Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.11
13:27
Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
2026.07.11
13:19
пригадував як падав дощ
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
в містечку де потворні лиця
чи невиразні все одно
нема на кого подивиться
книгарень там чи кінозалів
так само не знайти хоча
кіоск був при автовокзалі
із назвою союзпечать
2026.07.11
09:22
У холодних кам’яних стінах австрійського монастиря Адмонт догорають останні години життя Анастасії Ярославни – середульшої доньки Ярослава Мудрого та колишньої королеви Угорщини. За вікном лютує груднева ніч, ніч під Різдво 1074-го року Божого, а в напівт
2026.07.10
21:34
Поїдем до кінотеатрів
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
Тебе лишу я у Вімпі-барі
Ти кажеш, це усе угарно
О, тільки не мочи
Зі сценою в Кузена Джекі
Пляшки хай позбира оце і
Окуляри розігне
2026.07.10
19:57
Пливе Земля –
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
всього живого човник,
і важко їй
у нелюдстві людей
не шкірою –
душею чорних
індус то,
християнин,
2026.07.10
15:48
Розкололося літо на дві половини,
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
Поміж ними застигла непрохана мряка.
Ігноруємо часто приховані знаки
І у затишок свій гучно кличемо зміни.
Перша - ніжно-зелена, яскрава, невинна,
Друга - тьмяно-зневірена, кольору хакі.
Розкололося літо на дві по
2026.07.10
13:21
У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.
У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
2026.07.10
12:37
незнамо де на шальках
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
і серце і душа
немає ані шпарки
у проливних дощах
а в медіаетері
гармидер і сумбур
чи віддчиняти двері
чи вірити в судьбу
2026.07.10
07:03
На відміну від борщу,
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
В щах лиш губи полощу,
Бо лякаюсь кислу страву
В шлунок ложкою відправить.
Ця кислюща рідина
Впасти змушує слона
І помалу, щохвилини
Робить злішою людину...
2026.07.09
22:48
Во ім’я Вищого Життя, слава горньому Світлу!
Я – пастир, що любить свою отару. Пасу я овець і ягнят, на своїх плечах ношу їх. Огороджені володіння мої, і вівці не відходять від посовища за огорожею. Не веду їх до берега моря, щоби вони не побачили виру
2026.07.09
19:13
Вже день у сонця на щиті.
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
І хрестить ліньки хитра тінь.
Ламає списи золоті
Небесна синь в каміння стін.
Тримає спека, наче тин,
А люд втікає із хатин.
І око з неба, як бурштин,
2026.07.09
17:52
Старий Овсій вмовив сина у Базар відвезти.
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
- Помирати, - сказав, - скоро. У останнє хочу
Своїм славним побратимам «подивитись в очі»,
Бо такий тягар нелегко усе життя нести.
Приїхали. Овсій чомусь пам’ятник минає,
Що поставлений котовцям, полеглим у
2026.07.09
14:08
Мобільний знову на ходу,
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
Голівоньку морочить.
Не клич мене, я не прийду
До тебе серед ночі.
Тепер мені по бузині,
Кого ти там щасливиш —
Готую джем у вихідні —
2026.07.09
13:53
Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.
Ці вершники на трьох шалених конях
2026.07.09
12:00
Розшарпана, розхристана, розколота,
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
Кривавляться рубці серпа і молота.
Чужі й свої у ордах поєдналися,
Шматують хижо те, що позасталося.
Ненавидять чи люблять - то однаково
І кожен постріл в груди й спину - знаковий.
Смакують кров і нею упиваються
2026.07.09
11:42
може праведним було
може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...може і ніяким
те дитинство та село
і коти й собаки
при колодязі цебро
грядка з огірками
бур’яни уздовж і проз
силосної ями
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"З низів я бачу все" (2008)
РЕГІОНАЛЬНЕ «ВІДРОДЖЕННЯ»
Сватівські маргінали-регіонали переписують історію рідного краю. Перевертають усе з ніг на голову. Як послухати й почитати їх, то виходить, що до їхнього «всенародно визнаного» приходу до безмежної і безкарної влади на цих степових просторах було одне суцільне Дике поле, заселене байбаками. І ті байбаки свистіли на «исконнорусском языке», бо ніякого іншого тут не було.
Виходить, що тут зроду-звіку не було ані петлюрівського отамана Волоха, ні режисера зі світовим ім’ям Миколи Мащенка, ні чудового українського письменника Миколи Щепенка.
Не було тут українського відродження двадцятих років минулого сторіччя, голодоморів тридцятих-сорокових років.
Не було доріг до Корлякова, і тільки завдяки йому пролягли вони рівнесенько та гладесенько до кожного вимираючого хутора.
Не трудилися тут за незалежну українську державу Олександр Стешенко і Володимир Просін, не відроджували нашу славетну культуру Сергій Зятєв і Василь Леоненко, не творили чудову поезію Микола Твердохліб та Олена Балаба… Не було у Сватовім нічогісінько, не те що славетного в Україні та за її межами «Слобожанського Спаса» – дітища того ж В.В. Просіна.
Усе згадане й не згадане започаткували в дикому полі Сватівщини-Регіонії Мормулі та Гавриленки, підперті Голенками і Тихоновими. А поетичну славу краю наростили своїми талантами атланти руськоязичного слова Кривоноси та Петрушенки.
На все, що було (не було!) до них, маргінали-регіонали наклали беззаперечне табу. Табу – на згадки про те, що сюди часто навідувалися видатні українці Василь Зінкевич і Лілія Сандулеса, Левко Лук’яненко і Костянтин Ситник, Володимир Шовкошитний, Микита Чернявський, Іван Савич. Табу – на приїзд сюди «бандерівців» Івана Низового й Олекси Неживого. «махновця» Григорія Половинка і «петлюрівця» Юрія Кисельова…
Сватівщина – ареал байбаків-автохтонів і регіоналів «у законі»! І тільки…
«Навіки з Москвою!» – скандують байбаки і лайдаки.
13.08.2008
м. Сватове
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
РЕГІОНАЛЬНЕ «ВІДРОДЖЕННЯ»
Сватівські маргінали-регіонали переписують історію рідного краю. Перевертають усе з ніг на голову. Як послухати й почитати їх, то виходить, що до їхнього «всенародно визнаного» приходу до безмежної і безкарної влади на цих степових просторах було одне суцільне Дике поле, заселене байбаками. І ті байбаки свистіли на «исконнорусском языке», бо ніякого іншого тут не було.
Виходить, що тут зроду-звіку не було ані петлюрівського отамана Волоха, ні режисера зі світовим ім’ям Миколи Мащенка, ні чудового українського письменника Миколи Щепенка.
Не було тут українського відродження двадцятих років минулого сторіччя, голодоморів тридцятих-сорокових років.
Не було доріг до Корлякова, і тільки завдяки йому пролягли вони рівнесенько та гладесенько до кожного вимираючого хутора.
Не трудилися тут за незалежну українську державу Олександр Стешенко і Володимир Просін, не відроджували нашу славетну культуру Сергій Зятєв і Василь Леоненко, не творили чудову поезію Микола Твердохліб та Олена Балаба… Не було у Сватовім нічогісінько, не те що славетного в Україні та за її межами «Слобожанського Спаса» – дітища того ж В.В. Просіна.
Усе згадане й не згадане започаткували в дикому полі Сватівщини-Регіонії Мормулі та Гавриленки, підперті Голенками і Тихоновими. А поетичну славу краю наростили своїми талантами атланти руськоязичного слова Кривоноси та Петрушенки.
На все, що було (не було!) до них, маргінали-регіонали наклали беззаперечне табу. Табу – на згадки про те, що сюди часто навідувалися видатні українці Василь Зінкевич і Лілія Сандулеса, Левко Лук’яненко і Костянтин Ситник, Володимир Шовкошитний, Микита Чернявський, Іван Савич. Табу – на приїзд сюди «бандерівців» Івана Низового й Олекси Неживого. «махновця» Григорія Половинка і «петлюрівця» Юрія Кисельова…
Сватівщина – ареал байбаків-автохтонів і регіоналів «у законі»! І тільки…
«Навіки з Москвою!» – скандують байбаки і лайдаки.
13.08.2008
м. Сватове
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
