Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамдедобре Тамдедобре (1988) /
Проза
Діти-квіти
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Діти-квіти
"От будуть свої діти, то побачиш як їх виховувати!- говорила мені мама, коли я рвалась на діскатєку у 8 класі у тоненьких калготках. Я ж хотіла бути модня. -15, сніг валить, а ми з Іркою топаємо в "Еверест" (то наше таке місцеве завідєніє, де можна було показати свої хореографічіскі здібності. Я ходила туди, бо "правда отой мальчик на мене дивиться? мабуть я йому нравлюсь"). Верталась додому ("дим сигарєт с мєнтолом" пам'ятаю той діскатєчний запах пробирався до трусів), спочатку була гречка, бо "ти в скільки додому мала прийти?.....А зараз скільки???"
"Діти-діти...." хитала мама головою, коли я через день злягла з температурою ("нє-нє, я тепло вдівалась, чесно! і шапку тоже!")
"Не буду я брати той бутерброд! Ніхто в класі не їсть! (Для мене було загадкою-ЯК щодня бутерброд появлявся в рюкзаці, а люди в маршрутці не могли второпати звідки запах ковбаси).
"Не хочу я ходити в музичну! -заявила вдома після другого заняття, - там треба виступати!"
"І в кого ти така вперта? Хіба в батька свого! Он прошу-молю на базар поїхати новий светр купити (скоро ж Паска, родина приїде з Львівщини), а він ніяк- ітак добре!
Не сошлись ми характерами дома, після школи втекла в кулінарний технікум в Тернопіль (хлопці б мене так любили, як я любила поїсти!). Свабода, - подумала, коли сідала в поїзд. 15 хвилин по тому, дзвінок-"Доця, не псіхуй, але я там тобі поклала банку тушонки, квашені огірки, і пару картоплин, звариш собі зупу (от чого я ніяк не похудаю!). Хай там тобі хлопці поможуть сумку до гуртожитка донести." Мама-мама....як же я її люблю! ❤️
...Час пролетів, як експрес "Берлін-Франкфурт". Тепер у мене є своє власне золотоволосе "а шо ти мені купила?":) мені є з ким розділити банку Нутелли, малювати нігті "мама, а давай тим розовим лаком", питати поради "які туфлі кращі", танцювати під Дорна, ліпити вареники, а потім півдня драяти кухню від муки. Я називаю її Ельза (ну любить дитина той мультик!), дякую за кольорові тюльпани на.... пошпакльованій стіні (а вдруг вона майбутній художник?), фарбую волосся в "таке як у феї", міцно-міцно обіймаю, і мрію лиш про одне- щоб вона була ЩАСЛИВОЮ!
П.С. "Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе". (Це сказала не я, але порада хороша))
"Діти-діти...." хитала мама головою, коли я через день злягла з температурою ("нє-нє, я тепло вдівалась, чесно! і шапку тоже!")
"Не буду я брати той бутерброд! Ніхто в класі не їсть! (Для мене було загадкою-ЯК щодня бутерброд появлявся в рюкзаці, а люди в маршрутці не могли второпати звідки запах ковбаси).
"Не хочу я ходити в музичну! -заявила вдома після другого заняття, - там треба виступати!"
"І в кого ти така вперта? Хіба в батька свого! Он прошу-молю на базар поїхати новий светр купити (скоро ж Паска, родина приїде з Львівщини), а він ніяк- ітак добре!
Не сошлись ми характерами дома, після школи втекла в кулінарний технікум в Тернопіль (хлопці б мене так любили, як я любила поїсти!). Свабода, - подумала, коли сідала в поїзд. 15 хвилин по тому, дзвінок-"Доця, не псіхуй, але я там тобі поклала банку тушонки, квашені огірки, і пару картоплин, звариш собі зупу (от чого я ніяк не похудаю!). Хай там тобі хлопці поможуть сумку до гуртожитка донести." Мама-мама....як же я її люблю! ❤️
...Час пролетів, як експрес "Берлін-Франкфурт". Тепер у мене є своє власне золотоволосе "а шо ти мені купила?":) мені є з ким розділити банку Нутелли, малювати нігті "мама, а давай тим розовим лаком", питати поради "які туфлі кращі", танцювати під Дорна, ліпити вареники, а потім півдня драяти кухню від муки. Я називаю її Ельза (ну любить дитина той мультик!), дякую за кольорові тюльпани на.... пошпакльованій стіні (а вдруг вона майбутній художник?), фарбую волосся в "таке як у феї", міцно-міцно обіймаю, і мрію лиш про одне- щоб вона була ЩАСЛИВОЮ!
П.С. "Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе". (Це сказала не я, але порада хороша))
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
