Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.29
11:18
Запросив він мене на побачення-
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись, як було домовлено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись, як було домовлено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
2026.09.29
10:09
вересня легендарному Шеві виповнюється 50 років.
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
2026.09.29
10:03
ХІ. ФРЕСКА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОБАЧИТЬ
Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, т
2026.09.29
07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Лубкевич (1980) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Доброго дня! Ну, це ж треба, щоб собака так на лисицю був схожий! Це він чи вона?
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
