Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму —
Ні батькового, ні материнського.
Кажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
То будьмо й надалі тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Кажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
То будьмо й надалі тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
2026.08.16
13:52
Милий Харкове! Ти Україні - не пасинок! Син!
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
Ти довірливий, саме тому і зализуєш рани!
На землі твоїй - кров, а тобі неймовірно погано...
Скільки буде червоних морів, океанів, краплин?
Я люблю тебе гірко! Плекаю... Ти в мене один!
Вічним феніксом з
2026.08.16
13:46
Прийшла весна, і споконвічна втома
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
На плечі сіла, як важезний птах.
Історію не сприймеш ти без брому.
Вона розвіється на злих вітрах.
Прийшла весна. Розтанула ґрунтівка.
Тече вода, а з нею і літа.
Так слово постає, немов гвинтівка,
2026.08.16
11:06
ЕПІЛОГ: На хвилях Великої Ріки
(Минуло двадцять років.)
Рік 30-ий до нашої ери. 12 серпня. На вцілілих білих сходах, що колись вели до величних залів Головної Бібліотеки, сидів старий Філоксен. Його обличчя було помережане зморшками, а слід
2026.08.16
06:40
Пів ночі за серце тримаюсь рукою,
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
Вслухаючись чуйно в розриви ракет,
Бо вибухи їхні звучать за рікою,
А десь наді мною стрекоче "шахед".
За вибухом вибух, гудіння "шахедів"
І свист, або шурхіт, всіляких ракет, -
У темному небі я добре розгледів
2026.08.15
23:28
Нам скоро з літечком прощатись,
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
із сонцем лагідним, з теплом.
Нам скоро з осінню вітатись,
вона вже поряд із селом.
Несе з собою прохолоду,
рубінів кошик, бурштину,
бо має хист і є охота
2026.08.15
23:15
Втрапивши у вир у плині часу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
Захлиналась лінія життя.
Виходила дівчина на трасу,
Скерувавши шлях свій без пуття.
Бракувало їй дороговказу,
Завела стежина не туди.
Тим, що хочуть всього і одразу
2026.08.15
21:58
Виступали за мир у Яркенді
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
Ліліпути великі й середні.
А сварились малі,
Бо нема взагалі
Чим займатися ще у Яркенді.
Ліліпути скакали до Львова,
А у качки відпала підкова
2026.08.15
20:29
Зійде ніч, у млі розтане ліс
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
У світлі ламані кольори, тлінний літ
Мерзле скло примар на вигоні
Виплітає сиву сіть, однотонну, тон у тон
При огні триває літній сон
Нестійкі його чари
Тло повсякчас одне
2026.08.15
19:03
у поетичній жилі
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
осені бажання
поет прохає осені
що зробиш
ще не летять птахи
у вирій
листячко не вяне
але поетові кортить
2026.08.15
14:46
… жаским улюбленцем Сатурна,
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
що тричі збуджується ранком,
між вапнякового каміння
у необачності світанків,
у віддзеркаленні примарнім ,
неговіркого павутиння,
на лавах парків, у книгарнях,
між мурашиного сп’яніння …
2026.08.15
13:20
Так слово розпадається, мов замок.
Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Так степ застиг у дивних відчуттях.
Пророк іде приречено на захід,
Мов змучений і згододнілий птах.
Надія розпадається на друзки.
Шепочуть трави давні молитви.
Змарніло місце для любові й дружби.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Сон...
Напередодні дня інавгурації шостого президента України мені наснився дивний сон.
Нібито я зі своїм чоловіком на фестивалі повстанської пісні. Ми з ним трепетно відносимося до цих пісень, знаємо деякі з них, співаємо. Повстанська пісня не рідко звучить у нашому домі. А у сні ми зі сцени чуємо пісню, яку до цього ніколи не чули. Вона так припала нам до душі, що ми по закінченні познайомилися з виконавцем – високим гарним з бородою молодим чоловіком, одягненим у військову форму добровольця.
І от нас четверо – виконавець пісні, чоловік мій, я і ще один молодий чоловік, ідемо уже по широкій дорозі в сторону лісу, жваво обговорюємо і на ходу розучуємо пісню. Попереду видно сосновий ліс, пісок під соснами світлий, жовтий. Сосни могутні, розлогі. Дуже гарна яскрава картина перед очима. Заходимо в ліс і підходимо до низенької хатини. У сні я розумію, що це їх криївка, хоч насправді вона повинна бути під землею.
Сиджу у цій хатині біля маленького вікна і на аркуші паперу записую слова пісні. Раптом відчиняються двері і входить новообраний президент зі свитою. Я уже сиджу не біля вікна а в голові довгого столу. Хтось зі свити мене просить посунутися і сісти зліва – звільнити місце для президента. Я виконала прохання.
За мить знову стрімко відчинилися двері у кімнату і незнайома жінка промовила: - Ой вибачте, не туди і зачинила двері. За хвильку знову вона заглянула і вигукнула: - Та ні, туди! Поставила у кімнату коробку висотою вище одного метра, в діаметрі пів метра і зразу вибігла з кімнати. Новообраний шостий президент підійшов, відкрив коробку, а там світильник дуже гарний, з позолотою, оздоблений дорогоцінним камінням.
Він рвонувся, за жінкою, щоб повернути світильник, та ті, що з ним, з обох сторін йому на плечі поклали свої руки і притиснули до стільця і я чітко почула від одного з них: - Нехай стоїть, згодиться.
І ось я уже не збоку за столом сиджу, а в самому кінці і біля мене декілька друзів, а в голові столу шостий президент зі своїми щось обговорюють. А ми намотуємо локшину на руку від долоні і до ліктя, так як нитки намотують. Локшина тоненька шириною пів сантиметра, намотується легко і уже багато намоталося – у мене і жінки, що поряд зі мною. Я голосно розповідаю усім, що таку локшину ми - діти після війни сиру їли, у мами з під качалки хватали і вона була такою смачною. Потім беру жмут намотаної локшини знімаю з руки і ламаю у долонях, її стало зовсім небагато – жменька. Я цю жменьку намагаюся з’їсти, а вона така недобра. І з відчуттям недоброго несмачного я і прокинулася.
Сон я розгадала відразу, та відгадка радості не додала.
26.11.2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон...
Напередодні дня інавгурації шостого президента України мені наснився дивний сон.
Нібито я зі своїм чоловіком на фестивалі повстанської пісні. Ми з ним трепетно відносимося до цих пісень, знаємо деякі з них, співаємо. Повстанська пісня не рідко звучить у нашому домі. А у сні ми зі сцени чуємо пісню, яку до цього ніколи не чули. Вона так припала нам до душі, що ми по закінченні познайомилися з виконавцем – високим гарним з бородою молодим чоловіком, одягненим у військову форму добровольця.
І от нас четверо – виконавець пісні, чоловік мій, я і ще один молодий чоловік, ідемо уже по широкій дорозі в сторону лісу, жваво обговорюємо і на ходу розучуємо пісню. Попереду видно сосновий ліс, пісок під соснами світлий, жовтий. Сосни могутні, розлогі. Дуже гарна яскрава картина перед очима. Заходимо в ліс і підходимо до низенької хатини. У сні я розумію, що це їх криївка, хоч насправді вона повинна бути під землею.
Сиджу у цій хатині біля маленького вікна і на аркуші паперу записую слова пісні. Раптом відчиняються двері і входить новообраний президент зі свитою. Я уже сиджу не біля вікна а в голові довгого столу. Хтось зі свити мене просить посунутися і сісти зліва – звільнити місце для президента. Я виконала прохання.
За мить знову стрімко відчинилися двері у кімнату і незнайома жінка промовила: - Ой вибачте, не туди і зачинила двері. За хвильку знову вона заглянула і вигукнула: - Та ні, туди! Поставила у кімнату коробку висотою вище одного метра, в діаметрі пів метра і зразу вибігла з кімнати. Новообраний шостий президент підійшов, відкрив коробку, а там світильник дуже гарний, з позолотою, оздоблений дорогоцінним камінням.
Він рвонувся, за жінкою, щоб повернути світильник, та ті, що з ним, з обох сторін йому на плечі поклали свої руки і притиснули до стільця і я чітко почула від одного з них: - Нехай стоїть, згодиться.
І ось я уже не збоку за столом сиджу, а в самому кінці і біля мене декілька друзів, а в голові столу шостий президент зі своїми щось обговорюють. А ми намотуємо локшину на руку від долоні і до ліктя, так як нитки намотують. Локшина тоненька шириною пів сантиметра, намотується легко і уже багато намоталося – у мене і жінки, що поряд зі мною. Я голосно розповідаю усім, що таку локшину ми - діти після війни сиру їли, у мами з під качалки хватали і вона була такою смачною. Потім беру жмут намотаної локшини знімаю з руки і ламаю у долонях, її стало зовсім небагато – жменька. Я цю жменьку намагаюся з’їсти, а вона така недобра. І з відчуттям недоброго несмачного я і прокинулася.
Сон я розгадала відразу, та відгадка радості не додала.
26.11.2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
