ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.07.05 09:43
А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжила,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки

Олександр Сушко
2020.07.05 07:17
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зрад

Олена Балера
2020.07.04 19:45
Коли дивлюсь услід красуні тій,
Жорстокість милої ятрить мене.
Я думаю: яка з-поміж стихій
З’єднала вроду й серце крижане?
То не земля: вона й висот сягне,
І не вода: вогнем любов зоріє.
Повітря? Ні, завзяття в ній міцне.
І не вогонь, бо не палають

Євген Федчук
2020.07.04 19:17
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до

Роксолана Вірлан
2020.07.04 18:12
Зазорена у цю ріку,
Струмій на хвилі неподатливій...
Усе життя на волоску
І попри вирви чорні й патові,

Оце дивися тут і мрій,
І не дозволь собі не мріяти.
Он поле із- під житніх вій

Олександр Сушко
2020.07.04 18:02
Я - сірома скромна, не з тузів,
Тож під серцем заповіді Божі:
В рай пускають навіть без трусів,
А у владу - виключно за гроші.

На горба народу Мойша "гопс!",
Скликав до корита всю родину.
В шахрая життя - країна Оз,

Олександр Панін
2020.07.04 15:19
Вже потвори нічні не гарчать,
Кришталевий зірок передзвін…
Тихо, ніжно співає дівча –
Спить Коханий – єдиний, один.

***

"Я кохаю тебе, Дорогий,

Сергій Губерначук
2020.07.04 13:52
Мов гілочка плакуча,
ти тулишся до мене,
але під нами – круча,
в ній глибина – шалена,
неміряна тривога,
невиказана правда,
немов життя без Бога
чи доля безпорадна!

Микола Соболь
2020.07.04 07:58
Комусь болить на фронті кожна втрата.
Залита кров’ю – матінка-земля.
Двохсотими вертаються солдати.
Під артою* здригаються поля…

Плодить війна сиріт і вдів без ліку.
Тобі було півкроку до мети…
На милицях йде площею каліка –

Ярослав Чорногуз
2020.07.04 05:45
Вночі легкий вітрець несе
І прохолоду, і розраду.
Затихло на алеях все,
Лиш місяць бродить понад садом.

Вгодований і повний він,
І як солодку вату – лиже
Довгасту хмарку в темряві…

Євген Федчук
2020.07.03 19:30
Стоять у Призов’ї три могили.
Найменша називається Корсак
Найвища з них Бельмак, чи то Горіла,
Та ще середня Синя, чи Токмак.
Я вам легенду хочу розповісти
Про три високі степові гори.
Було то у часи прадавні, звісно,
Якої

Іван Потьомкін
2020.07.03 10:15
Багатий і давно уже не раб,
Уславлений мудрістю повсюди,
Езоп де тільки вже не побував.
От тільки в Дельфах не довелося бути.
І ось він там. І як повсюди байкою частує.
Та якось тут не так, як всюди.
Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
Гада

Сергій Губерначук
2020.07.03 10:04
Велика криса* не їла рису,
а виключно целофан.
Жила на світі в одній кобіті,
що влізла у сарафан.

Попереду довгі роки вигнання
на каторгу у Сибір,
плювати, у ній жевріє останнє:

Тетяна Левицька
2020.07.03 08:59
Дай руку, сонце, і іди за мною,
не обертайся на презирство й сміх.
Хто судить всіх не відчуває болю,
і не вмирає кожен день  за гріх.

Хай кине камінь той в крилату спину,
хто не злукавив навіть у думках.
Я відколола  сонця половину,

Ігор Деркач
2020.07.03 07:35
Що у світі діється...
Зайві ще надіються,
що оклигають живими
із болячками своїми,
поки десь подінуться.

***
Знаємо, що коїться:

Микола Соболь
2020.07.03 06:55
Радій сьогоденню.
Довкола безмежна блакить
і думка про вічне летить,
здається буденно…
А ми? Не відчули.
Як всесвіт торкається нас
його необтяжливий глас –
трембіта гуцула,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Тарас Бездомний
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Через фільтр історії
Образ твору

Євген Хміль. СУВ’ЯЗЬ: роман. – Київ: Видавець Корбуш, 2019. – 256 с.: іл.
Письменник Євген Хміль родом із села Криве, Козівського району на Тернопільщині. Випускник Тернопільського державного технічного університету ім. І. Пулюя, працював у багатьох містах світу: Барселоні, Порто, Лондоні. Мешкає в Тернополі. Дебют у літературі – любовно-пригодницький роман «Amor fati» (2018).
Новий роман «Сув’язь” можна порівняти із дзеркалом, лише місткішим. Людина бачить у дзеркалі своє відображення, а художня література – таке дзеркало, яке показує не тільки обличчя людей, а й характери, психологію їхніх вчинків та вплив на подальшу долю. Молодий сучасний письменник Євген Хміль віддзеркалює свій час, його соціальні напруги. Проникливий в оцінках, здатний глибоко вникати в суть проблем, він є описувачем не тільки власного життя, а й свого часу – з його трагедіями, радостями й обмеженостями.
Євген Хміль чітко усвідомлює: писати можна тільки про те, що добре знаєш! Автор вельми прагне бути злободенним, актуальним, однак розуміє, що злободенність не є метою літератури. У нього все придумано, але нічого не вигадано, напевно, він знає, що вигадка – не факт, але й не казка, а правда життя у модусі можливого – категорія ще з часів Аристотеля! І ще одне спостереження. Цікаво зауважити, що автор намагається знайти паралелі між двома стилями викладу , рівноцінно поєднати fiction – вигадку та non-fiction, побудовану на винятково реальних фактах, сиріч документальну. Аура авторського розповідання впливає на читача суґестивно, тобто тримає його у полоні ненав’язливого навчання-навіювання. Із розгортанням оповіді, чим ширші й дальші обрії роману, щонайінтенсивнішою стає доцентрова сила авторської суґестії. А цей процес вимагає від автора таланту й уміння зібрати докупи запропонований різнорідний матеріал: «29 квітня 1943 року село Молотків у Тернопільській області було спалене вщент каральними загонами СС. Частина жителів згоріли живцем, решту – розстріляли. Пізніше стало відомо – село допомагало воїнам УПА… 21 жовтня 1947 року почалась операція «Запад». Уряд СРСР не міг здолати опір Української Повстанської Армії (УПА) і вирішив позбавити їх підтримки від населення. За один день із Західної України депортували 7 тисяч людей: жінок, чоловіків, дітей. Усього 26 460 сімей, які хоч натяком мали відношення до УПА. Серед цих людей опинилася і Василева родина».
Що може бути спільного між Лондоном та глухим селом на заході України? Може, незмірна глибина історії, насиченість цієї історії та землі кров’ю, стражданнями й випробуваннями – через війни, численні окупації й голодомори? А може, вірність до Батьківщини, що в найстрашніших іспитах зберігає силу любити і виявити ту любов, живучи в емігрантському середовищі?
Письменник розповідає історію української родини, що на вітрах двадцятого століття була роз’єднана, розкидана, розпорошена. Час оповіді – початок дев’яностих; місця, де відбуваються події – Лондон та село Хомине на Тернопільщині. Письменник вибудовує сюжет, де ключовим моментом є зустріч головних героїв старшого покоління: Дмитра, вимушеного емігранта, жителя Туманного Альбіону та його рідної сестри Лесі: «То були найщиріші та найміцніші обійми. Кожен з них крізь плач намагався сказати хоч щось з того, що назбиралось за всі сорок сім років розлуки. Та вимовити нічого не могли. Обом відняло мову, і замість слів лунало лише глибоке ридання. Вони виплакували все, що було на душі: і радість, і сором, і жаль, страх»
Євген Хміль уміє будувати інтригу на дослідженні явних та прихованих мотивів діючих осіб, на їх багаторазовому перетинанні, переплетенні, зрештою – сув’язі. Батьки і діти, брати і сестри, молодість, кохання, секс, любовні трикутники, навіть спроба суїциду… У фіналі автор намагається за допомогою красивого happy end-у гармонізувати складну картину взаємовідносин між своїми персонажами, але точка кристалізації, принаймні, у любовному трикутнику: Кетрін-Стефан-Оксана, судячи з останньої глави роману, поки що ховається у лондонському тумані. Текст насичений точними спостереженнями, автор фіксує деталі, щоправда, інколи ухиляючись від естетичного інструментарію, особливо у відвертих описах інтиму. Проте, іронія, гумор, котрі деколи зустрічаються, створюють певну розрядку, відчуття свободи й необов’язковості: «Без традиційного привітання президента святкування Нового року молодь собі не уявляла. Це як перепустка для часу: президент привітав – рік Новий настав…Іра і Таня теж були по-новорічному вдягнені, але англійця їх вбрання не вразило. На Тані – біла сукенка з мереживом, а на Ірі – коротка червона сукня з таким декольте, що можна було побачити всю глибину її душі…Кафе «Пролісок» у райцентрі перейшло у приватну власність, і тепер на ньому висіла нова вивіска «Гудзон»…Англійськими фунтами цьому вертепу ще ніколи не платили, і хлопець, який збирав гроші, ще довго крутив невідомі купюри. Та щойно Василь сказав йому курс у купонах, хлопчик радісно закліпав очима. Куди вони прийдуть колядувати через день у першу чергу, він уже знав!».
Як я вже згадувала вище, Євген Хміль оспівує Лондон, який добре знає, у всій його історичній, етнічній та літературній специфіці. В описах його лондонських розділів панують англійські аромати й дух української діаспори. «Подібні долі згуртували земляків, і вони створили собі маленьку Україну там, куди закинула їх доля – у Британії. Все, що було в їхніх силах, – це не відцуратись від своєї мови, віри та традицій. І сьогодні з’явився черговий тому доказ – відкриття пам’ятника Володимиру Великому на одній з центральних вулиць Лондона”.
Влучно і яскраво автор відображує реалії, коли сюжетні перипетії переміщаються на українські терени. Настрої, стосунки, щоденний побут і святкове різноманіття створюють особистісний ефект, і майже завжди гнучко перемежовуються зі вставками історичної хроніки. Ось яким побачив рідне село у грудні 1992 року, через майже п’ятьдесят років українець, волею долі англієць: «Темні хмари, дрібний дощ. Усе навколо занадто сіре: голі сади, зорані городи, хати. Типове село на теренах України, яка щойно здобула незалежність. Церква, клуб, школа, бібліотека та колгосп, який уже майже розпався. Дорога не мала твердого покриття і від постійних дощів перетворилась на болотяну річку…Дмитро оперся на залізний заржавілий пліт, замість якого колись був тин, і не поспішав ступати на подвір’я, де провів сімнадцять років свого життя. Ані хати під соломою, ані стайні, ані клуні. Але сад ріс на своєму місці. Дерева старі, давно не плодоносили. Ніхто за ними не доглядав, та зрізати все ж не наважувалися. Що відбувалось у душі Дмитра, рідна сестра, яка також боса бігала тут колись, здогадувалась!»
Прозаїк Євген Хміль належить до нової генерації літераторів, найважливішим моментом якої є їх творча активність, бажання абсолютної творчої свободи, стихія пошуку в царині широкого використання документального фактажу, експерименти з формою тощо. А парадоксальне поєднання – прагматичне мислення плюс оптимістичне бачення реальності, гарантують йому в недалекому майбутньому здобуття певної переваги серед українського літературного середовища. Принаймні, я щиро йому цього бажаю! Bonne chance!











Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-12-03 16:40:35
Переглядів сторінки твору 672
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.01.11 14:59
Автор у цю хвилину відсутній