ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.02
10:35
Пустельний стадіон. Лиш ти стоїш на ньому,
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
2026.02.02
09:52
Вчора правду ухопив за карк!
Розказала все: про дальніх, ближніх...
Хто не пише віршів - з розумак,
А хто пише - без ножа всіх ріже.
Я ж пишу, пишу, пишу, пишу
Так, що з вух валує дим шафранний.
Розум мій переступив межу,
Розказала все: про дальніх, ближніх...
Хто не пише віршів - з розумак,
А хто пише - без ножа всіх ріже.
Я ж пишу, пишу, пишу, пишу
Так, що з вух валує дим шафранний.
Розум мій переступив межу,
2026.02.02
08:56
НедоІсус кремлівський на чолі
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
2026.02.02
08:07
Далеке минуле не сниться щоночі:
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
2026.02.01
21:27
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
2026.02.01
21:08
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
2026.02.01
16:33
Не в кожного, мабуть, гуманне серце.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
2026.02.01
13:31
біла спальня, чорні штори, пристанційне
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
пішоходи без позлоти, темні крівлі
срібні коні місяцеві, у зіницях
досвіт марить, у розлуці, о блаженство
немає в куті оцім сонця і сяйва
поки чекаю, поки тіні мчать відусіль
2026.02.01
13:03
колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості
2026.02.01
12:19
Старий козак Степан, нарешті помирав.
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
Смерть вже давно до нього, видно, придивлялась,
Життя козацьке обірвати сподівалась.
Та його ангел-охоронець рятував.
Але тоді було у нього вдосталь сил
Аби від Смерті тої клятої відбитись.
Тепер же тільки залиш
2026.02.01
11:43
Знову вітер холодний сніг тремтливий мете.
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
знову спокій дрімотний на душу впаде,
огорне ніжно ковдрою - зимною, теплою,
і приспить колисковою - мрійною, легкою.
І тремтітиме довго на віях сльозинка,
і співатиме кволо у грудях крижинка.
Буде жаліти
2026.02.01
11:29
Я хочу, щоб розверзлася долина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
Щоб світ явив свій потаємний смисл,
Слова постали на незрушній глині,
Відкривши мудрість логосу і числ.
Я хочу, щоб розверзлась серцевина
Усіх страждань і болів нелюдських,
Мов споконвічна неземна провина,
2026.02.01
08:16
Не можна без світла й опалення
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
2026.01.31
16:05
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
2026.01.31
14:26
Я на старому цвинтарі заритий,
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
2026.01.31
12:07
Ця вічна сирена просвердлює мозок
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Панін (1948) /
Проза
Про дівчинку та кашу
Дівчинка Саша не любила кашу. Не любила, не дружила, кашу їсти не хотіла.
Якось нудьгують вони на веранді удвох: Саша та каша. Саша - за столом, каша - на столі. …Вранці мати кашу варила, строго доньці говорила: “Спочатку з’їси кашу, а потім можеш гратись, Сашо.”
Сумує дівчинка, зітхає: каша гратись не дозволяє!
Аж раптом підходить до столика Мурчик - котик, м’якенький животик:
- Няв - няв, дівчинка Саша, дай - но мені трішечки каші, будь ласка! А за котиком прибігає песик Барбосик, чорненький носик:
- Рр – гав! Дівчинка Саша, будь ласка, будь ласка - трішечки каші! Я навіть мисочку приніс.
Раптом прямо на столик стрибає горобець на ім’я Молодець - розбишака, задирака і задавака: - Цінь - цвірінь, дівчинка Саша, а ну швиденько дай мені каші!
З радістю Саша всім накладає каші.
Котик мурчить, песик гарчить, горобчик по столу дзьобом стучить. Дружно кашу наминають, все до кріхти підбирають.
- Спасибі, дівчинка Саша, дякуємо за кашу!
- Невже така гарна ця каша? - дивується Саша.
- Каша - смачна, чудова, готові їсти знову і знову!
- Каша - чудова, каша смачна і для здоров’я корисна вона, - додав горобець. - Я весь ранок літав, стрибав, втомився, мало не впав, а каші поїв і знову - козак, ось так!
- Знаємо, який ти козак: з іншими горобцями бився та й отримав на горіхи! - тихенько пробурчав Барбосик, але вголос нічого не промовив, бо не був ябедою…
Ввечері Саша сказала:
- Матусю, дай мені завтра велику миску каші, щоб вистачило котику Мурчику, песику Барбосику, горобчику Молодчику і… щоб мені … теж трішечки залишилось.
Так дівчинка Саша полюбила кашу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про дівчинку та кашу
Дівчинка Саша не любила кашу. Не любила, не дружила, кашу їсти не хотіла.
Якось нудьгують вони на веранді удвох: Саша та каша. Саша - за столом, каша - на столі. …Вранці мати кашу варила, строго доньці говорила: “Спочатку з’їси кашу, а потім можеш гратись, Сашо.”
Сумує дівчинка, зітхає: каша гратись не дозволяє!
Аж раптом підходить до столика Мурчик - котик, м’якенький животик:
- Няв - няв, дівчинка Саша, дай - но мені трішечки каші, будь ласка! А за котиком прибігає песик Барбосик, чорненький носик:
- Рр – гав! Дівчинка Саша, будь ласка, будь ласка - трішечки каші! Я навіть мисочку приніс.
Раптом прямо на столик стрибає горобець на ім’я Молодець - розбишака, задирака і задавака: - Цінь - цвірінь, дівчинка Саша, а ну швиденько дай мені каші!
З радістю Саша всім накладає каші.
Котик мурчить, песик гарчить, горобчик по столу дзьобом стучить. Дружно кашу наминають, все до кріхти підбирають.
- Спасибі, дівчинка Саша, дякуємо за кашу!
- Невже така гарна ця каша? - дивується Саша.
- Каша - смачна, чудова, готові їсти знову і знову!
- Каша - чудова, каша смачна і для здоров’я корисна вона, - додав горобець. - Я весь ранок літав, стрибав, втомився, мало не впав, а каші поїв і знову - козак, ось так!
- Знаємо, який ти козак: з іншими горобцями бився та й отримав на горіхи! - тихенько пробурчав Барбосик, але вголос нічого не промовив, бо не був ябедою…
Ввечері Саша сказала:
- Матусю, дай мені завтра велику миску каші, щоб вистачило котику Мурчику, песику Барбосику, горобчику Молодчику і… щоб мені … теж трішечки залишилось.
Так дівчинка Саша полюбила кашу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4367 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4367 seconds