Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пересічні Ковбої / Casual Cowboys
Ковбої переходять в просторі, вони здатні переходити в різні виміри, вони не знають кордонів, які знаємо ми. Якщо ви цього не бачите або не можете уявити це не означає, що вони цього не роблять.
Ієремій Сокол, контрабандист і філантроп, Southern Saskatchewan, 1922
Вони не знають меж, як і всі вони не можуть бачити за горизонт, але вони навіть не думають про те, що за горизонтом щось є. Вони не дбають про горизонт. Їх реальність там, куди йде їх табун.В Голівуді про ковбоїв знімали кіно. Насправді не про ковбоїв, а про тодішніх розбишак і нероб одягнутих в шляпи з загнутими кінцями і брезентові штани. Хто, який Голівуд знімав кіно про реальних ковбоїв, тих, що женуть табуни за горизонт, які читають книжки сидячи у сідлі, не бояться ні вовків, ні відмедів і женуть самогон посеред поля, чаклуючи вираховують тиск в чугунній каструлі схилившись над вогнем з опаленими сонцем шиями?
Як буде ковбой українською? Пастух. Я б ніколи не назвав свого дідуся пастухом. Пастух це той, що пасе табун сільських корів раз на два місяці почерзі. Це маленький хлопчик з картини художника часів Кирило-Міфодієвського братства. Всі ми знаємо, що хлопчик виросте, що стане нещасним кріпаком чи його віддадуть в бурсу, потім він стане або священником, або революціонером, якого впіймають за розповсюдження лівацької газети і забриють в солдати. Ось це про пастуха. А той, який дорослий і свідомий, освічений, в робочий день пасе корів, коней - це ковбой, це не пастух.
Чи Пересічні Ковбої переходячи у інший простір, скажімо між Чернігівщиною і Альбертою здатні розмовляти місцевими мовами? Ми не знаємо, але не можемо цього виключити. Вони не двомовні, не багатомовні, вони транс-мовні. І завдяки своїй транс-мовності, вони зєднують те, що урбанізовані, соціалізовані не можуть звязати. Я, з моєю роботою, соціальними мережами, захопленнями і очікуванням відпустки, не можу бути одночасно в двох вимірах. Пересічні Ковбої можуть. Ковбої не бувають у відпустках. Офіційна версія - вони не можуть залишити своїх корів і коней більше ніж на декілька днів. Хто цьому повірить.
Вони не знають, якою мовою розмовляють. Що таке суржик, що таке жоаль, англійська або українська - ковбої не дбають. Вони живуть іншими цінностями, які ніхто з нас не зрозуміє. І тому вони можуть те, чого ми не можемо.
В Преріях, може здатися, вони розмовляють англійською. В лісо-степу Чернігівщини може здатися, що вони розмовляють українською. Але ніхто насправді не знає, якою мовою вони розмовляють. Хто чув, як розмовляють пересічні ковбої?
Я можу побачити ковбоїв в Преріях, ви також можете. Я можу зробити фотографію, якщо у мене телескопічна лінза з собою. Якою мовою вони розмовляють? Ми не знаємо. Ми ніколи до них не наблизимось. А якщо наблизимося... Хто пробував?
Мій дід Петро був таким Пересічним Ковбоєм. Він вчив мене їздити верхи, він читав мені газети. Чи памятаю я, якою мовою він читав мені газети на розігрітій за день сонцем фарбованій дешевою радянською фарбою веранді в Чернігівській області? Ні, не памятаю. Але точно не англійською, я б тоді краще володів англійською сьогодні.
Ковбої це засмаглі, жилясті чоловіки. На вигляд, саме чоловіки. Жінок я ніколи серед них не бачив. Дід Петро мав багато переломаних кісток, він падав з коня, коні йому одного разу проламали груди. Але я уявити не можу, щоб йому на допомогу прискакала жінка ковбой. Жінки його напівмертвого везли в районний центр, в лікарню. Жінки його в тій лікарні, сирій, темній, недофінансованій доглядали. Але не думаю, що жінки бачили як ковбой падав з коня.
Ковбої розмовляють про високі матерії. Вони не люблять простоту правильно побудованого міста і страшенно матюкаються, коли ви витрачаєте час на щось банальне. Це я памятаю про свого діда. Він багато працював, багато робив простої сільської роботи, але ніколи не говорив про банальне. Про політику говорив, про технології, про лабораторію при Київському Універститеті в якій практично ріс малим, про озброєння літаків під час Другої Світової розповідав, він воював 10 років при літаках. Про козаків говорив. Памятаю: "чому вас там вчать в місті, якщо ти не знаєш хто такий атаман Сірко?" Чи може розмова про кошового атамана Івана Сірка бути банальністю? "Петро, ти свиней нагодував?" - кричала бабуся йому з городу, ось це і є **beep** банальність.
Як я зауважив, у ковбоїв гарна освіта і вони завжди готові вчитися ще. Але де їм вчитися? Тому, вони пють воду з калюж в лісі (це я сам бачив!). І взагалі, дуже протестно налаштований народ.
Мій дід Петро, професійий ковбой, виріс в Києві, біля Жулян, де підлітком пропадав в майстернях Київського Університету. Після війни, професійний технік авіатор несподівано став ковбоєм. Ніхто не знає чому. Я робив запит в архів СБУ, можв він щось накоїв, що його від братів і карєри услали в найменш заселений район УРСР. Нічого, в архівах чисто.
На іншому кінці землі ковбої Прерій нікому не можуть пояснити чому вони не їдуть в місто, як робить більшість. Ну хоча б в містечко, там де поліклініка, гуртки для дітей, мийка для авто. А вони живуть на своїх фермах, де ні телевізору, ні мобільного звязку. Та що про них подумати, якщо вони навіть не люблять дивитися футбол. Вирости в Канаді і не дивитися Super Cup?
На іншому кінці світу мій дід Петро не дивився футбол європейський - soccer. Чоловік жив в УРСР, мав телевізор, виріс в Києві і не дивився гру Динамо К. Це як? Співпадіння?
Як і більшість моїх літературних дописів, це скоріше початок історії. Я експериментую в різних напрямках. Але, позаяк, маю приблизно нуль суспільної реакції на мої тексти, мені важко зрозуміти в якому напрямку рухатися і чи потрібно рухатися взагалі. Я розумію, що для українця, який не належить до якогось визначеного паттерна, не стоїть під конкретним прапором, ця маргінальність, цей ігнор цілком природній. Але це розуміння не заохочує розвивати текст далі :) Не тому, що мені обовязково потрібен успіх (а перспектива успіху - це було б заохочення), просто не розумієш цей розрив між власним збудженням від написаного і тотальним ігнором.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Українська буденність: Едмонтон."
