Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОЄ ОСЯГНЕННЯ ГЕРОЇЗМУ
Недописана поема
В дитинстві грались ми в героїв,
Йдучи по їхньому сліду...
Геройством награним я гоїв
Сирітства власного біду,
Я був Чапаєвим і Щорсом,
В атаку вів палких бійців
Найблагородніших!
Та щось там
Завжди не клеїлось в кінці:
Герої гинули, як мухи,
Бійці лягали, як один...
В житті ж реальному псяюхи
По трупах лізли до вершин
І за чужий рахунок мали
Всілякі пільги й ордени,
Всі ідеали заплювали
В радянській дійсності вони.
Одна псяюха – головою
Колгоспу нашого була,
Героя справжнього, без бою
В енкавеес, була, здала.
Друга псяюха – з партократа
Простого
Вибилась в ЦеКа –
Не пожаліла навіть брата
Підступно-зрадницька рука!
Що виніс я з дитячих ігор
В життя свідоме?
Лиш одне:
Ніяке іноземне іго
Зі світу не зведе мене;
Не знищить племені і роду
Аніжоднісінька орда...
Є в українського народу
Незапозичена біда –
Свої недолюдки-ординці.
Запроданці на всі часи.
Вчорашні, себто, українці,
Жерці гнилої ковбаси
І генетичні яничари
(В перекладі – більшовики),
Призвідники всіх бід,
Отари
Безмовної
Провідники...
Життєвий досвід час потроїв,
А, може, й подесятерив,
І я,
Наживши гемороїв,
«Героїв» шлях не повторив.
Бо вибув з гри...
Мої ж герої
Під забороною були,
І я любив героїв Трої
Свого села в багні Сули:
Зануду Тихона і Марка,
Що завше лаяв закордон,
Допоки тітонька Одарка
Для нього гнала самогон;
І мудрагеля Кривоноса,
І недотепу Коваля,
І Яковошку-малороса,
І дядю Пашу, москаля...
А нині – час антигероїв
Вже в іншім вимірі,
Хоча –
Все те ж:
Чого дідусь не скоїв,
Те скоїть вірне онуча,
І коїть!
Матір Україну
Веде, псявіра, на загин,
Приховуючи суть зміїну
За тризуб княжий
І за гімн.
Він за лихим свавіллям скучив,
Жадоба влади допекла –
В особі малороса Кучми
Доп’явсь до княжого стола,
До булави гетьмана-пана,
Який народ свій зневажа,
Якому славна тінь Богдана
Спокійно жити заважа.
...Моя закуска – хліб та соя,
А випивачка – самограй...
Лиш Чорновола за героя
Вважаю, і на цьому: край!
Ще багатьох я поважаю
(І не шаную багатьох).
Та вірую: моєму краю
Вже долю визначив сам Бог,
Хоч ми ще Бога й не відчули
І не почули Божий глас,
Бо мову предківську забули,
В безмежжі загубили час
Відродження...
2001
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
