Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
2025.11.14
12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
2025.11.14
12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
2025.11.14
12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
2025.11.14
12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Зубець (1985) /
Проза
Очаків
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Очаків
Це ультрамариновий світанок на крилах чайки, оголені ребра круч, де покоїться прах титанів і – кривавим більмом – блимання маяка над Понтом.
Це смерть бригадира Горіча: бронзовий орел рве чавунне м’ясо гарматних ядер.
Це пуп землі, у якому лежать мої предки.
Це колишня мечеть, яка стала музеєм імперської слави.
Це колишній музей імперської слави, який став церквою.
Це колишня конюшня, яка стала школою...
Це білий будинок під червоним дахом, де прожив я сімнадцять років. Він завжди здавався мені фортецею, захистом од собак і вітрів, а сьогодні я раптом помітив, як він присів, ніби по коліна вгруз у землю.
Це сусідка, котра жила з двома чоловіками одразу. Пам’ятаю, як вона захлиналася, квилячи над труною по дорозі до цвинтаря. Один її чоловік помер, а другий ніс їй хустку.
Це сяйнотілий пісок пляжу. Патлатий фотограф і верблюд-меланхолік. Берег сопливих медуз і панцирних крабів. Хлип розчавлених мушель…
Це свято Нептуна: бог у рибальській сіті, засмаглі русалки на іржавому причалі і – хвилі, хвилі!..
Це вулиці під білою габою акацій. Базар, де смуглі корейці продають перші кавуни і цибулю. Симпатичні (хоча і не всі) дівчата купують собі купальники і креветок.
Це спека, напруженість тіла, зухвалі доторки...
Це зимове безлюддя, холодні і непривітні провулки. Втомлене сонце, згасання дерев і днів.
Це нестерпність бути самому.
Це дорога до найближчого бару, розділити самотність з подібними...
Це дівоча постава бронзового лейтенанта Шмідта на вулиці Шмідта (Ура Макушину!).
Це кислий присмак зеленої смородини і терпкий – портвейну, розпитому на випускному...
Це дорога до бібліотеки, в якій мене ждуть мої книги.
Це площа, де лисий Ілліч стріляє тінню по зморшках асфальту.
Це місто, вулицями якого гуляю знічев’я, думаючи про Борхеса і нові джинси.
Це те саме місто, тільки без мене.
Це минуле моє і майбутнє в ультрамаринових небесах, у криках чайок, у
голосі матері. Мати кличе обідати...
2008
Це смерть бригадира Горіча: бронзовий орел рве чавунне м’ясо гарматних ядер.
Це пуп землі, у якому лежать мої предки.
Це колишня мечеть, яка стала музеєм імперської слави.
Це колишній музей імперської слави, який став церквою.
Це колишня конюшня, яка стала школою...
Це білий будинок під червоним дахом, де прожив я сімнадцять років. Він завжди здавався мені фортецею, захистом од собак і вітрів, а сьогодні я раптом помітив, як він присів, ніби по коліна вгруз у землю.
Це сусідка, котра жила з двома чоловіками одразу. Пам’ятаю, як вона захлиналася, квилячи над труною по дорозі до цвинтаря. Один її чоловік помер, а другий ніс їй хустку.
Це сяйнотілий пісок пляжу. Патлатий фотограф і верблюд-меланхолік. Берег сопливих медуз і панцирних крабів. Хлип розчавлених мушель…
Це свято Нептуна: бог у рибальській сіті, засмаглі русалки на іржавому причалі і – хвилі, хвилі!..
Це вулиці під білою габою акацій. Базар, де смуглі корейці продають перші кавуни і цибулю. Симпатичні (хоча і не всі) дівчата купують собі купальники і креветок.
Це спека, напруженість тіла, зухвалі доторки...
Це зимове безлюддя, холодні і непривітні провулки. Втомлене сонце, згасання дерев і днів.
Це нестерпність бути самому.
Це дорога до найближчого бару, розділити самотність з подібними...
Це дівоча постава бронзового лейтенанта Шмідта на вулиці Шмідта (Ура Макушину!).
Це кислий присмак зеленої смородини і терпкий – портвейну, розпитому на випускному...
Це дорога до бібліотеки, в якій мене ждуть мої книги.
Це площа, де лисий Ілліч стріляє тінню по зморшках асфальту.
Це місто, вулицями якого гуляю знічев’я, думаючи про Борхеса і нові джинси.
Це те саме місто, тільки без мене.
Це минуле моє і майбутнє в ультрамаринових небесах, у криках чайок, у
голосі матері. Мати кличе обідати...
2008
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
