ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2021.10.22
17:22
Частина перша
10.
Перед сутінками пролетів над Гулаком аероплан — заледве не торкався верхів'я дерев. Незвичний гул спочатку налякав, а потім вихопив з усіх домівок дорослих і малих.
2021.10.22
16:09
Не повірите, не жаль,
що не побував на морі.
І нехай тепер надворі
листопад. Проте не падали,
а махали плавниками
й опускались на пісок
із гілок берізки, липки
що не побував на морі.
І нехай тепер надворі
листопад. Проте не падали,
а махали плавниками
й опускались на пісок
із гілок берізки, липки
2021.10.22
13:18
Ой, летіть-летіть до неї,
Листочки кленові,
І жовтенькі й червоненькі,
Жовто-пурпурові,
Щоб ялинка увібралась
В золоті прикраси,
Що засяють, мов гирлянди,
На сонці одразу.
Листочки кленові,
І жовтенькі й червоненькі,
Жовто-пурпурові,
Щоб ялинка увібралась
В золоті прикраси,
Що засяють, мов гирлянди,
На сонці одразу.
2021.10.22
10:53
Щиро Бога прославляєм,
З чортом на колінах,
Чи не варті й крихти раю?
В пеклі — Україна.
Схід не визнає провини,
Захід у Європі.
Наша славна Батьківщина
Вже давно в цейтноті.
З чортом на колінах,
Чи не варті й крихти раю?
В пеклі — Україна.
Схід не визнає провини,
Захід у Європі.
Наша славна Батьківщина
Вже давно в цейтноті.
2021.10.22
05:44
Небеса розпустили нюні
І замовк приголомшено світ, –
Лише вітер торкає струни
Крапельками зволожених віт.
Лише грають стальною блестю
Метушливі, як діти, струмки,
Оминаючи перехрестя
Чи долаючи їх навпрошки.
І замовк приголомшено світ, –
Лише вітер торкає струни
Крапельками зволожених віт.
Лише грають стальною блестю
Метушливі, як діти, струмки,
Оминаючи перехрестя
Чи долаючи їх навпрошки.
2021.10.21
20:36
Частина перша
7.
Марія почула, як ценькнула дверна клямка. Хтось нерішуче переступав з ноги на ногу в сінях, забувши зачинити за собою вхідні двері, але одразу зачинив, коли загавкав
2021.10.21
19:44
По смерти же святаго мало лтъ миноу, прiиде рать велика роусскаа изъ Новаграда князь Бравлинъ силенъ зло, плни отъ Корсоуня и до Корча, съ многою силою прiиде к Соурожу, за 10 дьнiй бишася зл межоу себе.
Життіє Стефана Сурожського
І ми б
Життіє Стефана Сурожського
І ми б
2021.10.21
11:30
Поруч йдемо серед тихих хрущовок за руки,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.
Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,
і прохолода вечірня пронизує нас.
Сонце визбирують у далині чорні круки,
серце наструнчуєш на незабутній романс.
Листя сухе шарудить наче миша полівка,
ще не чіпляється пакісно до підошов.
Щемна розмова,
2021.10.21
11:19
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2021.10.21
11:11
Прикордонна купини вода напува,
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатні слова,
і потали поет стережеться.
Над водою в тумані заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лише осені – в поміч немозі німій
і трава прикордонна печеться.
І тамує солдат святотатні слова,
і потали поет стережеться.
Над водою в тумані заціп чатовий,
і душа не волає уголос.
Лише осені – в поміч немозі німій
2021.10.21
07:28
Опів на п’яту плачуть ліхтарі,
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси
шматує вітер неопале листя…
Спокутати б сьогодні до зорі
свої гріхи набуті перед містом.
Мабуть, і все. Хай жовтень догорить.
Не буде листопадові спокуси,
а грудень усвідомлюючи мить
розбурхає зимові сніготруси
2021.10.21
05:35
Стихле водосховище безкрає
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.
Стало засинати від нудьги, –
В барвах листопада потопають
Вишгородські кручі й береги.
Поруділе, жовте, багрянисте,
Як пожежі іскри звіддалі, –
Опадає шурхотливе листя
І володарює на землі.
2021.10.20
20:44
Частина перша
4.
Батька і вуйка Семена Кася знайшла у льосі під клунею, куди їх, зв'язаних, укинули грабіжники. Якби не стогнали, довго, напевно, шукала б, а так усе з'ясувала хутко: і т
2021.10.20
17:54
Журба. Мовчать в осмуті янь і цінь.
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.
А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,
У темряві - альков, садок, вітальня ..
Остання мить стікає по щоці
Сльозою кришталевою кохання.
А ось і Лети чорні береги
Дійшов до неї, врешті, перебендя.
Ця смерть - не покарання за гріхи,
2021.10.20
10:21
А смачний із медом коржик
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,
Так і проситься у кошик,
Бо Тетянка йде до бабці
Копирсатися на грядці,
Полуницю поливати
І з бабусею чаювати.
Гарні слухати поради,
Їм онука дуже рада,
2021.10.20
07:56
Випадкова зустріч на вокзалі.
Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Німота між “Здрастуй!..” і “Бувай...”,
Бо слова всілякі пропадали
У душі вдоволеній украй.
Хоя я не запитував нічого,
І про себе мало що казав, –
Погляди єднались, мов дороги
Ті, що залишилися позад.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
2016.03.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Рецензії
Рецензія на вірш Ярослава Чорногуза
На плечі ночі в далі осяйні.
Очей смарагди ніжністю заквітли,
Озера чар всміхалися мені.
Плато чола – неначе полонина,
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Була , мов кирпа носика, вгорі.
А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
У ямках вушок – наче дві перлини -
Нарцисів консистенція густа.
Я занімів од щастя… Що це? Де я?
Невже то дивишся на мене ти?!
Кохане личенько понад землею
Так вабило промінням золотим…
9 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)
Є твори, які інколи вганяють у ступор. На перший погляд все гаразд. Але якщо починаєш уважно вчитуватися в деталі - враження кардинально міняється. Особливо неприємно, якщо колеги залишають схвальні коментарі на відверто слабку роботу. Переконаний - цей твір саме такий. Аби не бути голослівним та не виглядати безпідставним критиканом - давайте розглянемо цей твір детальніше.
“Розлив туман волосся хвилі світлі” -
важко звучить рядок, забагато сонорних: РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ
На плечі ночі в далі осяйні.
і знов: ЧІ, ЧІ, НЛНЛН
Очей смарагди ніжністю заквітли,
Озера чар всміхалися мені.
Хто всміхався? ОзЕра? А що таке ЧАР? Просто зайве слово, щоб дотриматися розміру?
Чи це озера ЧАРІВ? Так де ділося закінчення? А-а-а, не вміщалося в рядок, зайвий склад!
Цікава техніка: не влазить слово в рядок - обріж його, як тобі заманеться... Невибагливий читач схаває, не буде ж він шукати в словнику, що не існує такої форми - кого? чого? - чар.
“Плато чола – неначе полонина” - знов купа сонорних: ЛЛННЛНН - язик прилипає до зубів(окрім того, плато - горизонтальна поверхня. Отже, об“єкт опису лежить на спині.
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Дуже примітивна рима: вершина-полонина.
Була, мов кирпа носика, вгорі. - який дикий опис обличчя, наче якогось велетня,
І дуже "логічно": вершина була - подумати тільки - вгорі! А де б вона ще могла бути? Внизу? Це як "спускатися сходами вниз". І ще одне: гора — увігнута. Отже є якась заглибина. А з тієї заглибини стирчить ніс? Якби випуклою була — ще таке може бути. Але ж увігнута!!!
Окрім того маємо два прямі порівняння в одній строфі, коли їх узагалі треба уникати.
“А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
Ніби у вуста напхали рубінів - і тому вони розтулені тими рубінами. Ніяк інакше такий граматичний зв'язок зрозуміти не можна.
У ямках вушок – наче дві перлини - ще одне пряме порівняння. До того ж рима слабка: калини-перлини.
Нарцисів консистенція густа.
Що за нарциси у вухах? Кульчики? А при чому тут консистенція? Ідеться про запах? Нарцисів може бути гущавина чи щось таке, але не консистенція.
Я занімів од щастя… Що це? Де я? Зайвий повтор Я
Невже то дивишся на мене ти?! іще раз повтор різновиду займенника я - мене.
Кохане личенько понад землею
Личенько - пестлива форма, використана тут тільки для кількості складів.
І взагалі - яке личенько, коли масштаби - епічні: озера, плато, гора?
Так вабило промінням золотим…
Враження таке, що герой лежить долі, а на нього зверху дивиться якась страшна велетка. І в нього від жаху потьмарився розум і язик заплітається. Забув і значення слів, і призначення їх..
Сподіваюся, що мої дружні зауваження допоможуть знаному Майстрові Слова виправити помилки і в подальшому їх не повторювати.
Парнусем лехайм.
10.01.2020 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рецензія на вірш Ярослава Чорногуза
"У ямках вушок – наче дві перлини -
Нарцисів консистенція густа."
Ярослав Чорногуз
Розлив туман волосся хвилі світліНа плечі ночі в далі осяйні.
Очей смарагди ніжністю заквітли,
Озера чар всміхалися мені.
Плато чола – неначе полонина,
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Була , мов кирпа носика, вгорі.
А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
У ямках вушок – наче дві перлини -
Нарцисів консистенція густа.
Я занімів од щастя… Що це? Де я?
Невже то дивишся на мене ти?!
Кохане личенько понад землею
Так вабило промінням золотим…
9 січня 7527 р. (Від Трипілля) (2020)
Є твори, які інколи вганяють у ступор. На перший погляд все гаразд. Але якщо починаєш уважно вчитуватися в деталі - враження кардинально міняється. Особливо неприємно, якщо колеги залишають схвальні коментарі на відверто слабку роботу. Переконаний - цей твір саме такий. Аби не бути голослівним та не виглядати безпідставним критиканом - давайте розглянемо цей твір детальніше.
“Розлив туман волосся хвилі світлі” -
важко звучить рядок, забагато сонорних: РЛВМНВЛВЛВЛ, ще й поєднання ХВ, СВ
На плечі ночі в далі осяйні.
і знов: ЧІ, ЧІ, НЛНЛН
Очей смарагди ніжністю заквітли,
Озера чар всміхалися мені.
Хто всміхався? ОзЕра? А що таке ЧАР? Просто зайве слово, щоб дотриматися розміру?
Чи це озера ЧАРІВ? Так де ділося закінчення? А-а-а, не вміщалося в рядок, зайвий склад!
Цікава техніка: не влазить слово в рядок - обріж його, як тобі заманеться... Невибагливий читач схаває, не буде ж він шукати в словнику, що не існує такої форми - кого? чого? - чар.
“Плато чола – неначе полонина” - знов купа сонорних: ЛЛННЛНН - язик прилипає до зубів(окрім того, плато - горизонтальна поверхня. Отже, об“єкт опису лежить на спині.
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Дуже примітивна рима: вершина-полонина.
Була, мов кирпа носика, вгорі. - який дикий опис обличчя, наче якогось велетня,
І дуже "логічно": вершина була - подумати тільки - вгорі! А де б вона ще могла бути? Внизу? Це як "спускатися сходами вниз". І ще одне: гора — увігнута. Отже є якась заглибина. А з тієї заглибини стирчить ніс? Якби випуклою була — ще таке може бути. Але ж увігнута!!!
Окрім того маємо два прямі порівняння в одній строфі, коли їх узагалі треба уникати.
“А попід нею – цілий гай калини –
Рубінами розтулені вуста.
Ніби у вуста напхали рубінів - і тому вони розтулені тими рубінами. Ніяк інакше такий граматичний зв'язок зрозуміти не можна.
У ямках вушок – наче дві перлини - ще одне пряме порівняння. До того ж рима слабка: калини-перлини.
Нарцисів консистенція густа.
Що за нарциси у вухах? Кульчики? А при чому тут консистенція? Ідеться про запах? Нарцисів може бути гущавина чи щось таке, але не консистенція.
Я занімів од щастя… Що це? Де я? Зайвий повтор Я
Невже то дивишся на мене ти?! іще раз повтор різновиду займенника я - мене.
Кохане личенько понад землею
Личенько - пестлива форма, використана тут тільки для кількості складів.
І взагалі - яке личенько, коли масштаби - епічні: озера, плато, гора?
Так вабило промінням золотим…
Враження таке, що герой лежить долі, а на нього зверху дивиться якась страшна велетка. І в нього від жаху потьмарився розум і язик заплітається. Забув і значення слів, і призначення їх..
Сподіваюся, що мої дружні зауваження допоможуть знаному Майстрові Слова виправити помилки і в подальшому їх не повторювати.
Парнусем лехайм.
10.01.2020 р.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1454 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1454 seconds