Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Глянув, поруч холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
2026.02.13
18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.
Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,
2026.02.13
16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
я сплю
сонце ляга
на ріллю
небо
пошите з калюж
стежкою в’ється
2026.02.13
14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок
2026.02.13
10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року.
Місце проведення — Головний офіс
Спостерігається масив образів, в якому сакральні, космічні та наукові поняття не стільки логічно з’єднуються, як взаємно змішуються і розчиняються. "Миро" я
2026.02.13
10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.
Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,
2026.02.13
07:49
Із Леоніда Сергєєва
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!
2026.02.13
06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.
2026.02.13
03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом
Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Сон...
Напередодні дня інавгурації шостого президента України мені наснився дивний сон.
Нібито я зі своїм чоловіком на фестивалі повстанської пісні. Ми з ним трепетно відносимося до цих пісень, знаємо деякі з них, співаємо. Повстанська пісня не рідко звучить у нашому домі. А у сні ми зі сцени чуємо пісню, яку до цього ніколи не чули. Вона так припала нам до душі, що ми по закінченні познайомилися з виконавцем – високим гарним з бородою молодим чоловіком, одягненим у військову форму добровольця.
І от нас четверо – виконавець пісні, чоловік мій, я і ще один молодий чоловік, ідемо уже по широкій дорозі в сторону лісу, жваво обговорюємо і на ходу розучуємо пісню. Попереду видно сосновий ліс, пісок під соснами світлий, жовтий. Сосни могутні, розлогі. Дуже гарна яскрава картина перед очима. Заходимо в ліс і підходимо до низенької хатини. У сні я розумію, що це їх криївка, хоч насправді вона повинна бути під землею.
Сиджу у цій хатині біля маленького вікна і на аркуші паперу записую слова пісні. Раптом відчиняються двері і входить новообраний президент зі свитою. Я уже сиджу не біля вікна а в голові довгого столу. Хтось зі свити мене просить посунутися і сісти зліва – звільнити місце для президента. Я виконала прохання.
За мить знову стрімко відчинилися двері у кімнату і незнайома жінка промовила: - Ой вибачте, не туди і зачинила двері. За хвильку знову вона заглянула і вигукнула: - Та ні, туди! Поставила у кімнату коробку висотою вище одного метра, в діаметрі пів метра і зразу вибігла з кімнати. Новообраний шостий президент підійшов, відкрив коробку, а там світильник дуже гарний, з позолотою, оздоблений дорогоцінним камінням.
Він рвонувся, за жінкою, щоб повернути світильник, та ті, що з ним, з обох сторін йому на плечі поклали свої руки і притиснули до стільця і я чітко почула від одного з них: - Нехай стоїть, згодиться.
І ось я уже не збоку за столом сиджу, а в самому кінці і біля мене декілька друзів, а в голові столу шостий президент зі своїми щось обговорюють. А ми намотуємо локшину на руку від долоні і до ліктя, так як нитки намотують. Локшина тоненька шириною пів сантиметра, намотується легко і уже багато намоталося – у мене і жінки, що поряд зі мною. Я голосно розповідаю усім, що таку локшину ми - діти після війни сиру їли, у мами з під качалки хватали і вона була такою смачною. Потім беру жмут намотаної локшини знімаю з руки і ламаю у долонях, її стало зовсім небагато – жменька. Я цю жменьку намагаюся з’їсти, а вона така недобра. І з відчуттям недоброго несмачного я і прокинулася.
Сон я розгадала відразу, та відгадка радості не додала.
26.11.2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Сон...
Напередодні дня інавгурації шостого президента України мені наснився дивний сон.
Нібито я зі своїм чоловіком на фестивалі повстанської пісні. Ми з ним трепетно відносимося до цих пісень, знаємо деякі з них, співаємо. Повстанська пісня не рідко звучить у нашому домі. А у сні ми зі сцени чуємо пісню, яку до цього ніколи не чули. Вона так припала нам до душі, що ми по закінченні познайомилися з виконавцем – високим гарним з бородою молодим чоловіком, одягненим у військову форму добровольця.
І от нас четверо – виконавець пісні, чоловік мій, я і ще один молодий чоловік, ідемо уже по широкій дорозі в сторону лісу, жваво обговорюємо і на ходу розучуємо пісню. Попереду видно сосновий ліс, пісок під соснами світлий, жовтий. Сосни могутні, розлогі. Дуже гарна яскрава картина перед очима. Заходимо в ліс і підходимо до низенької хатини. У сні я розумію, що це їх криївка, хоч насправді вона повинна бути під землею.
Сиджу у цій хатині біля маленького вікна і на аркуші паперу записую слова пісні. Раптом відчиняються двері і входить новообраний президент зі свитою. Я уже сиджу не біля вікна а в голові довгого столу. Хтось зі свити мене просить посунутися і сісти зліва – звільнити місце для президента. Я виконала прохання.
За мить знову стрімко відчинилися двері у кімнату і незнайома жінка промовила: - Ой вибачте, не туди і зачинила двері. За хвильку знову вона заглянула і вигукнула: - Та ні, туди! Поставила у кімнату коробку висотою вище одного метра, в діаметрі пів метра і зразу вибігла з кімнати. Новообраний шостий президент підійшов, відкрив коробку, а там світильник дуже гарний, з позолотою, оздоблений дорогоцінним камінням.
Він рвонувся, за жінкою, щоб повернути світильник, та ті, що з ним, з обох сторін йому на плечі поклали свої руки і притиснули до стільця і я чітко почула від одного з них: - Нехай стоїть, згодиться.
І ось я уже не збоку за столом сиджу, а в самому кінці і біля мене декілька друзів, а в голові столу шостий президент зі своїми щось обговорюють. А ми намотуємо локшину на руку від долоні і до ліктя, так як нитки намотують. Локшина тоненька шириною пів сантиметра, намотується легко і уже багато намоталося – у мене і жінки, що поряд зі мною. Я голосно розповідаю усім, що таку локшину ми - діти після війни сиру їли, у мами з під качалки хватали і вона була такою смачною. Потім беру жмут намотаної локшини знімаю з руки і ламаю у долонях, її стало зовсім небагато – жменька. Я цю жменьку намагаюся з’їсти, а вона така недобра. І з відчуттям недоброго несмачного я і прокинулася.
Сон я розгадала відразу, та відгадка радості не додала.
26.11.2019р. Надія Таршин
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
