Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.07
19:47
Так сяйво пам’яті про видихи і вдихи
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
Є перевтіленням бар’єру срібних сфер,
Бомонд малих отих у спогляданні грифів
Є узбережжям всесвіту вогню без барвників,
Та те що бачить він – не бачимо допіру -
Так мабуть треба, в тому радості нема,
Тікай до ске
2026.07.07
14:31
Як йдеш крізь терня до зірок –
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
То мимохіть торкаєш неба.
В захмарних розсипах думок
Знаходиш завжди щось для себе.
2026.07.07
14:06
Так зрісся з домом, що уже не хочу
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
Виходити нікуди, хоч убий,
Іти в полон до золотої ночі
Чи відбивати виклики юрби.
У цьому домі радість безумовна
І безкінечна, ніби океан.
Прозріння незглибиме, неспростовне
2026.07.07
12:26
в цій сюрреальності
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
хтось ґазда хтось пролаза
ще дехто думає що він
кіногерой
є і такі хто залюбки
на хліб усіх їх мазав
на хліб із маслом
заробляє бо
2026.07.07
09:40
Зельними, густими коридорами -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
йду без одіяння, шалю, станика -
легшати зі звуками прозорими.
Мною причащаються комарики.
Вивірки несуть гриби та ласощі,
звурджуються обрії віддалені.
Де ви нині, сови усезнаючі -
2026.07.07
08:22
Я з тобою — в розвідку, а ти
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
Чи підеш зі мною на край світу,
Де немає горя, самоти
І блищать цирконієм самшити?
Де гойдає древній океан
Паперовий човник безнадії,
А хмільних очей терпкий дурман
2026.07.07
06:44
Нікола Ремі,
таємний радник найсвітлішого герцога Лотарингії та громадський адвокат його герцогства
Найяснішому Принцю та Найвидатнішому Кардиналу Шарлю Льотаринському*;
Щонайнавдячному Покровителю та Патрону,
Нікола Ремі
БАЖАЄ ВІЧНОГО ЩАСТЯ
Вінце
2026.07.07
06:07
Кривавим почерком накреслені
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
Шляхи проходження ракет,
Та знов лише слова улесливі
Про помочі новий пакет.
Постійно рішення вовтузячи,
Смертей продовжуєте час, -
Ви хочте нам здаватись друзями,
Здійнявши хвилі втішних фраз.
2026.07.06
21:55
Я вмикаю інтонацію
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
Зачаровано-піднесену.
А душа - в реанімації
Білим кольором закреслена.
Ані ноти суму в голосі,
Кожний звук - залізна палиця.
А душа тихенько молиться
2026.07.06
21:50
Гов, агов, агов, агов
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
Торкнися, бейбі
Чи не видиш, не страхаюсь я?
О що ти їй наобіцяв?
І що вона тобі сказала?
О що ти їй наобіцяв?
Тебе я любитиму
2026.07.06
14:02
Така застиглість і драглистість.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
Ми грузнемо у цих лісах,
Там, де промчався юний лицар
У лабіринтах, наче птах.
Попереду важка гонитва,
Нудна, протяжна суєта.
Попереду запекла битва,
Аж квітне стогін у вустах.
2026.07.06
13:16
Як же її звали, діву Бондарівну?
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
Можновладцю кинула в безсоромні очі:
“Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
Тільки згоден пан Каньовський мене розбувати!
Ой волю ж я,пан
2026.07.06
10:20
Рятує слово доки ллється-
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
Вбиває розум доки ллє,
Та то не правда–лиш здається!
А Всесвіт пнеться у своє!
Шовковий ворс пливи над градом,
Серед ампірного рев’ю,
Камінний отвір будь кошлатим,
2026.07.06
10:02
гаразд
усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
усе
простіш мабуть
питво та їжа
писанина
а потім час іще у путь
де нас дива чекають
вірно
2026.07.05
19:57
Фантик зворотнього,згорнутий примхою часу,
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт хтонічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
2026.07.05
14:41
Зібралися діди якось в Клима біля двору.
Вже сонечко понад лісом було на ту пору.
Ще сутінки не настали та вже йшло до того.
Череда понад дворами стоптала дорогу.
Несла молоко із паші, пастух йшов позаду.
Хоч втомлений та з дідами привітався радо.
А
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже сонечко понад лісом було на ту пору.
Ще сутінки не настали та вже йшло до того.
Череда понад дворами стоптала дорогу.
Несла молоко із паші, пастух йшов позаду.
Хоч втомлений та з дідами привітався радо.
А
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Там, де я ніколи не плакав" (2006)
ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ
Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’яко стелиться: хоч лягай та в тихому півсні помирай, упокорений рідними злиднями, безсиллям фізичним і моральним, звичною для нашої ментальності безвихіддю.
Де та хвалена сита Європа – далеко-далеко від славного Конотопа, від моєї збіднілої з часом ліричної уяви, від моїх зледачілих жадань і мрій.
Шумить здичавілий від безлюддя гай – над маминою могилою в колишній Комуні, над руйновищем колись залюднених співучих марківських хуторів Марусиного, Кобзаревого, Першотравневого. А мене, мов магнітом, тягне-вабить туди, де й стежки-доріжки позаростали...
Позаростали стежки-доріжки, де походили милої ніжки... Мила моя Катруся прочовгала все життя по сумському асфальту, я – по луганському. Так і не зустрілися ми знову після того пам’ятного дня шістдесят четвертого року, коли я востаннє (хіба ж гадалося, що востаннє!) поцілував її...
Позаростали й поцілунки, порослі мохом забуття. Один лиш гай здичавіло шумить – один на всю Україну несходиму.
Самосійно вродило гаєм і на довгобуді перед моїм вікном. Майже два десятки років тому звели стіни висотою в сім поверхів – мала бути поліклініка. Та – «заклинило». Недавно лише один жевжик «виграв у лотерею» цей дорогий довгобуд – хоче «витворити» з нього елітне житло для інших жевжиків. Поліклініка вже непотрібна, нікого в ній «оздоровлювати»...
Та я не про це. Я – про велику руйнацію України. Велику – від гірського Сяну до степового Дону. Руйнацію фізичну, політичну та моральну. За своїм розмахом, за масштабністю вона може перевершити всі історичні Руїни нашого національного існування. Ні президенти наші, ні уряди нічого не робили й не роблять для того, аби запобігти українському лиху. Втрачаємо археологічні й архітектурні пам’ятники сивої старовини, затоплюємо гнилими рукотворними морями першоколиски нашої древньої цивілізації, топчемо потоптом святині, традиції, звичаї. Нині катастрофічно втрачаємо вже останнє і найдорожче – мову своїх пращурів. Про загрозу знищення мови та її носія – народу «голосом волаючого в пустелі» до Президента й уряду, до Верховної Ради, до всіх державних інститутів звертаються видатні вчені, письменники, артисти, кінорежисери, освітяни, «просвітяни», зрештою прості люди-патріоти... Відгуку не чутно ось уже п’ятнадцять «незалежних» років. І навряд чи скоро пролунає той відгук, оскільки скрізь і всім заправляють або цілковиті телепні та тюхтії, або відверті україноненависники.
Триває послідовна, добре спланована й кимось щедро проплачена руйнація Української держави. Дикий гай шумить, базар галасує, юрби і натовпи кричать «Ганьба!» і «Геть!»…
Кому ганьба і кого посилаємо геть зійти з наших стежок-доріг, ми не завше й знаємо. Просто кричимо, бо мовчати вже несила.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОЗАРОСТАЛИ СТЕЖКИ-ДОРІЖКИ
Руйнуємо Україну – аж гай шумить!
Шумить-заколисує розбуялий всіма кольорами гай, трава м’яко стелиться: хоч лягай та в тихому півсні помирай, упокорений рідними злиднями, безсиллям фізичним і моральним, звичною для нашої ментальності безвихіддю.
Де та хвалена сита Європа – далеко-далеко від славного Конотопа, від моєї збіднілої з часом ліричної уяви, від моїх зледачілих жадань і мрій.
Шумить здичавілий від безлюддя гай – над маминою могилою в колишній Комуні, над руйновищем колись залюднених співучих марківських хуторів Марусиного, Кобзаревого, Першотравневого. А мене, мов магнітом, тягне-вабить туди, де й стежки-доріжки позаростали...
Позаростали стежки-доріжки, де походили милої ніжки... Мила моя Катруся прочовгала все життя по сумському асфальту, я – по луганському. Так і не зустрілися ми знову після того пам’ятного дня шістдесят четвертого року, коли я востаннє (хіба ж гадалося, що востаннє!) поцілував її...
Позаростали й поцілунки, порослі мохом забуття. Один лиш гай здичавіло шумить – один на всю Україну несходиму.
Самосійно вродило гаєм і на довгобуді перед моїм вікном. Майже два десятки років тому звели стіни висотою в сім поверхів – мала бути поліклініка. Та – «заклинило». Недавно лише один жевжик «виграв у лотерею» цей дорогий довгобуд – хоче «витворити» з нього елітне житло для інших жевжиків. Поліклініка вже непотрібна, нікого в ній «оздоровлювати»...
Та я не про це. Я – про велику руйнацію України. Велику – від гірського Сяну до степового Дону. Руйнацію фізичну, політичну та моральну. За своїм розмахом, за масштабністю вона може перевершити всі історичні Руїни нашого національного існування. Ні президенти наші, ні уряди нічого не робили й не роблять для того, аби запобігти українському лиху. Втрачаємо археологічні й архітектурні пам’ятники сивої старовини, затоплюємо гнилими рукотворними морями першоколиски нашої древньої цивілізації, топчемо потоптом святині, традиції, звичаї. Нині катастрофічно втрачаємо вже останнє і найдорожче – мову своїх пращурів. Про загрозу знищення мови та її носія – народу «голосом волаючого в пустелі» до Президента й уряду, до Верховної Ради, до всіх державних інститутів звертаються видатні вчені, письменники, артисти, кінорежисери, освітяни, «просвітяни», зрештою прості люди-патріоти... Відгуку не чутно ось уже п’ятнадцять «незалежних» років. І навряд чи скоро пролунає той відгук, оскільки скрізь і всім заправляють або цілковиті телепні та тюхтії, або відверті україноненависники.
Триває послідовна, добре спланована й кимось щедро проплачена руйнація Української держави. Дикий гай шумить, базар галасує, юрби і натовпи кричать «Ганьба!» і «Геть!»…
Кому ганьба і кого посилаємо геть зійти з наших стежок-доріг, ми не завше й знаємо. Просто кричимо, бо мовчати вже несила.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
