ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.10.27 14:40
Хіба, що глянути з-під лоба…
Хіба кивнути з-під поли…
Якщо не перша… третя спроба
І не важливо… будь коли
Замкнути, стиснути в обіймах
Зацілувати аж до ніг
Від нині ти моя! повія
І найсолодший долі гріх…

Тетяна Левицька
2021.10.27 11:38
Пишу лиш про те, що на душу лягає,
В судинах відлунює болем,
І піниться морем, буяє розмаєм —
Давно перед всесвітом — гола.

З коріння глибокого, хмарки легкої,
Повітря стрункої смереки,
Я зіткана: з туги, сонати дзвінкої,

Дума Козак
2021.10.27 08:14
Ідуть в минуле поспіль, кожну мить,
усмішки, голоси, зітхання, взори…
Уже нізащо їх не зупинить,
як не впадуть дощу краплини… вгору.

Відходить світ, який любили ми,
а з ним і ті, кого ми так кохали,
та хочеться троянд серед зими,

Віктор Кучерук
2021.10.27 05:54
Край дороги дика груша
Струшує плоди, –
Гнилички відразу сушить
Сонце, як завжди.
Їх гора переді мною
І покров навкруг, –
Пнуться оси жвавим роєм
На медовий дух.

Володимир Бойко
2021.10.27 00:27
Витончена, виструнчена, вимріяна,
Лагідним серпанком зачарована,
Серцем неочікувано викраяна
Із пісень, жагою погаптованих.

Недоречно й болісно у осені
Вимагати літа веселкового.
На лугах й галявинах покошених

Сергій Губерначук
2021.10.26 16:04
Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів навіть вітром чіпати

Тетяна Левицька
2021.10.26 14:40
З глухими стінами вела розмову —
Війнула тиша протягом услід.
Згадала, що жива, і в серце знову
впустила мрії зоряний болід.

Зібрала чорні думи у пакети,
І віднесла той мотлох на смітник.
І стала Світом, Музою поета,

Іван Потьомкін
2021.10.26 14:25
В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
«Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
Кому ж знаться на

Микола Дудар
2021.10.26 14:06
У прийдешньому році було безліч нових знайомств. Безліч. І лише двоє схвально відгукнулись, вцілому, про поетичну творчість. Інші, а їх сотні, зацікавлені палітрою: я - тобі, ти - мені... кудою швидше і де дешевше. Я повинен не їх, а себе. І все таки:

Олександр Сушко
2021.10.26 13:31
Невесела в пісні партитура,
Зруйнувала Єва мій барліг!
Бич кохання у руках Амура
Б'є мене по плечах навідліг

А мені ж на тижні сто годочків
Буде! Та для бога це пусте.
Скоро класти на гробок віночки,

Ніна Виноградська
2021.10.26 11:30
Народе мій, затурканий, забитий,
Скажи мені, а де кістки далеких
Героїв наших, що вмирали в битвах
За тебе, крізь віків шалений клекіт?

Я хочу знати, де вони, могили,
Хмельницького, Волошина, Мазепи,
Виговського і Полуботка? Сили

Ярослав Чорногуз
2021.10.26 11:07
Усміхнувся нам багряний ранок,
Сяє день привітно золотий.
Не ревнуй до осені, кохана,
Я люблю природу, як і ти.

Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
Промайнув у гаї силует.
Може, то наснилась на світанні

Віталій Білець
2021.10.26 08:52
Осіння казка завітала у ліси,
Барвистим чаром опромінила далечі.
У синіх виріях тужливі голоси
Відклекотіли лунко в обрії лелечі.

Запахли медом щільниковим диво-дні,
Заграли щедро променистими словами.
Красуні-верби шелестливі та чудні

Микола Соболь
2021.10.26 05:57
Не порівнюй заметілі
вони різні у зими
на вікні малюнки лілій,
сірі з бовдурів дими,
шапки на лелечих гніздах,
на калині снігоцвіт…
ні проходу, ні під’їзду
до коханої воріт.

Ярослав Чорногуз
2021.10.25 21:28
Уже в саду холоднувато,
Хоч сяє ніжність золота.
Все менше сонце зігрівати
Спроможне жовтого листа.

А він зіщулився і пада,
І сумно шурхотить з-під ніг...
Недовга осені ця влада,

Ніна Виноградська
2021.10.25 17:57
Облітають листочки
Із Франкового дуба.
Неба синя сорочка
Виглядає так любо.
Жовтим листом опалим
Тихий грається вітер.
Від святкового шалу
Обнімаються віти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08

Ярослав Штука
2020.12.05

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Тарас Ніхто
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Критика | Аналітика

 З сімейного архіву: Дмитро Николишин "Химерна людина"
Я вже знайомила читачів сайту з творчістю талановитого письменника, драматурга, публіциста, громадського діяча, перекладача і викладача Коломийської гімназії - Дмитра Нико́лишина, діда мого чоловіка по маминій лінії. Він загинув у Львові, в тюрмі на Лонцького 14 грудня 1950 року в період сталінських репресій. У нього немає земної могили, швидше за все його останки у братській могилі на території тюрми, відкритій нещодавно археологами. Поминаючи всіх родичів у період різдвяно-новорічних свят. хочеться поставити свічку Пам'яті і цій геніальній людині і запалити невгасимий вогонь...

Дмитро Нико́лишин
(1884‒1950)

Химерна людина,
хвилинне творіння Господньої волі.
В майстерні, та кволі
клітини кори мізково́ї
паде їй на хвилях снаги життєво́ї
од вічного Тво́рця ума одробина.
Вона ж ним усесвіт охо́пити хоче:
озброює очі
дотепними склами
і смі́ливо мірить думками
безмежність
направо й наліво в безкрає.
В минулість померклу ввіходить,
кришка́ми визбирує тайни природи,
бо в гордощах «правди бажанням» палає.
Захоплена нею, ликує, радіє,
а Творця впізнати не вміє…
Не може,
не хоче,
стидиться
й нена́вистю дише
і мрію про щастя без нього колише.

Маленька людина!
На зрадно крихкій шкаралущі вогнистої кулі,
що довгі епохи минулі
з життям буйноцвітним сховала безслідно
у ша́рах підземних і скалах,
двонозі слабкій, нетямущій
все сон про безсмертя і велич верзеться.
З безумного дива
одвічного Тво́рця береться
з живого стягати престолу додолу
і в місці «порожнім»
в лукавстві безбожнім
силкується свого амбітного сина
навіки вмістити.
Маленька, брехлива,
нікчемна,
химерна людина.

Цю поезію свого діда особливо вагомо декламує мій чоловік, Роман Гринько - багатолітній диктор Львівського радіо, в минулому актор Театру імені Леся Курбаса і Молодіжного Експериментального Театру Аматорів "МЕТА", що у Львові.





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-12-26 21:37:17
Переглядів сторінки твору 803
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.960 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.988 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРСОНИ
Довкола відомих персон
Людина і тоталітаризм, аналітика
Езотерика чи ж бо справжня реальність?
Автор востаннє на сайті 2021.10.13 17:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2019-12-27 10:14:03 ]
Тяжка доля у Вашого талановитого родича!Світла йому пам'ять!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2019-12-27 11:55:40 ]
...у нашій родині і в родині чоловіка ім'я Дмитра Николишинаиовіяне глибинною любов'ю. Весь доробок його творів належить сімейному архіву. Хай спочиває з миром!