Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Печаль Арахна тче і тче.
Виходить на узвишшя Мати
І руку прикладає до очей.
Кого там надивляє, – не питайте.
Про те в нас знають навіть малюки...
...Війни невигойні стигмати,
Невжеж ви оселились навіки?
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Пересічні Ковбої / Casual Cowboys
Ковбої переходять в просторі, вони здатні переходити в різні виміри, вони не знають кордонів, які знаємо ми. Якщо ви цього не бачите або не можете уявити це не означає, що вони цього не роблять.
Ієремій Сокол, контрабандист і філантроп, Southern Saskatchewan, 1922
Вони не знають меж, як і всі вони не можуть бачити за горизонт, але вони навіть не думають про те, що за горизонтом щось є. Вони не дбають про горизонт. Їх реальність там, куди йде їх табун.В Голівуді про ковбоїв знімали кіно. Насправді не про ковбоїв, а про тодішніх розбишак і нероб одягнутих в шляпи з загнутими кінцями і брезентові штани. Хто, який Голівуд знімав кіно про реальних ковбоїв, тих, що женуть табуни за горизонт, які читають книжки сидячи у сідлі, не бояться ні вовків, ні відмедів і женуть самогон посеред поля, чаклуючи вираховують тиск в чугунній каструлі схилившись над вогнем з опаленими сонцем шиями?
Як буде ковбой українською? Пастух. Я б ніколи не назвав свого дідуся пастухом. Пастух це той, що пасе табун сільських корів раз на два місяці почерзі. Це маленький хлопчик з картини художника часів Кирило-Міфодієвського братства. Всі ми знаємо, що хлопчик виросте, що стане нещасним кріпаком чи його віддадуть в бурсу, потім він стане або священником, або революціонером, якого впіймають за розповсюдження лівацької газети і забриють в солдати. Ось це про пастуха. А той, який дорослий і свідомий, освічений, в робочий день пасе корів, коней - це ковбой, це не пастух.
Чи Пересічні Ковбої переходячи у інший простір, скажімо між Чернігівщиною і Альбертою здатні розмовляти місцевими мовами? Ми не знаємо, але не можемо цього виключити. Вони не двомовні, не багатомовні, вони транс-мовні. І завдяки своїй транс-мовності, вони зєднують те, що урбанізовані, соціалізовані не можуть звязати. Я, з моєю роботою, соціальними мережами, захопленнями і очікуванням відпустки, не можу бути одночасно в двох вимірах. Пересічні Ковбої можуть. Ковбої не бувають у відпустках. Офіційна версія - вони не можуть залишити своїх корів і коней більше ніж на декілька днів. Хто цьому повірить.
Вони не знають, якою мовою розмовляють. Що таке суржик, що таке жоаль, англійська або українська - ковбої не дбають. Вони живуть іншими цінностями, які ніхто з нас не зрозуміє. І тому вони можуть те, чого ми не можемо.
В Преріях, може здатися, вони розмовляють англійською. В лісо-степу Чернігівщини може здатися, що вони розмовляють українською. Але ніхто насправді не знає, якою мовою вони розмовляють. Хто чув, як розмовляють пересічні ковбої?
Я можу побачити ковбоїв в Преріях, ви також можете. Я можу зробити фотографію, якщо у мене телескопічна лінза з собою. Якою мовою вони розмовляють? Ми не знаємо. Ми ніколи до них не наблизимось. А якщо наблизимося... Хто пробував?
Мій дід Петро був таким Пересічним Ковбоєм. Він вчив мене їздити верхи, він читав мені газети. Чи памятаю я, якою мовою він читав мені газети на розігрітій за день сонцем фарбованій дешевою радянською фарбою веранді в Чернігівській області? Ні, не памятаю. Але точно не англійською, я б тоді краще володів англійською сьогодні.
Ковбої це засмаглі, жилясті чоловіки. На вигляд, саме чоловіки. Жінок я ніколи серед них не бачив. Дід Петро мав багато переломаних кісток, він падав з коня, коні йому одного разу проламали груди. Але я уявити не можу, щоб йому на допомогу прискакала жінка ковбой. Жінки його напівмертвого везли в районний центр, в лікарню. Жінки його в тій лікарні, сирій, темній, недофінансованій доглядали. Але не думаю, що жінки бачили як ковбой падав з коня.
Ковбої розмовляють про високі матерії. Вони не люблять простоту правильно побудованого міста і страшенно матюкаються, коли ви витрачаєте час на щось банальне. Це я памятаю про свого діда. Він багато працював, багато робив простої сільської роботи, але ніколи не говорив про банальне. Про політику говорив, про технології, про лабораторію при Київському Універститеті в якій практично ріс малим, про озброєння літаків під час Другої Світової розповідав, він воював 10 років при літаках. Про козаків говорив. Памятаю: "чому вас там вчать в місті, якщо ти не знаєш хто такий атаман Сірко?" Чи може розмова про кошового атамана Івана Сірка бути банальністю? "Петро, ти свиней нагодував?" - кричала бабуся йому з городу, ось це і є **beep** банальність.
Як я зауважив, у ковбоїв гарна освіта і вони завжди готові вчитися ще. Але де їм вчитися? Тому, вони пють воду з калюж в лісі (це я сам бачив!). І взагалі, дуже протестно налаштований народ.
Мій дід Петро, професійий ковбой, виріс в Києві, біля Жулян, де підлітком пропадав в майстернях Київського Університету. Після війни, професійний технік авіатор несподівано став ковбоєм. Ніхто не знає чому. Я робив запит в архів СБУ, можв він щось накоїв, що його від братів і карєри услали в найменш заселений район УРСР. Нічого, в архівах чисто.
На іншому кінці землі ковбої Прерій нікому не можуть пояснити чому вони не їдуть в місто, як робить більшість. Ну хоча б в містечко, там де поліклініка, гуртки для дітей, мийка для авто. А вони живуть на своїх фермах, де ні телевізору, ні мобільного звязку. Та що про них подумати, якщо вони навіть не люблять дивитися футбол. Вирости в Канаді і не дивитися Super Cup?
На іншому кінці світу мій дід Петро не дивився футбол європейський - soccer. Чоловік жив в УРСР, мав телевізор, виріс в Києві і не дивився гру Динамо К. Це як? Співпадіння?
Як і більшість моїх літературних дописів, це скоріше початок історії. Я експериментую в різних напрямках. Але, позаяк, маю приблизно нуль суспільної реакції на мої тексти, мені важко зрозуміти в якому напрямку рухатися і чи потрібно рухатися взагалі. Я розумію, що для українця, який не належить до якогось визначеного паттерна, не стоїть під конкретним прапором, ця маргінальність, цей ігнор цілком природній. Але це розуміння не заохочує розвивати текст далі :) Не тому, що мені обовязково потрібен успіх (а перспектива успіху - це було б заохочення), просто не розумієш цей розрив між власним збудженням від написаного і тотальним ігнором.
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Українська буденність: Едмонтон."
