Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою, закоханих у зорепад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у звабливих с
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою, закоханих у зорепад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у звабливих с
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
2026.08.30
21:36
Як московські комуняки народ свій любили,
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ АБО ІДЕНТИФІКАЦІЯ АНГЕЛІВ...
"Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів". (Послання до євреїв 13:2)
Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей... Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування з випадковим супутником... Але невдовзі на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти... Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.
Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши чаю. Чай у потязі – одна з небагатьох приємностей мандрівки залізницею, від котрої важко відмовитись. Ми обидва мовчки сьорбали чай, продукуючи в такий спосіб бодай якісь звуки у завислій над нами тиші. Незнайомець пригостив мене канапкою. Я втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак мусив щось говорити. Звичний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?
Аж раптом він ошелешив мене цілком неочікуваним питанням:
- А вам доводилося зустрічатися з ангелами?
Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з "Послання до євреїв", в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.
- Наразі не доводилось, а вам?
- Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони!
- Невже їх було кілька?
- Ні, один, але двічі...
- Двічі той самий?
- Ні, різні...
- А не могли б розповісти детальніше?
- Вам справді цікаво?
- Авжеж.
- Це важко передати словами...
- Що саме?
- Відчуття... Дивні відчуття... Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову...
- Тобто?
- Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.
- І у них за плечима були крила?
- Вам смішно?
- Борони Боже, лише цікаво, справді.
- Ні, крил не було, але усе моє єство відчувало щось незвичне.
- А за яких обставин це сталося?
- Уперше на... пішохіднім переході...
- Не подумайте, що кепкую, але…
- Ну от бачите, і ви не вірите.
- А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.
- То була просто бабуня. Звичайна, сільська, у хустинці. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з'явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, але якийсь… незвичний. Шпиталь? Та звідки мені було знати, який саме шпиталь їй потрібен – їх у нашому місті кілька! Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перетнув вулицю… Зупинився. Ні, треба таки повернутись і показати, де шпиталь. А раптом вона дуже хвора? А раптом у шпиталі хтось дуже дорогий для неї? Ні, треба повернутися й показати! Обернувся – а бабуні немає.
- Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто губляться і ніяковіють у місті.
- Вона зникла! Зникла, наче й не було! А я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що думаю про неї. Раз у раз згадую... Мабуть, це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю і дістатися до шпиталю, повинен!
- Невже це було чимось винятковим?
- Для мене так. Винятковим було відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам'ятаю їх.
- А як щодо іншого випадку?
- Це сталося цими днями, на книжковому форумі у Львові.
- Невже? І знову жінка?
- Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.
- А що незвичного цього разу?
- Те ж дивне відчуття, що й перед тим… Дощило. Замовив філіжанку кави з рогаликом. Там біля входу готують каву, знаєте?
- Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?
- Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав столик, за яким нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює незнайоме, надто галасливе товариство.
- Звісно.
- Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову. Гадав, що пройде повз.
- Дійсно, незвично. І що казала?
- Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. І якось дивно дивилася, то на мене, то на рогалик, то на мою філіжанку…
- Може, хотіла кави?
- Можливо... Але я про це не подумав… не здогадався?… Чому я не здогадався замовити для неї каву… з рогаликом? Чому? Це ж було так просто! А я…
- А ви?
А я… Я допив свою каву, і попрощався з нею… Вийшов на вулицю… але щось муляло… Поглянув крізь вікно до кав’ярні – за моїм столиком не було нікого.
- Вона розчинилась у повітрі, наче перша?
- Саме так... А мене знову не полишало дивне відчуття... Сумління було спантеличене. Може, треба було повернутися, знайти її і запропонувати кави? З рогаликом…
- Мабуть, це знову було випробування…
- Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?
Вночі у потязі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Можливо, і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Можливо, в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає..
"Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів". (Послання до євреїв 13:2)
Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей... Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування з випадковим супутником... Але невдовзі на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти... Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.
Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши чаю. Чай у потязі – одна з небагатьох приємностей мандрівки залізницею, від котрої важко відмовитись. Ми обидва мовчки сьорбали чай, продукуючи в такий спосіб бодай якісь звуки у завислій над нами тиші. Незнайомець пригостив мене канапкою. Я втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак мусив щось говорити. Звичний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?
Аж раптом він ошелешив мене цілком неочікуваним питанням:
- А вам доводилося зустрічатися з ангелами?
Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з "Послання до євреїв", в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.
- Наразі не доводилось, а вам?
- Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони!
- Невже їх було кілька?
- Ні, один, але двічі...
- Двічі той самий?
- Ні, різні...
- А не могли б розповісти детальніше?
- Вам справді цікаво?
- Авжеж.
- Це важко передати словами...
- Що саме?
- Відчуття... Дивні відчуття... Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову...
- Тобто?
- Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.
- І у них за плечима були крила?
- Вам смішно?
- Борони Боже, лише цікаво, справді.
- Ні, крил не було, але усе моє єство відчувало щось незвичне.
- А за яких обставин це сталося?
- Уперше на... пішохіднім переході...
- Не подумайте, що кепкую, але…
- Ну от бачите, і ви не вірите.
- А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.
- То була просто бабуня. Звичайна, сільська, у хустинці. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з'явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, але якийсь… незвичний. Шпиталь? Та звідки мені було знати, який саме шпиталь їй потрібен – їх у нашому місті кілька! Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перетнув вулицю… Зупинився. Ні, треба таки повернутись і показати, де шпиталь. А раптом вона дуже хвора? А раптом у шпиталі хтось дуже дорогий для неї? Ні, треба повернутися й показати! Обернувся – а бабуні немає.
- Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто губляться і ніяковіють у місті.
- Вона зникла! Зникла, наче й не було! А я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що думаю про неї. Раз у раз згадую... Мабуть, це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю і дістатися до шпиталю, повинен!
- Невже це було чимось винятковим?
- Для мене так. Винятковим було відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам'ятаю їх.
- А як щодо іншого випадку?
- Це сталося цими днями, на книжковому форумі у Львові.
- Невже? І знову жінка?
- Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.
- А що незвичного цього разу?
- Те ж дивне відчуття, що й перед тим… Дощило. Замовив філіжанку кави з рогаликом. Там біля входу готують каву, знаєте?
- Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?
- Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав столик, за яким нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює незнайоме, надто галасливе товариство.
- Звісно.
- Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову. Гадав, що пройде повз.
- Дійсно, незвично. І що казала?
- Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. І якось дивно дивилася, то на мене, то на рогалик, то на мою філіжанку…
- Може, хотіла кави?
- Можливо... Але я про це не подумав… не здогадався?… Чому я не здогадався замовити для неї каву… з рогаликом? Чому? Це ж було так просто! А я…
- А ви?
А я… Я допив свою каву, і попрощався з нею… Вийшов на вулицю… але щось муляло… Поглянув крізь вікно до кав’ярні – за моїм столиком не було нікого.
- Вона розчинилась у повітрі, наче перша?
- Саме так... А мене знову не полишало дивне відчуття... Сумління було спантеличене. Може, треба було повернутися, знайти її і запропонувати кави? З рогаликом…
- Мабуть, це знову було випробування…
- Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?
Вночі у потязі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Можливо, і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Можливо, в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
