ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.11.20
19:36
Коли настане судний день
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»
Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим
Тепла, позбавленого сану,
І не лунатиме ніде:
«Осанна осені, Осанна!»
Коли вітри загомонять
І ніч мороз помножить вдвічі,
Суворий січень – вічний вітчим
2019.11.20
18:24
Чи стачить сил порвати ланцюги,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."
Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,
Як вмерти - гріх, а жити - неможливо?
А страх мій дух утоптує у мохи,
Шепоче: " За порогом раю - прірва!..."
Перетерпів і осуд, і шопту,
Лишив у сильцях серця половину.
Тепер на волі битим склом іду,
2019.11.20
18:09
Він пам’ятає: ніби весна,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,
Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,
Начебто тане лід,
Небо, мов намальоване - над,
Чорні калюжі - під,
Він пам’ятає, як горизонт
Збився у вертикаль.
Далі не ясно - чи яв, чи сон,
2019.11.20
16:31
Печаль – це сумний чоловік, а не жінка.
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без
Це віник в кутку, це вінок після року…
Це – не урожай, а голодні обжинки.
Це висновки долі. Це пізні уроки.
І треба печаль, щоб була, і не треба.
Цей час пожуритись у когось на грудях,
але вже без тебе, без
2019.11.20
16:18
На городі між грядками
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
«сторож» оселився,
де горох росте рядками –
з соняхами злився.
Голову-відро на швабрі
ветхий бриль вкриває,
а старе мочало-патли –
2019.11.20
14:10
Тебе давно уже немає, тату.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.
Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.
Та вірю, що ти дивишся з небес
На край наш милий і на рідну хату...
Нас тяжко розділив могильний хрест.
Ти завжди був таким замалослівним.
Та знаю: Україну як любив.
Пишався щиро українським Гімном.
2019.11.20
12:18
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.
Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.
Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?
2019.11.20
10:24
Якби поштиві поштові голуби
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли
замість носить листи писали вірші,
стільки б цікавого з’явилось про інтим:
переступання неквапливі, схожі на танок,
котрі нав’язує коханка вередлива,
насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
і погляд на суперників гнівли
2019.11.20
08:42
Розріджена примара сонця лине над обріями,
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого
які обриваються в прозірний простір,
не залишаючи під черевиками ні опору землі,
ні спротиву тканини стебелинок, а чи мережива краплинок
ранкового дощу, котрий вже став туманом
і заховався у лігвах улого
2019.11.20
05:56
Дрімає тиша поміж стін
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.
Спустілої кімнати, –
Сьогодні знову п’ю один
За найгіркішу втрату.
Коли обпалює вуста
Питво одноманітне,
То тихне біль і гіркота
Зникає непомітно.
2019.11.20
05:30
Перший сніг притулю до щоки.
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.
Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,
Хай мені нагадає про маму.
Поміж нами провалля роки
Оповиті сумними думками.
Світлий спогад тепліє в душі
Ніжно-чистий, як мамина ласка.
Одягають сади кунтуші,
2019.11.20
03:43
Так холодно уже в осіннім передзим`ї,
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.
І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом
Сади укрив давкий, задушливий туман…
Мов світові всьому легку пов`язку димну
На очі зав`язав, підкравшись крадькома.
І світ, як немовля, спеленаний у льолі…
І льоля та густа й доволі ще м`яка…
Хтось дмухає йом
2019.11.20
00:40
Дехто каже, що поет - це Бог.
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.
Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,
Ні, він - бранець смертної юдолі,
Сито для біди, людських тривог,
Прикрощів, образ, важкої долі.
Золота в багатія - вози,
Охоронців полк стоїть на варті.
А у мене - крапельки краси,
2019.11.19
18:21
Володимир Висоцький. «Аліса»
Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!
Я Робін Качур, не босяк,
хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
та це мені - як з гусака вода!
Письменний навіть я так-сяк,
я вам - не пір’я для писак,
і це - моя позиція тверда!
2019.11.19
16:31
Твоє тіло, мов луг.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.
У бокалах квіток,
завжди повних нектаром,
я губи змочу пересохлі.
Я грудей твоїх друг,
я до ніг твоїх крок,
я той кінь, що над яром
цілує покоси пожовклі.
2019.11.19
15:48
Танцює осінь танго з листопадом,
кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.
Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...кружляє листя в вальсі чарівнім
і зорепадом сиплеться по саду,
де сумно трохи й радісно мені.
Радію зорям в неосяжнім небі
і різнобарв’ю теплих кольорів,
та сумно, що цей день минув без тебе,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2019.11.07
2019.07.12
2019.07.07
2019.04.04
2018.09.05
2018.06.04
2017.11.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
Недописана поема
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1071 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1071 seconds