На жаль, будь-які мої коментарі з приводу тогочасних подій будуть запізнілими та сухими без відповідних живих емоцій. Зазначу лишень, що і прокидався я з тривогою, і засинав у її чіпких обіймах. Мої колишні симпатії до Президента-земляка помітно прив’яли – як він міг простягнути чесну руку кримінальному своєму тезці?!..
Улітку, традиційно, я разом зі своїми сватівськими друзями Володимиром Просіним, Сергієм Зятєвим, Василем Леоненком, Миколою Твердохлібом подорожував північною Слобожанщиною – Сіверією. Купалися у Ворсклі поблизу Охтирки та у Сеймі біля хутора Красного, що у Спадщанському лісі на Путивльщині; гостювали у моїй рідній Марківці, Ющенківській Хоружівці та Калнишевій Пустовійтівці; відвідали Олесеве Білопілля, Путивль, Глухів, Новгород-Сіверський і Батурин, проїхали Конотоп і Ромни, погостили в живописному Лебедині…
А в Луганську, Сватовому, на всьому півдні і сході країни гоношилися-ворохобилися нездалі «пісуаристи-сепаратисти» єфремови, тихонови, голенки, ландики, клінчаєви та їхні прихвосні кілінкарови, корсакови, захарови, гавриленки і т.д, і т.п. Які ж вірші я міг писати у той смутний безчасовий період регіональної сваволі та руйнації Української моєї держави?! Звісно, сумні, зрозуміло, сатиричні, безперечно, лишень злі. Ось деякі з них і ввійшли до цієї книжки (до рукопису «З низів я бачу все» – Л.Н.), до її заключного розділу. Інших творів у мене тоді й не було…

2008
м. Луганськ