і натовпи кричать «Ганьба!» і «Геть!»…
Кому ганьба і кого посилаємо геть зійти з наших стежок-доріг, ми не завше й знаємо. Просто кричимо, бо мовчати вже несила.


2006






  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-24 21:05:25
Переглядів сторінки твору 867
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.783
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Виступи, брифінги, звернення
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній