Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.30
10:27
дивись
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
бо що лишається
дивитися
через банальну дич
і смертний жах
у лиця
що не лики ангельські
не пики
2026.06.30
10:12
Розділ Х. ЛІСОВИЙ ЗАМОК КРЕПІ:
ПРИХИСТОК ЗАКОХАНИХ ВОВКІВ
Далеко на північ від Парижа, там, де вікові дуби замку Крепі вростали корінням у саму глибину галльської землі, панував зовсім інший світ. Тут не було золоченої розкоші Парижа, але був дух во
2026.06.30
09:06
Літо, сонце і засмага не з тобою, а проти, якщо розповідаєш, який ти крутий мореход і що тобі дали ті зароблені валюти, які для тебе – ніщо, бо тобі потрібні лише моря з океанами – простір, вільний від будь-яких семафорів твого шляху.
Вусате обличчя стри
2026.06.30
07:20
Знову літо, знову море,
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
Знову ледь помітний бриз, -
Знову далеч неозора
І щодня - блакитна вись.
Знов дозвілля цілий місяць
Без повітряних тривог, -
Знов я вибрав гарне місце,
Де купатись будем вдвох.
2026.06.30
00:40
Сутносте вітрова, дика безупряжна, вільна,
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.
Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід
2026.06.29
17:04
Серпень згадаю я тільки у лютому,
тільки у лютому оці твоєму.
Крізь Казахстан, Киргизстан поміж юртами
вітер мене пронесе до гарему.
Франціє! Азія! – очі ці – Азія!
Шкіра ця – шовк і гаряча пустеля.
Груди – це літо, де знов, мов у сказі я
тільки у лютому оці твоєму.
Крізь Казахстан, Киргизстан поміж юртами
вітер мене пронесе до гарему.
Франціє! Азія! – очі ці – Азія!
Шкіра ця – шовк і гаряча пустеля.
Груди – це літо, де знов, мов у сказі я
2026.06.29
14:07
Розділ ІХ: ГРОЗОВІ ХМАРИ НАД ПАЛАЦОМ СІТЕ
Новина про зникнення Королеви-матері вибухнула в Парижі, мов удар грому серед ясного неба. Коли мисливці повернулися без Анни, а вартові Рауля де Крепі відкрито оголосили, що Королева-вдова перебуває під захис
2026.06.29
13:30
Поступово нас час затирає
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.
Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі
2026.06.29
12:16
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.06.29
10:59
Гонить літо — суховій,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.
Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,
2026.06.29
10:45
барабан розбився на синкопи
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб
2026.06.29
07:20
Хоч співало далі про кохання
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.
2026.06.28
22:22
десь отам, де твій альков
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні
збав мене, мила сюзі, збав мене
2026.06.28
21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.06.28
20:40
Сосни в білому вбранні —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.
Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —
2026.06.28
15:32
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тимофій Західняк (1956) /
Проза
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ
ЛЮБОВ ДО ПРИХОДНІВ АБО ІДЕНТИФІКАЦІЯ АНГЕЛІВ...
"Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів". (Послання до євреїв 13:2)
Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей... Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування з випадковим супутником... Але невдовзі на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти... Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.
Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши чаю. Чай у потязі – одна з небагатьох приємностей мандрівки залізницею, від котрої важко відмовитись. Ми обидва мовчки сьорбали чай, продукуючи в такий спосіб бодай якісь звуки у завислій над нами тиші. Незнайомець пригостив мене канапкою. Я втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак мусив щось говорити. Звичний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?
Аж раптом він ошелешив мене цілком неочікуваним питанням:
- А вам доводилося зустрічатися з ангелами?
Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з "Послання до євреїв", в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.
- Наразі не доводилось, а вам?
- Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони!
- Невже їх було кілька?
- Ні, один, але двічі...
- Двічі той самий?
- Ні, різні...
- А не могли б розповісти детальніше?
- Вам справді цікаво?
- Авжеж.
- Це важко передати словами...
- Що саме?
- Відчуття... Дивні відчуття... Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову...
- Тобто?
- Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.
- І у них за плечима були крила?
- Вам смішно?
- Борони Боже, лише цікаво, справді.
- Ні, крил не було, але усе моє єство відчувало щось незвичне.
- А за яких обставин це сталося?
- Уперше на... пішохіднім переході...
- Не подумайте, що кепкую, але…
- Ну от бачите, і ви не вірите.
- А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.
- То була просто бабуня. Звичайна, сільська, у хустинці. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з'явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, але якийсь… незвичний. Шпиталь? Та звідки мені було знати, який саме шпиталь їй потрібен – їх у нашому місті кілька! Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перетнув вулицю… Зупинився. Ні, треба таки повернутись і показати, де шпиталь. А раптом вона дуже хвора? А раптом у шпиталі хтось дуже дорогий для неї? Ні, треба повернутися й показати! Обернувся – а бабуні немає.
- Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто губляться і ніяковіють у місті.
- Вона зникла! Зникла, наче й не було! А я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що думаю про неї. Раз у раз згадую... Мабуть, це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю і дістатися до шпиталю, повинен!
- Невже це було чимось винятковим?
- Для мене так. Винятковим було відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам'ятаю їх.
- А як щодо іншого випадку?
- Це сталося цими днями, на книжковому форумі у Львові.
- Невже? І знову жінка?
- Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.
- А що незвичного цього разу?
- Те ж дивне відчуття, що й перед тим… Дощило. Замовив філіжанку кави з рогаликом. Там біля входу готують каву, знаєте?
- Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?
- Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав столик, за яким нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює незнайоме, надто галасливе товариство.
- Звісно.
- Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову. Гадав, що пройде повз.
- Дійсно, незвично. І що казала?
- Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. І якось дивно дивилася, то на мене, то на рогалик, то на мою філіжанку…
- Може, хотіла кави?
- Можливо... Але я про це не подумав… не здогадався?… Чому я не здогадався замовити для неї каву… з рогаликом? Чому? Це ж було так просто! А я…
- А ви?
А я… Я допив свою каву, і попрощався з нею… Вийшов на вулицю… але щось муляло… Поглянув крізь вікно до кав’ярні – за моїм столиком не було нікого.
- Вона розчинилась у повітрі, наче перша?
- Саме так... А мене знову не полишало дивне відчуття... Сумління було спантеличене. Може, треба було повернутися, знайти її і запропонувати кави? З рогаликом…
- Мабуть, це знову було випробування…
- Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?
Вночі у потязі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Можливо, і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Можливо, в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає..
"Не забувайте любові до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли ангелів". (Послання до євреїв 13:2)
Потяг мчав мене на Захід під супровід монотонного калатання коліс, від котрого вдень робишся сонливим, а вночі ніяк не стулиш очей... Кілька годин я був єдиним пасажиром у купе і вже втішився, що не доведеться силувати себе до вимушеного спілкування з випадковим супутником... Але невдовзі на одній зі станцій моїй самотності довелося поступитися місцем товариству з незнайомцем. Неговіркий, приблизно мого віку чоловік мовчки сидів навпроти... Зрештою, і я не озивався, обмірковуючи завтрашній день.
Згодом нашу мовчанку порушив провідник, запропонувавши чаю. Чай у потязі – одна з небагатьох приємностей мандрівки залізницею, від котрої важко відмовитись. Ми обидва мовчки сьорбали чай, продукуючи в такий спосіб бодай якісь звуки у завислій над нами тиші. Незнайомець пригостив мене канапкою. Я втішився й такій перекусці, бо вскочив до вагона, не встигнувши повечеряти напередодні. Відтак мусив щось говорити. Звичний набір питань: Куди їдете? Звідки будете? Чим займаєтесь?
Аж раптом він ошелешив мене цілком неочікуваним питанням:
- А вам доводилося зустрічатися з ангелами?
Отакої! Звісно, я знав отой відомий вірш з "Послання до євреїв", в якому йшлося про ангелів і нашорошив вуха.
- Наразі не доводилось, а вам?
- Якийсь час я мав сумнів, що стрічався з ними, а тепер певен, що то таки були вони!
- Невже їх було кілька?
- Ні, один, але двічі...
- Двічі той самий?
- Ні, різні...
- А не могли б розповісти детальніше?
- Вам справді цікаво?
- Авжеж.
- Це важко передати словами...
- Що саме?
- Відчуття... Дивні відчуття... Вони не тьмяніють, не щезають, як інші, а з часом виринають знову і знову...
- Тобто?
- Відчуття, що ти зустрів когось виняткового і нетутешнього.
- І у них за плечима були крила?
- Вам смішно?
- Борони Боже, лише цікаво, справді.
- Ні, крил не було, але усе моє єство відчувало щось незвичне.
- А за яких обставин це сталося?
- Уперше на... пішохіднім переході...
- Не подумайте, що кепкую, але…
- Ну от бачите, і ви не вірите.
- А що, інші теж не повірили? Прошу, продовжуйте.
- То була просто бабуня. Звичайна, сільська, у хустинці. Я чекав на зелений, аби перейти на інший бік вулиці. Поруч стояли кілька людей. Вона з'явилась нізвідки. Нетутешня. Спитала, де знаходиться шпиталь. Голос тихий, спокійний, але якийсь… незвичний. Шпиталь? Та звідки мені було знати, який саме шпиталь їй потрібен – їх у нашому місті кілька! Я поспішав, і щойно спалахнув зелений, рвонув на той бік. Перетнув вулицю… Зупинився. Ні, треба таки повернутись і показати, де шпиталь. А раптом вона дуже хвора? А раптом у шпиталі хтось дуже дорогий для неї? Ні, треба повернутися й показати! Обернувся – а бабуні немає.
- Може вона передумала переходити вулицю або злякалась. Сільські люди часто губляться і ніяковіють у місті.
- Вона зникла! Зникла, наче й не було! А я почвалав далі. Згодом спіймав себе на думці, що думаю про неї. Раз у раз згадую... Мабуть, це було випробування. Я повинен був допомогти їй перетнути вулицю і дістатися до шпиталю, повинен!
- Невже це було чимось винятковим?
- Для мене так. Винятковим було відчуття. Минуло кілька років, а я досі пам'ятаю їх.
- А як щодо іншого випадку?
- Це сталося цими днями, на книжковому форумі у Львові.
- Невже? І знову жінка?
- Так, старша, поважна пані в плащі, сиве волосся, капелюшок.
- А що незвичного цього разу?
- Те ж дивне відчуття, що й перед тим… Дощило. Замовив філіжанку кави з рогаликом. Там біля входу готують каву, знаєте?
- Пригадую, доводилось бувати якось. І що далі?
- Сидів за столиком і смакував каву. Навмисно шукав столик, за яким нікого не було. Ви ж знаєте, як втомлює незнайоме, надто галасливе товариство.
- Звісно.
- Якоїсь миті з-за сусіднього столика підводиться пані і прямує до мене, сідає навпроти й починає розмову. Гадав, що пройде повз.
- Дійсно, незвично. І що казала?
- Щось про форум, про якусь презентацію, котру вона сподівалася відвідати, але її відмінили чи перенесли. І якось дивно дивилася, то на мене, то на рогалик, то на мою філіжанку…
- Може, хотіла кави?
- Можливо... Але я про це не подумав… не здогадався?… Чому я не здогадався замовити для неї каву… з рогаликом? Чому? Це ж було так просто! А я…
- А ви?
А я… Я допив свою каву, і попрощався з нею… Вийшов на вулицю… але щось муляло… Поглянув крізь вікно до кав’ярні – за моїм столиком не було нікого.
- Вона розчинилась у повітрі, наче перша?
- Саме так... А мене знову не полишало дивне відчуття... Сумління було спантеличене. Може, треба було повернутися, знайти її і запропонувати кави? З рогаликом…
- Мабуть, це знову було випробування…
- Але з якою метою? Гостинність і любов до приходнів?
Вночі у потязі довго не міг стулити очей, подумки повертався до розмови зі своїм супутником і пригадував випадки з власного життя. Можливо, і я теж колись зустрічався з ангелами і не розпізнав їх? Можливо, в такий спосіб Господь випробовує нашу віру, наше милосердя і любов до ближніх? Хто знає..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
