Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.05
22:03
життя картини поллока
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
2026.05.05
13:44
Розлився туман велемудрий, тужавий,
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
2026.05.05
12:08
Літа лебедіють, мов кужіль прядуть,
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
У вир'єчку гублять пір'їни.
Дари мироносні до стіп покладуть
У церкві святої Ірини.
Над мороки ночі, над тугу в очах,
Над біль, що метеликом зрине.
Невпинно співатиме божа свіча
2026.05.05
10:16
Можливо десь за вісім днів до свят
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
Тут Фіміам кадив задорого у ямі -
На шиї каганець, на вигляд як архат*
На грудях золото, в долонях оригамі.
В китайських косах бігали дівки
І…, ніби у записаному стрімі
Лимонний сік, бамбук і огірки
2026.05.05
08:36
Цвіла магнолія, бузок
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
схиляв додолу віти.
В кишені загубивсь квиток
на потяг «Інтерсіті».
Не встигла сісти у вагон —
спіткнулась, то й не варто.
Давно згорів пустий перон
2026.05.05
05:47
Передпокій літа - травень духовитий
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
І мрійливий дуже, і ледь-ледь хмільний, -
Сонечком південним лагідно зігрітий,
За собою двері щільно зачинив.
Потепліло різко, заквітчало всюди,
Вигляду ясного світу надало, -
Ніби відбулося дивовижне чудо,
Ніби
2026.05.04
23:35
Дражнити ведмедя погано,
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
Не варто дражнити ведмедя.
Дражнив якось ведмедя Фєдя-
Ну і де тепер цей ваш Фєдя?
Дражніть краще власну дружину,
Або назвіть тещу "мамо!",
Але дражнити ведмедя-
2026.05.04
22:00
Не витримує кишка
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
Сатиричну штангу.
А зате мої прогнози -
Як у баби Ванги!
2026.05.04
21:14
Ще трішки, і засвітиться каштан,
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
Свічки запалить білі в канделябрах.
Між іншими каштан - ошатний пан,
Що живиться у потаємних надрах.
Шипи у квітах настовбурчив глід -
Дивись, перестраховуйся як слід!
2026.05.04
21:13
смак має значення однак
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
естетики христові рани
хтось каравани дерибанить
красиво та не аби-як
уп’явся снайпер у приціл
утримуючи зброю рівно
і реагуючи підшкірно
полює вишукану ціль
2026.05.04
18:34
Напишу вам віланелу,
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
І частівку, і сонет…
Станцював би тарантелу -
Та не стану - я ж поет!
Я розбурхую болото!
«Рясно-згасне-передчасно»…
Ось така моя робота -
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога –
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких – і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"З низів я бачу все" (2008)
ЛІТОПИСЕЦЬ СЕЛЯНСЬКОЇ ДОЛІ
Хата пасічника і літописця Івана Васильовича Дробицького віртуально доживає віку в самісінькому епіцентрі Всесвіту, а в реальності ж пасеться на краєчку села Свистунівки, на віддалі від бурхливих політичних подій, від глобальних зрушень у живій природі й у свідомості напівживого-напівмертвого українського суспільства.
Сама хата пасеться в густих бур’янах людського безпам’ятства, а мудрий дід Іван, ветеран війни і праці, на диких квітниках випасає своїх бджіл, мимохідь опікуючись ще й долею десятка курочок на чолі з двома півнями, чотирьох песиків та однієї кішечки. Обидві доньки зі своїми дітьми й онуками живуть на Донеччині, син Віктор – у Сіверськодонецьку. Із ними Іван Васильович зрідка передзвонюється. А буває, що вони й наїжджають до батька, діда та прадіда – поласувати добрим степовим медком.
Неймовірна спека, неймовірна тиша, неймовірно первозданна краса довкіл! А бджоли собі гудуть, а нічні цикади пиляють дідові дрова з пересохлого саду, бо вугілля закінчується, а газу немає – не дотягнули трубу до видатної, як на мій погляд, людини місцеві начальники-людинолю… вибачте, людиноненависники-регіонали. До «лампочки» їм дідові неабиякі заслуги: те, що фашиста громив, поки й скалічився; те, що весь вік трудився в колгоспі, втрачаючи залишки здоров’я; те, що написав і своїм пенсіонерським коштом видав аж чотири цікаві й корисні для сучасників книги з історії рідного села, Сватівщини, усієї любленої ним України…
«Дід Іван – вічний трудівник, – кажу я сам собі, – а місцеві начальнички – тимчасові трутні». І це не метафора, не якась гіпербола, а чистісінька правда, ота, яку називають життєвою.
Від нагоди до нагоди навідуюсь я до дідового обійстя, та не сам-один, а з друзями: Володимиром Просіним, Сергієм Зятєвим, Миколою Твердохлібом, Василем Леоненком… На пісенно-поетичну «толоку» нашу незрідка підходили сусіди й родичі Івана Васильовича, керівники господарств і підприємці. Тоді подвір’я літописця селянської долі перетворювалося на своєрідний Майдан, на якому говорилося все про все. І виходило, що всім присутнім боліло одне: пограбування села й держави іменитими негідниками місцевого штибу та всеукраїнського масштабу. Іван Васильович, чесна й принципова натура, не може й не хоче прощати руйнівників колгоспу, який він творив і збагачував своєю багаторічною працею. Ще зовсім юним хлопцем захищав рідну землю від гітлерівських зайд; у голодні повоєнні роки писав листи Сталіну про голодомор у селі… Його неодноразово затримували всюдисущі «гебісти-беріївці», могли знищити, але правда, слава Богу, перемагала…
Іван Васильович має твердий намір засісти за написання своєї п’ятої чесної книги про рідне село та своїх земляків. На її видання знову витратить не одну свою пенсію, а книги безкоштовно роздасть людям – нехай читають.
А дров йому на всю зиму напиляв син Віктор – буде чим зігріватися у творчій самотності.
11.08.2008
с. Свистунівка на Сватівщині
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛІТОПИСЕЦЬ СЕЛЯНСЬКОЇ ДОЛІ
Хата пасічника і літописця Івана Васильовича Дробицького віртуально доживає віку в самісінькому епіцентрі Всесвіту, а в реальності ж пасеться на краєчку села Свистунівки, на віддалі від бурхливих політичних подій, від глобальних зрушень у живій природі й у свідомості напівживого-напівмертвого українського суспільства.
Сама хата пасеться в густих бур’янах людського безпам’ятства, а мудрий дід Іван, ветеран війни і праці, на диких квітниках випасає своїх бджіл, мимохідь опікуючись ще й долею десятка курочок на чолі з двома півнями, чотирьох песиків та однієї кішечки. Обидві доньки зі своїми дітьми й онуками живуть на Донеччині, син Віктор – у Сіверськодонецьку. Із ними Іван Васильович зрідка передзвонюється. А буває, що вони й наїжджають до батька, діда та прадіда – поласувати добрим степовим медком.
Неймовірна спека, неймовірна тиша, неймовірно первозданна краса довкіл! А бджоли собі гудуть, а нічні цикади пиляють дідові дрова з пересохлого саду, бо вугілля закінчується, а газу немає – не дотягнули трубу до видатної, як на мій погляд, людини місцеві начальники-людинолю… вибачте, людиноненависники-регіонали. До «лампочки» їм дідові неабиякі заслуги: те, що фашиста громив, поки й скалічився; те, що весь вік трудився в колгоспі, втрачаючи залишки здоров’я; те, що написав і своїм пенсіонерським коштом видав аж чотири цікаві й корисні для сучасників книги з історії рідного села, Сватівщини, усієї любленої ним України…
«Дід Іван – вічний трудівник, – кажу я сам собі, – а місцеві начальнички – тимчасові трутні». І це не метафора, не якась гіпербола, а чистісінька правда, ота, яку називають життєвою.
Від нагоди до нагоди навідуюсь я до дідового обійстя, та не сам-один, а з друзями: Володимиром Просіним, Сергієм Зятєвим, Миколою Твердохлібом, Василем Леоненком… На пісенно-поетичну «толоку» нашу незрідка підходили сусіди й родичі Івана Васильовича, керівники господарств і підприємці. Тоді подвір’я літописця селянської долі перетворювалося на своєрідний Майдан, на якому говорилося все про все. І виходило, що всім присутнім боліло одне: пограбування села й держави іменитими негідниками місцевого штибу та всеукраїнського масштабу. Іван Васильович, чесна й принципова натура, не може й не хоче прощати руйнівників колгоспу, який він творив і збагачував своєю багаторічною працею. Ще зовсім юним хлопцем захищав рідну землю від гітлерівських зайд; у голодні повоєнні роки писав листи Сталіну про голодомор у селі… Його неодноразово затримували всюдисущі «гебісти-беріївці», могли знищити, але правда, слава Богу, перемагала…
Іван Васильович має твердий намір засісти за написання своєї п’ятої чесної книги про рідне село та своїх земляків. На її видання знову витратить не одну свою пенсію, а книги безкоштовно роздасть людям – нехай читають.
А дров йому на всю зиму напиляв син Віктор – буде чим зігріватися у творчій самотності.
11.08.2008
с. Свистунівка на Сватівщині
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
