ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

  Передмова до книжки Олександра Сушка "Берегиня"

…щоб була Любов

Світлана Козаченко

Першу частину книжки прози О.Сушка складають есеї, як сам автор визначає жанр цих творів. Мабуть, їх можна назвати й новелами. Суть не в жанрі.
Короткі розповіді про різноманітні події – від кумедних до трагічних. Тут і фантастика-фентезі, і повнокровний український гумор (ним просякнуті всі есеї, крім хіба трагічних), і в'їдлива сатира (переважно політична та навкололітературна), і висока напруга найсильніших людських почуттів.
Здається, саме в цих творах, написаних переважно в останні роки, найповніше розкривається талант О.Сушка: уміння подати історію так, щоб читач не хотів її закінчення, а шукав продовження в якомусь із наступних есеїв.
Наприклад, як у циклі про Берегиню, який дав назву книзі. Персонажі ланцюжка історій стають рідними вже на другому творі, а в селі, де вони мешкають, і собі хочеться оселитися, бо там і природа, і добросусідство, і чарівні істоти, і загалом – свій власний світ, який якщо й не відокремлений повністю від усіх напастей сьогодення, проте уміє від них успішно відбиватися – і за допомогою магії також. У цьому світі можна вилікувати практично будь-яку хворобу – чари ж! Можна знайти в лісі чупакабру й подружитися з нею. Можна приятелювати з вовкулакою та тримати вдома чарівного кота, який за потреби перетворюється на чудовисько й відганяє непрошених гостей…
В есеях, які мають виразне політично-сатиричине забарвлення, сучасний читач легко впізнає персонажів українського політичного олімпу – нахабних, аморальних і безпринципних «господарів життя», для яких немає ніяких перешкод на шляху до найбруднішої мети. Немає ні совісті, ні добра, ні любові, ні справедливості, ні честі. Не зупиняють їх ні поламані людські долі, ні людські життя – через усе переступають, рвучись до влади й грошей.
Так само легко ідентифікуються образи «митців»-графоманів у розповідях про літературне «житіє». Сатиричне вміння автора вимальовує яскраві шаржовані образи нездар, які більш за все прагнуть слави геніїв і не здатні об’єктивно оцінити свої здібності, зате поважно повчають усіх навколо, як творити «нетлінки».
Окремі есеї, очевидно, можуть стати свідченнями доби, адже мають певну історичну вартість, розповідаючи про реальні події з життя сучасних авторові політичних діячів і великих митців – В’ячеслава Чорновола, Дмитра Павличка, Ліни Костенко…
Книга О.Сушка «Берегиня» – це зібрання різних за жанрами й тематикою творів. Але їх об’єднує чітка життєва позиція автора: жити треба так, щоб було все чесно, щоб було добро/доброта й не було зла, щоб було весело й «на повну». Щоб матері народжували, а не вбивали ненародженими своїх дітей. Щоб владоможці знали: треба дбати про людей, а не обкрадати й обманювати їх. Щоб у кожного була історична пам’ять, бо треба точно знати, де друг, а де ворог. Щоб довкілля для людини було другом, родичем, а не джерелом наживи, яке можна безкарно знищувати. Щоб мистецтво – так мистецтво, а не спосіб вивищитися над оточенням, здобути слави – заслуженої чи ні. Щоб усе було правильно, по-справжньому, відкрито, без брехні. І – красиво. І щоб була Любов. До природи, до людей, до цього прекрасного світу.
Здається, що в мороці сучасності, коли всі ці прості й зрозумілі цінності на кожному кроці заперечують, нівелюють, перевертають із ніг на голову, книжка Олександра Сушка стає таким собі джерелом світла, надією на повернення до правди. А її герої – лицарями-охоронцями усього доброго й справжнього, що іще залишилося в цьому світі.
2001-го року журнал «Київ» явив світові повість Олександра Сушка «Два роки». Передмова Дмитра Павличка починалася (перепрошую за тавтологію) зі слів: «Олександр Сушко починається»…
Минуло майже два десятки літ, а твір, не претендуючи на щось дуже виняткове, цікавий і сьогодні. Можна було б цю повість віднести до категорії літературних фактів, які вже відбулися, але...
Час має свої закони. Події, описані в повісті, – прелюдія до дикої ворожнечі між народами колишнього СРСР. І її персонажі сьогодні є активними учасниками російсько-української війни. А може, брали участь і в російсько-грузинській та російсько-чеченських… Саме з такої позиції варто сприймати цей твір. І те, що повісті бракує універсалізму, не перекреслює її громадянської та художньої значущості.
Проба пера О.Сушка в середній прозі нині є цікавою з точки зору історичної, зокрема для поколінь українців, які виросли вже в пострадянському просторі. А ще більше інтересу твір викликає з точки зору своєї актуальності – і в царині націй та націоналізмів, і в царині людських стосунків, і в царині абсурду тоталітарного суспільства, привид якого на початку ХХІ століття маячить не лише над колишніми й сучасними колоніями москвинської імперії, але й уже практично над цілим світом.
Просто, у хронологічному порядку викладаючи події, автор розповідає про два роки служби молодого українця в радянській армії. Для тих, хто в курсі, сюжет розгортається в цілком сподіваній колії: безправність солдата, незахищеність від дідівщини, із часом – зміни в статусі від «духа» до «дєда»… Тема строкової служби в радянській армії – не найпопулярніша в українській літературі. А повість Сушка особлива ще й тим, що написана з гумором, щиро по-українськи – і мовно, і культурно, і загалом світоглядно.
Головний герой – юний киянин, наївний, як і кожний випускник радянської школи 80-х, але разом із тим суто по-наськи практичний та навіть хитруватий у житейських питаннях. І, як невдовзі переконується читач, без цієї практичності-хитруватості (читай: природної пристосованості до життя) в нелюдських умовах «наймирнішої та найгуманнішої в світі» савєцької армії вижити було важко.
1968 року до лав радянської армії вперше були призвані «зеки» – засуджені кримінальні злочинці. Відбулося це через брак призовників, викликаний демографічною катастрофою – наслідком Другої світової війни. А наслідком цього призову, законодавчо закріпленого у жовтні 1967 року, стала так звана дідівщина. По суті, це було перенесення ієрархії світу криміналу на сприятливий ґрунт іще однієї в’язниці чи то зони – армії. Із часом життєвий уклад злочинців успішно поширився на всю територію СРСР, бо та потворна держава й так уже давно була тюрмою народів, якою її правонаступниця РФ залишається досі, прагнучи загарбати й перетворити на зону весь світ. І сьогодні цей монстр побудований достоту так, як злочинне угруповання: на вершині – пахан, під ним – лакузи-шістки. Як у Московії, Російській імперії (згадаймо «Сон» Т.Шевченка) – так і досі. Той самий жорсткий «демократичний централізм» – для тих, хто в темі.
Саме явищу дідівщини, яка ґрунтується на національних відносинах, в основному присвячена повість О.Сушка «Два роки». Жодний твір про савєцьку армію ніяк не зміг би обійти цю тему, адже злочинна ієрархія стала справжньою суттю, справжньою доктриною того війська, принаймні тієї частини, яка стосується солдатчини.
Головний герой повісті, він же оповідач, страждає від знущань і побоїв, як і його товариші. Можливо, дещо менше, бо має міцний характер та міцні кулаки. Він витримує все й таки не дає принизити себе остаточно, а зберігає гідність і завойовує загальну повагу.
А потім стає свідком та учасником різних і драматичних, і кумедних подій у житті солдатів.
Розповідь від першої особи дозволяє авторові наблизити читача, буквально включити його в сюжет.
Яскраві образи різних типів солдат і офіцерів автор створює кількома мазками, показуючи особливо характерні риси, виразні грані вдачі персонажа.
Короткі відступи Олександра Сушка, уже сьогоднішнього, ведуть до широких узагальнень щодо стосунків між людьми – представниками різних націй, щодо ролі радянської влади в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі (розхвалюваний нинішніми адептами СРСР радянський «інтернаціоналізм») та наслідків цих процесів у сьогоденні.
Повість не захоплює з перших рядків, але й не відпускає, змушує читати далі. А потім читач несподівано для самого себе усвідомлює, що живе одним життям із цими солдатами, звезеними з усього Союзу в оренбурзькі степи, де колись відбував заслання й наш Великий Кобзар (автор зумів виразно передати й місцевий колорит та особливості клімату тих непривітних для українця земель). А сюжетна напруга зростає, і нібито мало пов’язані між собою події таки ведуть до жорстокої кульмінації.
Ця повість - могильний набат по вмираючому СРСР і засторога українським воїнам, які ведуть нині виснажливу і затяжну війну з нашим одвічним ворогом – Росією.


Світлана Козаченко, викладач, літредактор




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-02-12 16:31:25
Переглядів сторінки твору 1329
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.375 / 7  (4.919 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 6.346 / 7  (5.226 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.13 12:12
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-02-13 11:19:32 ]
Олександре, бажаю крил твоїй книзі, гарних читачів та натхненної долі! Удачі, з Богом у світ літератури!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2020-02-13 20:53:42 ]
Дякую!

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-07-26 19:38:38 ]
Дякукю.