Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
2026.07.14
03:23
Я сподіваюсь, у вас ніколи більше не виникне подібна можливість. Але знати про неї надалі доцільно та смішно.
На ту мить Україна збиралася в державний кулак, і ми двоє, шниривши на Хрещатику-26, вирішили від балди найнятися ще й перекладачами в Міністер
2026.07.13
19:08
І історію і сучасність підганяють одне під одного.
Декому у Варшаві знову закортіло у Варшавський договір. А заодно й під московське сідло.
Гонор може перекладатися як «честь», «гідність». Але може також як «пиха» чи «чванство». Вибір за паньством.
2026.07.13
17:09
те "я" - останнє в зграї літер
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
на небо квоти обміліле дно
нанизуй музику на вітер
цей сніжно-білий сонм тремтливих нот
те "я" - у слові поминальнім
і глобус для фанатів крутизни
коли відходиш то принаймні
2026.07.13
15:04
Дивлячись у вікна
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
Як дощить оцей
Дивлячись у вікна на, на
Так ніби навколо
Лиш тільки дощ, про все
Мов що знапастило мене, знаєш
Якби на мені от, ядро & цеп
Так! Ей! Знаєш, є думки
2026.07.13
14:41
Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.
Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
2026.07.13
14:28
Скинувши зажуру із чола,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
Дочекавшись слушної нагоди,
Врешті-решт зустрілись, узяла
Трохи коньячку і бутербродів.
Як давно не бачились. З-під вій
Очі ніжні, мов черемха біла.
Бачиш, як завчасно, любий мій,
2026.07.13
14:04
Як у коханні щось не йдеться,
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
Почуй його в гебрайській мові,
Відчуєш силу, бо ж на кохам
Вкраїнське слово озоветься.
А як в наснагу сила виросте,
То й до кохання шлях вкоротиться,
І ти зневіри так уникнеш,
Що не одного з глузду зводила.
2026.07.13
13:35
Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.
Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
2026.07.13
11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Лубкевич (1980) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Доброго дня! Ну, це ж треба, щоб собака так на лисицю був схожий! Це він чи вона?
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
