Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
2026.03.12
23:33
Зимова соната лунає красиво,
Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сніжинки легенькі пошиють серпанок.
Казкова новела лягає курсивом -
Краплинки надії прикрасять світанок.
Октави небесні співають блакиттю,
Стражденні рядочки запахли зимою.
Ласкаво засяють минулі століття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
Недописана поема
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
