Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.14
19:42
Не чуть зозуль в Єрусалимі.
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
Та, зрештою, немає в тім біди,
Коли заходить мова про літа,
Бо кожен день прожитий,
Мов випадково знайдена підкова,
Що чимось пам’ять обпліта.
Блажен, у кого стачить сили
Дослухати зозулю до кінця
2026.05.14
19:35
Під городом під Фелліном гримить канонада.
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
Ляхи з шведами в кривавій зійшлись колотнечі.
Тягарем війна лягла та на козацькі плечі,
Що згодились помагати ляхам – вже й не раді.
На золоті спокусились – та ляхи не платять.
Харчів зовсім не підвозять, а
2026.05.14
19:05
Критикую київську поетесу
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
Виважено, крок за кроком.
А що ще робити з жінками,
Коли 70 років?
2026.05.14
18:56
Фрік - фрікує,
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
Бик - бикує,
ПРОВОКАТОР-ПРОВОКУЄ!
2026.05.14
18:40
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер…
(З останніх поетичних надходжень)
Так, без кохання він не вмер,
хоча з коханням помирав
2026.05.14
15:11
Кажуть, без кохання жити неможливо...
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
Я живу - й нічого! Поки що не вмер.
Я - самодостатній чоловік щасливий,
З радістю виходжу я в прямий етер.
Кажуть, що кохання - вища нагорода...
А у мене інші нагороди є!
Маю гостре слово та кричущу ноту -
2026.05.14
14:22
Четвертий закон Менделя
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
Ми не вивчали в школі.
Мендель дала декому пенделя,
Натякнувши, що цей король голий.
Датчанин Ганс Крістіан Андерсен
І шведка Астрід Лінґрен
Перетнулися в Такера Карлсона,-
2026.05.14
12:40
Суботнім днем я вийду в місто чуле,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
Де заблукала в хащах пустота,
Де воскресає втрачене минуле
Й сідають пилом на асфальт літа.
Побачу, що ніхто не поспішає
І вулиці безлюдні в самоті.
Як проблиски дощу чи водограю,
2026.05.14
12:28
я хочу слів нових
михайль семенко
я хочу слів нових
щоб ці слова
не як полова
щоб як трава
Мабуть, вже понад років десять я уважно стежу за неочікуваними, інколи навіть на межі фолу, маршрутами музи Андрія Мироховича. Недаремно у його вірші, який
2026.05.14
11:52
РУСАЛКА НА ЙМЕННЯ «ЛЮБАВА»
Над Десною тумани, як сиве старе полотно,
Де вода забирає у пам’яті сонячні кроки.
Він – державна печатка, він – мудрість, він – горде вино,
А вона… тільки трави і погляд дівочий глибокий.
Над Десною розлилася ніч, гус
2026.05.14
09:55
мені би невагомого чогось
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
як флейти сякухаті
померти на цій кухні
на цій хаті
оскільки більш
нічого не зійшлось
закинути ще
у пакет сміттєвий
2026.05.14
08:11
Алебастровий дзбан над безоднею лине
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
У руці мозолистій безнадійної драми.
Чи зустрінеться в полі Чигирин з Чигирином
У прадавній задумі, над полину дарами?
В фрагментарному відблиску вічної зброї
Знов палають на сонці теракотові стегна
Від нащадкі
2026.05.14
07:38
Римуються з укриттям
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
Буття і життя доладно.
І твій поетичний тям
Збирає трійне зверцадло.
Так мислиться уночі
В підземній міцній споруді
З барсеткою на плечі,
2026.05.14
07:25
Знов день промайнув, не лишивши світлини
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
на обрії неба в рожевім суцвітті.
А я ж не хотіла в гіркому полину
лишати сльоту на холоднім граніті.
Переболить, та, мабуть, не сьогодні —
ще рана глибока слізьми кровоточить,
і падає вечір у чорну безодню
2026.05.14
06:54
Безжурний світ
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
Дитячих літ
Був щедрим на утіхи
І їхній слід,
На північ й схід, -
Не стерта часом віха.
Тих давніх днів
Звучить мотив
2026.05.13
19:36
Всесвіт, як пазли, вкладає долі
у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у величезну картину часу.
Бачиш, на тім, нині міннім, полі
сіяно-орано люду маса:
крик породіллі і свист нагайки,
лязкіт мечів і чаїний клекіт,
маками квітне земля-китайка
кров'ю просочена вглиб... Далеко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А ПІД НОГАМИ Ж – ПРІРВА
Держава – це вам не ковдра, яку перетягують: кожен смиче у свій бік…
А народ – не канат: досмикаєтеся, що розірветься надвоє, та так, що й вузлом не зв’яжеш.
І лицемірний ваш лозунг: «Два Віктори – одна Україна!» Бо насправді вже існують дві половини ще недавно цілої ковдри; канат усе більше розсмикується, от-от трісне-лусне; а цілісної держави вже немає, бо її розділили на дві нерівні частини: правоберіж Дніпра – то ще наша, хоч і неповна, а лівоберіж – їхня, «приватизована» українофобами-яничарами, продана й перепродана бандитськими кланами, білокам’яній обіцяна-заповідана…
Яйцепадний В. уже так отямився від переляку-стресу, що знов заматерів, хижо гиркає з висоти свого прем’єрства навіть на гаранта нашої державної незалежності. А його друзяки-посіпаки не соромляться поливати сморідним брудом все святе для нас, українців і не українців – патріотів рідної нам землі.
А той В., який обіцяв бандитам тюрми, щось, мабуть, переплутав згарячу або знічев’я: простягнув «яйцепадному» руку.
І пішло, і поїхало! Зголоднілі «регіонали», разом із соціалістами й комуняками, дружньо накинулися на святково-переможний пиріг помаранчевих – живцем почали загризати-з’їдати патріотичних міністрів, призначених на посади за квотою Президента, помаранчевих очільників обласних, міських і районних державних адміністрацій. П’яний банкет «бандюковичів», сколотивши й скаламутивши свої електоральні вотчини, розповсюджується всією Україною: одних опонентів «замочують», інших – опорочують, третіх просто не впускають до їхніх законних кабінетів. Натомість насаджують своїх «подільничків», навіть тих, які вже давно мали би сидіти на заслужених нарах у тихих персональних камерах: Ківалова, наприклад, Шуфрича, Колесникова, Клюєва… Того й гляди, повернуть відомих «феодалів» Щербаня (бідна моя Сумщина!), Засуху, Боделана… За одно й Бакая можуть прилаштувати на тепленьке місце, і хама Білоконя ментовського. Чого лиш не буває в стані переможених після того, як переможці «пожаліють» їх і простягнуть руку на перемир’я чи укладуть із ними «універсал про єдність»!
Здає нас «помаранчевий В.» «яйцепадному В.» за так, ніби ми вже геть непотрібна тара з-під чогось використаного. Сьогодні вже в Луганську жити – вовком вити. Якби ж то хоч вовком, бо я особисто, сімейство моє недолуге загнаними собачатами в глухому кутику скавчимо. Пенсійка у мене та в дружини моєї мізерна, знущальна, бо спільний наш трудовий стаж (понад вісімдесят років!) коштує більшого – якщо не ордена, то бодай медальки. А ми й ковбасу сумнівної якості бачимо раз на місяць, у день отримання «державного пенсіону». Доньці нашій (за те, що під час «вавилонського стовпотворіння» виступила проти кучмістів-яничарів) вліпили на службі сувору догану, позбавили премій і законних надбавок-доплат – у результаті ж нам нічим погашати кредит за холодильник, проплачувати телефон, справно відшкодовувати за квартплату та комунальні послуги. Занепали духом, втратили останній оптимізм (хоч і несправжній, штучний), лаємо обох Вікторів… А що нам лишається робити на лівобережній частині-половині розірваної та роздерибаненої України?!
Клацають хижими зубами-іклами, тупають ногами-колодами «переможені переможці» на всіх поверхах нечесно прихопленої влади. Різні азарови й тіхонови, сімонєнки й мартинюки так розтанцювалися-розгупалися, що й почуття самозбереження втратили – не чують під своїми ногами-товкачами бездонної прірви. Страшна та прірва, страшніша від біблійного пекла – у неї може провалитися геть усе гамузом: держава Україна, бандитський уряд з шовіністичним парламентом, партії і партійки, вожді й вождики… А може, сімонєнки-морозенки якраз цього і добиваються – Москва нагородить їх щедріше за Іуду, ощасливить введенням до кремлівської стайні, «уславить» більше, ніж Кочубея, Пушкаря, Примакова, Боженка…
Невзабарі – Новий рік, Різдво Христове, мій скромний (зате ювілейний) день народження… А там – зиму пережити, душею не зачерствіти, духом не заіржавіти, останні зуби зберегти… І з першим весняним теплом – на Майдан… вже останній Майдан… Там будуть наші, свої – брати і сестри; там будуть наші речники-провідники. Запалимо свічки надії від власних сердець. І переможемо гуртом: луганці й львів’яни, севастопольці й мукачевці, марківці й хоружівці, січеславці й волиняки… Ми здобудемо свою (нашу) Україну! Бандити сядуть-таки в заслужені ними тюрми. Разом з комуняками й шовінюгами.
20.12.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
