ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2020.01.19 16:33
Процеси хаосу – дорога у нікуди,
якщо це засоби досягнення мети.
Але ідуть по ній наївні люди –
природа сущого боїться пустоти.

Цивілізація являється пустою
породою землі. Це той же діатез
на мапі океанів, суші і небес,

Олена Музичук
2020.01.19 16:23
Ай! Моє брязкальце
троїсто лунає,
як циганська пісня
мре і серце крає!
Мре і серце крає
на циганській мові.
Кінець пісні, танку, горю
і моїй любові.

Ігор Федів
2020.01.19 12:35
Балакаємо нині про… Турботу,
Якою доля душу обсідає,
Затягує журою у болото…
Немає слів?.. І тема не чіпає?
Поговорімо брате за … Роботу,
Яка не дуже грошей добавляє.
Чекаємо омріяну суботу…
Що і ця тема душу оминає?

Олександр Сушко
2020.01.19 11:27
Порохоботи" чи "ЗЕбіли"?
Біде чи золотий клозет?
Поспільство глупство навпіл ділить,
А я ізнов - ні те, ні се.

Владар наобіцяв пасатів,
Епохи бідності кінець.
Не вірю гномикам пейсатим,

Козак Дума
2020.01.19 09:57
Пролунав останній дзвоник
і настало літо.
У село до баби з дідом
завтра я поїду!

Там червоні помідори,
гарбузи пузаті,
кавунів розлогі гори,

Тетяна Левицька
2020.01.19 08:02
Нащо, Чайко, втрачаєш волосся,
мов останню надію на завтра.
Скільки спити тобі довелося
трунку відчаю, пір'я не варта.

Доля терен, жаливу стелила,
самий рідний топив у  багнюці,
упивались голками чорнила

Микола Соболь
2020.01.19 06:03
Раніше у небо дивився і мріяв про зорі
Думками радів, що людина сягла висоти,
Й лежав на землі у розбитім війною соборі,
У нім і ховався від мряки життя і сльоти.

Роки пролетіли на крилах швидкого Ікару.
Собор відновили, віряни до храму пішли.
Міл

Мессір Лукас
2020.01.18 23:51
Ми сиділи на травичці.
Грали скрипочки й челести.
Я розписував про звички.
Про кохання п’яно-престо.

Ти всміхалася, чи навіть
Реготалася потрхи,
Я вірші читав напам’ять,

Сергій Губерначук
2020.01.18 18:56
Хвилями котиться,
множиться й божиться
щастя народу мого!
і невідомо, якого свого
я відчуваю щастя!
Лину вітрами-просторами
за долинами, горами!
У ліс залітаю,

Оксана Логоша
2020.01.18 18:16
Штормило море.
Навісні вітри
вітрила рвали,рвали чайкам крила,
Кололи скелі на самотні брили.
І був у захваті від отакої гри
Нащадок Тора.
Штормило море.
Мітини рубці-

Тетяна Роса
2020.01.18 16:11
Вітаю вас, Лікарю… О, який ви сьогодні зосереджений… Наче я гордіїв вузол і вам треба вирішити, розплутувати чи розрубати… Лікарю, а ви знаєте, що ви – павук? Па-а-ву-у-у-к… Павучок…. Павучище! Ні-ні, не ображайтесь, бо я теж павук… а-а-а… ні-і-і, я павуч

Козак Дума
2020.01.18 15:46
Мана зелена завела в оману
усіх, сама відправившись в Оман...
Прем’єр же повідомив щодо стану, –
У преЗЕдента в голові туман!

Ігор Деркач
2020.01.18 14:01
Що є, то є... і любі вороги,
і фурії із манією зграї –
винищувати зайве до ноги
у лицедійній халабуді скраю.

І їм найбільше додає снаги,
коли спочатку ніби помічають
та іноді до серця притуляють,

Микола Соболь
2020.01.18 06:10
Війною засмальцьована душа,
Чи відчуваєш насолоду миру?
Написано: "не сотвори кумира"...
Вона ж у пекло бою вируша.

Бо їй болить зруйнований Донбас,
Тортури побратимів у полоні
І сльози матерів гірко-солоні

Уляна Світанко
2020.01.17 21:44
Пробачити здатен лиш той, хто страждав,
Нікому про це не зізнавшись,
Миритися вкотре не бачу підстав,
Я думаю так, хтось інакше.

Уміння прощати - справжнісінький труд:
Забути слова та образи,
А нерви киплять, накопичую бруд

Мессір Лукас
2020.01.17 20:51
Зелена муха – муха гнойова
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.

На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тарас Ріль
2020.01.18

Юра Ясінський
2019.11.13

Станіслав Н
2019.11.12

Микола Кора
2019.09.01

Анастасія Романюк
2019.08.04

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Андрій Будкевич (1962) / Проза

 СТЕПАН ЖИЛЯК: МИТЕЦЬ, ЯКИЙ ВИТВОРЮЄ УКРАЇНСЬКЕ БАЧЕННЯ В СКУЛЬПТУРІ.*
Образ твору Скульптура… Етимологія слова походить від латинського sculpo – вирізати, висікати. Твори цього виду образотворчого мистецтва мають тривимірну, об’ємну форму, та виконуються із різних матеріалів, пластичних або твердих.

Ліпку мало просто любити, бо це один з найскладніших і найважчих шляхів у мистецтві. Мусить буяти пристрасть, яка надихне творити ледь не щоденно, треба ще й бути терплячим у процесі копіткої праці. Тоді забуваються усі приземлені проблеми і клопоти, скульптор повністю віддається чудодійству творення. У блискучому романі Д. Вейса про геніального скульптора Родена є такий красномовний уривок:

- Значить, я божевільний, якщо хочу стати скульптором. Невже це така божевільна ідея?
- Навіть якщо ти вкладеш в камінь все життя і всього себе, невідомо, чи досягнеш ти чогось, - відповів Лекок. Мендрон підхопив:
- Ліпка – це самий дорогий спосіб заробляти собі на хліб. Небо чи там копиця не можуть служити вам моделлю, як, до прикладу, Мілле. Потрібні люди, а їм треба платити. В жодному виді мистецтва не вкладаєш так багато, а отримуєш так мало…».

Праця скульптора рукотворна, чутливі пальці вміло використовують можливості матеріалу, образи людей минулих років і віків оживають у робітні творця. Правдивість, простота, ліризм і поетика присутні у витворах скульптора, але, окрім них – стоїцизм і велич духу тих, хто горішнє мав у бутті за первинне. Енергетичні струмені породжені єством митця, тепло рук і помисли залишаються у завершеній скульптурі.

Степан Жиляк той митець, якому чужа філософія споживацького способу життя, він не сприймає і не приймає лицемірство, фальш, облуду, чи не тому звертається у творчості до великих, видатних постатей нашого народу, державних і духових провідників, - короля Данила, першого генія українства -Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Дмитра Яворницького, Миколи Гоголя…
Дивишся на роботи автора і гадка зринає, вони дуже українські. Один з найвагоміших факторів впливу є мова (хай і непрямий). Науковець з берегів Дніпра Василь Шевцов переконує: «Якою мовою ми спілкуємося, такою мовою думаємо, такі й результати творчості думки. Мова не просто інструмент спілкування, це «програмний пакет» вирішення задач, призначення даному етносу».

Про архіважливість мови у творчості писав і мислитель Р. Кісь: «Де немає повноводного українського мовленнєвого русла, де творець культури (художник, літератор, режисер, архітектор) не «купається» у живих комунікативних потоках рідного мовлення, не занурюється у «своє» спілкування – там його психокультурне життя неминуче розконцентровується чи того гірше – розщеплюється, роздвоюється. Формотворення починається вже у мовленні. Етос мовлення – це і є етос самої культури, і він – подібно до пахощів – хоч і не видимий, але пронизує собою геть чисто усе, усі культурні структури – у тому числі і творчість художника, і письменника, і скульптора…».

Дійсно, за допомогою асоціативного ореолу мови, митець створює свій індивідуальний український світ.

Блукає у творчих спільнотах думка, - що в мистецтві нічого нового не може бути створено, але, хто дуже прагне, той знайде як зуміти бодай промовити по – своєму, віднайти свою вузьку стежину. В думках нерідко триває гарячковий пошук, як саме втілити певну ідею. Якщо ж ця особлива напруга зникне, то і сам творець стане спокійним, навіть збайдужілим, застиглим, як бронза…

Михайло Гаврилко** – український скульптор, художник і літератор початку ХХ століття зауважував: «Техніку вважаю не ціллю, а тільки способом, техніка є зброєю артиста, як меч у вояка, а ціллю творчости – композиція…».

Зупинімо ж свою увагу на деяких роботах автора. Скульптор неодноразово створював образ Т. Шевченка, волхва і національного Пророка. Великий Тарас у витворах митця, що в молодому віці, чи вже у зрілі роки наділений зором, поглядом езотерика, він має дар будителя, є вчителем народу, до заповітів якого не надто дослухаємося…

Вираз обличчя і вся постать Миколи Гоголя ніби промовляє про високість поривань і думок письменника, може і про роздвоєність його єства. Ймовірним бачиться і…. потужне прагнення рвонути геть з холодного і чужого Петербургу до рідних земель Полтавщини?...

Ганна Горенко (Анна Ахматова) поетка українського родоводу, хоча й не дуже це визнавала. Витончена жіноча натура, вираз обличчя оповитий сумом, але і повний рішучості, хіба не в такі миттєвості народжуються подібні рядки?...

«Та клянусь тобі янгольським садом,
Чудотворною іконою клянусь
І ночей наших полум’яним чадом –
Я до тебе ніколи не повернусь».

Липень 1921 року. (переклад мій, А.Б.)

Степаном Жиляком у співпраці з архітектором В. Шульгою, користаючись консультаціями професора С. Стороженка був створений пам’ятник до 350- ліття Жовтоводської битви, який встановили 28 червня 1998 року у селі Жовтоолександрівці Січеславської області.

Перебуваючи у робітні скульптора, до речі, уродженця Івано – Франківщини, котрий від 1982-го року мешкає і творить у Дніпрі, ще і ще раз вдивляюся у скульптурні роботи: «В’їзд у Єрусалим», «Літа минають», «Мамині руки», «Двоє», багато ще… Не оминеш увагою «Чорногору», що створена у вигляді оголеної жінки, «Скіфська мадонна» чарує, «Зоряна», створена автором на свій лад, але помітний тонкий вплив великого Архипенка…

Зізнаймося самі собі, нині, завдяки руйнівному впливу ЗМІ, перш за все ТБ, у більшості втрачене бачення і відчуття справжньої краси. Мистецтво у масі сприймається на противагах – «подобається» чи «не подобається». Буває глядачі дивляться на твори очима місцевих мистецтвознавців, які дотепер грішать «радянським» (московським) світоглядним баченням і мисленням. Немає тієї поваги до людей, котрі в самотності несамовито уречевлюють у пластиці свою душу. Та не потрібно засуджувати цю публіку, провина ж бо лягає на її виховників…

Роки не йдуть, а мчать, завдання митці ставлять перед собою вагомі – вдосконалюватися, продовжувати експерименти і творити. Залишається дослухатися до значимих рядків із заповіту О. Родена:

«Пристрасно любіть своє покликання. Немає нічого прекраснішого за нього. Воно значно піднесеніше, ніж думає міщанин.
Художник подає великий приклад. Він пристрасно любить свою професію: найвища нагорода для нього – РАДІСТЬ ТВОРЧОСТІ. Шкода, в наш час дехто відноситься з презирством, ненавидить свою роботу. Та світ буде щасливим тільки тоді, коли у кожної людини буде душа художника, інакше кажучи, коли кожен буде знаходити радість у своїй праці.

Мистецтво – прекрасний урок щирості. Справжній художник завжди висловлює те, що думає, не боючись розтоптати існуючі норми. Тим самим він вчить щирості собі подібних…».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.

*Цей текст, дещо скорочений, опублікований у Всеукраїнському культурологічному тижневику «СЛОВО ПРОСВІТИ» №43(1043), від 24- 30 жовтня 2019 року.

**Призабуте ім’я талановитого українця воскресив для нас письменник Р. Коваль






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-27 14:42:57
Переглядів сторінки твору 49
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.752
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.12.14 18:01
Автор у цю хвилину відсутній