ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.19
11:54
Відома українська гонщиця, має міжнародний титул «Королева доріг».
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
2024.03.19
10:22
Дощові каплі дзвінко дріботять в весняні привідкриті двері.
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
2024.03.19
08:58
Домовлятися з ордою - святотацтво,
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
Все, що маєш, - стане згодом не твоє.
Хто не буде воювати - піде в рабство,
Хто сховався в нору - в ній згниє.
Бгати в пельку все, що бачиш - хиба!
Ліпше дай воякам! Поспіши!
Кухоль чаю та сухий окрайчик хл
2024.03.19
08:40
На Істину табу немає:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
2024.03.19
08:27
– На покутті вмостився Дідух
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
2024.03.19
08:03
До нас ішов напівтверезий "брат",
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
2024.03.19
05:44
Чайка жалібно кигиче,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
2023.05.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Зубець (1985) /
Проза
Бо я пес...
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бо я пес...
І.
Перекотиполем
над гострими бастіонами тополь,
над вишколеними паралелепіпедами будинків,
над стрункими спинами ліхтарів
покотилось сонце.
І закотилось до лівого мого ока, коли праве ще й не думало прокидатись.
Свіжий вітер і тепла вода на асфальті…
З калюжі на мене дивиться молодий ще пес, чорний, мов руберойд. З Кордильєрами щелеп, здатних перегризти хочби й бетонну шию міста…
Вже яку ніч мені снять красені-кораблі у відкритому морі. Галери і галеони, дракари і дромони, лодії і трієри. Вітер гуляє щоками вітрил, щогли підпирать небо, форштевні рубають на шматки простір в гонитві за обрієм. Я теж корабель…
Підіймай свої чотири щогли, друже, одривай корму од в’язкого берега – уперед, на абордаж нового дня!
Незабаром відчинять м’ясний павільйон і туди, напнувши чорних боків вітрила, понесу легкий корабель свого тіла.
прямо по курсу
у вирі тепла
у вирі інстинктів рецепторів нервів
ідеї ідеї ідеї
підшукати заняття годяще
для дурних до роботи зубів
та тимчасово безробітного шлунку
ІІ.
коли твої руки запахнуть полином
а стебла блакитні проростуть крізь мозолі легенд і легенів
я стану сузір’ям Хорта
вільного неба над скутим примарами містом…
Чи не сидів же я колись на іржавому ціпку біля трухлявої буди, прислухаючись, як низько гуркочуть неба полум’яні артерії під маймуровою шкірою хмар? Чи не вірив у незвіданий і прекрасний світ там, “за високім забором”?
«Мухтаре! Стій, мерзотнику!» - вигукнув хазяїн, коли я чорною блискавкою здолав межі цього химерного світу. «От гівнюк, таки вирвався…» Він тільки зняв ланцюга з мене, щоб почепити нового нашийника.
Відтоді, як я полишив нестерпних ціпка і буду, я бачив лише, як злетіло кудись небо. Я чув лише, як калатається серце…
Сонце шкварчало яєчнею на пательні неба, збуджувало апетит і дражнило недосяжністю. А мені нестримно хотілося піднятись над верхівками тополь біля дороги і, ставши чорною кляксою на блакитному тлі, побачити іншого світу, чи він є? Я пив воду з калюжі на весіллі ропух. На душі було легко, як ніколи…
Я слухав плюскіт води.
Я слухав пісню ропух.
Після довгих часів розпук і депресій я вперше відчув коротку радість…
геть геть від блошиних дворів
геть від обшарпаних діжок дахів руберойдів
од зичних людських голосів
палок кісток ланцюгів
всякчас і усюди
о мій хвіст-шаблюка вгору
о пістолетище-ніс по вітру
і язик-лопата додолу
ледь не скапує ґрунт
глевкий од дощу і од слини
Так, я безнадійний волоцюга, якому не судилося мати свого двора ні полумиска. Я гівнюк невдячний тому, хто давав мені хліб (хліб з його рук віддавав полином). Я прикра помилка природи і незбагненний її витвір… О, що мені ці бідолашні м’ясники з павільйону! Я лиш привітно помахую шаблюкою, чи то пак, хвостом у відповідь на замахи волохатих закривавлених рук…
ІІІ.
Надвечір. Лежибока асфальт парує з нудьги. Труть тлустими боками одне одного будинки. Я цілий, хоча ледь не втратив щоглу у кривавій сутичці з м’ясниками. Мої трюми по вінця повні свіжою яловичиною – на цілий тиждень!
Двоє дівчат на трамвайній зупинці, забачивши мене, без нашийника, охають, простягають руки, кличуть за собою… Гр-р-р! Геть од мене лапи, дурепи! Я сам керманич своєї долі!
Який буде завтра мій маршрут? Не відаю того. Але сьогодні я тягну свій корабель суходолу до моря. Туди, де грайливі хвилі лагідно чешуть засмаглу спину берега, а під лапами хрумтить свіжоспеченим хлібом гарячий пісок.
Тиша і свіжість.
Колись я там кину востаннє якір. Я прощатимусь зі світом не під галас юрби, а під тихий шелест хвиль. Колись… Бо я житиму довго, скільки сам одміряю.
Бо я пес, безпритульний корабель, масними хвилями міста теліпаю собі…
А “вітер гуляє щоками вітрил…” Словом, чогось такого.
(2008)
Перекотиполем
над гострими бастіонами тополь,
над вишколеними паралелепіпедами будинків,
над стрункими спинами ліхтарів
покотилось сонце.
І закотилось до лівого мого ока, коли праве ще й не думало прокидатись.
Свіжий вітер і тепла вода на асфальті…
З калюжі на мене дивиться молодий ще пес, чорний, мов руберойд. З Кордильєрами щелеп, здатних перегризти хочби й бетонну шию міста…
Вже яку ніч мені снять красені-кораблі у відкритому морі. Галери і галеони, дракари і дромони, лодії і трієри. Вітер гуляє щоками вітрил, щогли підпирать небо, форштевні рубають на шматки простір в гонитві за обрієм. Я теж корабель…
Підіймай свої чотири щогли, друже, одривай корму од в’язкого берега – уперед, на абордаж нового дня!
Незабаром відчинять м’ясний павільйон і туди, напнувши чорних боків вітрила, понесу легкий корабель свого тіла.
прямо по курсу
у вирі тепла
у вирі інстинктів рецепторів нервів
ідеї ідеї ідеї
підшукати заняття годяще
для дурних до роботи зубів
та тимчасово безробітного шлунку
ІІ.
коли твої руки запахнуть полином
а стебла блакитні проростуть крізь мозолі легенд і легенів
я стану сузір’ям Хорта
вільного неба над скутим примарами містом…
Чи не сидів же я колись на іржавому ціпку біля трухлявої буди, прислухаючись, як низько гуркочуть неба полум’яні артерії під маймуровою шкірою хмар? Чи не вірив у незвіданий і прекрасний світ там, “за високім забором”?
«Мухтаре! Стій, мерзотнику!» - вигукнув хазяїн, коли я чорною блискавкою здолав межі цього химерного світу. «От гівнюк, таки вирвався…» Він тільки зняв ланцюга з мене, щоб почепити нового нашийника.
Відтоді, як я полишив нестерпних ціпка і буду, я бачив лише, як злетіло кудись небо. Я чув лише, як калатається серце…
Сонце шкварчало яєчнею на пательні неба, збуджувало апетит і дражнило недосяжністю. А мені нестримно хотілося піднятись над верхівками тополь біля дороги і, ставши чорною кляксою на блакитному тлі, побачити іншого світу, чи він є? Я пив воду з калюжі на весіллі ропух. На душі було легко, як ніколи…
Я слухав плюскіт води.
Я слухав пісню ропух.
Після довгих часів розпук і депресій я вперше відчув коротку радість…
геть геть від блошиних дворів
геть від обшарпаних діжок дахів руберойдів
од зичних людських голосів
палок кісток ланцюгів
всякчас і усюди
о мій хвіст-шаблюка вгору
о пістолетище-ніс по вітру
і язик-лопата додолу
ледь не скапує ґрунт
глевкий од дощу і од слини
Так, я безнадійний волоцюга, якому не судилося мати свого двора ні полумиска. Я гівнюк невдячний тому, хто давав мені хліб (хліб з його рук віддавав полином). Я прикра помилка природи і незбагненний її витвір… О, що мені ці бідолашні м’ясники з павільйону! Я лиш привітно помахую шаблюкою, чи то пак, хвостом у відповідь на замахи волохатих закривавлених рук…
ІІІ.
Надвечір. Лежибока асфальт парує з нудьги. Труть тлустими боками одне одного будинки. Я цілий, хоча ледь не втратив щоглу у кривавій сутичці з м’ясниками. Мої трюми по вінця повні свіжою яловичиною – на цілий тиждень!
Двоє дівчат на трамвайній зупинці, забачивши мене, без нашийника, охають, простягають руки, кличуть за собою… Гр-р-р! Геть од мене лапи, дурепи! Я сам керманич своєї долі!
Який буде завтра мій маршрут? Не відаю того. Але сьогодні я тягну свій корабель суходолу до моря. Туди, де грайливі хвилі лагідно чешуть засмаглу спину берега, а під лапами хрумтить свіжоспеченим хлібом гарячий пісок.
Тиша і свіжість.
Колись я там кину востаннє якір. Я прощатимусь зі світом не під галас юрби, а під тихий шелест хвиль. Колись… Бо я житиму довго, скільки сам одміряю.
Бо я пес, безпритульний корабель, масними хвилями міста теліпаю собі…
А “вітер гуляє щоками вітрил…” Словом, чогось такого.
(2008)
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію