Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.21
09:21
Осені прощальної мотив
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
нотами сумними у етері.
Він мене так легко відпустив,
ніби мріяв сам закрити двері.
Різко безпорадну відірвав
від грудей своїх на теплім ложі,
хоч вагомих не було підстав
2025.11.21
02:48
Димок мисливського багаття
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
Серед осінньої імли...
Згадаймо, хто живий ще, браття,
Як ми щасливими були!
Тісніше наше дружне коло,
Та всіх до нього не збереш:
Не стало Смоляра Миколи,
2025.11.20
22:08
Я іду у широкім роздоллі,
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
В чистім полі без тіні меча.
І поламані, згублені долі
Запалають, немовби свіча.
Я іду у широкім роздоллі.
Хоч кричи у безмежність віків,
Не відкриє криваві долоні
2025.11.20
21:46
Прем’єр угорський Орбан заграє
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
Постійно з москалями. Мутить воду,
Щоби завдати Україні шкоди:
Європа вчасно поміч не дає.
З ним зрозуміло, бо таких, як він
Москва багато в світі розплодила.
На чомусь десь, можливо підловила
І в КаДеБе агент іще оди
2025.11.20
21:20
Ой учора ізвечора сталася новина:
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
А як мала чарувати, кликала до хати:
“Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!"
Українська народна пісня
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку в
2025.11.20
13:41
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.20
10:40
Хмар білосніжні вузлики
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
Звісили сірі зАв'язки.
Може, то дійство запуску
Ватяних дирижабликів
Під вітродуйну музику?
Так він легенько дмухає -
Листя сухе терасою
2025.11.20
07:42
За рогом тут кіношку
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
Про Бетмена крутили
Як він літає по небесах –
Чому і я не міг би сам?
Придбавши пару крил
Стіною вліз нагору
Майже стрибав у повітря
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"З низів я бачу все" (2008)
ЛІТОПИСЕЦЬ СЕЛЯНСЬКОЇ ДОЛІ
Хата пасічника і літописця Івана Васильовича Дробицького віртуально доживає віку в самісінькому епіцентрі Всесвіту, а в реальності ж пасеться на краєчку села Свистунівки, на віддалі від бурхливих політичних подій, від глобальних зрушень у живій природі й у свідомості напівживого-напівмертвого українського суспільства.
Сама хата пасеться в густих бур’янах людського безпам’ятства, а мудрий дід Іван, ветеран війни і праці, на диких квітниках випасає своїх бджіл, мимохідь опікуючись ще й долею десятка курочок на чолі з двома півнями, чотирьох песиків та однієї кішечки. Обидві доньки зі своїми дітьми й онуками живуть на Донеччині, син Віктор – у Сіверськодонецьку. Із ними Іван Васильович зрідка передзвонюється. А буває, що вони й наїжджають до батька, діда та прадіда – поласувати добрим степовим медком.
Неймовірна спека, неймовірна тиша, неймовірно первозданна краса довкіл! А бджоли собі гудуть, а нічні цикади пиляють дідові дрова з пересохлого саду, бо вугілля закінчується, а газу немає – не дотягнули трубу до видатної, як на мій погляд, людини місцеві начальники-людинолю… вибачте, людиноненависники-регіонали. До «лампочки» їм дідові неабиякі заслуги: те, що фашиста громив, поки й скалічився; те, що весь вік трудився в колгоспі, втрачаючи залишки здоров’я; те, що написав і своїм пенсіонерським коштом видав аж чотири цікаві й корисні для сучасників книги з історії рідного села, Сватівщини, усієї любленої ним України…
«Дід Іван – вічний трудівник, – кажу я сам собі, – а місцеві начальнички – тимчасові трутні». І це не метафора, не якась гіпербола, а чистісінька правда, ота, яку називають життєвою.
Від нагоди до нагоди навідуюсь я до дідового обійстя, та не сам-один, а з друзями: Володимиром Просіним, Сергієм Зятєвим, Миколою Твердохлібом, Василем Леоненком… На пісенно-поетичну «толоку» нашу незрідка підходили сусіди й родичі Івана Васильовича, керівники господарств і підприємці. Тоді подвір’я літописця селянської долі перетворювалося на своєрідний Майдан, на якому говорилося все про все. І виходило, що всім присутнім боліло одне: пограбування села й держави іменитими негідниками місцевого штибу та всеукраїнського масштабу. Іван Васильович, чесна й принципова натура, не може й не хоче прощати руйнівників колгоспу, який він творив і збагачував своєю багаторічною працею. Ще зовсім юним хлопцем захищав рідну землю від гітлерівських зайд; у голодні повоєнні роки писав листи Сталіну про голодомор у селі… Його неодноразово затримували всюдисущі «гебісти-беріївці», могли знищити, але правда, слава Богу, перемагала…
Іван Васильович має твердий намір засісти за написання своєї п’ятої чесної книги про рідне село та своїх земляків. На її видання знову витратить не одну свою пенсію, а книги безкоштовно роздасть людям – нехай читають.
А дров йому на всю зиму напиляв син Віктор – буде чим зігріватися у творчій самотності.
11.08.2008
с. Свистунівка на Сватівщині
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛІТОПИСЕЦЬ СЕЛЯНСЬКОЇ ДОЛІ
Хата пасічника і літописця Івана Васильовича Дробицького віртуально доживає віку в самісінькому епіцентрі Всесвіту, а в реальності ж пасеться на краєчку села Свистунівки, на віддалі від бурхливих політичних подій, від глобальних зрушень у живій природі й у свідомості напівживого-напівмертвого українського суспільства.
Сама хата пасеться в густих бур’янах людського безпам’ятства, а мудрий дід Іван, ветеран війни і праці, на диких квітниках випасає своїх бджіл, мимохідь опікуючись ще й долею десятка курочок на чолі з двома півнями, чотирьох песиків та однієї кішечки. Обидві доньки зі своїми дітьми й онуками живуть на Донеччині, син Віктор – у Сіверськодонецьку. Із ними Іван Васильович зрідка передзвонюється. А буває, що вони й наїжджають до батька, діда та прадіда – поласувати добрим степовим медком.
Неймовірна спека, неймовірна тиша, неймовірно первозданна краса довкіл! А бджоли собі гудуть, а нічні цикади пиляють дідові дрова з пересохлого саду, бо вугілля закінчується, а газу немає – не дотягнули трубу до видатної, як на мій погляд, людини місцеві начальники-людинолю… вибачте, людиноненависники-регіонали. До «лампочки» їм дідові неабиякі заслуги: те, що фашиста громив, поки й скалічився; те, що весь вік трудився в колгоспі, втрачаючи залишки здоров’я; те, що написав і своїм пенсіонерським коштом видав аж чотири цікаві й корисні для сучасників книги з історії рідного села, Сватівщини, усієї любленої ним України…
«Дід Іван – вічний трудівник, – кажу я сам собі, – а місцеві начальнички – тимчасові трутні». І це не метафора, не якась гіпербола, а чистісінька правда, ота, яку називають життєвою.
Від нагоди до нагоди навідуюсь я до дідового обійстя, та не сам-один, а з друзями: Володимиром Просіним, Сергієм Зятєвим, Миколою Твердохлібом, Василем Леоненком… На пісенно-поетичну «толоку» нашу незрідка підходили сусіди й родичі Івана Васильовича, керівники господарств і підприємці. Тоді подвір’я літописця селянської долі перетворювалося на своєрідний Майдан, на якому говорилося все про все. І виходило, що всім присутнім боліло одне: пограбування села й держави іменитими негідниками місцевого штибу та всеукраїнського масштабу. Іван Васильович, чесна й принципова натура, не може й не хоче прощати руйнівників колгоспу, який він творив і збагачував своєю багаторічною працею. Ще зовсім юним хлопцем захищав рідну землю від гітлерівських зайд; у голодні повоєнні роки писав листи Сталіну про голодомор у селі… Його неодноразово затримували всюдисущі «гебісти-беріївці», могли знищити, але правда, слава Богу, перемагала…
Іван Васильович має твердий намір засісти за написання своєї п’ятої чесної книги про рідне село та своїх земляків. На її видання знову витратить не одну свою пенсію, а книги безкоштовно роздасть людям – нехай читають.
А дров йому на всю зиму напиляв син Віктор – буде чим зігріватися у творчій самотності.
11.08.2008
с. Свистунівка на Сватівщині
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
