Як співається у популярній пісні: «Все в нас є». Є в Україні навіть свій Марс. Нехай це навіть маленький хутір на Чернігівщині, де мешкає лише 5 осіб. Є у нас і Кайнари (майже Канари, дарма що на Київщині), і Геленджик. І Ялта є не лише в окупованому Криму, а й поблизу Маріуполя. Є й Костянтинопіль, Дамаска (чим не Дамаск), є й Казбеки.
А прямісінько в центрі України знаходиться славний Кривий Ріг. Для багатьох політично активних українців це – наче для совків колись Ульяновськ.
Але ж роги бувають не тільки криві. Ще можна собі уявити Чорний Ріг, Мишурин Ріг чи навіть Одноріг, я пам'ятаю про колись наш Таганріг, а от Глибокий Ріг – уявити важко...
Декотрі села й містечка своїми назвами не лише дивують, а й лякають. Я б не волів опинитись у Западні, вагався, чи варто їхати до сіл Небіжка, Кощіївка, Каракурт, Тарган чи Пороскотень. Щось не приваблюють ні Геївка, ні Гейці, ані село Хренів ані місто Хирів. Що доброго може чекати у Страхоліссі, Ворокомлі, Панікарчі, Облапах та Полапах. Чи не спіткає там Заморочення?
Не кортить зануритися у води річок Свинорийки, Поросячки, Дупи чи озера Люцимер.
Але то, загалом, думка чисто суб'єктивна. Швидше за все, там чудова природа і привітні люди, не гірші, ніж у Раю, Райгороді чи Райському. Близько сорока поселень України у своїй назві мають корінь «рай». Красиво жити, звісно, не заборониш.