
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ
Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’яко стелиться: хоч лягай та в тихому півсні помирай, упокорений рідними злиднями, безсиллям фізичним і моральним, звичною для нашої ментальності безвихіддю.
Де та хвалена сита Європа – далеко-далеко від славного Конотопа, від моєї збіднілої з часом ліричної уяви, від моїх зледачілих жадань і мрій.
Шумить здичавілий від безлюддя гай – над маминою могилою в колишній Комуні, над руйновищем колись залюднених співучих марківських хуторів Марусиного, Кобзаревого, Першотравневого. А мене, мов магнітом, тягне-вабить туди, де й стежки-доріжки позаростали...
Позаростали стежки-доріжки, де походили милої ніжки... Мила моя Катруся прочовгала все життя по сумському асфальту, я – по луганському. Так і не зустрілися ми знову після того пам’ятного дня шістдесят четвертого року, коли я востаннє (хіба ж гадалося, що востаннє!) поцілував її...
Позаростали й поцілунки, порослі мохом забуття. Один лиш гай здичавіло шумить – один на всю Україну несходиму.
Самосійно вродило гаєм і на довгобуді перед моїм вікном. Майже два десятки років тому звели стіни висотою в сім поверхів – мала бути поліклініка. Та – «заклинило». Недавно лише один жевжик «виграв у лотерею» цей дорогий довгобуд – хоче «витворити» з нього елітне житло для інших жевжиків. Поліклініка вже непотрібна, нікого в ній «оздоровлювати»...
Та я не про це. Я – про велику руйнацію України. Велику – від гірського Сяну до степового Дону. Руйнацію фізичну, політичну та моральну. За своїм розмахом, за масштабністю вона може перевершити всі історичні Руїни нашого національного існування. Ні президенти наші, ні уряди нічого не робили й не роблять для того, аби запобігти українському лиху. Втрачаємо археологічні й архітектурні пам’ятники сивої старовини, затоплюємо гнилими рукотворними морями першоколиски нашої древньої цивілізації, топчемо потоптом святині, традиції, звичаї. Нині катастрофічно втрачаємо вже останнє і найдорожче – мову своїх пращурів. Про загрозу знищення мови та її носія – народу «голосом волаючого в пустелі» до Президента й уряду, до Верховної Ради, до всіх державних інститутів звертаються видатні вчені, письменники, артисти, кінорежисери, освітяни, «просвітяни», зрештою прості люди-патріоти... Відгуку не чутно ось уже п’ятнадцять «незалежних» років. І навряд чи скоро пролунає той відгук, оскільки скрізь і всім заправляють або цілковиті телепні та тюхтії, або відверті україноненависники.
Триває послідовна, добре спланована й кимось щедро проплачена руйнація Української держави. Дикий гай шумить, базар галасує, юрби і натовпи кричать «Ганьба!» і «Геть!»…
Кому ганьба і кого посилаємо геть зійти з наших стежок-доріг, ми не завше й знаємо. Просто кричимо, бо мовчати вже несила.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ
Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’яко стелиться: хоч лягай та в тихому півсні помирай, упокорений рідними злиднями, безсиллям фізичним і моральним, звичною для нашої ментальності безвихіддю.
Де та хвалена сита Європа – далеко-далеко від славного Конотопа, від моєї збіднілої з часом ліричної уяви, від моїх зледачілих жадань і мрій.
Шумить здичавілий від безлюддя гай – над маминою могилою в колишній Комуні, над руйновищем колись залюднених співучих марківських хуторів Марусиного, Кобзаревого, Першотравневого. А мене, мов магнітом, тягне-вабить туди, де й стежки-доріжки позаростали...
Позаростали стежки-доріжки, де походили милої ніжки... Мила моя Катруся прочовгала все життя по сумському асфальту, я – по луганському. Так і не зустрілися ми знову після того пам’ятного дня шістдесят четвертого року, коли я востаннє (хіба ж гадалося, що востаннє!) поцілував її...
Позаростали й поцілунки, порослі мохом забуття. Один лиш гай здичавіло шумить – один на всю Україну несходиму.
Самосійно вродило гаєм і на довгобуді перед моїм вікном. Майже два десятки років тому звели стіни висотою в сім поверхів – мала бути поліклініка. Та – «заклинило». Недавно лише один жевжик «виграв у лотерею» цей дорогий довгобуд – хоче «витворити» з нього елітне житло для інших жевжиків. Поліклініка вже непотрібна, нікого в ній «оздоровлювати»...
Та я не про це. Я – про велику руйнацію України. Велику – від гірського Сяну до степового Дону. Руйнацію фізичну, політичну та моральну. За своїм розмахом, за масштабністю вона може перевершити всі історичні Руїни нашого національного існування. Ні президенти наші, ні уряди нічого не робили й не роблять для того, аби запобігти українському лиху. Втрачаємо археологічні й архітектурні пам’ятники сивої старовини, затоплюємо гнилими рукотворними морями першоколиски нашої древньої цивілізації, топчемо потоптом святині, традиції, звичаї. Нині катастрофічно втрачаємо вже останнє і найдорожче – мову своїх пращурів. Про загрозу знищення мови та її носія – народу «голосом волаючого в пустелі» до Президента й уряду, до Верховної Ради, до всіх державних інститутів звертаються видатні вчені, письменники, артисти, кінорежисери, освітяни, «просвітяни», зрештою прості люди-патріоти... Відгуку не чутно ось уже п’ятнадцять «незалежних» років. І навряд чи скоро пролунає той відгук, оскільки скрізь і всім заправляють або цілковиті телепні та тюхтії, або відверті україноненависники.
Триває послідовна, добре спланована й кимось щедро проплачена руйнація Української держави. Дикий гай шумить, базар галасує, юрби і натовпи кричать «Ганьба!» і «Геть!»…
Кому ганьба і кого посилаємо геть зійти з наших стежок-доріг, ми не завше й знаємо. Просто кричимо, бо мовчати вже несила.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію