
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене у житті інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене у житті інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.05.20
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію