Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я піднявся вже у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Станіслав Настенко (1970) /
Проза
Українська буденність: Едмонтон.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Українська буденність: Едмонтон.
- А чи не можу я Вас запросити сьогодні ввечері до нас на чай? - сказав він українською мовою з легким канадським акцентом. Тому, хто запрошував в гості було на вигляд 20-ть років, одягнений в джинси і пуловер поверх світлої клітчастої сорочки, в окулярах, схоже студент.
Шарій був шокований. Навіть якщо ти запланував на цей вечір політ у космос, коли тебе запрошують на чай в Канаді... Не в ресторан, не в кавярню чи бар, а до власного дому попити чаю, та ще й настільки рафінованою українською мовою! В космос він не збирався, вечір був вільний. Шарій погодився і, отримавши СМС з адресою, розпрощався до вечіра.
- Мама, у нас будуть гості - останнє, що почув Шарій. Хлопець розмовляв по телефону махаючи рукою "до вечора". І вже коли переконався, що Шарій його не чує, додав тихо українською: "Цікавий хлопець, мамо, я зустрів його в українському ресторані тут в Kingsway Mall. За характером він як Ів Рено, підприємливий, швидкий, але так, уяви, якби у Рено татом був Стравінський".
****
Якщо ти неосвічений селянин з Манітоби чи Саскачевану, який крім співаника в церкві не брав в руки книжки, тобі важко порозумітися з університетським ліваком з Едмонтону. Вам важко про щось говорити довше ніж десять хвилин. Якщо ви обидва - канадські українці, ви скоріше за все почнете один одного дратувати. Ваши діди вийшли з одного паровозу, але ваш особистий вибір і щоденна рутина настільки різні. В кращому випадку ви, як два брати, що гралися в одні іграшки, але потім почали битися, розїхалися і ось сидите разом на одній батьківській кухні, і все, що вас єднає це ці старі шпалери пропахлі маминими голубцями. Але коли вас не єднає мамина кухня, вас ще більше відштовхує інерція того дідівського паровозу.
Якщо з українським ліваком розмовляє новоприбулий з УРСР соціальних розламів ще більше. Для народженого в Канаді лівака інтелектуала, ви в Україні всі трохи невдахи, бо ніколи не зрозуміли, де жили. Вам, якщо напрямоту, не вистачило розуму зрозуміти справжніх переваг соціалізму. Для свіжого мігранта з України, все навпаки, і імігрант вам це скаже напрямоту: "ви, тут в Канаді, зовсім подуріли, якщо відчували якесь тепло до голодного і безпросвітного совку".
Канадський лівак з висотного кондо на Страскона Драйв розглядає через Інтернет богом забуті мозаїки на відсирілих будинках в пост-радянському Києві: він бачить на мозаїках вплив кубізму, модернізму, вдоволено мурликаючи щось класичне лівак відчуває присмак кубинських сигар, і трохи, здається, industrial одору мастила тих тракторів, які він бачив в музеї на сході Едмонтону. Для імігранта з Совку ці вседисущні радянські мозаїки - це страшенна нудота, мокрі носки і політінформація.
***
Звісно, інтелігентні ліві і більш радикальні ліваки це дві різниці, навіть в Канаді. За всієї складності проблематики, конфлікту лівих дискурсів і наративів... Шарій познайомився з Стефаном в черзі за банальною пластиковою тарілкою з варениками. В торговому центрі, неподалік від найбільшого в Едмонтоні польського костьолу - в Kingsway Mall. В тому торговому центрі був маленький fastfood ресторанчик "The Ukrainian Perogies".
***
Не можу втриматися від вводного курсу по perogies...
Українські вареники в Західній Канаді називаються perogies, пироги. Як і місцева українська мова канадські пироги це 100-річний вже незалежний від витоків клон. Італієць з маленького містечка в Калабрії опинившись в канадському італійському ресторані схопиться за голову - "мама-мія, це все, що завгодно, але не італійська кухня!" Так само для цнотливого чернігівскього, полтавського або франківського туриста це буде культурний шок, як позиціонуються, подаються і продаються Ukrainian Perogies в Канаді. Наприклад ці вареники можна їсти руками, якщо їх зварять у рослинному маслі, потім виваляють в крошеному сухому хлібі і подадуть в хрусткому паперовому конверті. Такі вареники популярні в Манітобі і Саскачевані - смакота неперевершена! Найбільш поширені всеж вареники варені на воді, які подають як швидку їжу на пластикових тарілках. Звісно, всі вареники подаються з сметаною, шкварками або кислою капустою - на вибір.
Отже, повернемось в Kingsway Mall...
Якщо ти українець в черзі канадського фастфуд ресторану "The Ukrainian Perogies", то утриматись від діалогу з червонощокою пані або вусатим паном на касі практично нереально. Тим більше, в тому українському ресторані були не наймані працівники, а родина господарів бізнесу. Це було відразу видно, по тому, як вони один з одним спілкуються і як вони виглядаютть. Отож Шарій і не втримався, щоб не запитити у пані рестораторши на касі українською: "А немає у вас смажених, fried вареників? Я такі їв в Манітобі". Його українська мова викликала заціаквлення іншого хлопця з черги. Це і був Стефан. Стефан підтримав розмову з рестораторкою і потім, чемно перепитавши, підсів за білий пластиковий стіл до Шарія.
***
Кухня мала для українців в УРСР особливе значення. Це і місце дискусій, це і місце де тепло, це і церква, це і, найперше, місце для гарячих дискусій системно, примусово політизованого суспільства. Як не дивно, але кухня в родинах канадських інтелігентів має багато спільного - це також місце дискусій. За тією принциповою відмінністю, що канадський інтелектуал приховує свої кухонні емоції не від влади, а від загалу, з чисто етичних міркувань. Тоді, як в УРСР втаємниченість кухонних розмов могла фізично врятувати життя.
Втім, очікувати, що українська інтелігентська кухня чи то в Україні, чи то в Канаді відкриється першому ліпшому гостю - марна надія.
****
Шарій знав цей район, він мешкав колись неподалік. Тут важко знайти парковку, але якщо вмієш читати всі ці знаки заборони "лише для місцевих" то можна пристосуватися десь ближче до перехрестя.
Стефан, в тій самій клітчастій сорочці, в джинсах і теплих вязаних носках відчинив двері гостю. Представив гостя своїй мамі - приязній пані, одягнутій у вязаний домашній костюм, з розумними уважними очима і з зачесаними назад ледве сивим волоссям.
В маленький приймальні була скрипуча деревяна підлога, якій, як і будинку вже біля 100 років. Вік будинку було неважко вирахувати, позаяк весь університетський район зявився в ті ж роки, що й сам University of Alberta, в 1910-х роках.
Всі піднялися скрипчими вузькими сходами на кухню. На кухні всі сіли за світлого дерева овальний стіл, не новий, як і світлі деревяні меблі на кухні. Будинок був гарно провітрений, втім Шарій за звичкою читав запахи нового місця: старе дерево, варена їжа, кава і чай, чисто.
Розмова цього вечора в старому будинку була виключно українською.
- Розкажіть про себе, чим Ви займаєтесь? - було першим питанням за столом в кухні.
- Працюю техніком... - Шарій, як на інтервю за хвилину виголосив вершок свого CV.
Пані лише вдоволено хитала головою. Стефан, відкинувшись на спинку трохи потертого деревяного стільця, приязно розглядав гостя через прищур очей.
- Чи Ви бува не збираєтесь їхати спостерігачем на вибори в Україну? - було наступне запитання до гостя.
- Я б поїхав. Робота, не можу - потиснув плечами Шарій.
- Зрозуміло. Але це добре, що Канада спостерігає в Україні? Що Ви думаєте?
- Безперечно добре. Насамперед добре, що канадці їздять в Україну.
Ця відповідь також сподобалася господарям.
- А вибори, думаєте вибори в Україні чесні? - запитала мама.
- Чесні, наскільки вони можуть бути чесними в Україні. Знаєте, як Україні все влаштоване, особливо на місцях - буденно сказав гість. Виникла коротка пауза.
- Ні, не знаємо - переглянулися мама і син - А як?
Шарій розповів їм про місцеві еліти в Україні, методи яких, на його думку, мало відрізняються від методів місцевої еліти на Сицилії. Він нещодавно прочитав товсту книжку "Сицилієць", автора Маріо Пюзо. Шарій з гордістю це сказав, дійсно, книжка таки товста і він її прочитав. Він очікував побачити позитивну реакцію від інтелігентів, втім, факт, що Шарій читає таку попсу господарів старого будинку скоріше розчарував.
Розмова за чаєм не була довгою. Всі зїли по шматочку торту, який приніс Шарій. Потім, пішли до гостинної де Шарій відразу підійшов до великого старого вікна. Вікна в будинку не пластикові, а ще ті, оригінальні - відразу звернув увагу технар. Очевидно, що потребують ремонту, особливо перед холодною едмонтонською зимою. За вікном вузенька вуличка з щільно припаркованими маленькими, міськими авто і високі верби.
- Гарний район - впевненим голосом сказав гість.
- Нам також подобається. Тихо, до школи близько - відповів Стефан. "До школи" це не означає в Канаді, власне до загальноосвітньої школи, а скоріше до університету.
- Але і до Whyte Avenue близько - назвав Шарій місцеву вулицю променадів і ресторанів. Як і в Монреалі вулиця St Сatherine, в Едмонтоні Whyte Avenue - "вулиця, яка ніколи не засинає". З тією різницею, що в Монреалі St Сatherine дійсно ніколи не засинає, після опівночі перетворюється на не дуже безпечну вулицю, a в Едмонтоні Whyte Avenue, на щастя місцевих мешканців, таки засинає після опівночі.
- Так, там є виставки, книжкові магазини. Особливо маленькі книжкові магазини, де є користані книжки... Як би Ви сказали в Україні used books?
- Я б сказав "комісійні книжки" - відповів Шарій, роздивляючись портрети на стіні. Портретів, різних розмірів і форм, було багато.
- Комісійні! Як влучно! - син захоплено подивився на матір. Мама, виглядало, не поділяла швидкого захоплення сина новими словами. Треба ще подумати, "пожити" з цим словом.
- Ось цей портрет, яка краса - особливо цікаво, що портрет зроблено не в студії. Це в Канаді? - захоплено запитав Шарій. Він цікавився фотографією.
Мама підійшла до портрету, почала стала поруч з гостем розглядати портрет, наче давно не бачила. Певно насолоджуючись композицією, світлом і характерами також.
- Це на цій вулиці, де наш будинок. На пікніку. У нас тут пікніки влітку, прямо поза будинками - сказала вона.
Шарію дуже захотілося побувати на цих пікніках. І одного разу, через пару років, він таки побував в цьому районі на пікніку. Але на іншій вулиці і в іншій компанії. Ні Стефан, ні його мама Шарія на пікнік не запросили.
Це був приємний вечір. За декілька хвилин Шарій чемно вибачився, що йому треба вже йти і гості попрощалися. Шарій хотів ще встигти пройтися Whyte Avenue. Йому закортіло побачити цю вулицю очима господарів цього елітного старого будинку. Він спершу подумав, чи не запропонувати Стефану пройтися з ним разом, aле передумав, йому хотілося чистих вражень.
Між пост-радянським технарем Шарієм, який в Канаді голосував за консерваторів і голосуючими за лівих нових демократів інтелігентами, з елітної університетської родини, за природою не могло утворитися сталої дружби. Вони з цікавістю пізнали один одного за чаєм, це був "гарний час", цікаві характери, взаємно цікавий досвід. І це не могло, і не може стати нічим більшим.
Шарій був шокований. Навіть якщо ти запланував на цей вечір політ у космос, коли тебе запрошують на чай в Канаді... Не в ресторан, не в кавярню чи бар, а до власного дому попити чаю, та ще й настільки рафінованою українською мовою! В космос він не збирався, вечір був вільний. Шарій погодився і, отримавши СМС з адресою, розпрощався до вечіра.
- Мама, у нас будуть гості - останнє, що почув Шарій. Хлопець розмовляв по телефону махаючи рукою "до вечора". І вже коли переконався, що Шарій його не чує, додав тихо українською: "Цікавий хлопець, мамо, я зустрів його в українському ресторані тут в Kingsway Mall. За характером він як Ів Рено, підприємливий, швидкий, але так, уяви, якби у Рено татом був Стравінський".
****
Якщо ти неосвічений селянин з Манітоби чи Саскачевану, який крім співаника в церкві не брав в руки книжки, тобі важко порозумітися з університетським ліваком з Едмонтону. Вам важко про щось говорити довше ніж десять хвилин. Якщо ви обидва - канадські українці, ви скоріше за все почнете один одного дратувати. Ваши діди вийшли з одного паровозу, але ваш особистий вибір і щоденна рутина настільки різні. В кращому випадку ви, як два брати, що гралися в одні іграшки, але потім почали битися, розїхалися і ось сидите разом на одній батьківській кухні, і все, що вас єднає це ці старі шпалери пропахлі маминими голубцями. Але коли вас не єднає мамина кухня, вас ще більше відштовхує інерція того дідівського паровозу.
Якщо з українським ліваком розмовляє новоприбулий з УРСР соціальних розламів ще більше. Для народженого в Канаді лівака інтелектуала, ви в Україні всі трохи невдахи, бо ніколи не зрозуміли, де жили. Вам, якщо напрямоту, не вистачило розуму зрозуміти справжніх переваг соціалізму. Для свіжого мігранта з України, все навпаки, і імігрант вам це скаже напрямоту: "ви, тут в Канаді, зовсім подуріли, якщо відчували якесь тепло до голодного і безпросвітного совку".
Канадський лівак з висотного кондо на Страскона Драйв розглядає через Інтернет богом забуті мозаїки на відсирілих будинках в пост-радянському Києві: він бачить на мозаїках вплив кубізму, модернізму, вдоволено мурликаючи щось класичне лівак відчуває присмак кубинських сигар, і трохи, здається, industrial одору мастила тих тракторів, які він бачив в музеї на сході Едмонтону. Для імігранта з Совку ці вседисущні радянські мозаїки - це страшенна нудота, мокрі носки і політінформація.
***
Звісно, інтелігентні ліві і більш радикальні ліваки це дві різниці, навіть в Канаді. За всієї складності проблематики, конфлікту лівих дискурсів і наративів... Шарій познайомився з Стефаном в черзі за банальною пластиковою тарілкою з варениками. В торговому центрі, неподалік від найбільшого в Едмонтоні польського костьолу - в Kingsway Mall. В тому торговому центрі був маленький fastfood ресторанчик "The Ukrainian Perogies".
***
Не можу втриматися від вводного курсу по perogies...
Українські вареники в Західній Канаді називаються perogies, пироги. Як і місцева українська мова канадські пироги це 100-річний вже незалежний від витоків клон. Італієць з маленького містечка в Калабрії опинившись в канадському італійському ресторані схопиться за голову - "мама-мія, це все, що завгодно, але не італійська кухня!" Так само для цнотливого чернігівскього, полтавського або франківського туриста це буде культурний шок, як позиціонуються, подаються і продаються Ukrainian Perogies в Канаді. Наприклад ці вареники можна їсти руками, якщо їх зварять у рослинному маслі, потім виваляють в крошеному сухому хлібі і подадуть в хрусткому паперовому конверті. Такі вареники популярні в Манітобі і Саскачевані - смакота неперевершена! Найбільш поширені всеж вареники варені на воді, які подають як швидку їжу на пластикових тарілках. Звісно, всі вареники подаються з сметаною, шкварками або кислою капустою - на вибір.
Отже, повернемось в Kingsway Mall...
Якщо ти українець в черзі канадського фастфуд ресторану "The Ukrainian Perogies", то утриматись від діалогу з червонощокою пані або вусатим паном на касі практично нереально. Тим більше, в тому українському ресторані були не наймані працівники, а родина господарів бізнесу. Це було відразу видно, по тому, як вони один з одним спілкуються і як вони виглядаютть. Отож Шарій і не втримався, щоб не запитити у пані рестораторши на касі українською: "А немає у вас смажених, fried вареників? Я такі їв в Манітобі". Його українська мова викликала заціаквлення іншого хлопця з черги. Це і був Стефан. Стефан підтримав розмову з рестораторкою і потім, чемно перепитавши, підсів за білий пластиковий стіл до Шарія.
***
Кухня мала для українців в УРСР особливе значення. Це і місце дискусій, це і місце де тепло, це і церква, це і, найперше, місце для гарячих дискусій системно, примусово політизованого суспільства. Як не дивно, але кухня в родинах канадських інтелігентів має багато спільного - це також місце дискусій. За тією принциповою відмінністю, що канадський інтелектуал приховує свої кухонні емоції не від влади, а від загалу, з чисто етичних міркувань. Тоді, як в УРСР втаємниченість кухонних розмов могла фізично врятувати життя.
Втім, очікувати, що українська інтелігентська кухня чи то в Україні, чи то в Канаді відкриється першому ліпшому гостю - марна надія.
****
Шарій знав цей район, він мешкав колись неподалік. Тут важко знайти парковку, але якщо вмієш читати всі ці знаки заборони "лише для місцевих" то можна пристосуватися десь ближче до перехрестя.
Стефан, в тій самій клітчастій сорочці, в джинсах і теплих вязаних носках відчинив двері гостю. Представив гостя своїй мамі - приязній пані, одягнутій у вязаний домашній костюм, з розумними уважними очима і з зачесаними назад ледве сивим волоссям.
В маленький приймальні була скрипуча деревяна підлога, якій, як і будинку вже біля 100 років. Вік будинку було неважко вирахувати, позаяк весь університетський район зявився в ті ж роки, що й сам University of Alberta, в 1910-х роках.
Всі піднялися скрипчими вузькими сходами на кухню. На кухні всі сіли за світлого дерева овальний стіл, не новий, як і світлі деревяні меблі на кухні. Будинок був гарно провітрений, втім Шарій за звичкою читав запахи нового місця: старе дерево, варена їжа, кава і чай, чисто.
Розмова цього вечора в старому будинку була виключно українською.
- Розкажіть про себе, чим Ви займаєтесь? - було першим питанням за столом в кухні.
- Працюю техніком... - Шарій, як на інтервю за хвилину виголосив вершок свого CV.
Пані лише вдоволено хитала головою. Стефан, відкинувшись на спинку трохи потертого деревяного стільця, приязно розглядав гостя через прищур очей.
- Чи Ви бува не збираєтесь їхати спостерігачем на вибори в Україну? - було наступне запитання до гостя.
- Я б поїхав. Робота, не можу - потиснув плечами Шарій.
- Зрозуміло. Але це добре, що Канада спостерігає в Україні? Що Ви думаєте?
- Безперечно добре. Насамперед добре, що канадці їздять в Україну.
Ця відповідь також сподобалася господарям.
- А вибори, думаєте вибори в Україні чесні? - запитала мама.
- Чесні, наскільки вони можуть бути чесними в Україні. Знаєте, як Україні все влаштоване, особливо на місцях - буденно сказав гість. Виникла коротка пауза.
- Ні, не знаємо - переглянулися мама і син - А як?
Шарій розповів їм про місцеві еліти в Україні, методи яких, на його думку, мало відрізняються від методів місцевої еліти на Сицилії. Він нещодавно прочитав товсту книжку "Сицилієць", автора Маріо Пюзо. Шарій з гордістю це сказав, дійсно, книжка таки товста і він її прочитав. Він очікував побачити позитивну реакцію від інтелігентів, втім, факт, що Шарій читає таку попсу господарів старого будинку скоріше розчарував.
Розмова за чаєм не була довгою. Всі зїли по шматочку торту, який приніс Шарій. Потім, пішли до гостинної де Шарій відразу підійшов до великого старого вікна. Вікна в будинку не пластикові, а ще ті, оригінальні - відразу звернув увагу технар. Очевидно, що потребують ремонту, особливо перед холодною едмонтонською зимою. За вікном вузенька вуличка з щільно припаркованими маленькими, міськими авто і високі верби.
- Гарний район - впевненим голосом сказав гість.
- Нам також подобається. Тихо, до школи близько - відповів Стефан. "До школи" це не означає в Канаді, власне до загальноосвітньої школи, а скоріше до університету.
- Але і до Whyte Avenue близько - назвав Шарій місцеву вулицю променадів і ресторанів. Як і в Монреалі вулиця St Сatherine, в Едмонтоні Whyte Avenue - "вулиця, яка ніколи не засинає". З тією різницею, що в Монреалі St Сatherine дійсно ніколи не засинає, після опівночі перетворюється на не дуже безпечну вулицю, a в Едмонтоні Whyte Avenue, на щастя місцевих мешканців, таки засинає після опівночі.
- Так, там є виставки, книжкові магазини. Особливо маленькі книжкові магазини, де є користані книжки... Як би Ви сказали в Україні used books?
- Я б сказав "комісійні книжки" - відповів Шарій, роздивляючись портрети на стіні. Портретів, різних розмірів і форм, було багато.
- Комісійні! Як влучно! - син захоплено подивився на матір. Мама, виглядало, не поділяла швидкого захоплення сина новими словами. Треба ще подумати, "пожити" з цим словом.
- Ось цей портрет, яка краса - особливо цікаво, що портрет зроблено не в студії. Це в Канаді? - захоплено запитав Шарій. Він цікавився фотографією.
Мама підійшла до портрету, почала стала поруч з гостем розглядати портрет, наче давно не бачила. Певно насолоджуючись композицією, світлом і характерами також.
- Це на цій вулиці, де наш будинок. На пікніку. У нас тут пікніки влітку, прямо поза будинками - сказала вона.
Шарію дуже захотілося побувати на цих пікніках. І одного разу, через пару років, він таки побував в цьому районі на пікніку. Але на іншій вулиці і в іншій компанії. Ні Стефан, ні його мама Шарія на пікнік не запросили.
Це був приємний вечір. За декілька хвилин Шарій чемно вибачився, що йому треба вже йти і гості попрощалися. Шарій хотів ще встигти пройтися Whyte Avenue. Йому закортіло побачити цю вулицю очима господарів цього елітного старого будинку. Він спершу подумав, чи не запропонувати Стефану пройтися з ним разом, aле передумав, йому хотілося чистих вражень.
Між пост-радянським технарем Шарієм, який в Канаді голосував за консерваторів і голосуючими за лівих нових демократів інтелігентами, з елітної університетської родини, за природою не могло утворитися сталої дружби. Вони з цікавістю пізнали один одного за чаєм, це був "гарний час", цікаві характери, взаємно цікавий досвід. І це не могло, і не може стати нічим більшим.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
