Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ АБО ІДЕНТИФІКАЦІЯ АНГЕЛІВ...
"Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів". (Послання до євреїв 13:2)
Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей... Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування з випадковим супутником... Але невдовзі на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти... Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.
Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши чаю. Чай у потязі – одна з небагатьох приємностей мандрівки залізницею, від котрої важко відмовитись. Ми обидва мовчки сьорбали чай, продукуючи в такий спосіб бодай якісь звуки у завислій над нами тиші. Незнайомець пригостив мене канапкою. Я втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак мусив щось говорити. Звичний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?
Аж раптом він ошелешив мене цілком неочікуваним питанням:
- А вам доводилося зустрічатися з ангелами?
Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з "Послання до євреїв", в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.
- Наразі не доводилось, а вам?
- Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони!
- Невже їх було кілька?
- Ні, один, але двічі...
- Двічі той самий?
- Ні, різні...
- А не могли б розповісти детальніше?
- Вам справді цікаво?
- Авжеж.
- Це важко передати словами...
- Що саме?
- Відчуття... Дивні відчуття... Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову...
- Тобто?
- Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.
- І у них за плечима були крила?
- Вам смішно?
- Борони Боже, лише цікаво, справді.
- Ні, крил не було, але усе моє єство відчувало щось незвичне.
- А за яких обставин це сталося?
- Уперше на... пішохіднім переході...
- Не подумайте, що кепкую, але…
- Ну от бачите, і ви не вірите.
- А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.
- То була просто бабуня. Звичайна, сільська, у хустинці. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з'явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, але якийсь… незвичний. Шпиталь? Та звідки мені було знати, який саме шпиталь їй потрібен – їх у нашому місті кілька! Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перетнув вулицю… Зупинився. Ні, треба таки повернутись і показати, де шпиталь. А раптом вона дуже хвора? А раптом у шпиталі хтось дуже дорогий для неї? Ні, треба повернутися й показати! Обернувся – а бабуні немає.
- Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто губляться і ніяковіють у місті.
- Вона зникла! Зникла, наче й не було! А я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що думаю про неї. Раз у раз згадую... Мабуть, це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю і дістатися до шпиталю, повинен!
- Невже це було чимось винятковим?
- Для мене так. Винятковим було відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам'ятаю їх.
- А як щодо іншого випадку?
- Це сталося цими днями, на книжковому форумі у Львові.
- Невже? І знову жінка?
- Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.
- А що незвичного цього разу?
- Те ж дивне відчуття, що й перед тим… Дощило. Замовив філіжанку кави з рогаликом. Там біля входу готують каву, знаєте?
- Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?
- Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав столик, за яким нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює незнайоме, надто галасливе товариство.
- Звісно.
- Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову. Гадав, що пройде повз.
- Дійсно, незвично. І що казала?
- Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. І якось дивно дивилася, то на мене, то на рогалик, то на мою філіжанку…
- Може, хотіла кави?
- Можливо... Але я про це не подумав… не здогадався?… Чому я не здогадався замовити для неї каву… з рогаликом? Чому? Це ж було так просто! А я…
- А ви?
А я… Я допив свою каву, і попрощався з нею… Вийшов на вулицю… але щось муляло… Поглянув крізь вікно до кав’ярні – за моїм столиком не було нікого.
- Вона розчинилась у повітрі, наче перша?
- Саме так... А мене знову не полишало дивне відчуття... Сумління було спантеличене. Може, треба було повернутися, знайти її і запропонувати кави? З рогаликом…
- Мабуть, це знову було випробування…
- Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?
Вночі у потязі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Можливо, і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Можливо, в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає..
"Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів". (Послання до євреїв 13:2)
Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей... Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування з випадковим супутником... Але невдовзі на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти... Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.
Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши чаю. Чай у потязі – одна з небагатьох приємностей мандрівки залізницею, від котрої важко відмовитись. Ми обидва мовчки сьорбали чай, продукуючи в такий спосіб бодай якісь звуки у завислій над нами тиші. Незнайомець пригостив мене канапкою. Я втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак мусив щось говорити. Звичний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?
Аж раптом він ошелешив мене цілком неочікуваним питанням:
- А вам доводилося зустрічатися з ангелами?
Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з "Послання до євреїв", в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.
- Наразі не доводилось, а вам?
- Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони!
- Невже їх було кілька?
- Ні, один, але двічі...
- Двічі той самий?
- Ні, різні...
- А не могли б розповісти детальніше?
- Вам справді цікаво?
- Авжеж.
- Це важко передати словами...
- Що саме?
- Відчуття... Дивні відчуття... Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову...
- Тобто?
- Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.
- І у них за плечима були крила?
- Вам смішно?
- Борони Боже, лише цікаво, справді.
- Ні, крил не було, але усе моє єство відчувало щось незвичне.
- А за яких обставин це сталося?
- Уперше на... пішохіднім переході...
- Не подумайте, що кепкую, але…
- Ну от бачите, і ви не вірите.
- А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.
- То була просто бабуня. Звичайна, сільська, у хустинці. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з'явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, але якийсь… незвичний. Шпиталь? Та звідки мені було знати, який саме шпиталь їй потрібен – їх у нашому місті кілька! Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перетнув вулицю… Зупинився. Ні, треба таки повернутись і показати, де шпиталь. А раптом вона дуже хвора? А раптом у шпиталі хтось дуже дорогий для неї? Ні, треба повернутися й показати! Обернувся – а бабуні немає.
- Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто губляться і ніяковіють у місті.
- Вона зникла! Зникла, наче й не було! А я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що думаю про неї. Раз у раз згадую... Мабуть, це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю і дістатися до шпиталю, повинен!
- Невже це було чимось винятковим?
- Для мене так. Винятковим було відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам'ятаю їх.
- А як щодо іншого випадку?
- Це сталося цими днями, на книжковому форумі у Львові.
- Невже? І знову жінка?
- Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.
- А що незвичного цього разу?
- Те ж дивне відчуття, що й перед тим… Дощило. Замовив філіжанку кави з рогаликом. Там біля входу готують каву, знаєте?
- Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?
- Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав столик, за яким нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює незнайоме, надто галасливе товариство.
- Звісно.
- Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову. Гадав, що пройде повз.
- Дійсно, незвично. І що казала?
- Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. І якось дивно дивилася, то на мене, то на рогалик, то на мою філіжанку…
- Може, хотіла кави?
- Можливо... Але я про це не подумав… не здогадався?… Чому я не здогадався замовити для неї каву… з рогаликом? Чому? Це ж було так просто! А я…
- А ви?
А я… Я допив свою каву, і попрощався з нею… Вийшов на вулицю… але щось муляло… Поглянув крізь вікно до кав’ярні – за моїм столиком не було нікого.
- Вона розчинилась у повітрі, наче перша?
- Саме так... А мене знову не полишало дивне відчуття... Сумління було спантеличене. Може, треба було повернутися, знайти її і запропонувати кави? З рогаликом…
- Мабуть, це знову було випробування…
- Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?
Вночі у потязі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Можливо, і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Можливо, в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
