Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
