Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Критика | Аналітика
З сімейного архіву: Дмитро Николишин "Химерна людина"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З сімейного архіву: Дмитро Николишин "Химерна людина"
Я вже знайомила читачів сайту з творчістю талановитого письменника, драматурга, публіциста, громадського діяча, перекладача і викладача Коломийської гімназії - Дмитра Нико́лишина, діда мого чоловіка по маминій лінії. Він загинув у Львові, в тюрмі на Лонцького 14 грудня 1950 року в період сталінських репресій. У нього немає земної могили, швидше за все його останки у братській могилі на території тюрми, відкритій нещодавно археологами. Поминаючи всіх родичів у період різдвяно-новорічних свят. хочеться поставити свічку Пам'яті і цій геніальній людині і запалити невгасимий вогонь...
Дмитро Нико́лишин
(1884‒1950)
Химерна людина,
хвилинне творіння Господньої волі.
В майстерні, та кволі
клітини кори мізково́ї
паде їй на хвилях снаги життєво́ї
од вічного Тво́рця ума одробина.
Вона ж ним усесвіт охо́пити хоче:
озброює очі
дотепними склами
і смі́ливо мірить думками
безмежність
направо й наліво в безкрає.
В минулість померклу ввіходить,
кришка́ми визбирує тайни природи,
бо в гордощах «правди бажанням» палає.
Захоплена нею, ликує, радіє,
а Творця впізнати не вміє…
Не може,
не хоче,
стидиться
й нена́вистю дише
і мрію про щастя без нього колише.
Маленька людина!
На зрадно крихкій шкаралущі вогнистої кулі,
що довгі епохи минулі
з життям буйноцвітним сховала безслідно
у ша́рах підземних і скалах,
двонозі слабкій, нетямущій
все сон про безсмертя і велич верзеться.
З безумного дива
одвічного Тво́рця береться
з живого стягати престолу додолу
і в місці «порожнім»
в лукавстві безбожнім
силкується свого амбітного сина
навіки вмістити.
Маленька, брехлива,
нікчемна,
химерна людина.
Дмитро Нико́лишин
(1884‒1950)
Химерна людина,
хвилинне творіння Господньої волі.
В майстерні, та кволі
клітини кори мізково́ї
паде їй на хвилях снаги життєво́ї
од вічного Тво́рця ума одробина.
Вона ж ним усесвіт охо́пити хоче:
озброює очі
дотепними склами
і смі́ливо мірить думками
безмежність
направо й наліво в безкрає.
В минулість померклу ввіходить,
кришка́ми визбирує тайни природи,
бо в гордощах «правди бажанням» палає.
Захоплена нею, ликує, радіє,
а Творця впізнати не вміє…
Не може,
не хоче,
стидиться
й нена́вистю дише
і мрію про щастя без нього колише.
Маленька людина!
На зрадно крихкій шкаралущі вогнистої кулі,
що довгі епохи минулі
з життям буйноцвітним сховала безслідно
у ша́рах підземних і скалах,
двонозі слабкій, нетямущій
все сон про безсмертя і велич верзеться.
З безумного дива
одвічного Тво́рця береться
з живого стягати престолу додолу
і в місці «порожнім»
в лукавстві безбожнім
силкується свого амбітного сина
навіки вмістити.
Маленька, брехлива,
нікчемна,
химерна людина.
Цю поезію свого діда особливо вагомо декламує мій чоловік, Роман Гринько - багатолітній диктор Львівського радіо, в минулому актор Театру імені Леся Курбаса і Молодіжного Експериментального Театру Аматорів "МЕТА", що у Львові.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поетам-побратимам під Новий рік"
• Перейти на сторінку •
"Згадуючи Андрія Панчишина: пісня "Чортове колесо""
• Перейти на сторінку •
"Згадуючи Андрія Панчишина: пісня "Чортове колесо""
Про публікацію
