Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.11
02:24
На кухні маленькій сиділа зима,
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
І в спальні, в вітальні... Усюди
Така безпардонна, здавалося аж,
Що в гості прийшли саме люди
Та як без ключів і без дозволу та
В будинки вкраїнські проникла?
Яка ціль візиту, причина, мета?
2026.02.10
21:20
Із Леоніда Сергєєва
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
Наречена:
Зійди мерщій з фати, підкидьку божий,
не міг взуття почистити до дна!
А я, дурна, проґавила Серьожу,
там хоч свекруха звір, зате одна.
2026.02.10
19:23
Між нами - тільки тиша і тепло.
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
Така тонка, прозора невагомість.
Все, що до тебе в серці зацвіло,
переросло сьогодні у свідомість.
Я п'ю твій погляд, наче джерело,
В якому небо відбиває зорі.
І як би нас далеко не несло,
ми два вітрила в золотому
2026.02.10
18:53
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.02.10
15:13
А ми існуємо іще
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
по два боки одної долі...
ти у полоні, я на волі,
попри жалі, душевний щем
до мене линеш ти дощем,
а я до тебе вітром в полі.
ІІ
2026.02.10
14:09
У замкнутім колі несемось галопом.
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
Сил оглянутись бракує чомусь.
І кожен виток засмокчує мохом…
Вигода значить з галопу комусь.
І смокче так липко… Смокчи! — запевняє,
Інакше порвем, розтопчем у слизь…
Народжених в колі — коло кохає
Тому, що навіки
2026.02.10
10:05
Ранковий автобус один і той самий
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
Виходить з імли невблаганно, як час.
Як витязь казковий, виходить із драми,
Аби піднести до фантазії нас.
Ранковий автобус приходить невчасно,
Мов доля, яка заблукала в світах.
Ранковий автобус, як виблякле г
2026.02.10
07:12
На фото пожовкле дивлюся
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
І згадую легко краї
В яких потрапляла бабуся
В обійми юначі мої.
Як сонцю весна, довірялась
Теплу моїх лагідних рук
І тішилась щиро помалу,
Що часто гостює онук.
2026.02.09
21:55
Ми колись перестрінемось поглядом
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
в центрі міста твого серед натовпу
мимовільно, побіжно і поквапом.
Я дивитимусь пильно й не знатиму
звідки мчиш і куди повноводною
провесінньою чистою річкою.
Милуватимусь літньою вродою
і душею, що сонцем відсвіч
2026.02.09
21:41
закриття сезону
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
закриття сезону
літо йде
мов недовгий сон
що діяти
закриття сезону
вранці ми не думали про те
2026.02.09
21:19
Кому бракує друзів – вишукує ворогів.
У московській мові слова «братство» і «рабство» пишуться по-різному, але сприймаються однаково.
Невчасно подана до обіду ложка може обернутися ложкою дьогтю.
Московському баранові Золотих воріт не бачити.
2026.02.09
20:59
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кременя серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
2026.02.09
19:14
У село на місяць бабці
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
З міста син привіз онука.
Щоб привчить його до праці,
Бо село -то добра штука.
А малий – у телефоні,
Не піде нізащо з хати.
Що йому корова, свині?
2026.02.09
16:51
Ївґа горлала на третій день весілля
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
так – ніби їй всипали п’яного зілля:
«Так, немає обручки! Не-ма-є!!
Вона вислизнула, а де – не знаю!
Вона розбилася й десь закотилася!..»
Тут Ївдю й кинув до льоху пан Тодорош:
«О-ось тобі наша весільна подорож!!!
2026.02.09
16:39
Вись розчулила весною,
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
Навіть крізь холодне скло,
Сяєва голубизною
Творить голубине тло.
Фіанітом пречудово
Спалахнув небесний цвіт.
І шаленствами любові
2026.02.09
14:24
«Служу Україні!» — від віку й донині
Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Слова ці лунають і серце діймають.
«Служу Україні!» — їй, неньці єдиній.
Міцне в нас коріння, родюче насіння.
Традиції, мова, батьків заповіт —
Основа держави на тисячі літ.
Пильнуймо зірко, тримаймося стійко.
Б
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"З низів я бачу все" (2008)
РЕГІОНАЛЬНЕ «ВІДРОДЖЕННЯ»
Сватівські маргінали-регіонали переписують історію рідного краю. Перевертають усе з ніг на голову. Як послухати й почитати їх, то виходить, що до їхнього «всенародно визнаного» приходу до безмежної і безкарної влади на цих степових просторах було одне суцільне Дике поле, заселене байбаками. І ті байбаки свистіли на «исконнорусском языке», бо ніякого іншого тут не було.
Виходить, що тут зроду-звіку не було ані петлюрівського отамана Волоха, ні режисера зі світовим ім’ям Миколи Мащенка, ні чудового українського письменника Миколи Щепенка.
Не було тут українського відродження двадцятих років минулого сторіччя, голодоморів тридцятих-сорокових років.
Не було доріг до Корлякова, і тільки завдяки йому пролягли вони рівнесенько та гладесенько до кожного вимираючого хутора.
Не трудилися тут за незалежну українську державу Олександр Стешенко і Володимир Просін, не відроджували нашу славетну культуру Сергій Зятєв і Василь Леоненко, не творили чудову поезію Микола Твердохліб та Олена Балаба… Не було у Сватовім нічогісінько, не те що славетного в Україні та за її межами «Слобожанського Спаса» – дітища того ж В.В. Просіна.
Усе згадане й не згадане започаткували в дикому полі Сватівщини-Регіонії Мормулі та Гавриленки, підперті Голенками і Тихоновими. А поетичну славу краю наростили своїми талантами атланти руськоязичного слова Кривоноси та Петрушенки.
На все, що було (не було!) до них, маргінали-регіонали наклали беззаперечне табу. Табу – на згадки про те, що сюди часто навідувалися видатні українці Василь Зінкевич і Лілія Сандулеса, Левко Лук’яненко і Костянтин Ситник, Володимир Шовкошитний, Микита Чернявський, Іван Савич. Табу – на приїзд сюди «бандерівців» Івана Низового й Олекси Неживого. «махновця» Григорія Половинка і «петлюрівця» Юрія Кисельова…
Сватівщина – ареал байбаків-автохтонів і регіоналів «у законі»! І тільки…
«Навіки з Москвою!» – скандують байбаки і лайдаки.
13.08.2008
м. Сватове
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
РЕГІОНАЛЬНЕ «ВІДРОДЖЕННЯ»
Сватівські маргінали-регіонали переписують історію рідного краю. Перевертають усе з ніг на голову. Як послухати й почитати їх, то виходить, що до їхнього «всенародно визнаного» приходу до безмежної і безкарної влади на цих степових просторах було одне суцільне Дике поле, заселене байбаками. І ті байбаки свистіли на «исконнорусском языке», бо ніякого іншого тут не було.
Виходить, що тут зроду-звіку не було ані петлюрівського отамана Волоха, ні режисера зі світовим ім’ям Миколи Мащенка, ні чудового українського письменника Миколи Щепенка.
Не було тут українського відродження двадцятих років минулого сторіччя, голодоморів тридцятих-сорокових років.
Не було доріг до Корлякова, і тільки завдяки йому пролягли вони рівнесенько та гладесенько до кожного вимираючого хутора.
Не трудилися тут за незалежну українську державу Олександр Стешенко і Володимир Просін, не відроджували нашу славетну культуру Сергій Зятєв і Василь Леоненко, не творили чудову поезію Микола Твердохліб та Олена Балаба… Не було у Сватовім нічогісінько, не те що славетного в Україні та за її межами «Слобожанського Спаса» – дітища того ж В.В. Просіна.
Усе згадане й не згадане започаткували в дикому полі Сватівщини-Регіонії Мормулі та Гавриленки, підперті Голенками і Тихоновими. А поетичну славу краю наростили своїми талантами атланти руськоязичного слова Кривоноси та Петрушенки.
На все, що було (не було!) до них, маргінали-регіонали наклали беззаперечне табу. Табу – на згадки про те, що сюди часто навідувалися видатні українці Василь Зінкевич і Лілія Сандулеса, Левко Лук’яненко і Костянтин Ситник, Володимир Шовкошитний, Микита Чернявський, Іван Савич. Табу – на приїзд сюди «бандерівців» Івана Низового й Олекси Неживого. «махновця» Григорія Половинка і «петлюрівця» Юрія Кисельова…
Сватівщина – ареал байбаків-автохтонів і регіоналів «у законі»! І тільки…
«Навіки з Москвою!» – скандують байбаки і лайдаки.
13.08.2008
м. Сватове
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
