Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Лубкевич (1980) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Доброго дня! Ну, це ж треба, щоб собака так на лисицю був схожий! Це він чи вона?
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
- Вона. Алісою звати.
- А то я дивлюся, що мій біля неї так увивається. У нас хлопчик. Півтора роки. Бен. Як бен-ладен, або як Бенджамін Франклін. Пустий. Тапки погриз, а також томик Геродота. Теща моя його дуже любить, і онучка маленька. Ну й мені оце щастя гуляти з ним.
- Ви з ним часто гуляєте?
- Та я би з радістю, тільки не можу багато ходити. Ноги в мене болять, осколками всі посічені. Я до армії був срібним призером чемпіонату Європи. Велоспортом займався. А потім в Афганістані служив. Вже як майже закінчився строк ми в засідку потрапили. Підірвалися на фугасі. Після цього мені чергою з автомата по ногам дали. А потім взагалі пощастило. Коли я до кулемета нашого сержанта дотягнутися спробував, ще й гранату зверху кинули. Потім Чорнобиль був. Записався добровольцем. Бо інші не дуже хотіли туди йти. В інститут я лише після Чорнобиля вступив. Не хотіли брати. Поки кров'ю не іскупив, доти одні трійки на вступних іспитах ставили. Мою бабцю й діда в сорок сьомому в Сибір виселили.
- На Сірий Клин?
- В Магадан. На шахті працювали. Дуже багато там повмирало людей. Підривали породу, а потім посилали людей то руками розгрібати. Пил в легенях осідав і здоров'я дуже швидко псувалося. Якщо людина починала чорні комочки відкашлювати то всі вже розуміли, що пора для неї яму готувати. Совіти до людей як до сміття ставилися. Померлих прямо до яру скидали. Це наші своїх українців ховали. Бувало тиждень по морозу дрова носили, щоб лід розтопити і яму викопати. Потім моїх на Байкал переселили, то бабця казала, що ніби в рай потрапила, така там природа гарна.
- А Ви в Магадані народилися?
- Я, ні. В Білій Церкві. Мою матір як комсомолку відпустили. Вона до дядька в Україну повернулася. Він танкістом у війну був. Декілька разів в танку горів. Якось приїхав до нього офіцер, шукав місце де його батько похований. Той теж танкістом у війну був. А дядько йому й каже: “ти що, зовсім дурний? Де він похований, якщо по його танку з сімдесяти метрів "тигр" влучив. Там лише маленькі шматки обгорілого м'яса можна було знайти. Заходь до хати, переночуєш у нас”. Так моя мати з батьком познайомилися. Дядько трохи різкий був. Він навіть один раз свою дружину побив, коли вона йому сказала, щоб йшов у колгосп у трактористи записуватися, як колишній танкіст. Її родичі трохи на нього після цього ображалися, бо у нас взагалі не прийнято жінок бити. А він своїй дружині тоді сказав: “Подивися на моє тіло. Одні голі ребра лишилися. Я у війну шість разів у танку горів. Як прийде нова , то трактористів знову на танки посадять. Я більше не хочу туди. Я їздовим буду. Їх одразу в тил відправляють, а не на передову”. Дядько мені казав, що ще буде три війни. Одна не наша, друга наша, а третя велика й найбільш страшна.
Я сам історик за освітою. Драгоманова закінчував. В школі потім працював. Пам'ятаю пішли якось ще в інституті до Василя Кука. Він мене запитав скільки мені років. Я кажу — двадцять дев'ять. А він відповів, що якщо б було менш як двадцять, то він би зі мною і говорити не став. Я йому свої історію розповів, а Кук посміхнувся злегка, та й сказав, що мій дід (брат бабусі) пройшов через набагато більшу небезпеку. Я тоді з собою сімейні фото взяв, на одній картці мій дід був. Ми самі з Волині. Брат бабусі в УПА ще з заснування був, з Бульбою-Боровцем воював. Після війни зник і про нього ми нічого не чули. Думали десь загинув. Лише перед смертю бабця призналася, що їй у 80-х лист з Канади передали від нього, але навіть своїм дітям боялася про це розповісти. Виявляється Кук його добре знав. Розповів, що він через Чехословаччину на захід вийшов. Я все збираюся з дітьми на Волинь поїхати. Показати їм те село звідки наш рід походить. Вибачте, що довго розповідаю. Така от історія. Я бачу Ваша донечка вже доволі далеко відбігла. Наздоганяйте, щоб не втікла. Будьте здорові!
- І Ви будьте здорові! З прийдешніми святами!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
