Ковбої переходять в просторі, вони здатні переходити в різні виміри, вони не знають кордонів, які знаємо ми. Якщо ви цього не бачите або не можете уявити це не означає, що вони цього не роблять.

Ієремій Сокол, контрабандист і філантроп, Southern Saskatchewan, 1922

Вони не знають меж, як і всі вони не можуть бачити за горизонт, але вони навіть не думають про те, що за горизонтом щось є. Вони не дбають про горизонт. Їх реальність там, куди йде їх табун.

В Голівуді про ковбоїв знімали кіно. Насправді не про ковбоїв, а про тодішніх розбишак і нероб одягнутих в шляпи з загнутими кінцями і брезентові штани. Хто, який Голівуд знімав кіно про реальних ковбоїв, тих, що женуть табуни за горизонт, які читають книжки сидячи у сідлі, не бояться ні вовків, ні відмедів і женуть самогон посеред поля, чаклуючи вираховують тиск в чугунній каструлі схилившись над вогнем з опаленими сонцем шиями?

Як буде ковбой українською? Пастух. Я б ніколи не назвав свого дідуся пастухом. Пастух це той, що пасе табун сільських корів раз на два місяці почерзі. Це маленький хлопчик з картини художника часів Кирило-Міфодієвського братства. Всі ми знаємо, що хлопчик виросте, що стане нещасним кріпаком чи його віддадуть в бурсу, потім він стане або священником, або революціонером, якого впіймають за розповсюдження лівацької газети і забриють в солдати. Ось це про пастуха. А той, який дорослий і свідомий, освічений, в робочий день пасе корів, коней - це ковбой, це не пастух.

Чи Пересічні Ковбої переходячи у інший простір, скажімо між Чернігівщиною і Альбертою здатні розмовляти місцевими мовами? Ми не знаємо, але не можемо цього виключити. Вони не двомовні, не багатомовні, вони транс-мовні. І завдяки своїй транс-мовності, вони зєднують те, що урбанізовані, соціалізовані не можуть звязати. Я, з моєю роботою, соціальними мережами, захопленнями і очікуванням відпустки, не можу бути одночасно в двох вимірах. Пересічні Ковбої можуть. Ковбої не бувають у відпустках. Офіційна версія - вони не можуть залишити своїх корів і коней більше ніж на декілька днів. Хто цьому повірить.

Вони не знають, якою мовою розмовляють. Що таке суржик, що таке жоаль, англійська або українська - ковбої не дбають. Вони живуть іншими цінностями, які ніхто з нас не зрозуміє. І тому вони можуть те, чого ми не можемо.

В Преріях, може здатися, вони розмовляють англійською. В лісо-степу Чернігівщини може здатися, що вони розмовляють українською. Але ніхто насправді не знає, якою мовою вони розмовляють. Хто чув, як розмовляють пересічні ковбої?

Я можу побачити ковбоїв в Преріях, ви також можете. Я можу зробити фотографію, якщо у мене телескопічна лінза з собою. Якою мовою вони розмовляють? Ми не знаємо. Ми ніколи до них не наблизимось. А якщо наблизимося... Хто пробував?

Мій дід Петро був таким Пересічним Ковбоєм. Він вчив мене їздити верхи, він читав мені газети. Чи памятаю я, якою мовою він читав мені газети на розігрітій за день сонцем фарбованій дешевою радянською фарбою веранді в Чернігівській області? Ні, не памятаю. Але точно не англійською, я б тоді краще володів англійською сьогодні.

Ковбої це засмаглі, жилясті чоловіки. На вигляд, саме чоловіки. Жінок я ніколи серед них не бачив. Дід Петро мав багато переломаних кісток, він падав з коня, коні йому одного разу проламали груди. Але я уявити не можу, щоб йому на допомогу прискакала жінка ковбой. Жінки його напівмертвого везли в районний центр, в лікарню. Жінки його в тій лікарні, сирій, темній, недофінансованій доглядали. Але не думаю, що жінки бачили як ковбой падав з коня.

Ковбої розмовляють про високі матерії. Вони не люблять простоту правильно побудованого міста і страшенно матюкаються, коли ви витрачаєте час на щось банальне. Це я памятаю про свого діда. Він багато працював, багато робив простої сільської роботи, але ніколи не говорив про банальне. Про політику говорив, про технології, про лабораторію при Київському Універститеті в якій практично ріс малим, про озброєння літаків під час Другої Світової розповідав, він воював 10 років при літаках. Про козаків говорив. Памятаю: "чому вас там вчать в місті, якщо ти не знаєш хто такий атаман Сірко?" Чи може розмова про кошового атамана Івана Сірка бути банальністю? "Петро, ти свиней нагодував?" - кричала бабуся йому з городу, ось це і є **beep** банальність.

Як я зауважив, у ковбоїв гарна освіта і вони завжди готові вчитися ще. Але де їм вчитися? Тому, вони пють воду з калюж в лісі (це я сам бачив!). І взагалі, дуже протестно налаштований народ.

Мій дід Петро, професійий ковбой, виріс в Києві, біля Жулян, де підлітком пропадав в майстернях Київського Університету. Після війни, професійний технік авіатор несподівано став ковбоєм. Ніхто не знає чому. Я робив запит в архів СБУ, можв він щось накоїв, що його від братів і карєри услали в найменш заселений район УРСР. Нічого, в архівах чисто.

На іншому кінці землі ковбої Прерій нікому не можуть пояснити чому вони не їдуть в місто, як робить більшість. Ну хоча б в містечко, там де поліклініка, гуртки для дітей, мийка для авто. А вони живуть на своїх фермах, де ні телевізору, ні мобільного звязку. Та що про них подумати, якщо вони навіть не люблять дивитися футбол. Вирости в Канаді і не дивитися Super Cup?

На іншому кінці світу мій дід Петро не дивився футбол європейський - soccer. Чоловік жив в УРСР, мав телевізор, виріс в Києві і не дивився гру Динамо К. Це як? Співпадіння?

Як і більшість моїх літературних дописів, це скоріше початок історії. Я експериментую в різних напрямках. Але, позаяк, маю приблизно нуль суспільної реакції на мої тексти, мені важко зрозуміти в якому напрямку рухатися і чи потрібно рухатися взагалі. Я розумію, що для українця, який не належить до якогось визначеного паттерна, не стоїть під конкретним прапором, ця маргінальність, цей ігнор цілком природній. Але це розуміння не заохочує розвивати текст далі :) Не тому, що мені обовязково потрібен успіх (а перспектива успіху - це було б заохочення), просто не розумієш цей розрив між власним збудженням від написаного і тотальним ігнором.