
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
2025.07.11
00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього.
Де ванька напаскудив – там і «русскій дух».
Велика брехня – спосіб реалізації великої політики.
Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні.
Велич у спадок не передається,
2025.07.10
21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
2025.07.10
14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
2025.07.10
13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Цікаво, чи введуть податок на доброту?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Цікаво, чи введуть податок на доброту?
Ірина Чуйко. Фільдеперсові панчохи: проза. – Тернопіль: ТОВ «Терно-граф», 2017. – 120 с., іл..
Літераторка Ірина Чуйко – давня членкиня літературного об’єднання, котрим опікується Тернопільська обласна організація Національної спілки письменників України. Її творчий портрет вельми різнобарвний: вона є авторкою декількох збірок поезії та віршів для дітей, текстів популярних пісень, журналістських нарисів на різні злободенні теми. Тепер до читача прийшла її збірка прозових творів, яку авторка скомпонувала у три розділи. Перший складається з дванадцяти коротких оповідок художньої прози. Власне, саме вони спонукають до глибшого прочитання текстів, адже яскраво презентують ліричну сторону обдарування нашої авторки.
Сумні хвилини життя не оминають нікого. Тепла інтонація співчуття, що, без сумніву, променіє від людських якостей самої авторки, висвітлює різнобічні душевні градації героїв оповідок, які страждають, вірять і обманюються, знемагають від самотності й душевного болю, долають чи не долають важкі обставини, ускладнення, затяжну скруту, що трапляються в їхньому непростому житті. Тематика цих маленьких творів зачіпає пекучі для теперішнього сьогодення питання моралі/аморальності, про що, власне, свідчать промовисті назви («Старий джентльмен», «Подвійний туман», «Жебраки», «Криза людяності»,«Погляд самоти»).
Про щасливе/нещасливе кохання написано й буде ще написано чимало творінь, але читачеві завжди їх замало. Колись один мудрий чоловік пояснив мені, що у коханні не існує чужого досвіду, для кожної пари людства все починається вперше, як в Адама і Єви. Тому то кожна історія кохання, про яку пише Ірина, – неповторна. Як, власне, й розплата за помилки у кожного своя: «Антоніна замовкла й задумалась. О…А як же їй боліло!..Серце розпластане й розплющене жалем чи образою, мов розпечений шмат заліза між молотом і ковадлом, в очікування удару рвалося з грудної клітки й не знаходило виходу, а в голові пульсувало, наче дрібні молоточки били в бубни барабанних перетинок» («Мисливець, або Настя плаче»)… «Нащо їй оте нерозділене кохання? Навіщо?Правдивого зізнання Анна чекала дуже багато літ, адже її так прозаїчно використали й викинули на смітник життя, наче непотріб…Це була чуттєва агонія. Сліз і крику не було, але в грудях, на місці серця, – зяяла пустка… («Повернення додому»).
Розділи другий і третій містять відповідно нотатки, спогади, роздуми авторки на теми літературні і не тільки, статті, інтерв’ю, бесіди. Безсумнівно, зворушить читача пам’ятне слово літераторки про письменника Євгена Безкоровайного: «Євген Іванович любив одягати вишиті сорочки, які дуже йому личили. Мені назавжди закарбувався той сонячний день й яскраво голубе небо, як очі Євгена Івановича. Пам’ятатиму його життєрадісним, щирим, усміхненим і у вишиванці” («В дорозі до Шевченка»). Затишне погідне враження справляють рядки, котрі Ірина присвятила нині забутому поетові Василеві Драбишинцю, чарівній ведучій телевізійної програми «Відверті діалоги» Ларисі Михальській, письменникові, заслуженому діячеві мистецтв України Богданові Мельничуку, фотохудожнику В’ячеславові Костюкову й багатьом іншим творчим особистостям. Вельми цікавими є інтерв’ю з відомими тернополянами: директором обласної філармонії, співаком Ярославом Лемішкою, з літературознавцем Сергіем Ткачовим.
Поетична замальовка «Коли приходить натхнення» вражає рідкісним настроєм світлої життєвої радості на фоні переважного песимізму збірки, репрезентує чисті помисли й гарну уяву нашої авторки, висловлені образною мовою: «І не пригадаю дощу вже, коли після нього на небі з’являється це диво природи Райдуга, Веселка. Дійсно, веселка, коли бачиш над собою яскраве видиво із семи кольорів на тлі освітленого неба і радієш так, без причини на те. Просто милуєшся красою, що наче коромислом зачепила смарагд (зелень) обох берегів ріки і тримає так обережно, наче якусь коштовність».
Ірина Чуйко – особистість із чуйною і вразливою душею. Її хвилює чимало речей, що відбуваються у нашому рідному місті. Вона пише правдиво, промовисто й стурбовано про проблеми людей незрячих («Біла тростина»), пересічних пенсіонерів («Старий джентльмен»), про крадіжки на тернопільських цвинтарях («Осіннє»), про відсутність побутової культури: «Зверніть увагу на лаву, що по вулиці Сагайдачного, в якої дуже акуратно відпиляли дерев’яний брусок (невже ніхто не чув і не бачив? («На пам’ять про Тернопіль”). «Невимовно набридла огидна мазанина на стінах будівель і парканів з непристойною лексикою графітчиків. Найбільше шкода мені людей, котрі щоразу намагаються затерти, забілити, замалювати ці непристойності. Якби вдалося спіймати горе-художників і змусити попрацювати над знищенням своїх «чудових» розписів…можливо б тоді в них прокинулась елементарна культура і повага до тих, котрі важко працюють над втіленням нашої спільної мрії про місто майбутнього – файне місто Тернопіль! («Файне місто Тернопіль»).
Навіть бездомні тваринки відчувають добре серце цієї неповторної жінки: «Подейкують, що і на котів і на собак введуть податок. А що ж мені доведеться робити, коли дикі кішки облюбували моє обійстя й просять їсти…біжать назустріч, щойно рипне хвіртка…не раз із вдячності приносять мишку на килимок під двері… Що маю з тим діяти? Шкода їх – живі ж істоти…Цікаво, а на доброту теж введуть податок?» («Прощавай, вишенько»).
Завершити свій щирий відгук про чесне, переконливе, вагоме слово обдарованої літераторки Ірини Чуйко хочу її ж рядками з елегантної картинки «Контрасти»: «Що нам потрібно для радості? Щось маленьке й незначне, на перший погляд, а приємне. Усмішка маляти, щасливий сміх мами. Хороша людина побажала вранці «доброго дня», й у вас на цілий день забезпечений чудовий настрій». Впевнена, що чудовий настрій читачеві подарує і ця талановита книжка!
Літераторка Ірина Чуйко – давня членкиня літературного об’єднання, котрим опікується Тернопільська обласна організація Національної спілки письменників України. Її творчий портрет вельми різнобарвний: вона є авторкою декількох збірок поезії та віршів для дітей, текстів популярних пісень, журналістських нарисів на різні злободенні теми. Тепер до читача прийшла її збірка прозових творів, яку авторка скомпонувала у три розділи. Перший складається з дванадцяти коротких оповідок художньої прози. Власне, саме вони спонукають до глибшого прочитання текстів, адже яскраво презентують ліричну сторону обдарування нашої авторки.
Сумні хвилини життя не оминають нікого. Тепла інтонація співчуття, що, без сумніву, променіє від людських якостей самої авторки, висвітлює різнобічні душевні градації героїв оповідок, які страждають, вірять і обманюються, знемагають від самотності й душевного болю, долають чи не долають важкі обставини, ускладнення, затяжну скруту, що трапляються в їхньому непростому житті. Тематика цих маленьких творів зачіпає пекучі для теперішнього сьогодення питання моралі/аморальності, про що, власне, свідчать промовисті назви («Старий джентльмен», «Подвійний туман», «Жебраки», «Криза людяності»,«Погляд самоти»).
Про щасливе/нещасливе кохання написано й буде ще написано чимало творінь, але читачеві завжди їх замало. Колись один мудрий чоловік пояснив мені, що у коханні не існує чужого досвіду, для кожної пари людства все починається вперше, як в Адама і Єви. Тому то кожна історія кохання, про яку пише Ірина, – неповторна. Як, власне, й розплата за помилки у кожного своя: «Антоніна замовкла й задумалась. О…А як же їй боліло!..Серце розпластане й розплющене жалем чи образою, мов розпечений шмат заліза між молотом і ковадлом, в очікування удару рвалося з грудної клітки й не знаходило виходу, а в голові пульсувало, наче дрібні молоточки били в бубни барабанних перетинок» («Мисливець, або Настя плаче»)… «Нащо їй оте нерозділене кохання? Навіщо?Правдивого зізнання Анна чекала дуже багато літ, адже її так прозаїчно використали й викинули на смітник життя, наче непотріб…Це була чуттєва агонія. Сліз і крику не було, але в грудях, на місці серця, – зяяла пустка… («Повернення додому»).
Розділи другий і третій містять відповідно нотатки, спогади, роздуми авторки на теми літературні і не тільки, статті, інтерв’ю, бесіди. Безсумнівно, зворушить читача пам’ятне слово літераторки про письменника Євгена Безкоровайного: «Євген Іванович любив одягати вишиті сорочки, які дуже йому личили. Мені назавжди закарбувався той сонячний день й яскраво голубе небо, як очі Євгена Івановича. Пам’ятатиму його життєрадісним, щирим, усміхненим і у вишиванці” («В дорозі до Шевченка»). Затишне погідне враження справляють рядки, котрі Ірина присвятила нині забутому поетові Василеві Драбишинцю, чарівній ведучій телевізійної програми «Відверті діалоги» Ларисі Михальській, письменникові, заслуженому діячеві мистецтв України Богданові Мельничуку, фотохудожнику В’ячеславові Костюкову й багатьом іншим творчим особистостям. Вельми цікавими є інтерв’ю з відомими тернополянами: директором обласної філармонії, співаком Ярославом Лемішкою, з літературознавцем Сергіем Ткачовим.
Поетична замальовка «Коли приходить натхнення» вражає рідкісним настроєм світлої життєвої радості на фоні переважного песимізму збірки, репрезентує чисті помисли й гарну уяву нашої авторки, висловлені образною мовою: «І не пригадаю дощу вже, коли після нього на небі з’являється це диво природи Райдуга, Веселка. Дійсно, веселка, коли бачиш над собою яскраве видиво із семи кольорів на тлі освітленого неба і радієш так, без причини на те. Просто милуєшся красою, що наче коромислом зачепила смарагд (зелень) обох берегів ріки і тримає так обережно, наче якусь коштовність».
Ірина Чуйко – особистість із чуйною і вразливою душею. Її хвилює чимало речей, що відбуваються у нашому рідному місті. Вона пише правдиво, промовисто й стурбовано про проблеми людей незрячих («Біла тростина»), пересічних пенсіонерів («Старий джентльмен»), про крадіжки на тернопільських цвинтарях («Осіннє»), про відсутність побутової культури: «Зверніть увагу на лаву, що по вулиці Сагайдачного, в якої дуже акуратно відпиляли дерев’яний брусок (невже ніхто не чув і не бачив? («На пам’ять про Тернопіль”). «Невимовно набридла огидна мазанина на стінах будівель і парканів з непристойною лексикою графітчиків. Найбільше шкода мені людей, котрі щоразу намагаються затерти, забілити, замалювати ці непристойності. Якби вдалося спіймати горе-художників і змусити попрацювати над знищенням своїх «чудових» розписів…можливо б тоді в них прокинулась елементарна культура і повага до тих, котрі важко працюють над втіленням нашої спільної мрії про місто майбутнього – файне місто Тернопіль! («Файне місто Тернопіль»).
Навіть бездомні тваринки відчувають добре серце цієї неповторної жінки: «Подейкують, що і на котів і на собак введуть податок. А що ж мені доведеться робити, коли дикі кішки облюбували моє обійстя й просять їсти…біжать назустріч, щойно рипне хвіртка…не раз із вдячності приносять мишку на килимок під двері… Що маю з тим діяти? Шкода їх – живі ж істоти…Цікаво, а на доброту теж введуть податок?» («Прощавай, вишенько»).
Завершити свій щирий відгук про чесне, переконливе, вагоме слово обдарованої літераторки Ірини Чуйко хочу її ж рядками з елегантної картинки «Контрасти»: «Що нам потрібно для радості? Щось маленьке й незначне, на перший погляд, а приємне. Усмішка маляти, щасливий сміх мами. Хороша людина побажала вранці «доброго дня», й у вас на цілий день забезпечений чудовий настрій». Впевнена, що чудовий настрій читачеві подарує і ця талановита книжка!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію