Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Був травень
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Був травень
Переклав Василь Білоцерківський
Був травень. Був чудовий місяць травень. Я йшов провулком, тим самим, де міститься театр. Це був відмінний, гладенький, улюблений провулок, яким безперервно проїжджали автівки. Проїжджаючи, вони хлопали металевою кришкою, вставленою в асфальт. «Можливо, це каналізаційна кришка, а можливо, водогінна», – міркував я. Ці автівки розпачливо кричали різними голосами, і щоразу, як вони кричали, падало серце і підгиналися ноги.
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
