Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Проза
/
Есеї
Два апельсини
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два апельсини
Якось на базарі одного північного міста зустрілися два ченці. Вони прийшли за продуктами з різних монастирів. Їх увагу привернули досі небачені плоди у формі помаранчевих куль. Продукти уже були куплені і всі гроші витрачені, та цікавість перемогла. Хтось із них поцікавився назвою тих фруктів незвичного кольору.
– Апельсини, дуже смачні південні плоди, – посміхнувся доброзичливо статечний торгівець. – Купіть, не пожалкуєте!
– Вибачте, не маємо грошей, – відповів інший і обоє було зібралися іти далі, але старий мовчки простягнув кожному з них по великому спілому апельсину.
Монахи щиро подякували продавцеві фруктів і відправились кожен у свій монастир.
Повернувшись до своєї обителі, перший з них уже було зібрався насолодитися смаком екзотичного плоду, але помітив зацікавлений погляд мешканця сусідньої келії. Дещо поміркувавши, він подарував апельсин сусідові. Той дуже зрадів нагоді скуштувати загадковий плід з приємним ароматом.
Подякувавши брату по вірі, він поніс помаранч до себе в келію. Однак по дорозі щасливий монах зустрів іншого свого сусіда, який з цікавістю дивився на дивовижний плід. Щастям потрібно ділитися, – подумав монах і віддав апельсин колезі, чим привів того в цілковите захоплення.
Аналогічна історія з незначними відмінностями повторювалась протягом кількох діб декілька десятків разів, аж доки апельсин не повернувся до ченця, який і приніс його з міста. За цей час плід покрився пліснявою і став неприємним на запах, а тому монаху довелося просто викинути його так і не скуштувавши.
Другий же апельсин чекала інша доля. Його власник, прийшовши до свого монастиря і побачивши зацікавлений погляд товариша, попросив його зібрати всіх ченців. Далі він узяв ніж, акуратно зняв з невідомого плоду оранжеву шкірочку і розділив його поміж усіма порівну. Хоча кожному дісталося по невеличкому шматочку, але смак того екзотичного плоду ченці другого монастиря запам’ятали на все своє життя.
Отака різна доля спіткала два на перший погляд однакових апельсини.
– Апельсини, дуже смачні південні плоди, – посміхнувся доброзичливо статечний торгівець. – Купіть, не пожалкуєте!
– Вибачте, не маємо грошей, – відповів інший і обоє було зібралися іти далі, але старий мовчки простягнув кожному з них по великому спілому апельсину.
Монахи щиро подякували продавцеві фруктів і відправились кожен у свій монастир.
Повернувшись до своєї обителі, перший з них уже було зібрався насолодитися смаком екзотичного плоду, але помітив зацікавлений погляд мешканця сусідньої келії. Дещо поміркувавши, він подарував апельсин сусідові. Той дуже зрадів нагоді скуштувати загадковий плід з приємним ароматом.
Подякувавши брату по вірі, він поніс помаранч до себе в келію. Однак по дорозі щасливий монах зустрів іншого свого сусіда, який з цікавістю дивився на дивовижний плід. Щастям потрібно ділитися, – подумав монах і віддав апельсин колезі, чим привів того в цілковите захоплення.
Аналогічна історія з незначними відмінностями повторювалась протягом кількох діб декілька десятків разів, аж доки апельсин не повернувся до ченця, який і приніс його з міста. За цей час плід покрився пліснявою і став неприємним на запах, а тому монаху довелося просто викинути його так і не скуштувавши.
Другий же апельсин чекала інша доля. Його власник, прийшовши до свого монастиря і побачивши зацікавлений погляд товариша, попросив його зібрати всіх ченців. Далі він узяв ніж, акуратно зняв з невідомого плоду оранжеву шкірочку і розділив його поміж усіма порівну. Хоча кожному дісталося по невеличкому шматочку, але смак того екзотичного плоду ченці другого монастиря запам’ятали на все своє життя.
Отака різна доля спіткала два на перший погляд однакових апельсини.
08.01.2020
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
