ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
13:42
Небо квилить клином журавлиним,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
2024.03.19
13:26
Украла віра чужоземна все:.
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Був травень
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Був травень
Переклав Василь Білоцерківський
Був травень. Був чудовий місяць травень. Я йшов провулком, тим самим, де міститься театр. Це був відмінний, гладенький, улюблений провулок, яким безперервно проїжджали автівки. Проїжджаючи, вони хлопали металевою кришкою, вставленою в асфальт. «Можливо, це каналізаційна кришка, а можливо, водогінна», – міркував я. Ці автівки розпачливо кричали різними голосами, і щоразу, як вони кричали, падало серце і підгиналися ноги.
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію