Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Андрій Будкевич (1918) /
Проза
ПОГОВОРІМО ПРО МАЛЯРСТВО ВІТАЛІЯ ЛИБИ, ЦЕ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО…*
(Спроба розглянути підтекст творчості митця).
В ужгородському середовищі любителів живопису Віталій Либа відомий як художник, одна картина якого – «Свята Трійця», знаходиться у Ватиканському музеї, а інша – «Христос і хмарочоси», була подарована словацькими політиками тодішньому президенту США Д. Бушу. Творчість живописця відома не тільки в Карпатському краї, а і в сусідніх державах, найбільш – в Словаччині. Там проводилося чимало персональних виставок його картин, з’явилися добрі приятелі, зокрема, Рудольф Шустер, президент Словаччини минулих років. Статті про живопис Віталія Либи час від часу виринали не тільки на шпальтах місцевої преси, а й за кордоном, для прикладу, в газеті «Вечірній Кошіце», авторства Даші Кіралваргової у 2002 році.
Віталій Либа, як і інші художники писав і пише – пейзажі, натюрморти, портрети, але домінантною темою є – релігійний живопис. Він щедрої натури особа, адже передав в дар Ужгородській Українській Богословській Академії 52 роботи сакрального змісту. Не так часто довідуємося про подібні вчинки.
Головне ж завдання для автора тексту, – це спроба висвітлити сутнісне наповнення окремих робіт живописця.
«В житті випадковостей не буває, бувають тільки випадки, які ми, залежно від розуміння або нерозуміння причинних зв’язків, які до цих випадків приводять, називаємо то неминучістю, то випадковістю…», - так міркував Ф. Дюрренматт. Були мабуть і на те причини, що у певний період буття Віталій Іванович став віруючим, що не могло не відобразитися на його творчості. «Пишу багато образів Ісуса, Пречистої Діви Марії, апостолів, мучеників, маю таку потребу, бо раніше, за часів рядянщини малював портрети нечестивих», - відверто зізнається художник.
Доктор мистецтвознавства Іван Хланта вступну статтю до альбому «Віталій Либа. Живопис» назвав – «Його образи викликають глибокі асоціативні переживання». Ці слова можна віднести чи не всього сотвореного митцем у царині живопису.
Він сотні разів звертався до написання образу Ісуса Христа, ми бачимо на численних картинах – вираз болю на обличчі Сина Божого, страждання, роздуми, а понад усе – істинну Любов і Справедливість… Є у художника і три картини, на яких, - «Христос і Петро», де зліва за спиною Ісуса півень, який ось – ось запіє; «Христос і Юда», де теж зліва (!), на задньому плані загін вояків, що очікують наказу; «Христос і Фома», тут Ісус повернув до нас долоню правої руки із ознаками стигматів, Фома у глибокій задумі…
Багато робіт цієї тематики привертають увагу, почасти, «Симфонія дерев’яної архітектури Карпат», там у центрі – зображене Розп’яття Христа на тлі дерев’яних церков в горах Закарпаття; «Карпатський дзвін», - понад маленькими будиночками, позаду яких гори і осінні дерева, - образ Ісуса скорботний, справа – бемкає дзвін, він ніби провісник попередження людям, щось не так у їх бутті, не відповідно заповітам Господнім…
«Отче наш» - одна із найголовніших молитов християн, має велику потужність. В ній прославляється Небесний Учитель, бо ж ми учні і послідовники, мали б такими бути… Прохаємо справжніх, істинних знань, тих, які можемо осмислити сьогодні. Хочемо щоб Господь був милосердним щодо нас, отже, мусимо бути зичливими і добрими до ближніх. Важливі і молитви до Пресвятої Богородиці, котра уособлює – Чистоту, Простоту, Небесну Красу, вона завше молода, квітуча Діва. Саме такою і споглядає на нас із картин Віталія Івановича: «Ясінська мадонна», «Мадонна з немовлям». «Українська мадонна»….
Релігійне малярство у наші дні актуальне, бо вочевидь можна бачити кризу міщанського суспільства. Прозірливий Ю. Евола попереджав нас про наближення Третьої катастрофи – «внаслідок якої вся влада загрожує перейти до останньої традиційної касти, до касти рабів і людей натовпу: разом з відповідними обмеженнями всіх обріїв і цінностей рівнем кількості і матерії…
… Та «культура», якою так гордяться сучасники, ще більше сприяє функціонуванню механізму жахливому, що приводиться в рух грубими, безособовими силами: силою грошей, капіталу, машин…».
Микола Гоголь, який сотворив геніальні «Мертві душі», чи й думав про таке, -що з ходою Часу їх побільшає неймовірно! Фізично живі, а єство змертвіле. Євген Сверстюк у книжці «Гоголь і українська ніч» дав виняткове визначення: «Отже, «мертві душі» - то не просто здичавілі у своїх помістях власники кріпацьких душ – це великий світ існувателів, чиє життя заповнене дрібним і зовнішнім інтересом. Люди, несвідомі власного призначення, позбавлені відчуття глибин і таємниць своєї душі, позбавлені вищої радості і не пробуджені для відчуття Небесної Краси діяльною любов’ю до ближнього.
Споконвічна проблема пробудження й засвічення душі стала місією його життя….».
Віталій потрапив до головного міста Закарпаття разом з батьками у віці трьох років, а народжений у просторих краях Степоградщини (Кіровоградська область). Хлопчаком здобував малярські навики під керівництвом прекрасного педагога З. Баконія (1960 – 1964 рр). Період з 1964 по 1969 рік, це щасливі роки навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Професійний художник, людина доброї душі, чи не тому виникли з –під його пензля такі особливі роботи як: «Спогади доброго міста» І «Спогади доброго села», - бачимо бані храмів, дахи будиночків і Розп’яття Христа… Віталій Либа зріднився з цією найзахіднішою частиною земель України, Ужгород став і його містом. А як запевняв нас А. Моруа, Бальзак любив дивитися з вікна своєї мансарди на дахи Парижа, - «бурі, сірі й червоні, аспідні й черепичні». В мінливості тонів він вбачав «своєрідну принаду: пасмуги світла, що пробивалися крізь нещільно відчинені віконниці… Знизу крізь сизі серпанки туману кидали тьмяне, жовтувате проміння вуличні ліхтарі….», - з «Шагреневої шкіри».
Є у кожного в житті своє місто, у одних – столичне, величне, у других – невеличке, проте дуже давнє, у цьому граді мешкали і творили легендарні творчі постаті – А. Ерделі. Ф. Манайло, Ф. Семан, Є. Кремницька, П. Бедзір, П. Скунць… Про Уж – город створені міти й легенди, будуть творитися і нові…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст дещо змінений, опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ» №41(1041), 10 – 16 жовтня 2019 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПОГОВОРІМО ПРО МАЛЯРСТВО ВІТАЛІЯ ЛИБИ, ЦЕ МОЖЕ БУТИ ЦІКАВО…*
(Спроба розглянути підтекст творчості митця).В ужгородському середовищі любителів живопису Віталій Либа відомий як художник, одна картина якого – «Свята Трійця», знаходиться у Ватиканському музеї, а інша – «Христос і хмарочоси», була подарована словацькими політиками тодішньому президенту США Д. Бушу. Творчість живописця відома не тільки в Карпатському краї, а і в сусідніх державах, найбільш – в Словаччині. Там проводилося чимало персональних виставок його картин, з’явилися добрі приятелі, зокрема, Рудольф Шустер, президент Словаччини минулих років. Статті про живопис Віталія Либи час від часу виринали не тільки на шпальтах місцевої преси, а й за кордоном, для прикладу, в газеті «Вечірній Кошіце», авторства Даші Кіралваргової у 2002 році.
Віталій Либа, як і інші художники писав і пише – пейзажі, натюрморти, портрети, але домінантною темою є – релігійний живопис. Він щедрої натури особа, адже передав в дар Ужгородській Українській Богословській Академії 52 роботи сакрального змісту. Не так часто довідуємося про подібні вчинки.
Головне ж завдання для автора тексту, – це спроба висвітлити сутнісне наповнення окремих робіт живописця.
«В житті випадковостей не буває, бувають тільки випадки, які ми, залежно від розуміння або нерозуміння причинних зв’язків, які до цих випадків приводять, називаємо то неминучістю, то випадковістю…», - так міркував Ф. Дюрренматт. Були мабуть і на те причини, що у певний період буття Віталій Іванович став віруючим, що не могло не відобразитися на його творчості. «Пишу багато образів Ісуса, Пречистої Діви Марії, апостолів, мучеників, маю таку потребу, бо раніше, за часів рядянщини малював портрети нечестивих», - відверто зізнається художник.
Доктор мистецтвознавства Іван Хланта вступну статтю до альбому «Віталій Либа. Живопис» назвав – «Його образи викликають глибокі асоціативні переживання». Ці слова можна віднести чи не всього сотвореного митцем у царині живопису.
Він сотні разів звертався до написання образу Ісуса Христа, ми бачимо на численних картинах – вираз болю на обличчі Сина Божого, страждання, роздуми, а понад усе – істинну Любов і Справедливість… Є у художника і три картини, на яких, - «Христос і Петро», де зліва за спиною Ісуса півень, який ось – ось запіє; «Христос і Юда», де теж зліва (!), на задньому плані загін вояків, що очікують наказу; «Христос і Фома», тут Ісус повернув до нас долоню правої руки із ознаками стигматів, Фома у глибокій задумі…
Багато робіт цієї тематики привертають увагу, почасти, «Симфонія дерев’яної архітектури Карпат», там у центрі – зображене Розп’яття Христа на тлі дерев’яних церков в горах Закарпаття; «Карпатський дзвін», - понад маленькими будиночками, позаду яких гори і осінні дерева, - образ Ісуса скорботний, справа – бемкає дзвін, він ніби провісник попередження людям, щось не так у їх бутті, не відповідно заповітам Господнім…
«Отче наш» - одна із найголовніших молитов християн, має велику потужність. В ній прославляється Небесний Учитель, бо ж ми учні і послідовники, мали б такими бути… Прохаємо справжніх, істинних знань, тих, які можемо осмислити сьогодні. Хочемо щоб Господь був милосердним щодо нас, отже, мусимо бути зичливими і добрими до ближніх. Важливі і молитви до Пресвятої Богородиці, котра уособлює – Чистоту, Простоту, Небесну Красу, вона завше молода, квітуча Діва. Саме такою і споглядає на нас із картин Віталія Івановича: «Ясінська мадонна», «Мадонна з немовлям». «Українська мадонна»….
Релігійне малярство у наші дні актуальне, бо вочевидь можна бачити кризу міщанського суспільства. Прозірливий Ю. Евола попереджав нас про наближення Третьої катастрофи – «внаслідок якої вся влада загрожує перейти до останньої традиційної касти, до касти рабів і людей натовпу: разом з відповідними обмеженнями всіх обріїв і цінностей рівнем кількості і матерії…
… Та «культура», якою так гордяться сучасники, ще більше сприяє функціонуванню механізму жахливому, що приводиться в рух грубими, безособовими силами: силою грошей, капіталу, машин…».
Микола Гоголь, який сотворив геніальні «Мертві душі», чи й думав про таке, -що з ходою Часу їх побільшає неймовірно! Фізично живі, а єство змертвіле. Євген Сверстюк у книжці «Гоголь і українська ніч» дав виняткове визначення: «Отже, «мертві душі» - то не просто здичавілі у своїх помістях власники кріпацьких душ – це великий світ існувателів, чиє життя заповнене дрібним і зовнішнім інтересом. Люди, несвідомі власного призначення, позбавлені відчуття глибин і таємниць своєї душі, позбавлені вищої радості і не пробуджені для відчуття Небесної Краси діяльною любов’ю до ближнього.
Споконвічна проблема пробудження й засвічення душі стала місією його життя….».
Віталій потрапив до головного міста Закарпаття разом з батьками у віці трьох років, а народжений у просторих краях Степоградщини (Кіровоградська область). Хлопчаком здобував малярські навики під керівництвом прекрасного педагога З. Баконія (1960 – 1964 рр). Період з 1964 по 1969 рік, це щасливі роки навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Професійний художник, людина доброї душі, чи не тому виникли з –під його пензля такі особливі роботи як: «Спогади доброго міста» І «Спогади доброго села», - бачимо бані храмів, дахи будиночків і Розп’яття Христа… Віталій Либа зріднився з цією найзахіднішою частиною земель України, Ужгород став і його містом. А як запевняв нас А. Моруа, Бальзак любив дивитися з вікна своєї мансарди на дахи Парижа, - «бурі, сірі й червоні, аспідні й черепичні». В мінливості тонів він вбачав «своєрідну принаду: пасмуги світла, що пробивалися крізь нещільно відчинені віконниці… Знизу крізь сизі серпанки туману кидали тьмяне, жовтувате проміння вуличні ліхтарі….», - з «Шагреневої шкіри».
Є у кожного в житті своє місто, у одних – столичне, величне, у других – невеличке, проте дуже давнє, у цьому граді мешкали і творили легендарні творчі постаті – А. Ерделі. Ф. Манайло, Ф. Семан, Є. Кремницька, П. Бедзір, П. Скунць… Про Уж – город створені міти й легенди, будуть творитися і нові…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
*Цей текст дещо змінений, опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «СЛОВО ПРОСВІТИ» №41(1041), 10 – 16 жовтня 2019 року.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"СТЕПАН ЖИЛЯК: МИТЕЦЬ, ЯКИЙ ВИТВОРЮЄ УКРАЇНСЬКЕ БАЧЕННЯ В СКУЛЬПТУРІ.*"
• Перейти на сторінку •
"ВИРУЮТЬ ПРИСТРАСТІ КОЛЬОРУ…*"
• Перейти на сторінку •
"ВИРУЮТЬ ПРИСТРАСТІ КОЛЬОРУ…*"
Про публікацію
