Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Проза
Казочка про сову
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про сову
В одному глухому-преглухому лісі, у далеких Карпатах, кожної ночі останні дні чути голос якоїсь... Невідомости. Селяни та відчайдушні мандрівники лякаються, дригають туди-сюди по дерев'яних скрипучих підлогах гуцульських хатинок і закривають свої вуха соломою.
Давненько завелися розмови про повернення песиголовців. Доторк до цього слова, одна його згадка багатьох-багатьох приводила у заціпеніння. Зате старі мудрі діди, й подекуди бабці, з-поміж мольфарів, розвіювали ті сказання, бо вони говорили, що песиголовий приходить зазвичай до біди, до якоїсь трагедії, чи то в чийомусь особистому житті, котроїсь пишної україночки в сорочині до колін на голе тіло, чи то в селі, одному із тих, що поросли гірською травою, лугами та покрилися звуками трембіт і сміхом Маланки та Івасиків. Бува, таки бува що сусіда спроможеться вкрасти корову, ну, не смійтеся, хитрун потирає ручки на ласе теля. Якщо вже наврочили, або ж наслали на кого темні сили та прокляття, наприклад "безголового жениха", то... Як бачите, ми потрапляємо до песиголовців самотужки, думаючи ніби підставляємо комусь дурника та неробу на щастя. Би було все!
Та крім песиголовців до віщунів і владик гірських стихій ходили в гості затуркані легендами про нявок. Зелених, із листям на голівці, босими й трішки помацаними глиною біло-синіми ніжками та з величезними очицями, нібито в них відбивається зоряна ніч, Чумацький Шлях для чоловіків на возах із волами. Нявки завжди брали верх над юначками, особливо цнотливцями. Тому все чудувалися роботящі коло молока, сира й масла, як доносилися звістки, що старійшини та ледь зрячі бабці радять їх синам-молодикам і дочкам-молодицям нічого не встидатися, бо без секеляння потрапиш до нявки бажання, до пастки жадання. Бравий хлопака з чорним крутим чубом і густими бровами все голосно сміявсь і крутив, фиркав носом, але перед нявкою трималися волі лише одиниці, і то здебільшого з побожних, кумедно, і забобонних. Лишній раз перехреститися рятувало їм життя, і хай язичники гнівляться, але й вони тікали раніше до ідолів, обмазаних кров'ю тварин.
Третим люди сполошилися й почали мовляти, мов серед краєвидів карпатського лона сновигає збірка. Готується шабаш. Шептали, що по кутках, де люди забувають просипати сіль, шниряють маленькі зубасті потерчата. Й інколи, пізно вночі повертаючись із роботи на полі, втомлені й спритні на вигадки жителі зустрічали когорту бісиків, особливо тимво відзначалися знатні п'янички, Захари. Серед дійства легенд, переспівів і магічної напружености світ ставав містичним полем, пояснення зайві.
Тим же часом у лісі одна велика сова... заглитнулася кісточкою від риби. Чи гілочкою од палиці мольфара. Мо' то була серединка персика, який з іншого часу й виміру закинув гамірній сові до відкритої пащеки веселий чумацький дух. Та сові чулося абсолютно нейтрально. Вона й далі жила собі, літала за треби, тілько вночі замість звичного звуку видавала ще й кряхтіння, а коли нервувалася через ту перепону в горлянці, то трагічно билася пір'ям доверху свого житла в дереві, і тоді теж видавався утробно-зламаний гул, перемішаний із совиним криком і лісовим ехом. Так тривало близько тижня. Бідна сова вже хотіла заговорити людською мовою та попрохати у найповажнішого старця з ціпком, аби він тим же ціпком витяг із неї сю поганську річ.
Й одного раненького-ранку до місця сови прибився малюсінький, білобрисий Остап. Завбачивши, що та нарешті потрапила в напівдрьому, Остапчик гоже зібрався і запустив сові в голову шишку. Правда поцілив трохи нижче. Так і вилетіло все із сови, а до кінця її життя пташина прилітала до Остапа вночі під вікно, тричі стукала об шибку на щастя й летіла назад до свого розміреного існування.
Остап став світлим чаклуном, і всі села навколо знову були здорові та щасливі, а найголовніше: спокійні.
2020
Давненько завелися розмови про повернення песиголовців. Доторк до цього слова, одна його згадка багатьох-багатьох приводила у заціпеніння. Зате старі мудрі діди, й подекуди бабці, з-поміж мольфарів, розвіювали ті сказання, бо вони говорили, що песиголовий приходить зазвичай до біди, до якоїсь трагедії, чи то в чийомусь особистому житті, котроїсь пишної україночки в сорочині до колін на голе тіло, чи то в селі, одному із тих, що поросли гірською травою, лугами та покрилися звуками трембіт і сміхом Маланки та Івасиків. Бува, таки бува що сусіда спроможеться вкрасти корову, ну, не смійтеся, хитрун потирає ручки на ласе теля. Якщо вже наврочили, або ж наслали на кого темні сили та прокляття, наприклад "безголового жениха", то... Як бачите, ми потрапляємо до песиголовців самотужки, думаючи ніби підставляємо комусь дурника та неробу на щастя. Би було все!
Та крім песиголовців до віщунів і владик гірських стихій ходили в гості затуркані легендами про нявок. Зелених, із листям на голівці, босими й трішки помацаними глиною біло-синіми ніжками та з величезними очицями, нібито в них відбивається зоряна ніч, Чумацький Шлях для чоловіків на возах із волами. Нявки завжди брали верх над юначками, особливо цнотливцями. Тому все чудувалися роботящі коло молока, сира й масла, як доносилися звістки, що старійшини та ледь зрячі бабці радять їх синам-молодикам і дочкам-молодицям нічого не встидатися, бо без секеляння потрапиш до нявки бажання, до пастки жадання. Бравий хлопака з чорним крутим чубом і густими бровами все голосно сміявсь і крутив, фиркав носом, але перед нявкою трималися волі лише одиниці, і то здебільшого з побожних, кумедно, і забобонних. Лишній раз перехреститися рятувало їм життя, і хай язичники гнівляться, але й вони тікали раніше до ідолів, обмазаних кров'ю тварин.
Третим люди сполошилися й почали мовляти, мов серед краєвидів карпатського лона сновигає збірка. Готується шабаш. Шептали, що по кутках, де люди забувають просипати сіль, шниряють маленькі зубасті потерчата. Й інколи, пізно вночі повертаючись із роботи на полі, втомлені й спритні на вигадки жителі зустрічали когорту бісиків, особливо тимво відзначалися знатні п'янички, Захари. Серед дійства легенд, переспівів і магічної напружености світ ставав містичним полем, пояснення зайві.
Тим же часом у лісі одна велика сова... заглитнулася кісточкою від риби. Чи гілочкою од палиці мольфара. Мо' то була серединка персика, який з іншого часу й виміру закинув гамірній сові до відкритої пащеки веселий чумацький дух. Та сові чулося абсолютно нейтрально. Вона й далі жила собі, літала за треби, тілько вночі замість звичного звуку видавала ще й кряхтіння, а коли нервувалася через ту перепону в горлянці, то трагічно билася пір'ям доверху свого житла в дереві, і тоді теж видавався утробно-зламаний гул, перемішаний із совиним криком і лісовим ехом. Так тривало близько тижня. Бідна сова вже хотіла заговорити людською мовою та попрохати у найповажнішого старця з ціпком, аби він тим же ціпком витяг із неї сю поганську річ.
Й одного раненького-ранку до місця сови прибився малюсінький, білобрисий Остап. Завбачивши, що та нарешті потрапила в напівдрьому, Остапчик гоже зібрався і запустив сові в голову шишку. Правда поцілив трохи нижче. Так і вилетіло все із сови, а до кінця її життя пташина прилітала до Остапа вночі під вікно, тричі стукала об шибку на щастя й летіла назад до свого розміреного існування.
Остап став світлим чаклуном, і всі села навколо знову були здорові та щасливі, а найголовніше: спокійні.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
