Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Лубкевич (1980) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Доброго дня! Ну, це ж треба, щоб собака так на лисицю був схожий! Це він чи вона?
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
