Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Стендаль. Якість голосу
Мені здається, якщо у хвилину спокійного роздуму і тихого смутку ми станемо уважно запитувати нашу душу, то почуємо від неї, що таємниця чарів людського голосу полягає в таких двох обставинах:
1) Відтінок почуття, який голос неминуче вносить в усе. Голоси найхолодніших співачок, пань Кампорезі, Фодор, Фести й т. д., за відсутності інших почуттів поступово домішують у спів якусь невиразну радість. Я не говорю про пані Каталані; її приголомшливий голос видається душі дивом. Тріпотіння, яке нас опановує при цьому, спочатку навіть заважає бачити прекрасну і благородну безпристрасність цієї чарівливої співачки. Можна заради самого задоволення уявити собі голос пані Каталані в поєднанні з поривчастою душею і драматичним обдаруванням пані Пасти. Продовживши на мить цю ілюзію, ви неминуче розчаруєтеся, зате у вас залишиться переконання, що музика – наймогутніше з усіх мистецтв [1].
2) Друга перевага голосу – це слово; воно підказує уяві слухачів характер тих образів, які ній повинні поставати.
Людський голос має менше сили порівняно з інструментами, зате він набагато більшою мірою володіє здатністю змінювати силу звуку.
Розмаїття переходів, тобто неможливість для голосу бути безпристрасним, на мій погляд, важливіша його перевага, ніж навіть наявність слів.
Погані вірші, з яких складається італійська арія і в яких безнастанно повторюються одній й ті самі слова, спочатку зовсім не сприймаються як вірші; до слуху глядачів долітає проза [2], притому красу вірша становлять аж ніяк не найсильніші зі слів, наприклад, «я вас смертельно ненавиджу» або «я шалено кохаю вас»; тільки відтінки в самих словах та в їхньому розташуванні є доказом пристрасті й викликають наше співчуття до неї, а тимчасом якраз відтінки й буває неможливо передати п’ятдесятьма чи шістдесятьма словами, що складають італійську арію. Отже, слова можуть бути лише простою канвою; справа музики – розквітчати їх яскравими барвами.
Ви хочете нового доказу, що слова мають у музиці лише допоміжне значення і слугують у ній мовби етикетками почуттів? Порівняйте арію, яку з наголошеною пристрасністю голосу заспівала пані Беллок або панна Пізароні, з тією самою арією, яку хвилину потому заспівала яка-небудь учена тріскачка Півночі. Холодна співачка вимовить ті самі слова: «Io fermo, mio ben, morir mi sento» [3] – і при цьому анітрохи не розтопить криги в нашому серці.
Якщо ми вже вловили два чи три слова, з яких дізнаємося, що герой у розпачі або що він щасливий до нестями, то зовсім не потребуємо розбирати всю решту слів виконуваної арії; найважливіше – аби у виконанні була відчутна пристрасть. Тому нам завжди приносить задоволення добрий оперний спів, навіть тоді, коли співають незнайомою нам мовою. Треба лише, аби сусід по ложі бодай одним словом позначив кожну з виконуваних арій. Отож: можна насолоджуватися трагічним актором, який виконує свою роль мовою, лише окремі слова якої нам зрозумілі. З усіх цих спостережень я хотів би зробити висновок, що інтонація слів для музики набагато важливіша за самі слова.
Експресія – ось головна вартість співака.
Будь-які успіхи, що їх досягає мистецтво співу, позбавлене експресії чи обдароване нею слабкою мірою, нетривалі або можуть залежати від якогось випадкового уподобання глядачів, котре не має стосунку до мистецтва: врода акторки, її чесноти, її політичні переконання тощо.
В Італії наводять дивовижні приклади пророцтв, які докладно здійснювалися. Один неаполітанський любитель, говорячи про двох співачок, з яких одну публіка підносила до небес, а другу насилу терпіла, вигукнув серед партеру Сан-Карло, охоплений одним із тих спалахів захвату, котрі такі часті в цій країні: «Мине ще три роки, і всі зневажатимуть ту, якій зараз ви оплескуєте, а тою, яку ви зневажаєте, будуть захоплюватися». Минуло всього пів року, і його передбачення справдилося: співачка, яка співала з експресією, цілковито затьмарила другу, яка мала голос, красивий од природи. Тут вийшло те саме, що відбувається в суспільстві, де людина великого розуму бере гору над мальованим красенем. Такого ґатунку переворот у смаках неаполітанської публіки все-таки здійснився б, хоча, можливо, і не настільки скоро, якби співачка, – замість чудового голосу, котрий їй подарувала доля, – володіла bravura (мистецтвом, якого досягнуто через вправи).
Переклав Василь Білоцерківський
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Стендаль. Якість голосу
З книжки “Життя Россіні”
Мисливський ріг чутно в горах Шотландії на значно більшій відстані, аніж людський голос. Ось єдине, в чому мистецтво подужало перевершити природу, – у силі звуку. В іншому, не менш важливому вимірі, у тому, що стосується виразності й приємності, людський голос і далі є вищий від будь-якого музичного інструмента, і навіть можна сказати, що музичні інструменти тим більше подобаються, чим більше за звучанням вони наближаються до людського голосу.
Мені здається, якщо у хвилину спокійного роздуму і тихого смутку ми станемо уважно запитувати нашу душу, то почуємо від неї, що таємниця чарів людського голосу полягає в таких двох обставинах:
1) Відтінок почуття, який голос неминуче вносить в усе. Голоси найхолодніших співачок, пань Кампорезі, Фодор, Фести й т. д., за відсутності інших почуттів поступово домішують у спів якусь невиразну радість. Я не говорю про пані Каталані; її приголомшливий голос видається душі дивом. Тріпотіння, яке нас опановує при цьому, спочатку навіть заважає бачити прекрасну і благородну безпристрасність цієї чарівливої співачки. Можна заради самого задоволення уявити собі голос пані Каталані в поєднанні з поривчастою душею і драматичним обдаруванням пані Пасти. Продовживши на мить цю ілюзію, ви неминуче розчаруєтеся, зате у вас залишиться переконання, що музика – наймогутніше з усіх мистецтв [1].
2) Друга перевага голосу – це слово; воно підказує уяві слухачів характер тих образів, які ній повинні поставати.
Людський голос має менше сили порівняно з інструментами, зате він набагато більшою мірою володіє здатністю змінювати силу звуку.
Розмаїття переходів, тобто неможливість для голосу бути безпристрасним, на мій погляд, важливіша його перевага, ніж навіть наявність слів.
Погані вірші, з яких складається італійська арія і в яких безнастанно повторюються одній й ті самі слова, спочатку зовсім не сприймаються як вірші; до слуху глядачів долітає проза [2], притому красу вірша становлять аж ніяк не найсильніші зі слів, наприклад, «я вас смертельно ненавиджу» або «я шалено кохаю вас»; тільки відтінки в самих словах та в їхньому розташуванні є доказом пристрасті й викликають наше співчуття до неї, а тимчасом якраз відтінки й буває неможливо передати п’ятдесятьма чи шістдесятьма словами, що складають італійську арію. Отже, слова можуть бути лише простою канвою; справа музики – розквітчати їх яскравими барвами.
Ви хочете нового доказу, що слова мають у музиці лише допоміжне значення і слугують у ній мовби етикетками почуттів? Порівняйте арію, яку з наголошеною пристрасністю голосу заспівала пані Беллок або панна Пізароні, з тією самою арією, яку хвилину потому заспівала яка-небудь учена тріскачка Півночі. Холодна співачка вимовить ті самі слова: «Io fermo, mio ben, morir mi sento» [3] – і при цьому анітрохи не розтопить криги в нашому серці.
Якщо ми вже вловили два чи три слова, з яких дізнаємося, що герой у розпачі або що він щасливий до нестями, то зовсім не потребуємо розбирати всю решту слів виконуваної арії; найважливіше – аби у виконанні була відчутна пристрасть. Тому нам завжди приносить задоволення добрий оперний спів, навіть тоді, коли співають незнайомою нам мовою. Треба лише, аби сусід по ложі бодай одним словом позначив кожну з виконуваних арій. Отож: можна насолоджуватися трагічним актором, який виконує свою роль мовою, лише окремі слова якої нам зрозумілі. З усіх цих спостережень я хотів би зробити висновок, що інтонація слів для музики набагато важливіша за самі слова.
Експресія – ось головна вартість співака.
Будь-які успіхи, що їх досягає мистецтво співу, позбавлене експресії чи обдароване нею слабкою мірою, нетривалі або можуть залежати від якогось випадкового уподобання глядачів, котре не має стосунку до мистецтва: врода акторки, її чесноти, її політичні переконання тощо.
В Італії наводять дивовижні приклади пророцтв, які докладно здійснювалися. Один неаполітанський любитель, говорячи про двох співачок, з яких одну публіка підносила до небес, а другу насилу терпіла, вигукнув серед партеру Сан-Карло, охоплений одним із тих спалахів захвату, котрі такі часті в цій країні: «Мине ще три роки, і всі зневажатимуть ту, якій зараз ви оплескуєте, а тою, яку ви зневажаєте, будуть захоплюватися». Минуло всього пів року, і його передбачення справдилося: співачка, яка співала з експресією, цілковито затьмарила другу, яка мала голос, красивий од природи. Тут вийшло те саме, що відбувається в суспільстві, де людина великого розуму бере гору над мальованим красенем. Такого ґатунку переворот у смаках неаполітанської публіки все-таки здійснився б, хоча, можливо, і не настільки скоро, якби співачка, – замість чудового голосу, котрий їй подарувала доля, – володіла bravura (мистецтвом, якого досягнуто через вправи).
Переклав Василь Білоцерківський
[1] Якими захопливими насолодами ми б завдячували віолончелі Ромберґа, якби замість непорочності й простодушності доброго німецького бюргера він мав пристрасну душу Вертера! Панна Шаурот, славетна дев’ятирічна піяністка, віщує все шаленство генія. (Дельфіна фон Шаурот (1813 – 1887) – німецька піаністка і композиторка. Учениця Ф. Калькбреннера, вундеркінд. Ф. Мендельсон присвятив їй свій Перший фортепіянний концерт. – Прим. перекл.).
[2] Передайте в партитурі «Гораціїв» слова знаменитої арії «Quelle pupille tenere» так, як їх співають.
[3] Я тремчу, мій любий, відчуваю, що помираю (іт.).
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Іван Соллертинський. Крістоф-Віллібальд Ґлюк"
• Перейти на сторінку •
"Стендаль. Подробиці перевороту, який вчинив Россіні. – Паґаніні – перший скрипаль Італії"
• Перейти на сторінку •
"Стендаль. Подробиці перевороту, який вчинив Россіні. – Паґаніні – перший скрипаль Італії"
Про публікацію
