Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.22
20:47
ковінька твоїй матері
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
і трясця теж авжеж
нам весело в цій матриці
веселощі без меж
у дишло пропаганду їх
слідкуймо за руками
бо мусора пов’язані
навіки з бандюками
2026.05.22
19:38
А що лишиться? — Хмари плоть химерна,
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
у жмені стуленій добірні ярі зерна,
солодкий мед дбайливої бджоли,
загуслий час непевної вечірньої пори.
Коли підводять янголи тебе до краю,
і золотий Дніпро за обрієм зникає,
і тихій шурхіт від самотнього вес
2026.05.22
18:12
Самотній столик. З кавою горня.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
Самотнє сонце смішно мружить око.
Милуюсь неба звітреним бароко,
де літака сріблястість, мов блешня,
у височіні блиска одиноко...
Здійнявся вітер, завихрив окіл,
зриває листя, віє в очі пилом.
2026.05.22
16:44
до чого йшлося
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
той іній
на моїм волоссі
і коло
обігу води
вона
оте
не приведи
2026.05.22
15:56
Півонії диво розквітло в саду,
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
Рожеве вмивається вранці в росі,
У ніжній, солодкій, пречистій красі,
Натхнення - душі, і гармонії - дух.
Відкинувши геть і тривогу й біду,
Я пещу пелюстки тендітні усі.
Півонії диво розквітло в саду,.
2026.05.22
12:13
Прийду востаннє я у рідний гай
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
Перед від'їздом у краї далекі.
І заспіває пісню водограй,
Тополь і осокорів звучний клекіт.
Прийду востаннє я на цей моріг,
Босоніж стану на зів'ялі трави,
Відчувши гостро, що таке поріг
2026.05.22
10:14
Ми без успіху вилазим
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
На зелене на весні -
Наші крила, ніби клешні
Наше довге, наче сни!
Наші підсумки і поле
Надсилають смертним- Геть! -
Як розчинники для солі ,
2026.05.22
06:14
Шастає, як вітер,
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
Всюдисущий Вітя
Закутками рідного села, -
Начебто заблуда,
Нишпорить повсюди
І розповідає опісля:
Де чималі вишні,
А де нікудишні
2026.05.21
22:06
В хвилини музики печальної
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
Я уявляю плесо скрізь
І голос дівчини прощальний,
І шум поривчастих беріз.
І перший сніг під небом сірим
Серед дрімаючих полів,
І шлях без сонця, шлях без віри
Снігами гнаних журавлів.
2026.05.21
21:10
із ранку визирнеш надвір
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
шахед затійливо тусує
а інтернет попсує всує
іще якийсь вже майже мир
колони із афін пальмір
палестри пейслі та пачулі
туристів зазивають чуйно
і розливають їм altbier
2026.05.21
20:19
Може то ворони,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
А може то граки?
Та точно не сороки,
І точно не круки!
Хоч може то й круки?
Та точно не лелеки!
Я б їх роздивився,
2026.05.21
18:45
У розпечену ніч наче дідько останній вселився,
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
Грім зривається криком надривно у небі знайомім.
Ти вдивляєшся в очі та кажеш про силу безсилля.
Я вдихаю твій запах, торкаючись чорних пачосів.
Дощ накрапує, блискавки простір намічено крають.
Тінь
2026.05.21
18:04
Всяк прагне в небі журавля зловити,
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
Аби не дарма на цім світі жити.
І от вже, наче у руках він б’ється,
Чому ж синиця з дерева сміється?
Бо журавель той вирвався на волю
І над невдалим посміялась доля.
Синицю треба було полювати
Й життєву мудрість
2026.05.21
13:39
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
Щирі мінорні ронделі.
Ранок відтінків пастелі
Тихо шепоче: "Пиши!"
Січень мене залишив
Жити у вічній дуелі.
Пісня моєї душі -
2026.05.21
12:48
Замов мені,
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
що побажаєш.
Я
виконаю те.
На – серце це,
котреє краєш,
бо знаєш –
2026.05.21
12:45
Все той же самий одинокий шлях
І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І та стежина у пригаслім полі,
Як музика, забута у полях,
На маргінесі пам'яті й недолі.
Самотній інок стрінеться тобі,
Як відповідь на болісні питання,
Немов стрибок у мисленній плавбі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
