Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.10
23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.
Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син
2026.11.10
23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.
На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
2026.11.10
21:23
Онкодиспансер. Первинний огляд лікаря.
Пацієнт - чоловік років 45-50.
Підозра на рак легень.
- Палите?
- Палю.
- Як довго?
- З 4го класу. Може з 5го.
- З якого конкретно року?
- Я не помню.
- В школу ви в якому році пішли?
- (кашляє) Точно не п
2026.11.10
21:06
Летять і минають літа суєти,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
об’єднані ціллю одною,
і люди, що мчать до цієї мети,
назвали її золотою.
Старіє і знов молодіє земля,
і є сподівання на краще,
і промені сонця ще гріють здаля,
2026.11.10
20:26
Не знадобиться відпускати
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
минуле у чортополох.
Ще здатна прикрашати шати
хоч уві сні для нас обох,
і згадувати очі сині,
обличчя миле, рук тепло —
від щемної пори й донині,
любити, щоб там не було.
2026.11.10
20:17
Перед тим, як назавжди покинуть
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
Цю місцевість, таку дорогу,
Він вклонився могилам і нивам,
Залишивши надію благу.
Він вклонився книжкам посивілим
На полицях дрімливих, стійких.
Він лишав не маєтки і вілли,
2026.11.10
18:06
«Які ми гарні!»- пишаються суцвіття,
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
Невдовзі станемо плодами...»
Згинається гілля, кора мовчить.
Мовчить невидиме коріння…
Мовчать, хоч знають, що сказати крикунам,
Які невдовзі розпрощаються з цим світом.
І тільки ми дамо життя новим суцвіттям.
2026.11.10
12:22
А наш взірець – Сцевола Муцій,
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
який учив терпіти зло
і цій науці
у фейсбуці
підтакує якесь пуйло.
***
А де-не-де є мода вічна
2026.11.10
07:14
Радію вранішньому світлу,
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
Що тихо ллється через скло, -
Радію сонцю, що розквітло,
Землі даруючи тепло.
Вдихаю чисту прохолоду
І свіжість ранньої пори, -
І відчуваю ту свободу,
Яку мені несуть вітри.
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
2026.11.09
15:58
Усі шишки на ялинці
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
2026.11.09
14:35
Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
Недописана поема
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
