ЖАДОБА. КРОВ. НАДІЯ. РОЗЧАРУВАННЯ.


Вона їхала на возі запряженому двома лінивими волами, разом з батьком та матір'ю, закривши очі та вслухаючись у співи пташок, що лунали з лісу, який стояв праворуч вибитої дороги. З іншої сторони шляху простягався широкий степ, жовтий від вигорілої на сонці трави. Припікало сонце, а за ними в далині ступала слідом чорна хмара.
- Мабуть буде дощ. - мовила мати до батька.
- Якщо й так, то до міста ми доїхати не встигнемо, прийдеться зупинятися і накривати віз, аби не промокло наше добро. Галю, ти що там замріялась, вже напевно уявляє, як з приданим, що отримає після продажу цьогорічного врожаю, піде ся женити на панові Петрові.
- Ні! Не піду я за нього! Він старий і противний. Я кохаю Олексу.
- Ти дурепо! Петро має, землю, гроші, робітників на його паях. Будеш жити приспівуючи, а не як батько з мамкою, всьо життя на землі спину гнути, в злигодняг сидіти, перебиваючись інколи черствий хлібом, як не вроде. Як появився шанс, такий чоловік тебе пригледів, ми вже се домовили. А про Олексу ти забуть! Він за спиною ніц немає, сирота, непотріб, й так скоро певне в військо заберут. Най до тебе навіть не підходить, а то я йому вздрючу.
- Тату! - дівчина різко відвернулася, склала руки і насупилась.
- Доню, слухай батька, ми про тебе думаєм, щоб біди й горя не знала. А до Петра звикнеться, може він ще ся тобі полюбить.
Молода нічого не відповіла, і так мовчки вони прямували далі по дорозі.

***

Хмара була дедалі ближче, поступово закриваючи собою сонце, та занурюючи усе в темряву. Раптом стало чутно стукіт підков, і з лісової стежки винирнули п'ятеро осіб, вони повернули на тракт і попрямували на зустріч возу. Селяни добре чули брязкіт шабель, що звисали з їх поясів.
- Не привертайте їх увагу - тихо мовив батько, добре зауваживши переживання жінок.
Першим їхав чоловік з чорним чубом, та глибоким шрамом який спотворював й так не дуже привабливе обличчя, проводячи шлях від лівого вуха до кута рота, ледве оминаючи його зелене око. Одразу за ним їхали по двоє інші. Вони були одягнені абияк, все що їх єднало, це шкіряні чоботи та пояса. Вони наблизилися до возу та значно збавили хід.
- Добридень шановні люде! - мовив, як здавалось лідер цього товариства.
Старий кивнув у відповідь.
- А не підкажете де тут найближче село з шинкарнею? - облизавши губи мовив незнайомець.
- Ну прямо по дорозі за нами є село, що правда не велике, але можливо там найдеться те, що ви шукаєте.
- Дякую за пораду добрий чоловіче. А не скажете куди це ви так прямуєте? - він не ховаючи цікавості кинув оком, на все що було на возі.
- До Переяславу. - нервово чешучи потилицю. - До родини, на провідини.
- Ну щасливої дороги! - рушив повз, разом з компанією.
Галя зустріла поглядом неприємну усмішку, в якій не вистачало кількох передніх зубів, проїжджаючого повз у останній парі вершника. Її миттєво схопили дрижаки, та вкрило спину холодним потом. Коні віддалилися, і сім'я змогла видихнути з полегшенням, та продовжити свій шлях.
-Як думаєш, що то за одні?
- Ти що сліпа? По ним видно, що якісь дезертири, напевно втекли з війська якогось воєводи, награбували і шукають де б то все пропити.

***

З останнього ряду вирвався беззубий чолов'яга та обганяють решту став поперек дороги, різко тягнучи за вузду.
- Ей, якого дідька ти їх відпустив, ти бачив скільки в них добра?
- Ти що хочеш грабувати тих трудяг? - відповідав шрамований йому, дивлячись на решту.
- Ти обіцяв нам багатство, баб, веселощі, життя без бідацтва, а ми від втечі з тої сраки, так нічого окрім, як обкрадання якихось Богом забутих сараїв не зробили.
- Я обіцяв, я стримаю слово! Але ми заживемо за рахунок більш гідних вчинків, а не грабуючи і так бідних землеробів!
- Мені вже набридло чекати цього моменту, про яку гідність ти мовиш? Щоб грабувати якихось заможних панів у нас сил не хватить, а твого ідеального моменту ми вже більше місяця чекаємо, з такими темпами ми самі з голоду повиздихуємо. Зате гідно, так? Та я б краще так і лишився солдафоном, у якогось паршивого багатія, бездумно би гнав, як баран куди скажуть, може б і до реєстрових попав.
- Що ти верзеш? Ти прекрасно знаєш, що нас там чекало, ти б подох як та дворняга, а все заради чого? Заради якогось вискочки, якому просто пощастило народитися клятим вельможею?
- Я просто кажу, що досить строїти з себе благородника, всі ми знаємо який ти насправді. Ні, які ми насправді! Не ми винуваті у цьому, це життя поставило нас в такі умови. Подивись на цих хлопців, вони повірили тобі, вони бажають прожити свій час у достатку, та вільними, а для цього нам треба протягти руки до того що нам подає світ. Зараз, а не чекати якоїсь там можливості!
- Він правий! Еге ж, так, годі! - прокричала решта.
Вожак кілька секунд мовчки дивився на своїх людей, а ті чекали на його слова.
Тут беззубий мовив: - Та в мене вже яйця сині, а там на возі нічогенька краля, ще напевно цнотлива, я б їй показав що таке чоловік!
Усі зареготали, та почали вставляти свої п'ять копійок у розмову про розваги з молодицями.
- Так, що Степане, ти нарешті зрозумів що від тебе чекає твоя дружина? Ти дивись, щоб вона не знайшла собі нового воєводу.
Ось воно. Схоже намовник знайшов ті слова, фізіономія головного скривилася. Степан різко відчув страх, перед можливою зрадою, страх навів його на думку, що годі притворятись, що його поплічник має рацію, він був правий, це все світ поставив нас в такі умови. А що я можу? Далі вдавати
незламного і в результаті мене використають, і полишать гнити. Чи нарешті взяти все, що зможу і прожити можливо хоч і коротке, хоч як скажуть ганебне, неправильне, але чорт забирай яскраве, повне задоволення життя. Сумніви переймали його кілька хвилин, а шайка нервово чекала, і без сумніву схожі думки були у кожного.
- Чорт забирай, досить! Хлопці...!
Усі завмерли очікуючи, що він мовить далі.
- Хватить терпіти ці знущання долі, давайте зробимо це!
-Так! Так!
Шайка голодних до всього, швидко розвернулася, та ринула у протилежну сторону.

***

Галя, відчула як холодна волога торкнулися її плеча, а згодом і наступні краплі, десь здалеку було чутно грім, який прозвучав після блиску в небі. Як раптом прозвучав ще один гуркіт, але на цей раз вже не грім, а двадцять копит, що галопом топтали землю.
- Якого біса! Що їм треба?
- Тату.
- Доню все буде добре. - невдало приховуючи страх заспокоювала мати.
Гультяйство перекрили дорогу, та оточили віз.
- Вилазьте, ну швидко! - крикнув чоловік зі шрамом на обличчі.
- Хлопці, що ви робите, якого чорта?
- Старий, кажу вилазьте з возу, зробимо все по доброму!
Один з розбійників зліз з кобили, та потягнувся до корзини, що стояла біля старшої жінки.
- Забери свої брудні руки! - стара вхопилася за корзину.
- Тихо! - бандит тильною частиною долоні зарядив жінці по обличчі, з розбитої губи бризнула кров.
- Досить, не треба насилля, хлопці прошу вас, ми можемо вам дати частину, тільки не треба.
- Старий ти ще недопетрав? Кажу вилазьте, ми заберем усе. Ти глухий? Вилазь сука! - лідер верхи шарпнув старого, та кинув його на землю.
Коперсаючись у мокрій від дощу землі, старий прокричав: - Досить! Ми злазимо. Люба вилазь, тільки пожалійте.
Молода дівчина заціпеніла від страху, вона завмерла в одній позі, й не могла вимовити й звуку. Реагували лише її повіки на різке світло блискавиць.
- Доню, давай вилазь, я допоможу. - мати підійшла до дочки, та допомагала їй злізти з возу.
- Так, ви двоє. Злазьте з коней, розбирайте те добро, а ти стережи їх, щоб не рипались. - прокомандував ватажок, злізаючи з сідла.
- Що тут у нас?
Бандити перевертали усі речі на возі, при цьому голосно реготали, та втішалися здобичі. Тим часом сім'ю стерегли збоку, ті у свою чергу з жахом споглядали, на те що коїться з їх майном, та перебували в страшезному очікуванні найгіршого.
Уже лило як з відра, усі промокли до нитки, але розбійників це не хвилювало.
- Ясно, значить робимо так: двох коней прив'язуємо до возу, ви двоє сідайте за упряжу, решта їдемо верхи поруч, цих лишаємо тут, нехай дають собі раду. Все вшиваємось звідси!
Беззубий витріщився на лідера, і свердлив його поглядом.
- Ах та, мало не забув, хлопці беріть дівчину на віз, буде нам забава.
- Що, ні, не смійте, ви брудні мерзотники, не смійте, тварини! - кричала мати.
Дівчина впала на коліна, і безмовно дивилася пустими очима, на беззубого, який втішаючись підійшов до неї, схопив її за руку і почав волікти її до возу, інші двоє тримали стару.
Якийсь час батько споглядав, що творять з його сім'єю. Все-таки зціпивши зуби кинувся до доньки.
- Ні, відпустіть її, хлопці що ви творите, забирайте все, тільки облиште нас!
- Забери руки старий! - беззубий вдарив чоловіка у вилицю, той втративши рівновагу посковзнувся у болоті, і пролунали в синергії - звук грому, та ще якийсь тріск. Галина раптом закричала в істерії побачивши, як лежить її батько біля скривавленого його кров'ю колеса.
- Суки, дияволи, ви його вбили, проклинаю вас всіх! Щоб ви здохли, щоб всі ваші покоління страждали, так як страждаємо ми! - мати рвалася, з рук двох бандитів, у якусь мить вона вгризлась одному в руку, та з якоюсь несамовитою люттю вирвала ніж у покусаного, та посікла руку іншого. Вирвалась та з нелюдськими криками мчала до мертвого чоловіка.
Пролунав грім, але не блискавки.
- Сука остання куля, ще й порох промок. - промовив беззубий.

***

Посеред дороги, з краю лісу, на мокрій від зливи землі, біля набитого різним добром возу лежать два трупа, жінки та чоловіка, поряд з п'ятьма кіньми, та їх власниками, та однією молодою чорноволосою дівчиною, припавшою до землі. Чутно лишень шипіння зливи та гуркіт грому.

***

- Оце мені пощастило, промок до ниточки, а перечекати часу немає, а дідько! - прозвучало в голові блакитноокого молодика, що вів за собою кобилу з покладеними на неї майном, обмотаним сірою тканиною.
Його спину та мокру голову покривав обшарпаний зеленуватий плащ, груди закривав чорний шкіряний жилет, що лежав на білій, не менш пошарпаній чим плащ, білій сорочці. На ногах він мав досить пристойні високі шкіряні чоботи, і штани які чимось нагадували шаровари козаків чи татарів, що правда менш широкі, та незвичного для такого вбрання кольору - чорного як смола.
На його поясі красувалося руків'я клинка оздоблення різними візерунками, а на поясниці про всяк випадок був схований пістолет, що правда в сухості пороху у "козака" були великі сумніви.
Він вже певний час крокував по вибитій дорозі, зліва якої стояв густий сосновий ліс, а з права гай якому не було видно й кінця. Він вже давно думав зійти з основного тракту, та на інші пристойні шляхи він так і не натрапив. Злива схоже вщухати не збиралась, як раптом мандрівник розчув між звуками падаючого на уже багнюку, а не ґрунт дощу та грому, звуки стогону та крику. Він підвів голову та подивився крізь імлу дощу що добряче приховувала зображення дальше кількох метрів. Він схоже одразу допетрав, що саме тут може коїтися, але все про що він мислив, це те що у нього аж ніяк не немає часу та бажання бути хоч якось змішаним у це дійство. Але сказати що він був наляканий чи нервував, означало б збрехати. Він рішив зайвий раз не провокувати "подорожніх" та зійти з дороги та обійти їх якнайдалі, адже звертати йому не давав поспіх. Незважаючи на дощ та відстань, він периферійним зором помітив волаючу дівчину, та два лежачих тіла між кількома озброєними бандюками.
- Це не моє діло, головне не привертати увагу. - прозвучало в голові одинака.
- Ей Степан, що то за виродок там вештається, нам лишень свідків не хватало!
- Сука, до дідька, він лише один. Ви двоє, розберіться з тим невдачливим. - вказав на беззубого та останнього вершника.
"Невдачливий" одразу зрозумів, що йому слід очікувати, замітивши як двоє осіб наближаються до нього.
- Ей чолов'яга, ти куди прямуєш? - мовив розбійник якому не вистачало кількох передніх зубів.
- Можете вважати, що я нічого не бачив, і мене тут не було.
- Я бачу ти розумна людина. Але, можливо ти просто брехун, не ображайся я не стверджую, але розумієш тут таке діло, ризикувати нам зараз ніяк неможна.
- Я скажу тільки одне.
Двійка змовчала в очікуванні.
- Не раджу. – беземоційно, не звертаючи уваги на співрозмовників промовив подорожуючий.
Беззубий криво усміхнувся, та відводячи погляд від незнайомця кивнув соратнику.
- Ну, я зробив все що було в моїх силах. - сказав собі під ніс невідомий.

***

Вершник звалився з сідла бризкаючи кров'ю, було чутно лишень звук вибуху пороху. Другий бандит швидко витяг шаблю з піхви і продовжив цей рух взмахом в сторону незнайомця, але удар не досягнув своєї цілі. Супротивник зник з поля зору розбійника, після чого той відчув різкий біль під коліном, звалився на ушкоджену ногу відчуваючи безвладдя над нею. Озирнувшись він замітив лише блиск металу клинка, який за мить ударив його озброєну руку. Стало чути несамовитий крик який линув від грабіжника, що нахилився над ампутованими пальцями правої руки, це і була остання картина яку він споглядав, до поглинання холодною, сирою темрявою.
- Вбийте цього виродка! - репів вожак грабіжників, що стояв біля возу над дівчиною. До незнайомця крокували ще дві персони з оголеними лезами.
- Я зніматиму з тебе шкіру, поки ти будеш душитися своєю кров'ю! - промовив той що з права.
Незнайомець швидким рухом лівиці скинув з себе плащ, та жбурнув його у сторону. - Ви нападати будете, чи тільки тріпатимете язиком!?
Двійка прискорила рух і почала обступати супротивника з двох сторін. За якусь мить один з грабіжників ударив з права, після чого другий доповнив атаку зліва, вони провели комбінацію ще кількома випадами.
Ноги одинака затанцювали, він з нелюдською швидкістю парирував кожен з ударів, відводив шаблі опонентів в різні сторони виводячи їх з ритму, але все ж відчував як збивається його дихання, він ніяк не очікував такої згрупованої роботи від сільських розбишак, з кожним ударом він відходив назад, не отримуючи шансу контратакувати.
- Громіть його, разом, він заплатить за хлопців, не на тих він натрапив! - пролунало з-за возу.
- Ось і трапив твій кінець. - просичав той, що зліва. В надії прорвати захист і добити жертву, він вклав усю вагу у свій вирішальний випад сіністром. На нещастя головоріза, реакції його цілі було цілком достатньо щоб без проблем увернутися від випаду і зберегти рівновагу.
- Ось, це воно, мій шанс! - подумав одинак.
Скориставшись втратою рівноваги атакувавшого, він корпусом штовхнув його на спільника. Одразу ж той, що мить тому вважав, що він покінчить з невдачливим подорожуючим, відчув як у його грудну клітку, через черевну порожнину проходить холодна сталь, наближаючись до його серця.
Оставивши шаблю у грудях покійника, одинак кинувся на наступного, звалюючи його з ніг, припер колінами до землі і щосили гепнув лежачого чолом у перенісся, роблячи з обличчя бандита червону гримасу, замітивши як побитий тягнеться рукою до поясу, він вихватив його ніж. На секунду подивився у вічі жертви, споглядаючи жалісливі прохання: - Будь лас...
Незнайомець перебив незграбні звуки ударом ножа між ребра. З рота потерпілого бризнула кров прямо на обличчя його вбивці, після чого переможець наніс ще двійку ударів у груди.
Чоловік у чорному встав, витер обличчя рукавом правої руки, підвів погляд на лідера зграї, та не відводячи його наблизився до попереднього вбитого. Впершись ногою, дістав меч з грудей уже покійника і дивлячись у сторону возу, витер лезо об одежу низ лежачого.
- Сучий син, наволоч, не наближайся, інакше... - харциз вихопив дівчину з возу, і приставив до її шиї ніж. Та заверещала. - Заткни пельку, поки я... Не підходи, інакше я виріжу їй язик! Стій кажу!
На обличчі незнайомця з'явилася крива усмішка. - А мені яке до того діло? Ви самі на мене накинулись, за що я вас і покарав, майже. Залишилась ще одна скотина.
- Полиш мене, я піду з нею, а ти хочеш забирай все собі. Я обіцяю більше ти мене не побачиш.
- Ні, благаю, пане...
- Заткнись! Вона буде моєю гарантією.
- Діло твоє. - чоловік обернувся. - Але краще забирайся, поки я не передумав.
- Ні, ні, будь ласка, благаю, допоможіть!
Незнайомець крокував у сторону свого коня, а головоріз шарпаючи, тягнув її у ліс що стояв край дороги.

***

Чорні хмари закували все в пітьму, дівчина все не могла повірити, що все це коїться насправді, саме з нею, що люди здатні чинити такі речі, чи взагалі вони люди? На якусь мить вона відкинула все з голови, переконуючи себе що це всього лише сон, кошмар, жахіття, але аж ніяк не дійсність.
Насильник все волік свою жертву, постійно оглядаючись і важко соплячи собі під ніс.
- Виродок, він вбив їх усіх, що за чортяка. Нічого прорвемся, але спочатку ти мене розрадиш! - зайшовся істеричним сміхом, та споглядав на дівчину взором уже точно не здорової людини, а поглядом психопата, людини яка розчарувалася у всьому, людини якій вже нічого втрачати, людини яка вже не задумується про інших собі подібних.
Відійшовши трохи далі від дороги, він жбурнув дівчину у багнюку, прикриту мохом, та з неабиякою втіхою почав зривати одяг з бідолашної, яка безмовно з поневірянням до того що коїться, терпіла увесь цей жах. В якийсь момент, коли гвалтівник доторкнувся до тіла дівчини, та відчула неабияку відразу, і нарешті звук зумів вирватися з її голосової щілини, та водночас руки почали шарпатися переходячи в боротьбу усього тіла.
- Не рипайся, бо буде гірше! - підвівши голову, мовив грабіжник.
В цей момент, темряву чорної хмари прошило різке світло блискавиці, і дівчина на мить побачила темний силует, який був їй ніби знайомий, але лишень на мить, так як свідомість покидала її, і вона занурювалась кудись глибоко в себе, де немає усієї цієї людської жорстокості. Все що супроводжувало її у глиб, це відчуття чогось теплого, що стікає по її холодних грудях, та грім що супроводжував ту саму блискавицю.

***

Вона проснулася від приємного сонячного проміння, що зігрівало її шкіру, відчуваючи під собою знайомий віз.
- Авжеж, це був лишень сон, просто кошмар, і як я так задрімала в дорозі. Мамо! Тату! Чому ми зупинились, ми вже на місці?
Не почувши відповіді, вона відкрила очі та через зусилля онімівших м'язів підвелася у сидяче положення. Перед собою побачила знайомих їй волів, та й те що вони стоять на дорозі з краю лісу. Стоп, невже... - А точно напевне пішли по нужді в ліс, до речі і самій не завадить.
Вона злізла з возу, та покрокувала в ліс.
- Мамо! Тату!
На якусь мить в її голову неначе клинком вдарила думка, що їй це місце знайоме. - Що, ні, ні, ні...
Різко повернувшись голову назад у сторону гостинця, вона побачила їх...
Трупи складені біля сосен, через якусь мить переборовши страх, дівчина наблизилась до знахідки. Те що вона знайшла, повалило її на коліна. Голос знову покинув її, взявшись заголовку вона знову і знову кричала, без звуку, панічно припадаючи в конвульсіях, огорнута жахом.

***

- Це все? Він точно виглядав так, як ви його описали? - вусатий чолов'яга у високій шапці, літ п'ятдесят промовив дівчині сидячій за столом навпроти нього, у пустій хаті де з меблів були лишень власне стіл та дві табуретки.
Вона кивнула у відповідь.
- Дякую, ви нам дуже допомогли. І ще раз, дуже прикро за вашу ситуацію. Іване! Йди сюди.
У хатину зайшов молодий, років шістнадцяти парубок - Так пане, слухаю.
- Подбай про дівчину, допоможіть їй. Ну а мені вже час.
Старший встав з-за столу, та не приховуючи своєї довольної міни швидко попрямував у двері. Вийшовши на подвір'я голосно віддав наказ: - Все хлопці, пора, ми знаємо куди попрямував той чортів крадій, по конях!
- З десяток вояків рухом осідлали коней, та з завзятісю без лишніх питань галопом попрямували за командиром, здійнявши неабияку куряву.

The End


Auctor: Richard Grayso

P.S. Цей текст, щось на кшталт – Teaser-у.