Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.07
00:36
Народний голос і народна пісня
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
У душу проникає до глибин,
Твоє предивним щемом серце тисне,
Мов коси розвіває у верби.
І млоїть так у грудях, тихо млоїть,
І скотиться сльоза несамохіть,
І навіть загрубілий в битвах воїн
2026.03.06
21:15
Світлини в підгаєцькому підземеллі
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
Фірма
З комірки з переляку через лаз
гайнули так, що заблукали враз.
2026.03.06
18:18
Нарешті я збагнув,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
2026.03.06
17:20
На подвір’ї кляштору містики
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
2026.03.06
16:15
Зле дівча, повне вроди
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
2026.03.06
16:03
у кожної дороги є поріг...
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
2026.03.06
15:55
Життя - безодня,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
2026.03.06
11:48
Анатолій Д’Актиль (1890-1942)
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
2026.03.06
11:12
Як дні летять! Їх годі зупинити.
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
2026.03.06
09:54
березня 1980 року завершив свій земний шлях неповторний майстер новели, письменник трагічної долі, який завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
2026.03.06
07:58
продовження)
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
2026.03.06
06:05
Ранкове затишшя... Півсонні тумани
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Лубкевич (1980) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Доброго дня! Ну, це ж треба, щоб собака так на лисицю був схожий! Це він чи вона?
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
