ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Аліна Майстер
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тамдедобре Тамдедобре
2020.01.31

Влад Дяден
2020.01.20

Рома РічардГрейсон
2020.01.19

Тарас Ріль
2020.01.18

Олександр Панін
2020.01.12

Сергій Зубець
2020.01.01

Юра Ясінський
2019.11.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

  Передмова до книжки Олександра Сушка "Берегиня"

…щоб була Любов

Світлана Козаченко

Першу частину книжки прози О.Сушка складають есеї, як сам автор визначає жанр цих творів. Мабуть, їх можна назвати й новелами. Суть не в жанрі.
Короткі розповіді про різноманітні події – від кумедних до трагічних. Тут і фантастика-фентезі, і повнокровний український гумор (ним просякнуті всі есеї, крім хіба трагічних), і в'їдлива сатира (переважно політична та навкололітературна), і висока напруга найсильніших людських почуттів.
Здається, саме в цих творах, написаних переважно в останні роки, найповніше розкривається талант О.Сушка: уміння подати історію так, щоб читач не хотів її закінчення, а шукав продовження в якомусь із наступних есеїв.
Наприклад, як у циклі про Берегиню, який дав назву книзі. Персонажі ланцюжка історій стають рідними вже на другому творі, а в селі, де вони мешкають, і собі хочеться оселитися, бо там і природа, і добросусідство, і чарівні істоти, і загалом – свій власний світ, який якщо й не відокремлений повністю від усіх напастей сьогодення, проте уміє від них успішно відбиватися – і за допомогою магії також. У цьому світі можна вилікувати практично будь-яку хворобу – чари ж! Можна знайти в лісі чупакабру й подружитися з нею. Можна приятелювати з вовкулакою та тримати вдома чарівного кота, який за потреби перетворюється на чудовисько й відганяє непрошених гостей…
В есеях, які мають виразне політично-сатиричине забарвлення, сучасний читач легко впізнає персонажів українського політичного олімпу – нахабних, аморальних і безпринципних «господарів життя», для яких немає ніяких перешкод на шляху до найбруднішої мети. Немає ні совісті, ні добра, ні любові, ні справедливості, ні честі. Не зупиняють їх ні поламані людські долі, ні людські життя – через усе переступають, рвучись до влади й грошей.
Так само легко ідентифікуються образи «митців»-графоманів у розповідях про літературне «житіє». Сатиричне вміння автора вимальовує яскраві шаржовані образи нездар, які більш за все прагнуть слави геніїв і не здатні об’єктивно оцінити свої здібності, зате поважно повчають усіх навколо, як творити «нетлінки».
Окремі есеї, очевидно, можуть стати свідченнями доби, адже мають певну історичну вартість, розповідаючи про реальні події з життя сучасних авторові політичних діячів і великих митців – В’ячеслава Чорновола, Дмитра Павличка, Ліни Костенко…
Книга О.Сушка «Берегиня» – це зібрання різних за жанрами й тематикою творів. Але їх об’єднує чітка життєва позиція автора: жити треба так, щоб було все чесно, щоб було добро/доброта й не було зла, щоб було весело й «на повну». Щоб матері народжували, а не вбивали ненародженими своїх дітей. Щоб владоможці знали: треба дбати про людей, а не обкрадати й обманювати їх. Щоб у кожного була історична пам’ять, бо треба точно знати, де друг, а де ворог. Щоб довкілля для людини було другом, родичем, а не джерелом наживи, яке можна безкарно знищувати. Щоб мистецтво – так мистецтво, а не спосіб вивищитися над оточенням, здобути слави – заслуженої чи ні. Щоб усе було правильно, по-справжньому, відкрито, без брехні. І – красиво. І щоб була Любов. До природи, до людей, до цього прекрасного світу.
Здається, що в мороці сучасності, коли всі ці прості й зрозумілі цінності на кожному кроці заперечують, нівелюють, перевертають із ніг на голову, книжка Олександра Сушка стає таким собі джерелом світла, надією на повернення до правди. А її герої – лицарями-охоронцями усього доброго й справжнього, що іще залишилося в цьому світі.
2001-го року журнал «Київ» явив світові повість Олександра Сушка «Два роки». Передмова Дмитра Павличка починалася (перепрошую за тавтологію) зі слів: «Олександр Сушко починається»…
Минуло майже два десятки літ, а твір, не претендуючи на щось дуже виняткове, цікавий і сьогодні. Можна було б цю повість віднести до категорії літературних фактів, які вже відбулися, але...
Час має свої закони. Події, описані в повісті, – прелюдія до дикої ворожнечі між народами колишнього СРСР. І її персонажі сьогодні є активними учасниками російсько-української війни. А може, брали участь і в російсько-грузинській та російсько-чеченських… Саме з такої позиції варто сприймати цей твір. І те, що повісті бракує універсалізму, не перекреслює її громадянської та художньої значущості.
Проба пера О.Сушка в середній прозі нині є цікавою з точки зору історичної, зокрема для поколінь українців, які виросли вже в пострадянському просторі. А ще більше інтересу твір викликає з точки зору своєї актуальності – і в царині націй та націоналізмів, і в царині людських стосунків, і в царині абсурду тоталітарного суспільства, привид якого на початку ХХІ століття маячить не лише над колишніми й сучасними колоніями москвинської імперії, але й уже практично над цілим світом.
Просто, у хронологічному порядку викладаючи події, автор розповідає про два роки служби молодого українця в радянській армії. Для тих, хто в курсі, сюжет розгортається в цілком сподіваній колії: безправність солдата, незахищеність від дідівщини, із часом – зміни в статусі від «духа» до «дєда»… Тема строкової служби в радянській армії – не найпопулярніша в українській літературі. А повість Сушка особлива ще й тим, що написана з гумором, щиро по-українськи – і мовно, і культурно, і загалом світоглядно.
Головний герой – юний киянин, наївний, як і кожний випускник радянської школи 80-х, але разом із тим суто по-наськи практичний та навіть хитруватий у житейських питаннях. І, як невдовзі переконується читач, без цієї практичності-хитруватості (читай: природної пристосованості до життя) в нелюдських умовах «наймирнішої та найгуманнішої в світі» савєцької армії вижити було важко.
1968 року до лав радянської армії вперше були призвані «зеки» – засуджені кримінальні злочинці. Відбулося це через брак призовників, викликаний демографічною катастрофою – наслідком Другої світової війни. А наслідком цього призову, законодавчо закріпленого у жовтні 1967 року, стала так звана дідівщина. По суті, це було перенесення ієрархії світу криміналу на сприятливий ґрунт іще однієї в’язниці чи то зони – армії. Із часом життєвий уклад злочинців успішно поширився на всю територію СРСР, бо та потворна держава й так уже давно була тюрмою народів, якою її правонаступниця РФ залишається досі, прагнучи загарбати й перетворити на зону весь світ. І сьогодні цей монстр побудований достоту так, як злочинне угруповання: на вершині – пахан, під ним – лакузи-шістки. Як у Московії, Російській імперії (згадаймо «Сон» Т.Шевченка) – так і досі. Той самий жорсткий «демократичний централізм» – для тих, хто в темі.
Саме явищу дідівщини, яка ґрунтується на національних відносинах, в основному присвячена повість О.Сушка «Два роки». Жодний твір про савєцьку армію ніяк не зміг би обійти цю тему, адже злочинна ієрархія стала справжньою суттю, справжньою доктриною того війська, принаймні тієї частини, яка стосується солдатчини.
Головний герой повісті, він же оповідач, страждає від знущань і побоїв, як і його товариші. Можливо, дещо менше, бо має міцний характер та міцні кулаки. Він витримує все й таки не дає принизити себе остаточно, а зберігає гідність і завойовує загальну повагу.
А потім стає свідком та учасником різних і драматичних, і кумедних подій у житті солдатів.
Розповідь від першої особи дозволяє авторові наблизити читача, буквально включити його в сюжет.
Яскраві образи різних типів солдат і офіцерів автор створює кількома мазками, показуючи особливо характерні риси, виразні грані вдачі персонажа.
Короткі відступи Олександра Сушка, уже сьогоднішнього, ведуть до широких узагальнень щодо стосунків між людьми – представниками різних націй, щодо ролі радянської влади в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі (розхвалюваний нинішніми адептами СРСР радянський «інтернаціоналізм») та наслідків цих процесів у сьогоденні.
Повість не захоплює з перших рядків, але й не відпускає, змушує читати далі. А потім читач несподівано для самого себе усвідомлює, що живе одним життям із цими солдатами, звезеними з усього Союзу в оренбурзькі степи, де колись відбував заслання й наш Великий Кобзар (автор зумів виразно передати й місцевий колорит та особливості клімату тих непривітних для українця земель). А сюжетна напруга зростає, і нібито мало пов’язані між собою події таки ведуть до жорстокої кульмінації.
Ця повість - могильний набат по вмираючому СРСР і засторога українським воїнам, які ведуть нині виснажливу і затяжну війну з нашим одвічним ворогом – Росією.


Світлана Козаченко, викладач, літредактор





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-02-12 16:31:25
Переглядів сторінки твору 106
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.033 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.036 / 5.54)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.763
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.02.26 00:44
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-02-13 11:19:32 ]
Олександре, бажаю крил твоїй книзі, гарних читачів та натхненної долі! Удачі, з Богом у світ літератури!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2020-02-13 20:53:42 ]
Дякую!