Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
2026.05.16
11:28
було нам добре під зірками
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
були ідеї під парами
і вистачало мелодрами
реально
весна тендітна пелюстками
кохав і я тебе оксано
ми бавились в аероплана
часами
2026.05.16
11:25
Спливала ніч жарка й загайна,
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
я додивлявсь останні сни,
аж тут явилась звістка файна:
вернувсь товариш із війни.
Часи тягнулися марудні,
тримали справи клопіткі,
та все ж ми стрілись пополудні
2026.05.16
10:55
Як прикро те, що рік минає,
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
Що час зміта все навкруги
Шаленим штормом небокраю,
Змішавши води й береги.
Летять епохи серпантином,
Немовби мить, за роком рік.
І бачить чоловік дитинно
Юрбу самотніх і калік.
2026.05.16
10:49
НЕЖДАНА: СМЕРТЬ ПІД КУПОЛАМИ
Поки законні діти князя вчили латину та готувалися до європейських королівств, маленька Неждана бігала босоніж по піску Десни і наливалася красою як дика рожа. Вона була тінню утраченого кохання Ярославової юності, про яку
2026.05.16
09:25
скажи! – приречені чи ще!?-
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
голодні, без одежі, босі,
але з надією на Досі,
як Іов в притчі із нічим,
долають відчуття буття
і , ремствуючи на пророче,
як черви, що пролізли в очі,
2026.05.16
09:10
Здавалося, не стрінемось з тобою,
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
хоч вий білугою від болю та наруги.
Моя печаль горою кам'яною,
бентежним океаном — хвиля туги.
Приходиш уві сні в сорочці білій.
Хоча за спиною лелечі крила,
я добре знаю, що осиротіли
2026.05.16
07:37
По той бік стін
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
Ледь чутний дзвін
Без перемін
Звучить: Дзінь... Дзінь...
Буває, грім,
Злякавши дім,
Стихає в нім
Німім, живім.
2026.05.15
19:24
Під союзом, що укладали юдеї з Богом,
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
Першим поставив свій підпис
Нехем’я-Тіршата, син Хахаліт та Цідкіягу .
...Вдивлявсь Нехем’я в рукотворне диво -
Відбудований Єрусалим із Храмом -
І промайнули перед ним два з лишком роки.
Той день, коли почув о
2026.05.15
17:00
тут бував
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
прадавній ліс
повен радості
і сліз
небо лоскотав
верхів'ям
потопав
у птахоспів'ї
2026.05.15
15:44
її знайшли
всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...всього опісля
повішаною
десь на вишні
недалік
чому на вишні
ми не зрозуміли
я вішався би сам
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
З сімейного архіву: Дмитро Николишин "Химерна людина"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З сімейного архіву: Дмитро Николишин "Химерна людина"
Я вже знайомила читачів сайту з творчістю талановитого письменника, драматурга, публіциста, громадського діяча, перекладача і викладача Коломийської гімназії - Дмитра Нико́лишина, діда мого чоловіка по маминій лінії. Він загинув у Львові, в тюрмі на Лонцького 14 грудня 1950 року в період сталінських репресій. У нього немає земної могили, швидше за все його останки у братській могилі на території тюрми, відкритій нещодавно археологами. Поминаючи всіх родичів у період різдвяно-новорічних свят. хочеться поставити свічку Пам'яті і цій геніальній людині і запалити невгасимий вогонь...
Дмитро Нико́лишин
(1884‒1950)
Химерна людина,
хвилинне творіння Господньої волі.
В майстерні, та кволі
клітини кори мізково́ї
паде їй на хвилях снаги життєво́ї
од вічного Тво́рця ума одробина.
Вона ж ним усесвіт охо́пити хоче:
озброює очі
дотепними склами
і смі́ливо мірить думками
безмежність
направо й наліво в безкрає.
В минулість померклу ввіходить,
кришка́ми визбирує тайни природи,
бо в гордощах «правди бажанням» палає.
Захоплена нею, ликує, радіє,
а Творця впізнати не вміє…
Не може,
не хоче,
стидиться
й нена́вистю дише
і мрію про щастя без нього колише.
Маленька людина!
На зрадно крихкій шкаралущі вогнистої кулі,
що довгі епохи минулі
з життям буйноцвітним сховала безслідно
у ша́рах підземних і скалах,
двонозі слабкій, нетямущій
все сон про безсмертя і велич верзеться.
З безумного дива
одвічного Тво́рця береться
з живого стягати престолу додолу
і в місці «порожнім»
в лукавстві безбожнім
силкується свого амбітного сина
навіки вмістити.
Маленька, брехлива,
нікчемна,
химерна людина.
Дмитро Нико́лишин
(1884‒1950)
Химерна людина,
хвилинне творіння Господньої волі.
В майстерні, та кволі
клітини кори мізково́ї
паде їй на хвилях снаги життєво́ї
од вічного Тво́рця ума одробина.
Вона ж ним усесвіт охо́пити хоче:
озброює очі
дотепними склами
і смі́ливо мірить думками
безмежність
направо й наліво в безкрає.
В минулість померклу ввіходить,
кришка́ми визбирує тайни природи,
бо в гордощах «правди бажанням» палає.
Захоплена нею, ликує, радіє,
а Творця впізнати не вміє…
Не може,
не хоче,
стидиться
й нена́вистю дише
і мрію про щастя без нього колише.
Маленька людина!
На зрадно крихкій шкаралущі вогнистої кулі,
що довгі епохи минулі
з життям буйноцвітним сховала безслідно
у ша́рах підземних і скалах,
двонозі слабкій, нетямущій
все сон про безсмертя і велич верзеться.
З безумного дива
одвічного Тво́рця береться
з живого стягати престолу додолу
і в місці «порожнім»
в лукавстві безбожнім
силкується свого амбітного сина
навіки вмістити.
Маленька, брехлива,
нікчемна,
химерна людина.
Цю поезію свого діда особливо вагомо декламує мій чоловік, Роман Гринько - багатолітній диктор Львівського радіо, в минулому актор Театру імені Леся Курбаса і Молодіжного Експериментального Театру Аматорів "МЕТА", що у Львові.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поетам-побратимам під Новий рік"
• Перейти на сторінку •
"Згадуючи Андрія Панчишина: пісня "Чортове колесо""
• Перейти на сторінку •
"Згадуючи Андрія Панчишина: пісня "Чортове колесо""
Про публікацію
