
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Буколик /
Проза
Михайло Булгаков. Був травень
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Михайло Булгаков. Був травень
Переклав Василь Білоцерківський
Був травень. Був чудовий місяць травень. Я йшов провулком, тим самим, де міститься театр. Це був відмінний, гладенький, улюблений провулок, яким безперервно проїжджали автівки. Проїжджаючи, вони хлопали металевою кришкою, вставленою в асфальт. «Можливо, це каналізаційна кришка, а можливо, водогінна», – міркував я. Ці автівки розпачливо кричали різними голосами, і щоразу, як вони кричали, падало серце і підгиналися ноги.
«От колись крикне так автівка, а я візьму та помру», – думав я, тицяючи кінцем палиці в хідник і боячись смерті.
«Треба прискорити крок, повернути у двір, пройти всередину театру. Там вже не страшні автівки, і вельми можливо, що я не помру».
Але повернути у двір мені не вдалося. Я не побачив його. Він стояв, притулившись до стіни театру і заклавши ногу за ногу. Ці ноги були взуті у криваво-руді туфлі на пухлій підошві, над туфлями були грубі шерстяні панчохи, а над панчохами – шоколадного кольору пухирами штани до колін. На ньому не було жакета. Замість жакета на ньому була дивна куртка, зроблена з замші, з якої колись робили чоловічі гаманці. На грудях – металева доріжка з пряжечкою, а на голові – жіночий берет із коротким хвостиком.
Це був молодий чоловік сліпучої вроди з довгими віями, бадьорими очима. Перед ним стояли п’ять чоловіків акторів, одна акторка й один режисер. Вони перепиняли дорогу в браму.
Я зняв капелюх і вклонився молодому чоловіку. Він привітав мене дивним чином, а саме – зчепив долоні обох рук, підняв їх угору і мовби закалатав у невидимий дзвін. Він пронизливо поглянув на мене, браво усміхаючись очима надзвичайної вроди. Я зніяковів і випустив палицю.
- Як ся маєте? – спитав мене молодий чоловік.
Я ся мав добре, мені лише заважали автівки своїм пекельним криком, я щось мимрив і криво надів капелюха. Тут на мене всі звернули увагу.
- А як ви ся маєте? – спитав я, причому мені здалося, що язик мій розпухнув.
- Добре! – відповів молодий чоловік.
- Він щойно приїхав з-за кордону, – тихо сказав мені режисер.
- Я читав вашу п’єсу, – суворо заговорив молодий чоловік.
«Треба було мені іншим ходом, через двір, піти до театру», – подумав я тужливо.
- Читав, – звучно повторив молодий чоловік.
- І як вона вам, Полієвкте Едуардовичу? – спитав режисер, не спускаючи очей з молодого чоловіка.
- Добре, – коротко мовив Полієвкт Едуардович, – добре. Третю дію треба переробити. Другу картину з третьої дії треба викинути, а першу картину перенести у четверту дію. Тоді вже буде зовсім добре.
- Підіть-но додому та й перенесіть, – шепнув мені режисер і неспокійно підморгнув.
- Ну ж бо, продовжую, – заговорив Полієвкт Едуардович. – І от вони вдираються й арештовують Ганса.
- Дуже добре, – зауважив режисер. – Його треба арештувати, Ганса. Тільки чи не вважаєте ви, що його ліпше арештувати в попередній картині?
- Бредня! – відповів молодий чоловік. – Саме тут його потрібно арештувати, і більше ніде.
«Це закордонне оповідання, – подумав я. – Та тільки за що він на Ганса так озвірів? Я хочу слухати закордонні оповідання, помру я чи не помру».
Я потягнувся до молодого чоловіка, стараючись не зронити ані слова. Моя душа розкисла, потім щось здригнулося у грудях. Я схотів почути про розжарену Іспанію. І аби зараз заграли на гітарах. Але нічого цього я не почув. Молодий чоловік, мучачи мене, продовжував розповідати про нещасного Ганса. Мало того, що його арештували, його ще й побили в дільниці. Але й того мало – його посадили у в’язницю. Мало й того – бідну стару, матір цього Ганса, прогнали з помешкання, і вона ночувала на бульварі під дощем.
«Господи, які понурі речі він розповідає! І де він, на моє горе, зустрів цього Ганса за кордоном? І пройти у браму не можна, допоки він не скінчить про Ганса, тому що це нечемно, на найцікавішому місці…»
Далі в ліс, більше труску. Ганса засудили до каторжних робіт, а його мати застудилася на бульварі й померла. Мені хотілося нарзану, серце завмирало і падало, автівки хлопали й гаркали. З’ясувалося, що насправді жодного Ганса не було і молодий чоловік не зустрічав його, а просто розповідав третю дію своєї п’єси. У четвертій дії мати перед смертю промовила прокляття катам, які погубили Ганса, і померла. Мені здалося, що згасло сонце, я почувся нещасним.
Обіч потріпаний чоловік грав на скрипці мазурку Венявського. Перед ним на хіднику, в кашкеті, лежали мідні п’ятаки. Трохи віддалік інший торгував бляшаними мишами, і вони на гумках спритно бігали по дощечці.
- Чудова річ! – мовив режисер. – Чекаємо, чекаємо нетерпляче!
Тут до брами підкотила дешева маленька автівка і зупинилася.
- Ну, мені час, – сказав молодий чоловік. – Товаришу Єрмолай, до Герцена.
Надзвичайно понурий Єрмолай за шибками засмикав якісь важелі. Молодий чоловік похитав дзвін, зник у каретці й беззвучно відлетів. Негайно перед його обличчям спалахнуло зелене око і пропустило каретку Єрмолая. І молодий чоловік уїхав просто в сонце та щез.
І я зняв капелюх і вклонився йому вслід, і купив бляшану мишу для хлопчика, і врятувався від автівок, увійшовши у дворі в маленькі двері, і там ізнову побачив режисера, і він мені сказав:
- Ох, слухайте його. Ви слухайте його. Ви переробіть третю картину. Вона – недобра картина. Великі непорозуміння можуть статися через цю картину. Бог з нею, з третьою картиною!
І зник травень. І потім був червень, липень. А тоді настала осінь. І всі дощі поливали цей провулок, і, хвилюючи серце своїм гулом, поверталося коло на сцені, і щодня помирав я, і тоді знову настав травень.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію